Постанова № 75961080, 15.08.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/513/2018(м)

266/3473/17

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2018 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 266/3473/17

Номер провадження 22-ц/775/513/2018(м)

Апеляційний суд Донецької області у складі суддів Кочегарової Л.М., Гаврилової Г.Л., Ткаченко Т.Б.,

секретар судового засідання Герасимова Г.Є.

сторони :

позивач - публічне акціонерне товариство «УКРСОЦБАНК»

відповідач - ОСОБА_1

розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 травня 2018 року, у складі судді Шишиліна О.Г., дата складення повного судового рішення 21 травня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У вересні 2017 року публічне акціонерне товариство ««УКРСОЦБАНК» (далі ПАТ «УКРСОЦБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного кредитного договору №155/18-210-73 від 03 червня 2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 30 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних в порядку та строки згідно графіка повернення кредиту та сплати відсотків. В порушення умов договору відповідач не виконав свої зобов'язання, у зв'язку з чим виникла заборгованість, станом на 08 червня 2017 року, в розмірі 35 215,52 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом - 21 008,02 доларів США та 14 207,50 доларів США - заборгованість по відсоткам, яку просили стягнути з ОСОБА_1 та відшкодувати судові витрати в розмірі 13444,42 грн.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «УКРСОЦБАНК» відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «УКРСОЦБАНК» просить рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Позивач вважає, що не пропустив строки позовної давності для звернення до суду; суд не врахував, що в п.3 додаткової угоди від 12 листопада 2009 року до кредитного договору передбачені інші наслідки порушення позичальником строків сплати процентів та/або кредиту, а саме, право на дострокове погашення кредиту та обов'язок позичальника протягом 30 календарних днів з дати отримання письмового повідомлення кредитора погасити кредит в повному обсязі, а оскільки вимога була направлена 29 червня 2017 року, то звернення до суду 07 вересня 2017 року проведено в межах строків позовної давності; умови договору про внесення змін № 4 від 14 травня 2012 року, на яку посилався суд та якою визначено, що строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів з дня неналежного виконання позичальником умов договору, не підписані ОСОБА_1 і тому, застосуванню не підлягають.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що висновки суду про відмову у позові є законними, оскільки останній платіж за кредитним договором від 03 червня 2008 року він здійснив 11 вересня 2013 року, а тому, за умовами договору, строк дії цього договору закінчився 12 січня 2014 року, тобто через 90 днів та один місяць з дати останнього платежу, а банк звернувся до суду з позовом тільки у вересні 2017 року.

Представник ПАТ «УКРСОЦБАНК» ОСОБА_2 просила розглянути справу у її відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення проти скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що 03 червня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є ПАТ «УКРСОЦБАНК», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 155/18-210-73 і відповідачу було надано кредит на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру в сумі 30 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5% річних з кінцевим терміном сплати - 02 червня 2018 року. Кредит надано на споживчі цілі та визначено графік внесення платежів.

Згідно додаткової угоди №1 від 22 жовтня 2008 року до кредитного договору від 03 червня 2008 року та наступних додаткових угод, з 20 жовтня 2008 року за кредитом встановлена процентна ставка в розмірі 14,5% річних.

Договором про внесення змін №4 від 14 травня 2012 року до Кредитного договору №155/18-210-73 обумовлено, що погашення кредиту буде здійснюватися до 15 числа (включно) кожного місяця за встановленим графіком.

Згідно наданого позивачем розрахунку боржник порушував умови договору по оплаті кредиту та процентів і, станом на 08 червня 2017 року, виникла заборгованість в розмірі 35215,52 доларів США, що складається з заборгованості по кредиту - 21008,02 доларів США та заборгованості по процентам - 14207,50 доларів США.

Відмовляючи ПАТ «УКРСОЦБАНК» у позові про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 03 червня 2008 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строки позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

З висновками суду не можна не погодитися.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Визначення поняття «зобов'язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подав письмову заяву про застосування позовної давності (а. с. 104-106).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої цієї статті за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до пункту 4.4 кредитного договору та внесених змін до договору від 14 травня 2012 року, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п.п.3.3.7, 3.3.8 цього договору (сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному п.п. 1.1.1.2.4, 2.10 цього договору та комісії в розмірах та в порядку, передбачених цим договором; своєчасно та в повному обсязі погашати кредит из нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п.1.1.2.4, 3.3.14 цього договору) протягом більше, ніж 90 (дев'яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Встановлено, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив 11 вересня 2013 року шляхом погашення процентів, а тому за пунктом 4.4 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив з 12 грудня 2013 року (а.с.24 зв.).

Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на 12 грудня 2013 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 07 вересня 2017 року, тобто зі спливом позовної давності.

Отже, суд першої інстанції, встановивши, що банк звернувся до суду поза межами позовної давності, про застосування наслідків якої заявляв відповідач, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду про відмову у позові, ПАТ «УКРСОЦБАНК» в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції невірно застосував умови договору про внесення змін від 14 травня 2012 року (п.4.4), яка визначала, що у разі невиконання позичальником кредитного договору більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, оскільки відповідач не підписав цей додатковий договір, а тому цей договір є неукладений і суду слід було застосовувати положення додаткової угоди від 12 листопада 2009 року (п.3), щодо визначення початку строку позовної давності - через 30 днів, з дня направлення боржнику дострокової вимоги, яка була направлена ОСОБА_1 29 червня 2017 року.

Ці доводи скарги є неспроможними.

У пункті 4.4 кредитного договору від 03 червня 2008 року передбачалося, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п.п.3.3.7, 3.3.8 цього договору (сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному п.п. 1.1.1.2.4, 2.10 цього договору та комісії в розмірах та в порядку, передбачених цим договором; своєчасно та в повному обсязі погашати кредит з нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п.1.1.2.4, 3.3.14 цього договору) протягом більше, ніж 90 (дев'яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Додатковою угодою від 12 листопада 2009 року визначено, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів, визначених п. 3.3.7 договору, та/або кредиту, визначеного п.3.3.8 як в повному обсязі, так і частково, більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник, в свою чергу, зобов'язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дня одержання вищезазначеного письмового повідомлення кредитора(п.3).

В договорі про внесення змін № 4 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 155/18-210-73 14 травня 2012 року текст п.4.4. викладено в редакції договору від 03 червня 2008 року, тобто договір є таки що сплив через 90 днів у разі неналежного виконання умов договору (а.с. 13-18).

Посилання у скарзі на те, що додаткова угода від 14 травня 2012 року не підписана ОСОБА_1 не відповідає матеріалам справи, оскільки всі сторінки додаткової угоди до договору підписані боржником. Відсутність підпису ОСОБА_1 в екземплярі договору в розділі «Реквізити та підписи сторін», не можна розцінювати як не укладення договору.

Відповідач в суді апеляційної інстанції пояснював, що він погодився з додатковою угодою від 14 травня 2012 року, підписав цей договір без застережень; у тексті договору, який банк видав йому на руки його підпис в розділі «Реквізити та підписи сторін» наявна, в чому переконався суд апеляційної інстанції оглянувши договір в судовому засіданні.

Що стосується доводів апеляційної скарги про необхідність відрахування строків позовної давності з дати направлення ОСОБА_1 дострокової вимоги 29 червня 2017 року, то в цій частині скарга визнається непереконливою.

Так, за умовами кредитного договору від 03 червня 2008 року, банк вправі у разі порушення умов по виконанню договору, направити боржнику дострокову вимогу шляхом направлення письмового повідомлення (п.3.2.3).

При цьому, пунктом 7.2 договору передбачено, що всі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійсненні у письмові формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом за зазначеним адресами сторін, або вручені особисто під розписку отримання. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися : у випадку надіслання рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом - дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача, а у випадку вручення позичальнику особисто під розписку про отримання - дата їх особистого вручення.

На підтвердження направлення ОСОБА_1 дострокової вимоги позивач надав лист з прізвищем та адресою відповідача та лист з інформацією «відправка рекомендованих листів кореспонденції № 659», на звороті якого відображена ксерокопія квитанції № 17/585 від 29 червня 2017 року (а.с.21-22).

Апеляційний суд не може прийняти ці докази, як належні та такі, що підтверджують факт отримання ОСОБА_1 дострокової вимоги та визнання вимог банку про стягнення заборгованості, оскільки факт отримання такої вимоги відповідач заперечує.

При цьому колегія виходить з того, що відповідно до п.3 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1155 (далі Правила), рекомендоване поштове відправлення - це поштове відправлення (лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок «M»), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з видачею відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку.

Згідно з п.114 Правил адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень (поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - повнолітнім членам сім'ї за умови пред'явлення ними документа, що посвідчує особу.

Оскільки ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не представлено належних доказів отримання відповідачем дострокової вимоги, підстав для відрахування строків позовної давності за вимогами банку з 29 червня 2017 року немає.

Крім того, колегія суддів не може не враховувати той факт, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 вчинив 10 серпня 2012 року (тіло кредиту 50 доларів США); проценти оплачені в розмірі 300 доларів США 11 вересня 2013 року, а до суду банк звернувся 07 вересня 2017 року.

Думка банку про те, що порушення боржником строку виконання зобов'язань не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.526,599 ЦК України є слушною, але для захисту порушеного права закон передбачає обмежені строки і судом вірно встановлено, що ПАТ «УКРСОЦБАНК» пропустив трирічний строк позовної давності для звернення до суду з позовом до ОСОБА_1

Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про відмову ПАТ «УКРСОЦБАНК» у позові з ухваленням рішення, яке відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Дата складення повного судового рішення 20 серпня 2018 року.

Судді: Л.М. Кочегарова

Г.Л. Гаврилова

Т.Б. Ткаченко