Рішення № 75920125, 09.08.2018, Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

Справа №628/776/18

Провадження№2/628/612/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2018 року Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого – судді Скородєлової В.В.

за участю секретаря – Буткової В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Куп'янську цивільну справу за позовом заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, Куп'янського відділу Ізюмської місцевої прокуратури до ОСОБА_1 територіального управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_2, ФГ «Ранг» про визнання незаконними та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, суборенди земельної ділянки та скасування державної реєстрації, ціна позову 498799,05 грн., суд –

встановив:

Заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, звернувся до Куп’янського міськрайонного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 територіального управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_2 та ФГ «Ранг» про визнання незаконними та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, суборенди земельної ділянки та скасування державної реєстрації, ціна позову 498799,05 грн., посилаючись на те, що 29 вересня 2014 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 управління Держземагентства у Харківській області із заявою про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 24,0581 га, що розташована за межами населеного пункту на території Кіндрашівської сільської ради Куп’янського району Харківської області.

Наказом ОСОБА_1 управління Держземагентства у Харківській області «Про надання в оренду земельної ділянки» від 26 вересня 2014 року №2304-СГ ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 24,0581 га, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

На підставі вищевказаного наказу, 21 листопада 2014 року між ГУ Держземагентства в Харківській області та ОСОБА_2 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, яку 06 травня 2015 року зареєстровано реєстраційною службою Куп’янського міськрайонного управління юстиції Харківської області.

В подальшому, 07 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Харківській області щодо надання згоди на передачу в суборенду, в т.ч. вищевказаної земельної ділянки. Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області №14386-СГ від 13.12.2016 року ОСОБА_2 надано згоду на передачу в суборенду вказаної земельної ділянки. При цьому, ані в заяві ОСОБА_2, ані в наказі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 13 грудня 2016 року, не зазначено кому саме буде передаватись вказана земельна ділянка в суборенду, для яких цілей, на яких умовах та на який строк.

Між ОСОБА_2 та ФГ «РАНГ» 06 січня 2017 року укладено договір суборенди цієї земельної ділянки, який 30.03.2017 року зареєстровано державним реєстратором Куп’янської районної державної адміністрації Харківської області.

Позивач вважає, що накази ОСОБА_1 управлінням Держгеокадастру у Харківській області було прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, у зв'язку з чим надання у користування (оренду) ОСОБА_2, а в подальшому в суборенду ФГ «РАНГ» вищевказаної земельної ділянки відбулося незаконно, а тому підлягають скасуванню. Крім того зазначає, що дії відповідача ОСОБА_2 були спрямовані для отримання ФГ «РАНГ» в користування земельної ділянки за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на той час). Відповідач ОСОБА_2 не мав жодних намірів на створення фермерського господарства та використання земель за призначенням.

Також позивач вказує на те, що не дивлячись на те, що 09 вересня 2016 року ОСОБА_2 зареєстроване ФГ «Приоскільне» (ЄДРПОУ 40825016), дії з передачі земельних ділянок в суборенду були здійснені ОСОБА_2 як фізичної особою, що є порушенням вимог ст. 14 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки лише фермерське господарство, як юридична особа може передавати земельні ділянки в суборенду. Проте, вищевказаний факт залишено поза увагою ГУ Держгеокадастру у Харківській області при наданні ОСОБА_2 згоди на передачу спірної землі в суборенду.

Факт відсутності наміру ОСОБА_2 використовувати земельну ділянку для ведення фермерського господарства, на думку позивача, підтверджується інформацією ГУ ДФС у Харківській області, відповідно до якої ОСОБА_2 декларації з земельного податку за 2014-2017 роки до Салтівської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області не подавав, а отже фактично до використання земельних ділянок не приступав.

Таким чином позивач вважає, що наявність рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки є обов’язковою передумовою укладення договору оренди землі, що перебуває у державній і комунальній власності. Визнання недійсним рішення, на підставі якого укладено договір оренди землі, є підставою для визнання недійсним такого договору. Також, позивач стверджує, що оскільки оспорюваний правочин укладено на підставі наказу ГУ Держземагенства у Харківській області, що підлягає визнанню недійсними, то договір оренди землі та договір суборенди, в силу вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, також підлягають визнанню недійсними. Тому звернувся до суду з даним позовом.

Представник відповідача ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Харківській області надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку позовної давності, оскільки оскаржуваний договір оренди був підписаний 21.11.2014 року, а позивач звернувся до суду з позовом 14.03.2018 року. Отже, саме державний орган в особі Держземагенства України прийняв оскаржуваний наказ від 26.09.2014 року №2304-СГ «Про передачу в оренду земельної ділянки»», який як стверджує позивач, суперечить інтересам держави, а тому держава могла довідатися про порушення своїх прав з моменту прийняття такого рішення.

Крім того, у відзиві зазначив, що до ОСОБА_1 управління Держземагенства у Харківській області 29.09.2014 звернувся гр. ОСОБА_2 із заявою про надання в оренду терміном на 49 років земельної ділянки (кадастровий номер 6323783000:02:000:0615) загальною площею 24,0581 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу із земель сільськогосподарського призначення, що розташовані на території Кіндрашівської сільської ради за межами населених пунктів Куп’янського району Харківської області. До заяви було додано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл її за власниками земель, землекористувачами, угіддями (форма 6-зем); викопіювання з кадастрової карти (плану) та іншої графічної документації Державного земельного кадастру місця розташування земельної ділянки за межами населених пунктів на території Кіндрашівської сільської ради Куп’янського району Харківської області; копію паспорту та ідентифікаційного номеру; копію документа про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі; обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів ОСОБА_1 управлінням Держземагенства у Харківській області видано наказ №2304-СГ від 26.09.2014 «Про надання в оренду земельної ділянки», вказаним наказом ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, загальною площею 24,0581 га із кадастровим номером 6323783000:02:000:0615, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав 10.09.2014 року (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 450711263237), яка розташована за межами населених пунктів на території Кіндрашівської сільської ради Куп’янського району Харківської області, строком на 49 років.

Стосовно доводів про те, що Держгеокадастр не перевірив можливість ОСОБА_2 самостійно та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, то представник відповідача зазначив, що органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені статтею 123 Земельного кодексу України. У заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_1 управління від 29.09.2014 зазначено про те, що ведення фермерського господарства буде вестися одноосібно, з можливістю використання найманих працівників. Разом з тим відповідач звертає увагу не те, що доказів нецільового використання вказаної у позові земельної ділянки або несплати орендної плати за її використання прокурором до позову не надано.

Щодо визнання договору суборенди недійсним, то представник відповідача зазначив, що до ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Харківській області 07.12.2016 звернувся гр. ОСОБА_2 із заявою про надання згоди про передачу в суборенду вищезазначеної земельної ділянки. Після отримання від ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Харківській області погодження на передачу земельної ділянки в суборенду, оформленого наказом від 13.12.2016 №14386-СГ. між ОСОБА_2 та ФГ «Ранг» укладено договір суборенди вказаної земельної ділянки, який було зареєстровано Куп'янською районною державною адміністрацією Харківської області 30.03.2017. Що відповідає пункту 32 договору оренди землі від 21.11.2014, в якому зазначено, що орендар має право передавати в суборенду земельну ділянку або її частину без зміни цільового призначення за письмовим погодженням з орендодавцем.

Тому представник відповідача стверджує, що ОСОБА_1 управлінням у межах наданої йому компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства за згодою сторін та відповідно до наказу №2304-СГ від 26.09.2014 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 24,0581 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу із земель сільськогосподарського призначення з кадастровим номером №6323783000:02:000:0615, що розташована за межами населеного пункту с. Кіндрашівка на території Куп’янського району Харківської області, а також оформлено наказ від 13.12.2016 №14386-СГ на передачу земельної ділянки в суборенду, у зв’язку з чим вважає позовні вимоги Заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області необґрунтованими, такими, що не відповідають вимогам ст.19 Конституції України, Земельному кодексу України, Закону України «Про оренду землі», Цивільному кодексу України, ст.ст.49, 124, 191 Цивільного процесуального кодексу України. (а.с. 62-69)

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що порушення, що свідчать про незаконність надання ОСОБА_2 земельних ділянок для ведення фермерського господарства та, в подальшому, їх передача суборенду ФГ «РАНГ» прокурором виявлено лише за результатами опрацьованого листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 11.10.2017 №10-20-14-14673/0/19-17 та доданих до нього документів, які Ізюмська місцева прокурату отримала 26.10.2017 року.

Таким чином, моментом, з якого стало відомо позивачу про порушення вимог законодавства, які тягнуть за собою правові наслідки у вигляді визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, суборенди земельної ділянки та скасування державної реєстрації, є час з якого прокуратурою встановлено ці порушення. У зв’язку з викладеним, позивач вважав, що доводи відповідача щодо відсутності доказів поважності причин пропуску строку позовної давності з боку Ізюмської місцевої прокуратури є безпідставними.

Крім того позивач зазначив, що 29.09.2014 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 управління Держземагентства у Харківській області із заявою про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 24,0581 га, що розташована за межами населеного пункту на території Кіндрашівської сільської ради Куп’янського району Харківської області.

До вказаної заяви заявником додані: копія витягу з Державного реєстру прав, копія паспорту та довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, диплом про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства та інформація про нормативну грошову оцінку.

Наказом ОСОБА_1 управління Держземагентства у Харківській області «Про надання в оренду земельної ділянки» від 26.09.2014 № 2308-СГ ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 24,0581 га із кадастровим номером 6323783000:02:000:0615, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп’янського району Харківської області, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

Пунктом 3.3. наказу встановлено, що земельні ділянки використовувати за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статей 96, 103 Земельного кодексу України, законів України «Про оренду землі», «Про фермерське господарство» та інших нормативно-правових актів.

На підставі вищевказаного наказу, 21.11.2014 року між ГУ Держземагентства в області та ОСОБА_2 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, який 06.05.2015 року зареєстровано реєстраційною службою Куп’янського міськрайонного управління юстиції Харківської області.

Проте, спеціальним законом, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України є Закон України «Про фермерське господарство».

У зв’язку з вищевикладеним позивач вважає, що ОСОБА_1 управлінням Держземагенства у Харківській області, усупереч вимогам ст.ст. 122, 123, 124, 134, 150, 186, 186-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 8, 14 Закону України «Про фермером господарство» (в редакції, що діяла на той час) прийнято наказ від 26.09.2014 № 2304-СГ, яким без розгляду належним чином розробленої, погодженої та затвердженої землевпорядної документації, незаконно передано ОСОБА_2 в користування, а в подальшому ФГ «РАНГ», земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 24,0581 га, а тому й рішення реєстраційної служби Куп’янського міськрайонного управління юстиції Харківської області та Куп’янської районної державної адміністрації про державну реєстрацію вказаних договорів також підлягають скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав раніше заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі та врахувати позицію, викладену в позові та відповіді на відзив відповідача ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Харківській області.

Представник відповідача ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Харківській області до суду не з’явився, надавши клопотання, в якому просив справу розглядати без його участі з урахуванням відзиву на позовну заяву, у задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі та застосувати наслідки пропущення процесуальних строків.

Відповідачі ОСОБА_2 та представник ФГ «Ранг» у судовому засіданні заперечували з приводу задоволення позовних вимог у повному обсязі та просили суд відмовити у задоволенні позову у зв’язку з його необґрунтованістю. Крім того ОСОБА_2 повідомив, що після оформлення договору оренди, з 21.11.2014 р. по 06.05.2015 р. він оформляв на себе документи, і згідно вимог законодавства тільки після оформлення документів, він міг приступати до обробітки землі. Коли земля була належним чином оформлена і 06.05.2015 року за ним було зареєстровано право оренди земельної ділянки, він почав приводити земельні ділянки в порядок, а саме: землі були покинуті, їх ніхто не обробляв, а тому на них повиростали кущі та дерева, їх необхідно було викорчувати, внести гербіциди, мінеральні добрива та підготувати землю для посівів. Оскільки після внесення гербіцидів землю не можна одразу її обробляти, тому тільки у 2016 р. на зиму була посіяна озима. Потім сіялися соняшник та пшениця. У вересні 2016 р. створив фермерське господарство «Приоскільне». Крім того повідомив, що на підставі довіреності йому належить трактор МТЗ, також в нього є сіялка, плуги, культиватори, якими він ще з 2012 р. обробляв земельні ділянки своїх тещі та тестя. На даний час вказаною сільськогосподарською технікою обробляє земельні ділянки. На обґрунтування розміру земельної ділянки, повідомив, що відповідно до діючого законодавства в оренду земельна ділянка передається єдиним масивом, оскільки 8 земельних ділянок, загальною площею 157,9579 га, є єдиний масив, тому враховуючи наявну в нього сільськогосподарську техніку, якою він міг обробляти саме таку площу, було прийняте рішення брати в оренду 8 земельних ділянок. Крім того зазначив, що договір передачі земельної ділянки в суборенду був укладений у зв’язку з виниклими сімейними обставинами, а саме: він мав намір переїхати жити в с. Барвенкове, де знаходиться його батьківський дім, однак потім плани змінилися, а договір суборенди вже був укладений.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані до суду докази у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка ОСОБА_3, судом було встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.

29 вересня 2014 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 управління Держземагентства у Харківській області із заявою про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 24,0581 га, що розташована за межами населеного пункту на території Кіндрашівської сільської ради Куп’янського району Харківської області. Крім того в даній заяві зазначено, що до неї додаються: копія витягу з Державного реєстру прав, копія паспорту та ідентифікаційного коду, копія документу про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства та інформацію про нормативну грошову оцінку. (а.с. 11)

З довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл її за власниками земель, землекористувачами, угіддями (форма 6-зем) станом на 01.01.2014 р. від 02.09.2014 р. вбачається наявність земельної ділянки площею 24,0581 га. Земля державного резервного фонду, сільськогосподарського призначення. (а.с. 12)

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно – земельна ділянка кадастровий номер 6323783000:02:000:0615, розташована за адресою Кіндрашівська сільська рада Куп’янського району Харківської області, форма власності – державна, дата державної реєстрації – 07.11.2013 р. (а.с. 14)

Згідно диплому ЦВ №668931, ОСОБА_2 з 1987 р. по 1993 р. навчався в Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства, за спеціальністю механізація сільського господарства. (а.с. 17)

Наказом ОСОБА_1 управління Держземагентства у Харківській області «Про надання в оренду земельної ділянки» від 26 вересня 2014 року №2304-СГ, ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 24,0581 га із кадастровим номером 6323783000:02:000:0615, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп’янського району Харківської області, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, що підтверджується ксерокопією вищевказаного наказу (а.с. 20).

21 листопада 2014 року між ГУ Держземагентства в Харківській області та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 6323783000:02:000:0615, загальною площею 24,0581 га, сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі), яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп’янського району Харківської області. (а.с. 21-24) Також був складений акт погодження меж земельної ділянки та Акт приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди землі. (а.с. 25-26)

Договір оренди землі, виданий 21.11.2014 площа земельної ділянки 24,0581 га, зареєстрований 06.05.2015 р., відповідно до діючого законодавства, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

16 травня 2016 р. між ГУ Держземагентства в Харківській області та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 21 листопада 2014 року № б/н, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 06.05.2015 р., реєстраційний номер об’єкту нерухомого майна 450711263237, відповідно до якої визначено розмір орендної плати в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. (а.с. 27)

07 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Харківській області щодо надання згоди на передачу в суборенду земельних ділянок для ведення фермерського господарства загальною площею 158,0579 га з кадастровими номерами: №6323783000:04:000:0305, №6323783000:02:000:0615, №6323783000:02:000:0614, №6323783000:02:000:0612, №6323783000:02:000:0611, №6323783000:02:000:0610, №6323783000:02:000:0613, даний факт підтверджується копією заяви. (а.с. 28)

Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області №14386-СГ від 13 грудня 2016 року ОСОБА_2 надано згоду на передачу в суборенду земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 24,0581 га із кадастровим номером 6323783000:02:000:0615, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп’янського району Харківської області. (а.с. 29)

06 січня 2017 р. між ОСОБА_2 та ФГ «Ранг» був укладений договір суборенди землі. Згідно якого, в суборенду була передана земельна ділянка загальною площею 24,0581 га, в тому числі: рілля 24,0581 га з кадастровим номером 6323783000:02:000:0615, яка знаходиться за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп’янського району Харківської області. (а.с. 30-31) Також був зроблений розрахунок розміру орендної плати та Акт прийому-передачі ділянки в суборенду. (а.с. 32)

Згідно повідомлення заступника начальника ГУ ДФС у Харківській області від 08.12.2017р.: ФОП ОСОБА_2 декларації з земельного податку за 2014-2017 роки до Салтівської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області не подавав; ФГ «Приоскільне» з 09.09.2016 р. по 01.07.2017 р. знаходилося на спрощеній системі оподаткування та було платником єдиного податку 3 групи, у зв’язку з чим, згідно ст. 297 Податкового Кодексу України, звільнялося від сплати податку на майно. (а.с. 34)

Згідно податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2017 р., ОСОБА_2, як керівник ФГ «Приоскільне», 14.02.2018 р. подав дану декларацію до податкової інспекції. (а.с. 129-131)

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру. Закономірним підсумком справедливого судового розгляду справи є ухвалення судом справедливого рішення. У розумінні Європейського суду з прав людини для того щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції, суд зобов’язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується Статтею 6 § 1, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Белеш та інші проти Чеської Республіки, § 49).

Ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі викладеного судом, з метою справедливого розгляду та ефективного захисту оспорюваних прав, у продовж всього розгляду справи приймалися до розгляду докази, які надавалися відповідачами в обґрунтування своїх заперечень і які судом застосовуються при вирішенні даної справи.

В силу ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Частинами другою та третьою статті 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов’язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2) Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство». У таких правовідносинах Закон № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України – загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов’язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов’язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом № 973-IV «Про фермерське господарство».

Так, згідно з абзацом 1 частини першої статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (абзац 2 частини першої статті 7 Закону № 973-IV).

Частинами другою та четвертою статті 7 Закону № 973-IV передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, спеціальний Закон №973-IV визначає обов’язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Крім того, Закон №973-IV передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону № 973-IV не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону №973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 Закону №973-IV умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору – суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду – виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб’єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов’язковою процедурою – без проведення земельних торгів.

Із заяви ОСОБА_2 про надання йому в оренду земельних ділянок вбачається, що вона не відповідає вимогам ст. 7 Закону, оскільки вказана заява не містить визначених у ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» відомостей, які за своїм змістом мають підтверджувати наявність фермерського господарства у заявника вже на день вирішення питання про отримання земельних ділянок в оренду, а саме: кількість членів фермерського господарства і перспективи діяльності фермерського господарства на відповідних земельних ділянках. (а.с. 11) Тобто, з викладеного вбачається, що ГУ Держемагенства у Харківській області не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду.

Натомість, суд не вбачає в діях ОСОБА_2 вини стосовно неправильного оформлення вказаної заяви, оскільки ним були виконані усі вимоги органу державної виконавчої влади – ГУ Держгеокадастру у Харківській області по наданню необхідних документів для оформлення землі в оренду. Вказану заяву та додані до неї документи орган державної виконавчої влади вважав достатніми для оформлення землі в оренду, у зв’язку з чим останній видав Наказ «Про надання в оренду земельної ділянки» від 26 вересня 2014 року №2304-СГ ОСОБА_2 (а.с. 20)

Крім того, при вирішенні даної справи суд застосовує до спірних правовідносин ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року та практику ЄСПЛ щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. У контексті цієї норми під майном розуміється ціла низка інтересів економічного характеру, до яких можна віднести й право оренди земельної ділянки для створення фермерського господарства.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв’язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Як вже зазначалося вище, ОСОБА_2 звернувся до органу державної виконавчої влади – ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про передачу йому в оренду земельної ділянки, надав усі необхідні документи і у зв’язку з виконанням всіх вимог ГУ Держгеокадастру у Харківській області, останнім був виданий Наказ «Про надання в оренду земельної ділянки» від 26 вересня 2014 року №2309-СГ. Тобто з викладеного вбачається, що ОСОБА_2 законним шляхом, добросовісно набув майно у власність. Дана позиція підтверджується також і самим позивачем, який у позовній заяві зазначив, що «порушення інтересів держави полягає в недотриманні ОСОБА_1 управлінням Держземагенства у Харківській області (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) вимог законодавства». Тому суд дійшов висновку, що до даних правовідносин необхідно застосовувати ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи.

Крім того виходячи із прецедентної практики ЄСПЛ, у разі наявності спору між державним органом і громадянином, з приводу майнових правовідносин орган правосуддя повинен виносити рішення, із найсприятливішими за змістом наслідками для громадянина.

Поряд з цим, ст. 1 Першого протоколу, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідних заходів, спрямованих на захист права власності (див. рішення у справі «Броньовський проти Польщі»).

У кожній справі, в якій ідеться про порушення права власності, Євросуд перевіряє дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та збереженням фундаментальних прав особи. Насамперед, спираючись на те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Лонрот проти Швеції», «Новоселицький проти України»).

Крім того, відповідно до п. 1 договору оренди землі від 21.11.2014 р. орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, яка знаходиться (розташована) за межами населеного пункту с. Кіндрашівка на території Куп’янського району Харківської області.

Судом було встановлено, що ОСОБА_2 після передачі йому в оренду земельних ділянок, на виконання вимог законодавства та умов договору оренди землі, оформив Фермерське Господарство «Приоскільне» з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, що підтверджується рішенням засновника про створення ФГ «Приоскільне» від 06.09.2016 р. (а.с.96)

Згідно копії диплому серії ЦВ №668931, ОСОБА_2 в період з 1987 р. по 1993 рік навчався в Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства за спеціальністю механізація сільського господарства (а.с. 17). Згідно копії трудової книжки ОСОБА_2 працював помічником бригадира тракторної бригади (а.с. 124-125). Вказані документи підтверджують досвід роботи ОСОБА_2 у сільському господарстві та наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, що відповідало вимогам ст. 7 ЗУ «Про фермерське господарство» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до Конституції України, Цивільного та Земельного кодексу України, Законів України «Про оренду землі», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право оренди земельної ділянки підлягає обов’язковій державній реєстрації. Це означає, що за незареєстрованим договором оренди землі фактичний користувач не має підстав для користування земельною ділянкою на умовах оренди.

Так у судовому засіданні ОСОБА_2 повідомив, що почав приводити земельну ділянку в порядок тільки після державної реєстрації договору оренди землі 06.05.2015 р., та почав сплачувати орендну плату за землю, що підтверджується копіями податкових повідомлень-рішень та копіями квитанції про оплату орендної плати з фізичних осіб за 2015- 2017 р.р.

Як повідомив ОСОБА_2, протягом 2015 року земельна ділянка не оброблялася, оскільки знаходилася в занедбаному стані і її необхідно було привести в порядок, у зв’язку з чим вирубувалися кущі, дерева та вносилися хімікати, після яких земля повинна була «відпочити».

Судом було встановлено, що для обробітки земельних ділянок у ОСОБА_2 є трактор МТЗ реєстраційний номер 17730ТН, що підтверджується копією довіреності від 26.02.2011 р.(а.с.128), також є плуг ПЛН-35, плуг ПЛН 5-35, причіп ПТС-4, культиватор КПС-4, прес-підбірник «Симпма», роторна коса навісна КРН-2,1, котки КВН-1 (три штуки), сівалка СЗ-3.6, культиватор КПЕ-6, пропасна сівалка «Тодак» що підтверджується актом (а.с.123), а також показами свідка ОСОБА_3, яка у судовому засіданні повідомила, що є тещею ОСОБА_2, в 2012 році вона разом з чоловіком отримали земельні ділянки приблизно по 3 га кожний. У 2012 р. у ОСОБА_2 вже був трактор, потім він придбав плуг, косілку, культиватор, причеп. Даною технікою ОСОБА_2 з 2012 р. обробляв вказані земельні ділянки.

Покази ОСОБА_3 підтверджуються довідками Кіндрашівського сільського голови від 23.05.2018 р., згідно яких ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 2012 р. самостійно використовували належні їм земельні ділянки в розмірі 3,1414 га та 3,1050 га відповідно. (а.с. 122)

Що стосується твердження позивача про те, що дії ОСОБА_2 були спрямовані для отримання ФГ «Ранг» в користування земельної ділянки за спрощеною процедурою, а саме: без проведення земельних торгів (аукціону), а сам ОСОБА_2 не мав жодних намірів на використання земель за призначенням, то суд вважає їх необґрунтованими, оскільки вони не підтверджені жодним доказом та на думку суду дані твердження є припущенням позивача, так як договір оренди земельної ділянки був укладений 21.11.2014 р. а договір суборенди 06.01.2017 р. Крім того, судом було встановлено, що ОСОБА_2 у вересні 2016 р. на виконання вимог законодавства, а також з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, створив фермерське господарство «Приоскільне». Також у судовому засіданні ОСОБА_2 повідомив, що договір суборенди був укладений у зв’язку з виниклими сімейними обставинами, а саме: він мав намір переїжджати до с. Барвенкове, однак згодом ці обставини відпали.

Доводи позивача про те, що технічна документація щодо встановлення меж земель на місцевості не розроблялася, спростовуються матеріалами цивільної справи, а саме: технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_2 на території Кіндрашівської сільської ради Куп’янського району Харківської області (а.с. 101-121). Дана технічна документація 20.10.2014 р. погоджена виконавцем ТОВ Юридична фірма «Парадигма», яка згідно ліцензії Державного агентства земельних ресурсів України, має право на проведення робіт із землеустрою, земле оціночних робіт.

В силу ч. 4 ст. 122 ЗК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Тому суд вважає, що ГУ Держземагенство у Харківській області, як територіальний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, приймаючи Наказ № 2304-СГ від 26.09.2014 р. про надання в оренду земельної ділянки, діяв в межах наданих діючим (на час виникнення спірних відносин) законом повноважень.

Стосовно доводів позивача про те, що дії з передачі земельних ділянок в суборенду були здійснені ОСОБА_2 як фізичною особою, що є порушенням вимог ст. 14 Закону України «Про фермерське господарство», то судом встановлене наступне.

Згідно ч. 6 ст. 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

П. 32 договору оренди землі від 21.11.2014 р. передбачено, що орендар має право передавати в суборенду земельну ділянку або її частину без зміни цільового призначення за письмовим погодженням з орендодавцем.

Таким чином, з приписів вищевказаних правових норм та умов договору оренди землі вбачається, що саме орендар має право передати в суборенду відповідне майно.

З матеріалів цивільної справи убачається, що договір оренди землі від 21.11.2014 р. був укладений між ОСОБА_1 управлінням Держземагенства у Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, орендарем зазначений ОСОБА_2, тобто орендарем земельної ділянки є саме фізична особа ОСОБА_2 На підставі викладеного, беручи до уваги, що ОСОБА_2, як орендар земельної ділянки, звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області 07.12.2016 р. із заявою про надання згоди про передачу в суборенду земельної ділянки і після отримання згоди, яка оформлена Наказом від 13.12.2016 р. № 14386-СГ, уклав договір суборенди від 06.01.2017 р. з ФГ «Ранг», суд вважає, що ОСОБА_2 діяв правомірно, виконуючи вимоги діючого законодавства та умови договору оренди землі та вважає вищевказані доводи позивача необґрунтованими.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що ОСОБА_2 з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, створив фермерське господарство «Приоскільне», яке разом з ФГ «Ранг» обробляє орендовані землі, враховуючи, що раніше дана земельна ділянка була покинута і ОСОБА_2 своїми силами та коштами привів її до належного стану, знову ж таки з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку з даної земельної ділянки, тому суд вважає, що у ОСОБА_2 виникли та існують законні сподівання на здійснення майнового права – оренду землі і такі сподівання є практичними в своїй реалізації.

Таким чином, враховуючи рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства», яким було констатовано порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки заявника позбавили права на майно лише з тих підстав, що порушення закону були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина. Отже, визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, і подальше позбавлення особи цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим, тому суд дійшов висновку, що задоволення позову прокурора суперечитиме висновкам ЄСПЛ і становитиме непропорційне втручання в право ОСОБА_2 на мирне володіння майном, оскільки ОСОБА_2 вчинив необхідні дії для правомірного набуття в оренду земельних ділянок і створив фермерське господарство на них, не допустивши зі свого боку протиправних дій. Також, суд вважає, що в разі задоволення позову прокурора, на ОСОБА_2 та ФГ «Ранг» буде покладено «непропорційний та непомірний тягар», який порушить справедливий баланс, що має бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, та захистом права на мирне володіння майном – з іншого.

Крім того, відносно доводів позивача про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.11.2014 р. та договору суборенди земельної ділянки від 06.01.2017 р. , судом встановлене наступне.

Положеннями статті 203 ЦК України, передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільними відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

У відповідності до п. 7 вказаної постанови, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі», п. 32 Договору оренди, орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

У судовому засіданні було встановлено, що договір оренди від 21.11.2014 р. та договір суборенди від 06.01.2017 р. укладені сторонами в письмовій формі, як це встановлено законодавством, містять усі суттєві умови, передбачені ст. 15 Закону України «Про оренду землі», договір оренди земельної ділянки зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, заборгованість щодо сплати орендної плати відсутня. ГУ Держеокадастру у Харківській області надано згоду на передачу в суборенду земельних ділянок, оформлену Наказом №14386 від 13.12.2016 р. про надання згоди на передачу земельної ділянки в суборенду.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що мотивуючи свої вимоги щодо визнання спірних договорів оренди, суборенди земельних ділянок недійсними, позивач не зазначив, яким чином, які саме та чиї інтереси, за захистом яких прокурор звернувся до суду, зачіпають (порушують) вказані договори, та в чому вони суперечать моральним засадам суспільства і будь-яких доказів цього ним не надано.

З огляду на вищевикладене, суд вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Стосовно доводів представника відповідача – ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Харківській області про застосування до даних правовідносин строку позовної давності, та відмови у позові в зв’язку з її пропуском, то судом встановлено наступне.

Ч. 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

П. 2.2.Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз’яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Відповідно до абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Як вже було вище зазначено, суд відмовляє у задоволенні позову у зв’язку з тим що задоволення позову прокурора суперечитиме висновкам ЄСПЛ і становитиме непропорційне втручання в право ОСОБА_2 на мирне володіння майном, а також у зв’язку з тим, що прокурором не доведено, яким чином, які саме та чиї інтереси, за захистом яких прокурор звернувся до суду, зачіпають (порушують) оспорювані договори, та в чому вони суперечать моральним засадам суспільства, а отже суд вважає, що права, за захистом яких звернувся прокурор не були порушені, у зв’язку з чим суд не застосовує до даних правовідносин строк позовної давності, а відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 77, 81, 89, 263-265, 267 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, Куп'янського відділу Ізюмської місцевої прокуратури до ОСОБА_1 територіального управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_2, ФГ «Ранг» про визнання незаконними та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, суборенди земельної ділянки та скасування державної реєстрації, ціна позову 498799,05 грн. – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Харківської області через Куп’янський міськрайонний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

На виконання вимог ч. 10 ст. 272 ЦПК України суд повідомляє учасникам справи веб-адресу сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою вони можуть отримати інформацію по даній справі: http://kpm.hr.court.gov.ua/sud2023/gromadyanam/csz/.

Повний текст рішення суду виготовлено 17.08.2018 року.

Суддя: В.В. Скородєлова