Постанова № 7580229, 24.11.2009, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

24.11.09                                                                                           Справа № 14/80

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді                                                                       Краєвської М.В.

суддів:                                                                       Галушко Н.А.

                                                                                                     Орищин Г.В.

розглянувши апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об”єднання “Львівська залізниця” від 17.08.2009 р. № НХ-2398

на рішення Господарського суду Львівської області від 31.07.2009 р.

у справі № 14/80

за позовом Виробничо-торгівельного ТзОВ “Бук”, м.Львів

до Державного територіально-галузевого об”єднання “Львівська залізниця” (далі – ДТГО “Львівська залізниця”), м.Львів

про стягнення 383 424, 22 грн., в т.ч. 176 259, 61 грн. пені, 180 623, 94 грн. інфляційних втрат, 26 540, 67 грн. 3 % річних, за договором поставки (з врахуванням заяви про уточнення розміру позовних вимог, а.с.141-161, Том 1)

За участю представників сторін:

від позивача –Куксов В.Г. (адвокат, довіреність від 20.05.2008 р. без номера в матеріалах справи, а.с.107, Том 1);

від відповідача –Кречетова Л.І. (юрисконсульт І категорії, довіреність від 01.01.2009 р. № НЮ-37 в матеріалах справи)

Представникам сторін роз”яснено їх права й обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало.

Оскільки жодна зі сторін не заявляла клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, то протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст.81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 р.

У судовому засіданні 17.11.2009 р. оголошувалася перерва до 11 год. 40 хв. 24.11.2009 р., про що представники сторін були ознайомлені під розписку.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.07.2009 р. у справі № 14/80 (суддя Кітаєва С.Б.) позов задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 176 259, 61 грн. пені, 180 623, 94 грн. інфляційних втрат, 26 540, 67 грн. 3 % річних, за договором поставки, 3 834, 24 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 38 000 грн. оплати послуг адвоката, а в задоволенні решти позову відмовлено (а.с.206-212, Том 1).

Відповідач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині стягнення 153 715, 99 грн. пені та 38 000 грн. оплати послуг адвоката з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, зокрема, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення пені на підставі видаткових накладних за період з 14.08.2007 р. по 26.11.2007 р. з пропуском строку спеціальної позовної давності, встановленої в один рік; судом першої інстанції не враховано, що адвокат Куксов В.Г. є суб”єктом підприємницької діяльності, що відповідно до ст.44 ГПК України виключає можливість відшкодування йому оплати послуг адвоката, розмір його послуг є надто високим, документально не підтвердженим.

У судовому засіданні позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення з підстав, викладених у відзиві на останню.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що заявлені позовні вимоги обгрунтовані тим, що в квітні 2008 року Виробничо-торгівельне ТзОВ “Бук” звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до ДТГО “Львівська залізниця” про стягнення 1 621 795, 23 грн. заборгованості за поставлений згідно з умовами договору поставки № Л/НХ-071723/НЮ від 06.08.2009 р. товар. Даний позов було пред”явлено лише щодо частини вимог, права на які має позивач. Вимоги щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат і 3 % річних не пред”являлися. Тому відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність щодо стягнення пені, інфляційних втрат і 3 % річних була перервана в квітні 2008 року, оскільки предметом позову є лише частини вимоги, право на яку має позивач. Тобто строк позовної давності щодо стягнення пені, інфляційних втрат і 3 % річних необхідно обраховувати з квітня 2008 року, а відтак він не є пропущеним.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу ДТГО “Львівська залізниця” слід задоволити частково, рішення Господарського суду Львівської області від 31.07.2009 р. у справі № 14/80 скасувати в частині стягнення 176 259, 61 грн. пені та прийняти нове рішення, яким позов у цій частині задоволити частково, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача 22 543, 62 грн. пені. В задоволенні решти суми пені (153 715, 99 грн. пені) відмовити. В решті рішення суду залишити без змін.

При цьому колегія виходила з наступного.

Оскільки відповідач не оспорює розміру інфляційних втрат (180 623, 94 грн.), 3 % річних (26 540, 67 грн.) як і самого факту їх стягнення, тим самим визнає позов у цій частині, а оскаржує рішення суду першої інстанції тільки в частині стягнення 153 715, 99 грн. пені та розподілу судових витрат у вигляді оплати послуг адвоката в сумі 38 000 грн., то апеляційний господарський суд перевіряє законність і обгрунтованість лише в частині оскарження.

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 18.07.2008 р. у справі № 4/72 (а.с.197-202, Том 1) стягнуто з ДТГО “Львівська залізниця” на користь Виробничо-торгівельного ТзОВ “Бук” 1 621 795, 23 грн. основного боргу за договором поставки № Л/НХ-071723/НЮ від 06.08.2009 р.

Дане рішення суду не оскаржувалося в апеляційному, касаційному порядку, тому набрало законної сили.

Предметом позову в справі № 14/80 є стягнення пені, інфляційних втрат і 3 % річних за вищевказаним договором поставки № Л/НХ-071723/НЮ від 06.08.2009 р.

Таким чином, в даному випадку має місце не достягнення основного боргу, а заявлення нової самостійної вимоги –стягнення пені, інфляційних втрат і 3 % річних, яка не була предметом розгляду в справі № 4/72. Враховуючи наведене, на думку колегії суддів, застосування до спірних правовідносин ч.2 ст.264 ЦК України, згідно з якою позовна давність переривається у разі пред”явлення позову, предметом якого є лише частина вимоги, право на яку має позивач, і котрою керувався суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, є неправильним. Отже, позовна давність не переривається і відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України застосовується в один рік.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 176 259, 61 грн. пені 06.04.2009 р. (а.с.3, Том 1). Згідно з п.6.1 договору поставки № Л/НХ-071723/НЮ від 06.08.2009 р. оплата за кожну партію поставленої продукції проводиться покупцем протягом 90 днів після дати поставки партії продукції (а.с.8, Том 1). Датою поставки продукції вважається підписання акту прийому-передачі продукції в пункті призначення (п.5.4 договору).

Згідно з актами прийому-передачі № 14-1 (а.с.35, Том 1), № 14-2 (а.с.36, Том 1) від 14.08.2007 р. кінцевий термін оплати настав 12.11.2007 р., тобто з 13.11.2007 р. по 13.11.2008 р. позивач мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення пені;

- згідно з актами прийому-передачі № 20-4 (а.с.37, Том 1), № 20-3 (а.с.38, Том 1), № 20-1 (а.с.39, Том 1) від 20.08.2007 р. кінцевий термін оплати настав 18.11.2007 р., тобто з 19.11.2007 р. по 19.11.2008 р. позивач мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення пені;

- згідно з актами прийому-передачі № 07-2 (а.с.40, Том 1), № 07-1 (а.с.41, Том 1), № 07-3 (а.с.42, Том 1) від 07.09.2007 р. кінцевий термін оплати настав 06.12.2007 р., тобто з 07.12.2007 р. по 07.12.2008 р. позивач мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення пені;

- згідно з актами прийому-передачі № 14-1 (а.с.43, Том 1), № 14-2 (а.с.44, Том 1) від 14.09.2007 р. кінцевий термін оплати настав 13.12.2007 р., тобто з 14.12.2007 р. по 14.12.2008 р. позивач мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення пені;

- згідно з актом прийому-передачі № 20-1 (а.с.45, Том 1) від 20.09.2007 р. кінцевий термін оплати настав 19.12.2007 р., тобто з 20.12.2007 р. по 20.12.2008 р. позивач мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення пені;

- згідно з актом прийому-передачі № 28-1 (а.с.46, Том 1) від 28.09.2007 р. кінцевий термін оплати настав 27.12.2007 р., тобто з 28.12.2007 р. по 28.12.2008 р. позивач мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення пені;

- згідно з актами прийому-передачі № 23-1 (а.с.47, Том 1), № 23-2 (а.с.48, Том 1) від 23.10.2007 р. кінцевий термін оплати настав 21.01.2008 р., тобто з 22.01.2008 р. по 22.01.2009 р. позивач мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення пені;

- згідно з актом прийому-передачі № 25-1 (а.с.49, Том 1) від 25.10.2007 р. кінцевий термін оплати настав 23.01.2008 р., тобто з 24.01.2008 р. по 24.01.2009 р. позивач мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення пені;

- згідно з актами прийому-передачі № 31-1 (а.с.50, Том 1), № 31-3 (а.с.51, Том 1) від 31.10.2007 р. кінцевий термін оплати настав 29.01.2008 р., тобто з 30.01.2008 р. по 30.01.2009 р. позивач мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення пені;

- згідно з актом прийому-передачі № 09-4 (а.с.52, Том 1) від 09.11.2007 р. кінцевий термін оплати настав 07.02.2008 р., тобто з 08.02.2008 р. по 08.02.2009 р. позивач мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення пені;

- згідно з актом прийому-передачі № 26-2 (а.с.53, Том 1) від 26.11.2007 р. кінцевий термін оплати настав 24.02.2008 р., тобто з 25.02.2008 р. по 25.02.2009 р. позивач мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення пені;

- згідно з актом прийому-передачі № 30-1 (а.с.54, Том 1) від 30.11.2007 р. кінцевий термін оплати настав 28.02.2008 р., тобто з 29.02.2008 р. по 28.02.2009 р. позивач мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення пені;

- згідно з актом прийому-передачі № 14-3 (а.с.55, Том 1) від 14.12.2007 р. кінцевий термін оплати настав 13.03.2008 р., тобто з 14.03.2008 р. по 14.03.2009 р. позивач мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення пені.

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою зацікавленої сторони, причому така заява може бути зроблена лише під час розгляду справи до винесення рішення.

Так, у відзиві на позовну заяву № НХ-1880 від 27.05.2009 р. (абз.1) відповідач просить відмовити в задоволенні вимоги про стягнення пені за пропуском строку позовної давності з врахуванням ст.267 ЦК України (а.с.108, Том 1).

Як прослідковується з матеріалів справи, поважних причин для поновлення строку позовної давності немає. На думку позивача, вона не пропущена в зв”язку з її перериванням, про що заначалося вище.

Виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення пені з пропуском встановленого ст.258 ЦК України строку спеціальної позовної давності, що є підставою для відмови в позові відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України.

Проте в апеляційній скарзі відповідач визнав стягнення 22 543, 62 грн. пені за несвоєчасне проведення розрахунку за товар, поставлений по видаткових накладних № РН-30/11-1 від 30.11.2007 р. (а.с.33, Том 1) і № РН-14/12-3 від 14.12.2007 р. (а.с.34, Том 1).

Тому, враховуючи відсутність підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності та клопотання позивача щодо його поновлення, на думку судової колегії, в задоволенні позову про стягнення 153715, 99 грн. (176 259, 61 - 22 543, 62) пені слід відмовити, рішення Господарського суду Львівської області в частині стягнення 153 715, 99 грн. пені скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовити, з підстав неправильного застосування норм матеріального права –пропуску строку позовної давності.

Що стосується вимог апеляційної скарги в частині відмови в стягненні 38 000 грн. оплати послуг адвоката, то слід зазначити наступне.

Якщо буквально тлумачити норми статей 44, 49 ГПК України, то до складу судових витрат у господарському судочинстві можуть включатись витрати на оплату послуг лише адвоката. Такий статус мають виключно особи, визначені у ст.2 Закону України „Про адвокатуру”, зокрема, ті, хто одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Покликання скаржника на те, що адвокат Куксов В.Г. є суб”єктом підприємницької діяльності, що відповідно до ст.44 ГПК України виключає можливість відшкодування йому оплати послуг адвоката, є безпідставні, оскільки Закон України “Про адвокатуру” не містить жодних обмежень (заборон) адвокатам займатись підприємницькою діяльністю.

Зауваження відповідача про надто високий розмір послуг адвоката не є нормативно обгрунтованим, а тому не заслуговує на увагу, оскільки на відміну від ЦПК УРСР (ст.77 –5 % від задоволеної частини позовної вимоги), який втратив чинність у зв”язку зі вступом у дію з 01.01.2004 р. ЦПК України, на сьогоднішній день у жодному чинному процесуальному законі (ГПК України, КАС України, ЦПК України), що відповідно не дозволяє застосувати аналогію закону, не визначений чітко максимальний розмір витрат, пов”язаних з оплатою послуг адвоката, який може бути відшкодований за рахунок іншої сторони.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Отже, фактично йдеться про обов”язкову співрозмірність ціни позову та розміру оплати адвокатських послуг. Такий підхід передусім передбачений ст.22 ГПК України, де зазначається, що сторони зобов”язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони. Таким чином, в сучасній практиці суди керуються принципом розумності, який є оціночним поняттям.

В даному випадку винагорода адвоката Куксова В.Г. встановлена в розмірі 10 % від суми позову (40 000 грн., а.с.126, Том 1), яка стягнута з відповідача в сумі 38 000 грн. судом першої інстанції в зв”язку з задоволенням позову в повному обсязі згідно з ч.5 ст.49 ГПК України. На думку колегії суддів, Господарським судом Львівської області врахована розумна необхідність відповідних судових витрат для даної справи, виходячи з тривалості її розгляду (понад 2-місячний строк вирішення господарського спору, встановлений ст.69 ГПК України) та складності й об”єму розрахунків (всього на 19 арк., а.с.142-161, Том 1).

Так як Львівський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про часткове скасування рішення, то відповідно до п.10 ч.2 ст.105 ГПК України здійснив новий розподіл судових витрат.

У матеріалах справи знаходяться докази оплати послуг адвоката в сумі 40 000 грн. на момент розгляду справи (договір № 02/03/09 від 02.03.2009 р. про надання правової допомоги - а.с.127-128, Том 1, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю –а.с.130, Том 1, платіжне доручення № 285 від 25.06.2009 р. про сплату адвокатських послуг - а.с.129, Том 1), що є підставою для їх відшкодування, а згідно з ч.5 ст.49 ГПК України, зокрема, суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, покладаються при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому апеляційий господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 22 765, 8 грн. витрат, пов”язаних з оплатою послуг адвоката.

Керуючись ст.49, ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ДТГО “Львівська залізниця” задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 31.07.2009 р. у справі № 14/80 скасувати в частині стягнення 176 259, 61 грн. пені та прийняти нове рішення, яким позов у цій частині задоволити частково, а саме:

Стягнути з ДТГО “Львівська залізниця” (ідентифікаційний код 01059900) на користь Виробничо-торгівельного ТзОВ “Бук” (ідентифікаційний код 13840977) 22 543, 62 грн. пені.

В задоволенні решти суми пені (153 715, 99 грн. пені) відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції та за перегляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стягнути з ДТГО “Львівська залізниця” (ідентифікаційний код 01059900) на користь Виробничо-торгівельного ТзОВ “Бук” (ідентифікаційний код 13840977) 2 297, 09 грн. державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції, 70, 69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 22 765, 8 грн. оплати послуг адвоката, 1 148, 55 грн. державного мита за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Справу повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя                                         М.В.Краєвська

Суддя                                                                                                     Н.А.Галушко

Суддя                                                                                                     Г.В.Орищин