Постанова № 7579843, 20.01.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2010 № 53/531

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Новікова М.М.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Немирська І.А. дов. №2419 від 15.12.2009р.;

від відповідача - ОСОБА_2 дов. б/н від 23.12.2009р.;

ОСОБА_3 паспорт серії НОМЕР_2, виданий Мінським РУГУ МВС України 02.10.2001р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу СПД - фізична особа ОСОБА_3

на рішення Господарського суду м.Києва від 12.10.2009

у справі № 53/531 (суддя

за позовом Українське державне підприємство "Укрхімтрансаміак"

до СПД - фізична особа ОСОБА_3

про стягнення 19000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Українське державне підприємство “Укрхімтрансаміак” (далі позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 (далі - відповідач) грошових коштів у розмірі 19000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем було досягнуто усної домовленості, згідно з якою відповідач повинен був надати позивачу юридичні послуги, а позивач сплатити їх вартість. На підставі рахунку-фактури №1-7/06 від 03.07.2006р. позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 19000,00 грн., як оплату за юридичні послуги. Однак, в порушення домовленості сторін, відповідач юридичні послуги позивачу не надав, грошові кошти не повернув.

Відповідач участі у розгляді справи в суді першої інстанції не приймав, відзиву на позов не надіслав, у звязку з чим справа розглядалась Господарським судом міста Києва за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2009р. у справі №53/531 позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 19 000,00 грн., витрат по сплаті державного мита у сумі 190,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 312,50 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009р. у справі №53/531 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно форми укладання між сторонами договору про надання юридичних послуг та наявності доказів виконання його умов, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, а саме: ст. ст. 42-44, 22, 65, 77, 87 Господарського процесуального кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 206, 267 Цивільного кодексу України, положення п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки у національній валюті, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2009р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 23.12.2009р.

В судовому засіданні 23.12.2009р. представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 23.12.2009р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009р. у справі №53/531 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

В судовому засіданні 23.12.2009р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 20.01.2010р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 19000,00 грн., місцевий господарський суд виходив з того, що на підставі усної домовленості між сторонами у справі відповідач зобовязався надавати позивачу юридичні послуги. 03.07.20006р. відповідач виставив позивачу до сплати рахунок-фактуру №1-7/06 на суму 19000,00 грн. за надання юридичних послуг згідно з Договором №7/06.

При цьому в оскаржуваному судовому рішенні зазначено про те, що між сторонами правовідносини виникли саме на підставі усної домовленості, а посилання в рахунку-фактури №1-7/06 від 03.07.2006р. на Договір №7/06 є технічною помилкою, оскільки у позивача відсутні будь-які документи на підтвердження факту укладення даного договору між сторонами та/або підписання акту здачі-приймання послуг від 03.07.2006р.

Згідно з платіжним дорученням №1292 від 23.07.2006р. позивач перерахував на користь відповідача 19000,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 16), але відповідач не виконав свої зобовязання в частині надання позивачу юридичних послуг.

Позивач звернувся до відповідача з листом №1807 від 21.08.2008р., в якому вимагав повернути сплачені кошти у розмірі 19000,00 грн. або документально підтвердити факт надання юридичних послуг, направивши позивачу акт виконаних робіт (том справи - 1, аркуш справи - 17), однак дане звернення позивача було залишене відповідачем без належного реагування.

Враховуючи положення чинного законодавства, зокрема, ст. 530 Цивільного кодексу України, а також нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів (затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007р. №1149), суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач повинен був в строк до 01.09.2008р. повернути позивачу кошти в розмірі 19000,00 грн., перераховані згідно з платіжним дорученням №1292 від 23.07.2006р. Оскільки відповідач не повернув позивачу грошові кошти, місцевий господарський суд визнав вимоги позивача обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009р. у справі №53/531 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані наступним:

- відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд даної справи Господарським судом міста Києва;

- судом першої інстанції було неповно зясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема, відносно форми укладання між сторонами договору про надання юридичних послуг та наявності доказів виконання умов договору. При цьому відповідач наголошував на тому, що два примірника звіту про надані відповідачем послуги були надані директору Українського державного підприємства “Укрхімтрансаміак” Кучеру К.А., який в свою чергу затвердив наданий звіт, що підтверджується відміткою на рахунку-фактури №1-7/06 від 03.07.2006р.;

- 01.07.2006р. відповідач залишив в приймальні директора Українського державного підприємства “Укрхімтрансаміак” для погодження та підписання Акти приймання-передачі наданих юридичних послуг і рахунок-фактури, однак на численні звернення до позивача з приводу того, чи були підписані вищезгадані Акти приймання-передачі наданих юридичних послуг чіткої відповіді не отримав;

- перерахувавши відповідачу 19000,00 грн. згідно платіжного доручення №1291 від 25.07.2006р., позивач зазначив в графі призначення платежу - “за юридичні послуги зг. рах. №1-7/06 від 03.07.2006р.”, чим, на думку відповідача, підтвердив факт отримання юридичних послуг;

- судом першої інстанції при розгляді справи були порушені норми матеріального і процесуального права, а саме: ст. ст. 42-44, 22, 65, 77, 87 Господарського процесуального кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 206 Цивільного кодексу України, положення п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки у національній валюті;

- позивач звернувся до суду з позовною заявою після спливу строку позовної давності, що в силу ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в позові.

Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме неповідомлення відповідача про порушення провадження у даній справі, внаслідок чого відповідач не зміг прийняти участь під час вирішення спору у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Згідно з положеннями п.3.5.11 “Інструкції з діловодства в господарських судах України”, затвердженої Наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75, (із змінами та доповненнями), перший (підписаний) примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі. Сторонам справи та у відповідних випадках іншим учасникам процесу, установам, організаціям, надсилається решта примірників процесуального документа, засвідчених відміткою, складеною зі слів “Згідно з оригіналом”, назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує примірник, її ініціалів та прізвища. Підпис працівника служби діловодства або іншої відповідальної особи (секретар суду, відповідальний секретар суду, інші працівники, які входять до складу судових палат, відділів тощо), що засвідчує примірник документа, скріплюється відповідною (не гербовою) печаткою суду так, щоб відбиток печатки охоплював останні кілька літер назви посади та початок підпису особи, що засвідчує документ. Засвідчувальна відмітка розміщується нижче реквізиту документа “Підпис”. На звороті у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа, який залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

При цьому, ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства всім учасникам процесу з повідомленням про вручення. Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 21.09.2009р. про порушення провадження у справі №53/531 була надіслана відповідачу, про що свідчить відповідна відмітка на останньому аркуші даної ухвали, але згодом повернута на адресу місцевого суду із довідкою (ф.20), в якій причиною повернення визначено закінчення терміну зберігання (том справи - 1, аркуші справи - 3-4), хоча всі процесуальні документи у даній справі направлялись за адресою відповідача, зазначеною в довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том справи - 1, аркуш справи - 19).

При цьому необхідно зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Згідно з положеннями ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

З наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том справи - 1, аркуш справи - 19) вбачається, що місцезнаходженням відповідача (юридичною адресою) є саме та адреса, яка була вказана позивачем в позовній заяві. Належних та допустимих доказів на підтвердження внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України як станом на час розгляду справи місцевим господарським судом, так і на час перегляду рішення апеляційним господарським судом відповідач не надав.

Діюче законодавство України, зокрема Господарський процесуальний кодексу України, не зобов'язує сторону у справі, в даному випадку позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони у справі в разі, якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Аналогічна позиція викладена в Інформаційних листах Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. №01-8/1228 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”, від 14.08.2007р. №01-8/675 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”, від 18.03.2008р. №01-8/164 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році”, від 13.08.2008р. №01-8/482 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року”.

Відносно твердження відповідача про невірне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. ст. 610-612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції погодився та визнав доведеним твердженням позивача про те, що між сторонами у даній справі (позивачем і відповідачем) існувала усна домовленість відносно надання відповідачем юридичних послуг позивачу.

Відповідач в свою чергу зазначає в апеляційній скарзі про те, що він надавав позивачу для підписання два примірника договору про юридичне обслуговування від 01.06.2006р. за №7/06, однак позивач не повернув договір відповідачу із будь-якими зауваженнями відносно його умов та не надав підписаного примірника договору.

З цього приводу апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обовязки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Однак, в порушення вищенаведених норм, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази як на підтвердження факту досягнення сторонами домовленості щодо надання юридичних послуг, так і на підтвердження існування у спірному періоді належним чином оформлених договірних відносин між позивачем та відповідачем.

Посилання сторін на рахунок-фактури №1-7/06 від 03.07.2006р., акт приймання-передачі послуг від 28.06.2006р. та договір від 01.06.2006р. №7/06 не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки згідно письмових пояснень директора Українського державного підприємства “Укрхімтрансаміак” (позивача) договір від 01.06.2006р. №7/06 між сторонами не укладався, посилання на цей договір в рахунку-фактури №1-7/06 від 03.07.2006р. є помилковим (том справи - 1, аркуш справи - 25). При цьому необхідно відзначити, що в примірниках рахунку-фактури №1-7/06, наданих як позивачем, так і відповідачем зазначено різні дати складання, а саме: в примірнику позивача 03.07.2006р. (том справи - 1, аркуш справи - 15), а в примірнику відповідача 28.06.2006р. (том справи - 1, аркуш справи - 58). Докази надання відповідачем на підписання позивачу акту приймання-передачі послуг, на підставі якого визначено вартість наданих послуг, ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду не подавались, хоча у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Майно, яке особа набула або зберегла у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, законодавець визначає як безпідставно набуте майно. Зобов'язання із безпідставного набуття (збереження) майна є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.

Загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави, наведені в ст. 1212 Цивільного кодексу України. В частині першою названої статті визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

З урахуванням вищенаведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що в даному випадку позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 19 000,00 грн. за відсутності достатніх правових підстав для цього, тобто дані кошти є безпідставно перерахованими, тому твердження місцевого господарського суду в оскаржуваному рішенні про те, що позивачем було здійснено попередню оплату за усною домовленістю сторін про надання юридичних послуг є необґрунтованим та непідтвердженим.

Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до вимог ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки в даному випадку предметом спору є стягнення безпідставно перерахованих коштів, апеляційний суд вважає, що перебіг позовної давності розпочався з дати виставлення до сплати рахунку-фактури №1-7/06 від 03.07.2006р.

Як вбачається з матеріалів справи (том справи - 1, аркуш справи - 5), позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 19000,00 грн. лише 15.09.2009р., що підтверджується відбитком штампу для реєстрації вхідної кореспонденції Відділу документального забезпечення Господарського суду міста Києва (вх. №32395 від 15.09.2009р.), тоді як строк позовної давності сплинув в липні 2009р.

В ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Однак, позивач не звертався до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску строку позовної давності. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що в позові має бути відмовлено в силу положень ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України, у звязку зі спливом строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки при розгляді даної справи апеляційним судом було встановлено, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009р. у справі №53/531 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Приймаючи до уваги те, що апеляційним судом обрані інші підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009р. у справі №53/531 ніж ті, які наведені відповідачем в апеляційній скарзі, остання підлягає частковому задоволенню, а саме в частині вимог про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009р. у справі №53/531.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті державного мита за подання позову у розмірі 190,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 194,50 грн. покладаються на позивача. Окрім того, у звязку з частковим задоволенням апеляційної скарги, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: у сумі 47,50 грн. на позивача та у сумі 47,50 грн. на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2009р. у справі №53/531 скасувати. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Українського державного підприємства “Укрхімтрансаміак” (02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 15, код ЄДРПОУ 31517060, р/р №260080218501 в АТ “Брокбізнесбанк” м. Києва, МФО 300249, а у випадку відсутності коштів з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 (03035, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, НОМЕР_3 в ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” м. Києва, МФО 300335) 47,50 грн. (сорок сім гривень 50 копійок) державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Матеріали справи №53/531 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя

Судді

26.01.10 (відправлено)