Постанова № 75895879, 16.08.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2018 р. Справа № 922/593/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Сіверін В.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу позивача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколай-Експорт», м.Павлоград, Дніпропетровська область, (вх.№1205Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 16.05.2018 року по справі №922/593/18,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколай-Експорт», м.Павлоград, Дніпропетровська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія-Близнюки», с.Софіївка Перша,

про стягнення 100000,00 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколай-Експорт» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія-Близнюки» 100000,00 грн., з яких: 31582,32 грн. – реальні збитки (збитки у вигляді оплати за перевезення товару неналежної якості) та 68417,68 грн. – збитки у вигляді упущеної вигоди (недоодержаний прибуток).

В обґрунтування позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколай-Експорт» посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №11/01 від 11.01.2018 року щодо поставки ячміню врожаю 2017 року, згідно специфікації №1 до договору, з посиланням на те, що зазначена продукція не відповідала вимогам і стандартам якості, оскільки була заражена шкідниками хлібних запасів 1 ступеню та повернена відповідачу, а позивач в свою чергу зазнав збитків та втратив можливість отримати дохід.

В якості правових підстав позову позивач вказує на положення статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, статті 224, 225 Господарського кодексу України.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 1762,00 грн. судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.05.2018 року по справі №922/593/18 (повний текст складено 21.05.2018 року, суддя Шарко Л.М.) у задоволені позову відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 16.05.2018 року та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати, які складаються з судового збору та з витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт наполягає на тому, що позивач через порушення договірних зобов’язань з боку відповідача не зміг виконати своїх обов’язків з поставки продукції ТОВ «АПК-Інвест», і, відповідно зазнав збитків та втратив можливість отримати дохід.

Скаржник вказує, що судом не у повному обсязі з’ясовано обставини доставки продукції, придбаної ТОВ «Миколай-Експорт» у ТОВ «Софія-Близнюки», на адресу кінцевого покупця, а також відповідність актів повернення продукції №7 та №8 товару, поставленого ТОВ «Софія-Близнюки».

На думку апелянта, акти повернення продукції, складені ТОВ «АПК Ін вест» містять достатню кількість необхідної інформації, що підтверджує факт поставки неякісної продукції від ТОВ «Софія-Близнюки».

Як вказує скаржник, суд першої інстанції дійшов посилкового висновку про те, що позивач нібито не обґрунтував розмір наявних у нього збитків, оскільки такий висновок спростовується матеріалами справи, а саме текстом позовної заяви, в якій чітко визначено розмір заявлених збитків та з чого він складається, а у додатках наявні документи у підтвердження заявлених сум.

Крім того, у апеляційній скарзі апелянт просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати, пов’язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 9000,00 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2018 року відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою, встановлено строк відповідачу для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи – за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач – разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи повідомлень відділення зв’язку, копію ухвали суду від 19.06.2018 року позивачем отримано 26.06.2018 року, а відповідачем – 23.06.2018 року.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу (вх.№5151 від 06.07.2018 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв’язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

У ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

11.01.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Софія-Близнюки» (постачальник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколай-Експорт» (покупець, позивач у справі) було укладено договір поставки №11/01, згідно умов якого постачальник зобов’язався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар в кількості, асортименті, за ціною та на інших умовах, вказаних у специфікаціях до даного договору, які є його невід’ємними додатками.

Розділом 2 договору встановлено вимоги до кількості та якості товару, що передається за його умовами. Так, згідно п. 2.2 договору якість товару повинна відповідати вимогам ДСТУ та санітарним нормам.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах, вказаних у специфікаціях.

Пунктом 4.2 договору №11/01 встановлено, що товар постачається на умовах передоплати.

Згідно специфікації №1 від 11.01.2018 року до договору ТОВ «Софія-Близнюки» прийняло на себе зобов’язання поставити товар (ячмінь врожаю 2017 року) обсягом 200 т. на загальною вартістю 960000,00 грн.

Специфікацією встановлено, що товар поставляється на умовах FCA транспорт покупця (Інкотермс 2010), а також визначено вимоги до якості продукції. Серед іншого, зазначено, що зараженість шкідниками не допускається.

На виконання умов договору та специфікації №1 ТОВ «Миколай-Експорт» здійснено передоплату за вказану продукцію у розмірі 700000,00 грн. двома платежами: 11.01.2018 року - у розмірі 500000,00 грн. (платіжне доручення №711) та 16.01.2018 року - у розмірі 200000,00 грн., (платіжне доручення №713).

19.01.2018 року відбулась поставка першої партії визначеного договором товару. Проте, за твердженням позивача використання товару виявилося неможливим з огляду на такі обставини.

Товар за договором №11/01 від 11.01.2018 року придбавався ТОВ «Миколай-Експорт» з метою виконання ним своїх обов’язків в рамках укладеного раніше між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «АПК-Інвест» договору поставки №807 КЗ від 21.03.2017 року, згідно умов якого позивач зобов’язався постачати своєму покупцю (ТОВ «АПК-Інвест») продукцію сільськогосподарського призначення.

10.01.2018 року між ТОВ «Миколай-Експорт» та ТОВ «АПК-Інвест» підписано специфікацію №15 до договору №807 КЗ від 21.03.2017 року, згідно якої позивач прийняв на себе зобов’язання поставити покупцю ячмінь 3 класу у кількості 200 т. загальною вартістю 1060000,80 грн.

Саме для здійснення цього правочину позивач і вчинив купівлю ячменя у ТОВ «Софія-Близнюки».

На виконання вимог специфікації №15 ТОВ «Миколай-Експорт» уклало договір з перевізником (ФОП ОСОБА_1, договір перевезення вантажу №ТР-2-17 від 15.01.2018 року), який згідно товарно-транспортних накладних №08 та №09 від 19.01.2018 року доставив першу партію товару (ячменю) безпосередньо зі складу відповідача загальним обсягом 68,36 т. на суму 328128,00 грн. своєму покупцю - ТОВ «АПК-Інвест».

За надані послуги з перевезення товару позивачем сплачено 31582,32 грн. (акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №2 від 19.01.2018 року, рахунок №4 від 19.01.2018 року, та платіжне доручення №717 від 25.01.2018 року), які ТОВ «Миколай-Експорт» враховувало як частину видатків в рамках прибутку, який позивач мав отримати за договором №807 КЗ від 21.03.2017 року.

Проте, покупцем - ТОВ «АПК-Інвест» вказана продукція прийнята не була, про що 19.01.2018 року складено акти повернення продукції №7 та №8 з посиланням на те, що вона заражена шкідниками хлібних запасів 1 ступеню.

У подальшому, зв’язавшись засобами телефонного зв’язку із керівництвом ТОВ «Софія-Близнюки» (що не заперечується відповідачем), позивач повідомив про відмову контрагента від прийняття продукції, поставленої відповідачем.

Позивач зазначив, що він був змушений повернути придбану продукцію ТОВ «Софія-Близнюки» та вимагати повернення передоплати за неї (лист №44 від 22.01.2018 року). Відповідач, у свою чергу, отримав назад поставлену продукцію та повернув позивачу грошові кошти у розмірі 700000,00 грн. (платіжне доручення №29 від 22.01.2018 року).

Так, позовна вимога ТОВ «Миколай-Експорт» зумовлена тим, що позивач через порушення договірних зобов’язань з боку відповідача не зміг виконати своїх обов’язків з поставки продукції ТОВ «АПК-Інвест», і, відповідно, зазнав збитків та втратив можливість отримати дохід. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду із позовом у даній справі.

Відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання також визначено відшкодування збитків.

Приписами ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України відшкодування збитків є різновидом господарської санкції за вчинення правопорушення у сфері господарювання.

Виходячи зі змісту ст.ст. 218, 219 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, зокрема, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.

Згідно з п. 1 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України «Про внесення змін і доповнень до роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» №04-5/239 від 29.12.2007 року, вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України). Тому помилковими є рішення окремих господарських судів, які при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань, посилаються на статтю 1166 ЦК України.

Враховуючи, що між позивачем та відповідачем укладено договір поставки, відшкодування збитків за рахунок останнього має визначатись виходячи з правил, якими регулюються правовідносини, пов'язані з відшкодуванням збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань.

Порушення господарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг відноситься до договірних правопорушень, правові наслідки яких встановлені, зокрема, статтями 224, 231, 268 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин, притягнення до відповідальності за яке можливо лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення. До складу правопорушення входять такі елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник, об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між противоправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону правопорушення складає вина. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань. Обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язанням і завданими збитками і їх розмір покладається на кредитора, на боржника - покладається обов'язок факту доведення відсутності вини.

За договором поставки, відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України та ст. 265 Господарського кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно п. 1, 2 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Отже, право власності на вищевказаний товар виникло у позивача 19.01.2018 року (ТТН №8).

Згідно з ч. 1, 4 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Відповідно до ч. 1 ст. 675 Цивільного кодексу України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 678 Цивільного кодексу України, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару.

Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.

Згідно з ч. 1 ст. 679 Цивільного кодексу України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Відповідно до ст. 674 Цивільного кодексу України відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.

В обґрунтування факту поставки неналежної якості товару позивачем до матеріалів справи долучено складені 19.01.2018 року акти повернення продукції №7 та №8 з посиланням на те, що вона заражена шкідниками хлібних запасів 1 ступеню. Вказані акти складені та підписані комісією у складі лаборанта ПАТ «АПК-Інвест» та водія, відповідно до ДЕСТ 13586-83.

Згідно до п.п. 1.1. та 1.2. ДЕСТ 13586-83 зерно приймають партіями. Під партією розуміють будь-яку кількість зерна, однорідне по якості, призначене до одночасного приймання, відвантаження або одночасного зберігання, оформлене одним документом про якість.

У документі про якість на кожну партію зерна, яке заготовлюється і поставляється вказують: дату оформлення документа; найменування відправника і станцію (пристань) відправлення; номер автомобіля, вагона або найменування судна; номер накладної; масу партії чи кількість місць; станцію (пристань) призначення; назва отримувача; найменування культури; походження; сорт, тип, підтип зерна; клас зерна; результати аналізів за показниками якості, передбаченими стандартом технічних умов на провідну культуру; підпис особи, відповідальної за видачу документа про якість зерна.

Разом з тим, позивач звернув увагу на те, що ДЕСТ 13586-83 був скасований 01.01.2018 року наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 14.12.2015 року №184 «Про скасування міждержавних стандартів в Україні, що розроблені до 1992 року» відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2014 року №695, схваленої постановою Верховної Ради України від 11.12.2014 року №26-VII щодо припинення дії на території України стандартів колишнього СРСР.

Згідно роз’яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з питань застосування стандартів, у тому числі в зв’язку зі скасуванням у 2015 році міждержавних стандартів (ГОСТ) від 19.04.2016 року, якщо ГОСТ скасовано національним органом стандартизації - він вже не має статусу нормативного документу, а являє собою звичайний «текст». Але слід враховувати і те, що стандарт встановлює для загального і неодноразового використання правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, та спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері. Тобто за умови добровільності застосування стандарту, але з метою мати будь-які інструкції, правила тощо, які впорядковують діяльність у той чи іншій сфері, може застосовуватися не чинний ГОСТ (національний стандарт), якщо на нього не передбачається робити посилання у відповідній сфері діяльності.

Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 Господарського процесуального України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 86 цього ж кодексу, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачем акти повернення продукції №7 та №8 від 19.01.2018 року, складені на комбікормовому заводі ПАТ «АПК-Інвест» не можуть бути прийняті в якості єдиного належного та допустимого доказу порушення ТОВ «Софія-Близнюки» зобов’язання за договором поставки в частині передачі ячменю (врожаю 2017 року) неналежної якості (зараженого шкідниками) та завдання збитків позивачу, з огляду на те, що в зазначених актах не вказано номер накладної що ставить під сумнів достовірність проведеного аналізу та походження досліджуваного ячменя саме від ТОВ «Софія-Близнюки».

При цьому, відповідні акти складались відповідно до ДЕСТ 13586-83, який скасовано і як вказано в роз’ясненні Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з питань застосування стандартів, у тому числі в зв’язку зі скасуванням у 2015 році міждержавних стандартів (ГОСТ) від 19.04.2016 року відповідний ГОСТ може застосовуватися, якщо на нього не передбачається робити посилання у відповідній сфері діяльності. Наразі позивач робить на нього посилання і обґрунтовує ним опосередковано факт завдання йому збитків.

З матеріалів справи не вбачається, чи зверталось Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколай-Експорт» до акредитованого органу з метою відбору зразків для досліджень та перевірки якості товару, чи запрошено продавця взяти участь у прийманні товару, чи можна було усунути виявлені недоліки та чи вимагав покупець заміни товару, відповідно до вимог діючого цивільного законодавства. Сам лише факт того, що відповідач без заперечень отримав назад поставлену продукцію та в повному обсязі повернув передоплату не свідчить про те, що ячмінь був не належної якості.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Разом з тим, за відсутності хоча б одного з усіх елементів складу цивільного правопорушення цивільна відповідальність не настає.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про не доведеність позивачем вини та бездіяльності відповідача і наявності передбачених Законом умов для стягнення збитків, у зв'язку з чим правомірно у задоволені позовних вимог про стягнення збитків відмовив з мотивів їх безпідставності і такими, що не ґрунтуються на Законі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки судового рішення, що оскаржується, та не впливають на них. Так, посилання скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів та не направлені на спростування обставин, які покладені в основу судового рішення.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколай-Експорт» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 16.05.2018 року по справі №922/593/18 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги і витрати на професійну правничу допомогу адвоката не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 13, 126, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, ч.6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколай-Експорт» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 16.05.2018 року по справі №922/593/18 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.І. Сіверін