Постанова № 7579746, 20.01.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2010                                                                                           № 7/151

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Смірнової Л.Г.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Фесик І.А. (довіреність № б/н від 01.10.2009 р.)

від відповідача – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київвторресурси"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.12.2009

у справі № 7/151 (суддя

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Київвторресурси"

до                                                   Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми "Відродження"

про                                                   стягнення 68762,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Київвторресурси” звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми „Відродження” про стягнення з відповідача 65921,40 грн. заборгованості, 284,76 грн. 3 % річних, 527,37 грн. інфляційних втрат, 2029,06 грн. пені та судові витрати.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 501,00 грн. 3 % річних, 1120,66 грн. інфляційних втрат, 3569,62 грн. пені та судові витрати.

                    Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.12.2009 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 482,22 грн. 3 % річних, 1120,66 грн. інфляційних втрат, 3295,17 грн. пені, 102,00 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 489,81 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення змінити, стягнувши з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в сумі 7000,00 грн. та повернути державне мито у зв’язку з відмовою від позовних вимог.

Скаргу мотивовано тим, що, судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення невірно застосовано ст. 49 ГПК України. Позивач наголошує на тому, що витрати на оплату послуг адвоката покладаються на відповідача в повному розмірі, оскільки вони були сплачені ще до подачі позову до Господарського суду Чернігівської області, крім того, державне мито, на думку позивача, підлягає поверненню на підставі ст. 47 ГПК України та ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

15.07.2009 р. між сторонами по справі було укладено договір підряду № 4 на обмолот ріпаку та пшениці (далі – Договір), згідно п. 1.1. якого позивач зобов’язується на свій ризик виконати роботу по обмолоту ріпаку і пшениці за завданням відповідача, а відповідач зобов’язується прийняти і оплатити виконану роботу. Перелік робіт, дата початку, дата завершення виконання робіт, вартість робіт та перелік техніки, за допомогою якої будуть виконуватись роботи, зазначається в Додатках до даного Договору, які є невід’ємною частиною даного Договору.

В силу п. 2.1. Договору позивач зобов’язується по закінченні етапів виконання робіт оформити двосторонній Акт здачі-приймання етапів виконаних робіт. А згідно п. 2.2. Договору, відповідач зобов’язаний після закінчення позивачем робіт, передбачених в окремому додатку до Договору, підписати з виконавцем Акт виконаних робіт.

Як вбачається з п. 3.1. Договору, плата за роботу, виконану позивачем, здійснюється відповідачем шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача суми, зазначеної в акті виконаних робіт, протягом десяти банківських днів з моменту підписання Акту виконаних робіт сторонами.

17.08.2009 р. сторонами по справі був підписаний Акт прийому-передачі виконаних робіт зернозбиральними комбайнами, відповідно до якого договірна ціна наданих послуг складає 65921,40 грн.

На момент подачі позову до Господарського суду Чернігівської області відповідач своїх обов’язків не виконав, суму основного боргу не сплатив.

Але, після порушення провадження у справі, 01.12.2009 р. відповідач сплатив суму боргу в розмірі 65921,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 12-82.

          В процесі розгляду справи судом першої інстанції позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 501,00 грн. 3 % річних, 1120,66 грн. інфляційних втрат, 3569,62 грн. пені та судові витрати.

          Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір (аналогічна позиція міститься у п. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду від 20.10.2006 р. № 01-8/2351 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в І півріччі 2006 року”). Отже, нова ціна позову – 5191,28 грн.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 3569,62 грн., 3 % річних в сумі 501,00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1120,66 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з розрахунком суду першої інстанції та вважає, що розмір інфляційних втрат становить 1120,66 грн.

Що стосується позовної вимоги про стягнення пені в розмірі 3569,62 грн. суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п. 4.6. Договору, в разі прострочення платежів Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який стягується пеня, від суми заборгованості, за кожен день допущеного прострочення.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Перевіривши розрахунок пені, зроблений судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції не погоджується з останнім, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції частково задоволено вимогу про стягнення пені, стягнуто з відповідача на користь позивача 3295,17 грн. за період з 03.09.2009 р. по 30.11.2009 р.

Як вбачається з п. 3.1. Договору, плата за роботу, виконану позивачем, здійснюється відповідачем шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача суми, зазначеної в акті виконаних робіт, протягом десяти банківських днів з моменту підписання Акту виконаних робіт сторонами.

17.08.2009 р. сторонами по справі був підписаний Акт прийому-передачі виконаних робіт зернозбиральними комбайнами.

Отже, відповідач повинен був оплатити виконані роботи в строк до 28.08.2009 р. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню пеня за період з 28.08.2009 р. по 30.11.2009 р. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що за період з 28.08.2009 р. по 30.11.2009 р. підлягають стягненню і 3 % річних з простроченої суми.

Розрахунок пені та 3 % річних з простроченої суми:

Однак, оскільки позивачем заявлено до стягнення 501,00 грн. 3 % річних, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача саме в такому розмірі.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 7000 грн. витрат на правову допомогу, яка частково задоволена судом першої інстанції, а саме, місцевий господарський суд стягнув з відповідача 489,81 грн., обґрунтовуючи часткову відмову в задоволенні вказаної вимоги статтею 49 ГПК України, відповідно до ч. 5 якої витрати на оплату послуг адвоката підлягають стягненню в розмірі пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Конституція України визначає конституційні завдання адвокатури України.

Так, ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Організаційні форми діяльності адвокатури встановлені в ст. 4 Закону України “Про адвокатуру”.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про адвокатуру” адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Ст. 12 цього ж Закону встановлює, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол від 1 - 2 жовтня 1999 р.6/VI), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є - гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обгрунтованим за розміром.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в Рішенні Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року за номером 13-рп/2000. Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру".

Як вбачається з матеріалів справи, позивач посилається на те, що він сплатив адвокату Фесику І.А. винагороду у розмірі 7000,00 грн. Документально підтверджуючи вказаний факт, позивач посилається на виписку з особового рахунку та договір про надання правової допомоги від 01.10.2009 р. між позивачем та адвокатом Фесик І.А.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що дана вимога підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 12 Роз’яснення Вищого арбітражного суду “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” № 02-5/78 від 04.03.1998 р., вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Також, згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Отже, залучення до участі у справі в якості представника іншої особи є правом, а не обов’язком сторони, і пов’язано лише з волевиявленням самої сторони, як і визначення між цією стороною та найнятим представником оплати останнього за надані цим представником послуги.

Отже, враховуючи зазначене, беручи до уваги встановлені у процесуальному законодавстві обмеження розміру оплати послуг адвоката, а також враховуючи судову практику про стягнення витрат на оплату послуг адвоката, заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката підлягає задоволенню у сумі 3438,13 грн. (5% від суми позовних вимог, які були заявлені позивачем при подачі позову).

Що стосується висновку суду першої інстанції про необхідність стягнення витрат на оплату послуг адвоката в розмірі пропорційно задоволеним позовним вимогам, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

У разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір. Отже, в даному випадку невірним є застосування судом першої інстанції ч. 5 ст. 49 ГПК, відповідно до якої витрати на оплату послуг адвоката покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, при зверненні до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення заборгованості, основний борг сплачений не був, а також витрати на оплату послуг адвоката були понесені позивачем ще до сплати основного боргу відповідачем. Таким чином, оскільки має місце вина відповідача в порушенні виконання зобов’язання, а зменшення позивачем ціни позову пов’язано з тим, що відповідач сплатив суму основного боргу вже під час розгляду справи судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню в розмірі 3438,13 грн.

Згідно п. 4.2. роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”, якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, державне мито у цій частині не повертається.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач обгрунтував апеляційну скаргу частково, тому колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.12.2009 р. – зміні в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3 % річних та судових витрат, в решті рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 4 ч. 1 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст.104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Київвторресурси” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 03.12.2009 р. у справі № 7/151 змінити, виклавши пункт другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

„Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірма ?Відродження? (Талалаївський р-н, с. Скороходове, вул. Шкільна, 4 р/р 2600015687 в ВАТ ?Райффайзен Банк Аваль??, МФО 300335, код ЄДРПОУ 30894354) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ?Київвторресурси? (м. Київ, пр-т Перемоги, 136, кв. 34 р/р 26002182054 в КРД ВАТ ?Райффайзен Банк Аваль?, МФО 380805, код ЄДРПОУ 36265747) 3517 (три тисячі п’ятсот сімнадцять) грн. 31 коп. пені, 1120 (одну тисячу сто двадцять) грн. 66 коп. інфляційних втрат, 501 (п’ятсот одну) грн. 3 % річних, 102 (сто дві) грн. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3438 (три тисячі чотириста тридцять вісім) грн. 13 коп. витрат по оплаті послуг адвоката та 51 (п’ятдесят одну) грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Матеріали справи № 7/151 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Видачу наказу доручити Господарському суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

25.01.10 (відправлено)