Рішення № 75902417, 13.08.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2018 року № 810/3765/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., за участю секретаря судового засідання Масловської К.І,

представника позивача: Глубокого І.О.,

представника відповідача: Войцеховської П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Баришівказернопродукт» доГоловного управління ДФС у Київській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Баришівказернопродукт» (07500, Київська область, смт. Баришівка, вул. Богдана Хмельницького, 135 В) з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (03680, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5-А), у якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.03.2018 №0008541406.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.07.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі №810/3765/18.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки відповідачем надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки при визначенні порушення позивачем законодавства у сфері обігу готівки.

Позивач зазначає, що вчасно та у відповідності до законодавства оприбуткував готівкові кошти з 15.06.2016 по 29.06.2016 у касовій книзі шляхом здійснення записів про рух готівки на підставі прибуткових касових ордерів №269-№277 та №279.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких вказав, що під час документальної перевірки позивача у касовій книзі підприємства було виявлено записи про оприбуткування готівки на підставі прибуткових касових ордерів №269 від 16.06.2016, №270 від 16.06.2016, №271 від 16.06.2016, № 272 від 16.06.2016, №273 від 16.06.2016, №274 від 17.06.2016, №275 від 17.06.2016, №276 від 17.06.2017, №277 від 17.06.2016, №279 від 22.06.2016, що підписані касиром, яка на дату їх складання перебувала у відпустці.

Відповідач вважає, що перебування касира у відпустці свідчить, що відповідні касові документи не можуть бути підставою для оприбуткування готівки, оскільки касир не мала повноважень на їх підписання.

У судовому засіданні позивач адміністративний позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідачів позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

28 лютого 2018 року Головним управлінням ДФС у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Баришівказернопродукт», результати якої оформлені актом від 28.02.2018 №144/10-36-14-02-13/32445705 (а.с. 34-93).

Перевіркою виявлено порушення пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 № 637, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320.

Суть виявленого порушення полягає у тому, що надходження готівки до каси підприємства в сумі 70244,00 грн. не підтверджені відповідними первинними документами та у встановленому порядку не оприбутковані позивачем.

Так, з описової частини Акта перевірки слідує, що готівкові кошти у розмірі 70244,00 грн. на підставі прибуткових касових ордерів від 16.06.2016 №269 на суму 9360,00 грн., від 16.06.2016 №270 на суму 9360,00 грн., від 16.06.2016 №271 на суму 9360,00 грн., від 16.06.2016 № 272 на суму 9360,00, від 16.06.2016 №273 на суму 9360,00 грн., від 17.06.2016 №274 на суму 8850,00 грн., від 17.06.2016 №275 на суму 8850,00 грн., від 17.06.2017 №276 на суму 182,00 грн., від 17.06.2016 №277 на суму 252,00 грн., від 22.06.2016 №279 на суму 5310,00 грн. були оприбутковані позивачем у день їх одержання шляхом здійснення у касовій книзі підприємства записів про суму фактичного надходження готівкових коштів (а.с.100-122).

Водночас, відповідні записи були здійснені матеріально-відповідальною особою ОСОБА_3, яка з 15.06.2016 по 29.06.2016 не виконувала обов'язки касира, так як перебувала у відпустці згідно з наказом по підприємству (а.с. 99).

На підставі Акта перевірки, відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДФС у Київській області було прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення від 28.03.2018 №0008541406, яким на підставі абзацу 3 пункту 1 Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» позивачеві було визначено штраф у розмірі 351220,00 грн. (а.с. 94).

Не погоджуючись з вказаним рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою регулюються Положенням про ведення касових операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320 (далі - Положення №637).

Пунктом 2.2 Положення №637 передбачено, що підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Під касою, згідно з пунктом 1.2 вказаного Положення, розуміється приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання готівкових коштів, інших цінностей, касових документів.

Відповідно до пункту 4.1 Положення №637, з метою забезпечення здійснення розрахунків готівкою підприємства повинні мати касу, а їх керівники мають забезпечити належне облаштування цієї каси та надійне зберігання готівкових коштів у ній.

Пунктом 3.3 Положення №637 передбачено, що приймання готівки в касі проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Згідно з пунктом 2.6 Положення №637, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Відповідно до пункту 1.2 Положення №637, оприбуткуванням готівки є проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Абзацом 2 пункту 2.6 Положення №637 передбачено, що оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Відповідно до пункту 4.3 Положення №637, записи в касовій книзі проводяться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі. За відсутності руху готівки в касі протягом робочого дня записи в касовій книзі в цей день можуть не провадитися.

Статтею 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (зі змінами та доповненнями) від 12.06.1995 № 436/95 (далі - Указ №436/95) встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу.

Відповідно абзацу 3 цієї ж статті, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки до суб'єктів господарювання, перелічених у пункті 1 Указу №436/95, застосовується штраф у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Отже, у разі проведення суб'єктом господарювання готівкових розрахунків на підставі прибуткових касових ордерів, оприбуткуванням готівки є сукупність дій з оформленням касового ордеру та відображення на його підставі готівки у касовій книзі.

Досліджуючи обставини оприбуткування позивачем готівки, судом встановлено, що відповідно до касової книги та касових документів операції з надходження готівки до каси підприємства з 16.06.2016 по 22.06.2016 на суму 70244,00, грн., були оформлені оспорюваними прибутковими касовими ордерами (а.с. 100-122).

Як вбачається з матеріалів справи, готівкові кошти у розмірі 70244,00 грн., що надійшли до каси підприємства на підставі оспорюваних прибуткових касових ордерів, були оприбутковані позивачем у день їх одержання шляхом здійснення у касовій книзі підприємства записів про суму фактичного надходження готівкових коштів, що підтверджується витягами з касової книги за 16.06.2016 (а.с. 105), за 17.06.2016 (а.с. 112) та за 22.06.2016 (а.с. 122).

Таким чином, позивач виконав умови оприбуткування готівки, передбачені пунктом 2.6 Положення №637.

Разом з тим, заперечуючи щодо факту оприбуткування готівкових коштів на суму 70244,00 грн., відповідач стверджує, що записи про рух готівки у касовій книзі з 16.06.2016 по 22.06.2016 були здійснені на підставі оспорюваних прибуткових касових ордерів, що підписані бухгалтером (касиром) ОСОБА_3, яка на дату складання вказаних прибуткових касових ордерів перебувала у відпустці відповідно до наказу від 13.06.2016 № 76-к (а.с. 99, 100-122).

Суд відхиляє твердження контролюючого органу, що підписання прибуткового касового ордера посадовою особою підприємства, яка перебуває у відпустці, свідчить про недійсність такого касового документа або про неможливість прийняття його до обліку.

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 74 Кодексу законів про працю України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Суд зазначає, що відпустка - це час відпочинку, який передбачає тимчасове оплачуване або безоплатне звільнення роботодавцем працівника від виконання трудових обов'язків протягом встановленої законом або за угодою сторін кількості календарних днів із збереженням за ним місця роботи на цей період.

Отже, на період відпустки правовий зв'язок працівника та роботодавця не припиняється, а трудова функція обмежується виключно в частині обов'язковості її виконання.

При цьому суд звертає увагу на те, що ані Кодекс законів про працю України, ані Закон України «Про відпустки» не містить заборон та обмежень щодо здійснення працівником під час перебування у відпустці чи в інший період відпочинку передбачених трудовим договором функцій за власною ініціативою.

Аналіз положень статей 62 та 79 Кодексу законів про працю України дає підстави стверджувати лише про існування законодавчого обмеження та про особливий облік надурочних робіт та відкликання з відпустки. Разом з цим, надурочними роботами та відкликанням з відпустки вважаються дії, що проведені за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.

Залишення з власної ініціативи працівників після робочого часу на роботі для виконання трудової функції, а також і вихід на роботу під час відпустки з власної ініціативи, по-перше, вимогами закону не заборонені, по-друге, додатково не обліковуються

Таким чином, хоча виконання працівником, який перебуває у відпустці, окремих трудових обов'язків не відповідає змісту та меті відпустки, самі по собі такі обставини не можуть свідчити про дефектність первинного бухгалтерського документа та спростовувати засвідчені ними операції.

У даному випадку правове значення має лише наявність на відповідному документі підпису посадової особи та наявність у такої особи відповідних повноважень на підписання первинних документів.

Судом встановлено, що оспорювані прибуткові касові ордери містять усі визначені законом обов'язкові реквізити, у тому числі підписи головного бухгалтера та касира, дату складання, відомості про суму готівкових коштів, особу, від якої прийняті готівкові кошти, підставу для одержання готівки тощо.

Відповідач в Акті перевірки та під час розгляду справи не ставив під сумнів правильність складання оспорюваних видаткових касових ордерів та наявність у посадових осіб ТОВ «Баришівказернопродукт», підписи яких містяться на зазначених касових ордерах, повноважень на підписання таких документів.

Відповідач також не надав жодних доказів, які б свідчили, що зазначені прибуткові касові ордери підроблені чи містять ознаки підробки, або іншим чином вказували на їх дефектність.

Відповідно до пункту 3.7 Положення №637 документом, що свідчить про здавання виручки до банку, є відповідна квитанція до прибуткового документа банку на внесення готівки, засвідчена підписами відповідальних осіб банку та відбитком печатки (штампа) банку.

Судом встановлено наявні у позивача роздруковані розрахункові квитанції від 16.06.2016 №OSPN41992 та від 17.06.2016 №OSPN38731, що виключає приховування відповідної суми виручки та ухилення позивача від оподаткування (а.с.106, 113).

У свою чергу, відповідач не подав доказів, що позивачем не було сплачено податок.

Суд наголошує, що дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. На необхідність дотримання принципу пропорційності вказує як національне законодавство, так і практика Європейського суду з прав людини.

Так, пунктом 8 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Метою дотримання принципу пропорційності є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.

Принцип пропорційності зокрема передбачає, що:

- здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти;

- якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей;

- несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;

- для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дії чи утримується від їх вчинення.

Відповідно до статті 9 Основного Закону України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України»).

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

У справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (1986 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що має бути обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, яку намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

У справі «Трегубенко проти України» суд дійшов висновку, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Будь-яке втручання у право власності обов'язково має відповідати принципу пропорційності.

Беручи до уваги викладене, та з огляду на ту обставину, що у діях позивача відсутня шкода чи загроза її завдання інтересам держави у вигляді ухилення від сплати податків, застосовані відповідачем штрафні санкції не відповідають переслідуваній меті та є непропорційними.

Щодо посилань відповідача на положення пункту 4.8 Положення №637, суд зазначає наступне.

Так, абзацом 2 пункту 4.8 Положення №637 передбачено, що у разі відсутності касира (у зв'язку з хворобою тощо) цінності, що передані йому під відповідальність, перераховуються іншим касиром, якому вони передаються, у присутності керівника та головного бухгалтера або в присутності комісії, призначеної керівником підприємства. Про результати перерахування і передавання цінностей складається акт за підписами зазначених осіб.

Абзацом 3 пункту 4.8 Положення №637 передбачено, що підприємства, штатним розписом яких не передбачено посади касира, виконання його обов'язків можуть покладати відповідно до письмового розпорядження керівника на бухгалтера чи іншого працівника, з яким укладається договір про повну матеріальну відповідальність.

Тобто, виконання обов'язків касира та довірені йому грошові кошти за наказом керівника суб'єкта господарювання можуть бути передані іншій особі, зокрема, у випадку, коли касир з об'єктивних причин відсутній на роботі (хвороба тощо), або у випадку, коли на підприємстві відсутня посада касира.

Судом встановлено, що позивач в наказі про відпустку головного бухгалтера ОСОБА_3 від 13.06.2016 №76-к вказав про можливість ОСОБА_3, перебуваючи у щорічній відпустці, у разі нагальної потреби, з'являтися на робоче місце для підтвердження фінансово-господарських операцій, що стосуються безпосередньо її посадових обов'язків (а.с.99).

Як пояснив позивач, виконання окремих обов'язків бухгалтера-касира під час відпустки мало винятковий та нетривалий характер та здійснювалось ОСОБА_3 з власної ініціативи.

З урахуванням викладеного, суд погоджується з доводами позивача про відсутність, у даному випадку, обставин, які б вимагали покладення виконання обов'язків касира на іншу особу. Таким чином, судом не встановлено порушення позивачем положення п.4.8 Положення №637.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо відсутності бухгалтера (касира) ОСОБА_3 на робочому місці в період відпустки, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що функції бухгалтера-касира Товариства з обмеженою відповідальністю «Баришівказернопродукт» у звітний період виконувала ОСОБА_3 на підставі наказу про прийняття на роботу № 5 від 02.08.2004 (а.с. 139).

Як вбачається з матеріалів справи, бухгалтеру (касиру) ОСОБА_3 надавалась щорічна основна відпустка з 15.06.2016 по 29.06.2016. Вищенаведені обставини підтверджуються наказом №76-к від 13.06.2016 та табелем обліку використання робочого часу (а.с.99,130-131,140-141).

Відповідач стверджує, що ОСОБА_3 не могла фізично одержати готівкові кошти та скласти відповідні касові документи, оскільки документів і відміток про вихід на робоче місце та використання робочого часу не має, що свідчить про те, що касир не з'являвся на робоче місце.

Разом з тим, судом встановлено, що факт прибуття бухгалтера (касира) на роботу 16.06.2016, 17.06.2016 та 22.06.2016 додатково підтверджується її підписами в журналі отримання та здачі ключів від кабінетів адмінперсоналу (а.с.95-98)

Беручи до уваги зазначене у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав, які б виключали можливість здійснення оприбуткування готівкових коштів на підставі оспорюваних касових ордерів.

За таких обставин висновок відповідача про порушення позивачем вимог пункту 2.6 Положення №637 є необґрунтованим.

На підставі встановлених судом обставин та зазначених норм закону суд вважає, що ТОВ «Баришівказернопродукт» повністю дотримані вимоги Положення № 637 при оприбуткуванні грошових коштів в сумі 70244,00 грн. в касі підприємства.

За таких обставин оспорюване податкове повідомлення-рішення від 28.03.2018 №0008541406 є протиправним та підлягає скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 5268,00 грн., що підтверджується квитанцією №1892 від 18.07.2018.

Сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача у повному обсязі.

Доказів понесення позивачем інших судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи, матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 28.03.2018 №0008541406.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Баришівказернопродукт» (ідентифікаційний код 32445705, місцезнаходження: 07500, Київська область, Баришівський район, селище міського типу Баришівка, вул. Комсомольська, будинок 135-В) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5-А) судові витрати у розмірі 5268 (п'ять тисяч двісті шістдесят вісім) грн. 30 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повне рішення суду складене 16.08.2018.

Суддя Леонтович А.М.