Постанова № 7580157, 12.01.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

12.01.10                                                                                           Справа № 9/42-92

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Д.Новосад

суддів О.Михалюк

Г.Мельник

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ “Луцьк-Еко-Сервіс”, м. Луцьк

на рішення господарського суду Волинської області від 20.08.09

у справі № 9/42-92

за позовом ДП “Ковалівський горілчаний завод”, с. Ковалівка

до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк», м. Луцьк

до відповідача-2 ТзОВ “Луцьк-Еко-Сервіс”, м. Луцьк

про визнання недійсним договору іпотеки від 25.06.07

та

за зустрічним позовом ТзОВ “Луцьк-Еко-Сервіс”, м. Луцьк

до відповідача-1 ДП “Ковалівський горілчаний завод”, с. Ковалівка

до відповідача-2 Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк», м. Луцьк

про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього

За участю представників сторін:

від позивача: Молень Р.Б. - представник;

від відповідача-1: Хомицька А.А. –представник;

від відповідача-2: Мартіросян А.Г. - представник;

від прокурора: Макогон Ю.І. (Прокуратура Львівської області);

від Міністерства аграрної політики: не з’явився.

Права та обов’язки, передбачені ст.ст. 22, 28 ГПК України, роз’яснено.

Відводів складу суду не поступило.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Волинської області від 20.08.09 у справі № 9/42-92 (суддя Соломка Л.І.) задоволено первісний позов ДП «Ковалівський горілчаний завод» та визнано недійсним договір іпотеки від 25.06.07, укладений між ТзОВ КБ «Західінкомбанк»та ДП «Ковалівський горілчаний завод»; у задоволенні зустрічного позову ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки: будівлі і споруди загальною площею 2 843, 1 кв.м., які знаходяться за адресою: Тернопільська область, Монастирський район, с. Ковалівка, вул. Центральна, 236, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ч. 5 ст. 75 ГК України, ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону України «Про іпотеку», ч. 4 ст. 11 Закону України «Про заставу», п. «г»ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», а також, зокрема, тим, що ДП «Ковалівський горілчаний завод»не було отримано встановленої законом форми дозволу Міністерства аграрної політики України на передачу майна, що перебуває у його повному господарському віданні, в іпотеку, що створює, на думку суду першої інстанції, правові підстави для визнання вказаного договору іпотеки недійсним та унеможливлює реалізацію обраного позивачем за зустрічним позовом способу захисту у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, оскільки вказане майно не підлягає приватизації.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем за первісним позовом ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»було подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить рішення господарського суду Волинської області від 20.08.09 у справі № 9/42-92 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ДП «Ковалівський горілчаний завод»відмовити, а зустрічний позов –задоволити.

Скаржник посилається на те, що нерухоме майно було передано ДП «Ковалівський горілчаний завод»в іпотеку зі згоди Мінагрополітики, у формі, що не заборонена чинним законодавством, вказане підприємство не відноситься до переліку підприємств, що не підлягають приватизації, а ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс», погасивши в повному обсязі зобов’язання державного підприємства перед ТзОВ КБ «Західінкомбанк», скористалось своїм правом, наданим йому положеннями Закону України «Про іпотеку»та укладеного 25.06.07 договору іпотеки і обрало законний спосіб захисту через механізм звернення стягнення на предмет іпотеки.

          Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.09 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів в складі: головуючий суддя Кузь В.Л., судді Юркевич М.В., Городечна М.І., справа слуханням призначена на 24.11.09.

Розгляд апеляційної скарги відкладався на 21.12.09 з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 24.11.09.

          Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.09 апеляційну скаргу ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»на рішення господарського суду Волинської області від 20.08.09 у справі № 9/42-92 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Д.Новосад, судді О.Михалюк, Г.Мельник.

21.12.09 у зв’язку передачею матеріалів справи іншій колегії та з метою всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи розгляд апеляційної скарги відкладено на 12.01.10 та здійснено процесуальне правонаступництво шляхом заміни ТзОВ комерційний банк «Західінкомбанк»на Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк».

Позивач за первісним позовом - ДП «Ковалівський горілчаний завод»подало відзив на апеляційну скаргу від 12.01.10, в якому просить апеляційну скаргу ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області у даній справі –без змін.

Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк»у письмовому поясненні від 08.12.09 № 19-08 апеляційну скаргу визнає, просить рішення господарського суду Волинської області від 20.08.09 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ДП «Ковалівський горілчаний завод»відмовити, а зустрічний позов –задоволити.

11.01.10 на адресу Львівського апеляційного господарського суду поступило клопотання № 29.12.09 від 31-4/2336 Міністерства аграрної політики про відкладення розгляду справи. Беручи до уваги ч. 1 ст. 77 ГПК України, згідно якої відкладення розгляду справи визначено обов’язком лише за умови неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні, ч. 1 ст. 69 ГПК України щодо строку вирішення спору, зважаючи на п.п. 3, 4 ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.09, в задоволенні вказаного клопотання суд апеляційної інстанції відмовляє.

Представник прокурора в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»заперечив, рішення господарського суду Волинської області у даній справі просить залишити без змін.

Представники сторін у судовому засіданні підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені, відповідно, в апеляційній скарзі, у відзиві на неї та у поясненні.

Розглянувши апеляційну скаргу, відзив на неї позивача, пояснення відповідача-1, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення господарського суду Волинської області від 20.08.09 у справі № 9/42-92 –скасувати. В задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов –задоволити.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

ДП «Ковалівський горілчаний завод»звернулося до господарського суду з позовом до ТзОВ КБ «Західінкомбанк»та ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ДП «Ковалівський горілчаний завод»та ТзОВ КБ «Західінкомбанк».

ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс», в свою чергу, звернулося до господарського суду із зустрічним позовом до ДП «Ковалівський горілчаний завод»про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТзОВ КБ «Західінкомбанк» (кредитор) та ДП «Ковалівський горілчаний завод»(позичальник) 08.12.06 було укладено кредитний договір № 0812/06-189 (т. 1, а.с.7-8).

Відповідно до п. 1.1 договору кредитор надає позичальнику лінію для поповнення оборотних коштів в розмірі 1340000, 00 грн. на умовах, визначених даним кредитним договором зі сплатою 19 % річних.

Додатковим договором від 18.12.06 до кредитного договору № 0812/06-189 від 08.12.2006 року сторони дійшли згоди, що на період з 18.12.06 по 31.12.07 ліміт кредитного договору встановлюється в розмірі 1600000, 00 грн. Починаючи з 01.01.07 ліміт кредитної лінії встановлюється на рівні 1500000, 00 грн. (т. 1, а.с. 9).

Відповідно до додаткового договору від 15.01.07 сторони дійшли згоди про встановлення ліміту кредитного договору у розмірі 1440000, 00 грн., починаючи з 15.03.07 ліміт кредитної лінії було встановлено на рівні 1340000, 00 грн. (а.с.10).

Додатковим договором від 19.02.07 кредитор надає позичальнику кредитну лінію для ведення господарської діяльності у розмірі 2000000, 00 грн. на умовах, визначених даним кредитним договором, зі сплатою 19 % річних (т. 1, а.с.11).

Додатковим договором від 25.06.07 пункт 2.1. кредитного договору № 0812/06-189 від 08.12.06 змінено та викладено в такій редакції: «в забезпечення зобов’язань позичальника за кредитним договором, кредитором прийнято договір іпотеки № 2186 від 25.06.07, укладений між кредитором і позичальником, надалі «договір іпотеки», а також майно та інші грошові кошти позичальника, на які в разі порушення умов даного договору буде звернено стягнення в порядку, визначеному кредитним договором та чинним законодавством України»(т. 1, а.с.12).

В Постанові від 04.03.09 у справі № 2/110-92, якою касаційне подання заступника прокурора Тернопільської області задоволено частково та скасовано рішення господарського суду Волинської області від 17.12.08 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.07.08 у справі № 2/110-92, а справу передано на новий розгляд, Вищий господарський суд України звернув увагу на необхідність дослідження обставин щодо того, чи було надано кошти за кредитним договором та коли ці кошти надано ДП «Ковалівський горілчаний завод».

Виконуючи вимоги ст. 111-12 ГПК України щодо обов’язковості вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції, колегія суддів наголошує, що з виписки по рахунку № 20631116140, яка міститься в матеріалах справи (т. 2 а.с. 112), вбачається, що кредитні кошти в сумі 1340000, 00 грн. надійшли на поточний рахунок позичальника № 26003016140, відкритий в КБ «Західінкомбанк», 08.12.06. Відтак, датою укладення сторонами кредитного договору № 0812/06-189 від 08.12.06 є саме 08.12.06.

У подальшому були перераховані кредитні кошти у сумі 100000, 00 грн. –18.12.06, 160000, 00 грн. –18.12.06, 234000, 00 грн. –20.02.07, 326000, 00 грн. –26.02.07 згідно платіжних доручень та банківської виписки за період з 08.12.06 по 01.01.08 (т. 2 а.с. 112-118).

ДП «Ковалівський горілчаний завод»21.12.06 та 12.01.07 на вказаний поточний рахунок у КБ «Західінкомбанк»було перераховано на погашення кредиту 160000, 00 грн.

Решта коштів на погашення кредиту у розмірі 2000000, 00 грн. згідно виписки по рахунку № 20631116140 було 18.10.07 перераховано ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»в порядку виконання зобов’язань згідно договору застави № 3107/07-189 від 31.07.07 та договору поруки № 1309/07-1 від 13.09.07.

25.06.07 між ТзОВ КБ «Західінкомбанк»(іпотекодержатель) та ДП «Ковалівський горілчаний завод»(іпотекодавець) було укладено договір іпотеки (т. 1, а.с.17-19). Відповідно до п. 1.1. договору в забезпечення належного виконання зобов’язань, що виникають з кредитного договору та додаткових до нього договорів, іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку належний йому на праві повного господарського відання цілісний майновий комплекс ДП «Ковалівський горілчаний завод», що знаходиться за адресою –Тернопільська область, Монастирський район, с. Ковалівка, вул. центральна, 236, а саме:

- нежитлову будівлю, будівлі і споруди, загальною площею 2 843, 1 кв.м., до складу якої входять: горілчаний цех /літера «А»/, горілчаний цех /літера «Б»/, цех мінеральної води /літера «В»/, тарний склад /літера «Г»/, тарний склад /літера «Д»/, вузол зберігання спирту /літера «д»/, пожежний водозбірник /1/, що належать іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва, виданого 25.04.07 виконкомом Ковалівської сільської ради на підставі рішення виконкому № 25 від 28.03.07; право власності на нерухоме майно зареєстровано за іпотекодавцем в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.04.07 за реєстраційним номером 18651787;

- обладнання, що перелічене в акті обстеження від 25.06.07 (т. 1, а.с.20-23), який є невід’ємною частиною цього Договору і належить іпотекодавцю на підставі балансової довідки, виданої ДП «Ковалівський горілчаний завод»25.06.07 № 174.

При цьому під предметом іпотеки за цим договором слід розуміти як весь цілісний майновий комплекс ДП «Ковалівський горілчаний завод», так і будь-яку його частину.

Ринкова вартість предмета іпотеки, зафіксована договором, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно становить 733740, 51 грн.

Відповідно до п. 1.5. договору іпотеки сторонами визначено заставну вартість предмету іпотеки в сумі 2128662, 00 грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що ДП «Ковалівський горілчаний завод», як державне комерційне підприємство, в силу вимог ст. 75 Господарського кодексу України та Статуту підприємства не мало права на укладення договору іпотеки цілісного майнового комплексу підприємства без попередньої згоди органу управління майном, отриманої у встановленому законом порядку.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону України «Про іпотеку»предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що є об’єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідним державним чи комунальним підприємством, установою, організацією на праві господарського відання. Передача в іпотеку цього майна здійснюється після отримання у встановленому законом порядку згоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідне державне чи комунальне підприємство, установа або організація.

Договір іпотеки від 25.06.07 ДП «Ковалівський горілчаний завод» було укладено лише після отримання попередньої згоди Міністерства аграрної політики України, тобто органу державної влади, до сфери відання якого належить відповідно до його наказу № 100 від 19.02.07 відповідне державне підприємство.

Вказана попередня згода була викладена у листі № 37-11-3-15/5298 від 05.04.07 (т. 1, а.с. 94), підписаному заступником міністра Лузан Ю.А., прийнятому на підставі заяви ДП «Ковалівський горілчаний завод».

Крім цього, судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права, зокрема Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу ЦМК державних підприємств, які не підлягають приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 05.05.01 № 787.

В преамбулі вказаного положення зазначається про те, що норми, визначені у ньому, поширюються на державні підприємства за умови необхідності визначення майна як джерела погашення податкового боргу.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що норми вказаного положення не поширюють свою дію на правовідносини, які виникають при передачі майна державного підприємства в іпотеку, а тому необхідності затверджувати переліки майна, що входять та не входять до цілісного майнового комплексу з метою передачі його в іпотеку, у іпотекодавця не було.

Зважаючи на наведене, на думку суду, дозвіл на передачу вказаного майна в іпотеку, отриманий у вигляді листа № 37-11-3-15/5298 від 05.04.07, є таким, що не суперечить положенням чинного законодавства України.

В цей же час, суд критично оцінює лист Міністерства аграрної політики України № 37-11-3/11/1705 від 08.02.08, відповідно до якого дозвіл міністерства, наданий 05.04.07 нібито не поширював свою дію на майно, задіяне в технологічному процесі підприємства, оскільки вказаний лист не скасовує дію листа № 37-11-3-15/5298 від 05.04.07 та був підписаний вже після укладення договору іпотеки від 25.06.07.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

На думку суду, іпотекодавець на законних підставах розпорядився майном, закріпленим за ним на праві господарського відання, отримавши згоду органу державної влади до сфери відання якого воно належить, у формі, що не заборонена чинним законодавством України.

В Постанові від 04.03.09 у справі № 2/110-92, якою касаційне подання заступника прокурора Тернопільської області задоволено частково та скасовано рішення господарського суду Волинської області від 17.12.08 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.07.08 у справі № 2/110-92, а справу передано на новий розгляд, Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що для вирішення даного спору слід дослідити обставини щодо того, чи підлягає приватизації об’єкт –цілісний майновий комплекс ДП «Ковалівський горілчаний завод»приватизації.

Виконуючи вимоги ст. 111-12 ГПК України щодо обов’язковості вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції, місцевий господарський суд зазначив, що цілісний майновий комплекс ДП «Ковалівський горілчаний завод»не підлягає приватизації. До вказаного висновку суд дійшов на підставі аналізу положень Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про перелік об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації», листа Вищого арбітражного суду від 25.04.01 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна». Проте з таким висновком погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України «Про іпотеку», забороняється передача в іпотеку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. В свою чергу, до об'єктів, які забезпечують життєдіяльність держави, в цілому віднесено і майнові комплекси підприємств, що виготовляють спирт, вина і лікеро-горілчані вироби.

На думку суду, ДП «Ковалівський горілчаний завод»не відноситься до переліку державних підприємств, які не підлягають приватизації, що випливає з наступного.

Норма ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»є відсилочною, в той час, як у ч. 6 ст. 5 цього Закону прямо передбачено, що перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Крім цього, вказана норма ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»є загальною, позаяк конкретизована у положеннях спеціального Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Державне підприємство «Ковалівський горілчаний завод»- код ЄДРПОУ 32147811 у Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначений Законом України № 847-XIV від 07.07.99, не включено.

Відсутність ДП «Ковалівський горілчаний заводу»у Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, який визначений Законом України № 847-XIV від 07.07.99, доводить, що закріплені за ним об'єкти права державної власності не являються такими, що не підлягають приватизації, а відтак, встановлена положеннями ч. 2 ст. 14 Закону України «Про іпотеку»заборона передачі об'єктів в іпотеку, на його цілісний майновий комплекс не поширюється.

Крім того, вказаною нормою, до об'єктів, що мають загальнодержавне значення, віднесено майнові комплекси підприємств, що виготовляють спирт, вина і лікеро-горілчані вироби, а згідно зі статутом та довідкою з ЄДРПОУ, основними видами діяльності ДП «Ковалівський горілчаний завод»є виробництво дистильованих алкогольних напоїв, мінеральних вод та прохолодних напоїв, фруктових та овочевих соків, а також торгівля вказаними напоями.

Вищий господарський суд України у п. 5 Листа «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна»№ 01-8/500 від 25.04.01 вказав, що вирішуючи питання про належність конкретного об'єкта до тих, що не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням, суди повинні виходити з вимог Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»№ 847-14 від 07.07.99 та Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»№ 291/96-ВР від 10.07.96.

Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції про те, що ДП «Ковалівський горілчаний завод»не відноситься до переліку державних підприємств, які підлягають приватизації, не відповідає положенням чинного законодавства України.

Зважаючи на ту обставину, що дозвіл на передачу майна в іпотеку було отримано у формі, не забороненій чинним законодавством, а також на те, що цілісний майновий комплекс ДП «Ковалівський горілчаний завод»не відноситься до об’єктів, що не підлягають приватизації, судом не встановлено жодної невідповідності укладеного 25.06.07 договору іпотеку нерухомого майна положенням ст.ст. 203, 215 ЦК України, а тому суд не вбачає підстав для визнання його недійсним.

В Постанові від 04.03.09 у справі № 2/110-92, якою касаційне подання заступника прокурора Тернопільської області задоволено частково та скасовано рішення господарського суду Волинської області від 17.12.08 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.07.08 у справі № 2/110-92, а справу передано на новий розгляд, Вищий господарський суд України звернув увагу також на необхідність надання оцінки способу захисту, обраному позивачем за зустрічним позовом.

Аналізуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що спосіб захисту, обраний позивачем за зустрічним позовом, суперечить ст. 75 ГК України, ст.ст. 14, 36, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що призвело до відмови у задоволенні зустрічного позову.

Статтею 33 Закону України “Про іпотеку” передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 6.1. договору іпотеки від 25.06.07 також прямо передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити за його рахунок свої вимоги у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем забезпечених іпотекою зобов'язань або їх частини.

Пунктом 6.2. договору іпотеки визначено шляхи задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема, можливість пред'явлення позову до іпотекодавця в судовому порядку про звернення стягнення на предмет іпотеки, що повністю відповідає вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку». При цьому, іпотекодержатель самостійно визначає спосіб та механізм звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ч. 1 ст. 14 Закону України “Про іпотеку” продаж предмета іпотеки, що є об'єктом права державної чи комунальної власності, здійснюється з урахуванням вимог законів України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»та «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва», які на правовідносини ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»та ДП «Ковалівський горілчаний завод»поширюватися не можуть, позаяк товариством заявлено вимоги про набуття права власності на предмет іпотеки в порядку, визначеному ст. 37 Закону України «Про іпотеку», а не про продаж цього майна, в порядку визначеному ст. 38 цього Закону.

Крім того, положення ч. 1 ст. 14 Закону України «Про іпотеку», щодо врахування вимог законів України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»та «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва»при продажу предмета іпотеки стосуються самої процедури проведення такого продажу, яка в свою чергу, визначена ст.ст. 39-51 Закону України «Про іпотеку», і не є предметом господарсько-правового спору у даній справі.

Не відповідають дійсності і твердження суду першої інстанції про порушення ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»положень ст. 36 Закону України «Про іпотеку»про нібито недотримання товариством заходів позасудового врегулювання спору, оскільки в матеріалах справи (т. 1, а.с. 25, 99-103) наявні копії листів, якими підтверджується та обставина, що ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс» було вжито усіх передбачених законом заходів для досудового врегулювання спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Колегія суддів наголошує, що договір поруки № 1309/07-1 від 13.09.07 є чинним, в судовому порядку недійсним не визнавався.

Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Зважаючи на наведене, ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс», виконавши в повному обсязі зобов’язання ДП «Ковалівський горілчаний завод»перед ТзОВ КБ «Західінкомбанк», та отримавши права кредитора у цьому зобов’язанні, має право на звернення стягнення на предмет іпотеки у вигляді цілісного майнового комплексу ДП «Ковалівський горілчаний завод»шляхом визнання права власності на нього.

Дослідивши матеріали справи та письмові докази, заслухавши пояснення сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення господарського суду Волинської області від 20.08.09 у справі № 9/42-92 слід скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову ДП «Ковалівський горілчаний завод»про визнання недійсним договору іпотеки від 25.06.07 відмовити, зустрічний позов ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки –задоволити.

Керуючись 1, 21, 25, 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд –

П О С Т А Н О В И В:

1.          Апеляційну скаргу задоволити.

2.          Рішення господарського суду Волинської області від 20.08.09 у справі № 9/42-92 - скасувати.

3.          Прийняти нове рішення.

В позові ДП «Ковалівський горілчаний завод»до відповідачів: 1) - ТзОВ КБ «Захід інкомбанк», 2) - ТзОВ “Луцьк-Еко-Сервіс” про визнання недійсним договору іпотеки від 25.06.07 відмовити.

Задоволити зустрічний позов ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»до ДП «Ковалівський горілчаний завод»та КБ «Захід інкомбанк»ТзОВ про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором № 2186 від 25.06.07 шляхом визнання за ТзОВ «Луцьк-Еко-Сервіс»права власності на предмет іпотеки: обладнання, будівлі і споруди загальною площею 2843,1 кв.м., які знаходяться за адресою Тернопільська область, Монастирський район, с. Ковалівка, вул. Центральна, 236.

4.          Судові витрати покласти на позивача за первісним позовом - ДП «Ковалівський горілчаний завод»

5.          Господарському суду Волинської області видати наказ.

6.          Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

7.          Матеріали справи скеровуються до господарського суду Волинської області.

Головуючий-суддя Д.Новосад

Суддя О.Михалюк

Суддя Г.Мельник