Рішення № 75956555, 16.08.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Черкаси

16 серпня 2018 року справа № 823/1657/18

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Малобукринська сільська рада, Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів», про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області, викладене в листі від 20.10.2017 №В-32860/0-17126/6-17 про відмову у затвердженні проекту щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 для ведення особистого селянського господарства;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути питання стосовно затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером НОМЕР_1, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні суду.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач листом від 20.10.2017 №В-32860/0-17126/6-17 відмовив у затвердженні проекту землеустрою щодо передачі ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки з тих підстав, що на вказаній земельній ділянці, згідно з рішенням Малобукринської сільської ради від 15.12.2016 №33 встановлено «Поклонний хрест», вказане місце має важливе значення для відвідування делегатами ВВВ.

Крім того, спірна земельна ділянка не відповідає цільовому призначенню для ведення особистого селянського господарства, оскільки за видом угідь відноситься до колективних садів.

Позивач вважає такі висновки безпідставними, оскільки державний експерт у своєму висновку щодо погодження проекту землеустрою від 19.09.2017 №774/82-17 встановив, що категорія угідь земельної ділянки - багаторічні насадження, що відповідає виду використання - для ведення особистого селянського господарства, цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення.

Вказане у висновку відповідає вимогам статей 22, 33 Земельного кодексу України та статтям 1, 5, 6 Закону України «Про особисте селянське господарство», які не лише не виключають набуття земельних угідь - багаторічні насадження, з ціллю їх використання для особистого селянського господарства, вони навпаки передбачають право таким господарствам створювати і використовувати на наданих їм землях багаторічні насадження.

Щодо розміщення «Поклоний хрест» позивач звернув увагу, що такі доводи не підтверджені жодним належним доказом.

Зокрема, на звернення позивача від 22.03.2018 відповідач листом від 06.04.2018 №В-751/0-1338/6-18 повідомив, що документів, які б підтверджували розташування «Поколонного хреста» чи іншого об'єкту на запроектованій ділянці немає. Відповідно і дозвіл на поділ ділянки, з метою виокремити такого місця відповідачем не надано.

На підставі наведеного позивач вважає, що її позовні вимоги підлягають задоволенню.

Представник відповідача в письмовому відзиві на позов просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, зазначивши, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Київській області є законною та обґрунтованою, оскільки за наявною інформацією, а саме відповідно до рішення №33 від 15.12.2016 Виконавчого комітету Малобукринської сільської ради, на земельній ділянці, яка передбачена для передачі у власність позивачу знаходиться «Поклонний Хрест» на знак пам'яті боїв на Букринському плацдармі 1943 року.

Також цільове призначення спірної земельної ділянки відповідно до проекту встановлення меж населених пунктів Малобукринської сільської ради народних депутатів Миронівського району Київської області 1992 року - колективні сади, не відповідає заявленому цільовому призначенню - для ведення особистого селянського господарства.

За вказаних обставин просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Представник третьої особи - Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» направив до суду письмові пояснення, в яких зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, зважаючи на те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення «Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів», що за відсутності погоджень уповноважених державних органів унеможливлює отримання її у власність.

Третя особа - Малобукринська сільська рада письмових пояснень щодо позову не подала, хоча про дату час місце судових слухань у справі повідомлена належним чином.

Дослідивши письмові докази наявні в матеріалах справи, за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи в судовому засіданні, суд керуючись ч. 9 ст. 205 постановив ухвалу від 08.08.2018 із занесенням до протоколу судового засідання, про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 19.12.2016 №10-26926/15-16-сг надано дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення (приватизації) земельної ділянки площею 2 га, яка розташована в адміністративних межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області для ведення особистого селянського господарства.

09.10.2017 позивач звернулась із клопотанням про затвердження проекту землеустрою, проте листом від 20.10.2017 №В-32860/0-17126/6-17 відповідач відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою вказавши, що цільове призначення спірної земельної ділянки відповідно до проекту встановлення меж населених пунктів Малобукринської сільської ради народних депутатів Миронівського району Київської області 1992 року - колективні сади, не відповідає заявленому цільовому призначенню - для ведення особистого селянського господарства.

Також відповідачем в листі зазначено, що за наявною у Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області інформацією на земельній ділянці, яка передбачена для передачі ОСОБА_1 знаходиться «Поклонний Хрест» на знак пам'яті боїв на Букринському плацдармі 1943 року. Вказане місце має важливе значення, регулярно відвідується делегаціями ветеранів ВВВ.

Не погоджуючись з останнім позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Відповідно до п. ґ ч. 2 ст. 25 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документації із землеустрою.

За приписами ч. 2 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 4 ст. 123 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Частиною 13 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Згідно ч. 8 ст. 186-1 Земельного кодексу України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

В силу положень ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають погодженню у порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, після чого відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зобов'язаний прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Досліджуючи правомірність підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, суд зазначає, що наявність на спірній земельній ділянці «Поклонного хреста» базується виключно на припущеннях відповідача, оскільки жодних письмових доказів його наявності саме на цій земельній ділянці відповідач не надав.

Вказівка на рішення №33 від 15.12.2016 виконавчого комітету Малобукринської сільської ради про наявність «Поклонного хреста» не є належним доказом його розміщення на спірній земельній ділянці, оскільки таке розміщення повинно встановлюватись за допомогою даних державного земельного кадастру та топографо-геодезичних карт.

Окрім цього відповідачем не надано доказів віднесення вказаного «Поклонного хреста» до пам'яток історико-культурного призначення.

З огляду на вказане, зазначені обставини не можуть слугувати підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Суд відхиляє пояснення третьої особи - Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів», щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду, оскільки це питання не висвітлено у спірному листі відповідача від 20.10.2017 №В-32860/0-17126/6-17, тому судом не досліджувалось.

Щодо невідповідності цільового призначення земельної ділянки, суд зазначає, що згідно висновку експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру в Київській області Гладенко Н.Б. про погодження проекту землеустрою від 19.09.2017 №774/82-17 встановив, що категорія угідь земельної ділянки - багаторічні насадження, що відповідає виду використання - для ведення особистого селянського господарства, цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення.

В силу положень п. «а» ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

У відповідності до п. «а» ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Отже, наявність на земельній ділянці багаторічних насаджень не перешкоджає, а навпаки передбачає можливість її відведення за сільськогосподарським призначенням.

Окремо суд звертає увагу, що вищеперелічені положення земельного законодавства передбачають обов'язок Головного управління Держгеокадастру у Київській області прийняти рішення за результатами розгляду проекту землеустрою, однак відповідачем жодного рішення з цього приводу не прийнято, натомість надано позивачу відповідь листом.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приймаючи до уваги, що позивач просить скасувати рішення відповідача, однак останній відповідного рішення не приймав, надавши відповідь листом, суд для повного захисту прав позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати неправомірною бездіяльність відповідача у затвердженні проекту щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 для ведення особистого селянського господарства.

Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача вчинити певні дії суд зазначає, що в силу п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Повноваження суду щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, прямо передбачені в ч. 3 ст. 245 КАС України.

В рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, в тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.

При цьому, суд звертає увагу, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом допущено бездіяльність відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи, враховуючи, що відповідач не довів правомірності відмови у затвердженні проекту землеустрою, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачені позивачем судові витрати слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області у затвердженні проекту щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 для ведення особистого селянського господарства.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути питання стосовно затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером НОМЕР_1, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області (місцезнаходження: вул. Серпова, буд. 3/14, м. Київ, 03115, код ЄДРПОУ 39817550) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя В.В. Гаращенко