Постанова № 7579670, 19.01.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2010                                                                                           № 51/413

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Христич О.В. – представник, дов. №11\36 від 6.04.2009р.

від відповідача - Шмагайло О.В. – представник, дов. б\н. від 24.04.2009р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Індустріально-експортний банк"

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.11.2009

у справі № 51/413 (суддя

за позовом                               Акціонерне товариство "Індустріально-експортний банк"

до                                                   ТОВ "Компанія розвитку проектів "Київ-Донбас"

про                                                   стягнення 47334,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерним товариством „Індустріально-експортний банк” (надалі позивач) заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія розвитку проектів „Київ-Донбас” (надалі відповідач) 47334,10 грн. заборгованості за договором оренди приміщення від 1.12.2005р. та додаткової угоди до нього від 1.11.2006р. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 525, 530 та 625 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України з огляду на те, що відповідач заборгував орендну плату за 23 дні користування орендованим приміщенням.

28.07.2009р. позивачем на підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України була подана заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій останній просив стягнути з відповідача 89910,87 грн., з яких 84682,60 грн. складає сума заборгованості з орендної плати з урахуванням індексу інфляції, нарахованого згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, та 5228,27 грн. – сума 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 2.11.2009 року у даній справі на підставі п. 1-1 ч. 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі припинено у зв’язку зі сплатою відповідачем після порушення провадження у справі на рахунок позивача грошових коштів у сумі 47334,10 грн. та покладено на відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 473,34 грн. та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позивач – Акціонерне товариство „Індустріально-експортний банк” не погоджуючись із ухвалою Господарського суду м. Києва від 2.11.2009 року у цій справі просить її скасувати, та задовольнити позовні вимоги в часті стягнення з відповідача 42576,77 грн. (вимоги апеляційної скарги з урахуванням доповнення до неї від 13.01.2010 за № 11\51)

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- позивач наголошує на тому, що судом першої інстанції було невірно застосовано норми ч. 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, та безпідставно не прийнято до розгляду його заяву від 28.07.2009р. про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач збільшив свої вимоги до відповідача на суму інфляційних втрат та на розмір 3% річних, що передбачено вимогами статті 625 Цивільного кодексу України.

- при цьому, позивач наголошує на тому, що суд І інстанції безпідставно зазначив про відсутність доказів сплати в дохід державного бюджету державного мита за подання згаданої заяви про збільшення розміру позовних вимог, оскільки до заяви залучено платіжне доручення про сплату державного мита у розмірі 425,77 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 4.12.2009 року було прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства „Індустріально-експортний банк” до провадження та призначено розгляд справи на 5.01.2010р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/2 від 4.01.2009р. „Про зміну складу колегії суддів”, в зв’язку з виробничою необхідністю (відпусткою судді Кондратової І.Д.) було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 51\413 колегії суддів у складі: Ропій Л.М. - головуючий суддя, суддів Калатай Н.Ф., Попікової О.В.

У судовому засіданні 5.01.2010 року присутній представник відповідача усно заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції просив залишити без змін з мотивів у ній викладених. Представник позивача усно підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. У судовому засіданні оголошено перерву до 19.01.2010р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/4 від 19.01.2009р. „Про зміну складу колегії суддів”, в зв’язку з виробничою необхідністю (виходом з відпустки судді Кондратової І.Д.) було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 51\413 колегії суддів у складі: Ропій Л.М. - головуючий суддя, суддів Кондратової І.Д., Попікової О.В.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи заперечень на апеляційну скаргу, письмові пояснення сторін, колегія суддів встановила наступне:

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Згідно вимог ч. 1 та ч. 2 статті 106 Господарського процесуального кодексу України ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду м. Києва від 2.11.2009 року у даній справі на підставі п. 1-1 ч. 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі припинено у зв’язку зі сплатою відповідачем після порушення провадження у справі на рахунок позивача грошових коштів у сумі 47334,10 грн. та покладено на відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 473,34 грн. та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При цьому, в ухвалі зазначено про відмовлення у задоволенні поданої до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог з огляду на її невідповідність вимогам статті 22 Господарського процесуального кодексу України (оскільки заявою фактично було змінено і підставу і предмет позову), та зазначено про неподання позивачем доказів доплати в доход державного бюджету України державного мита.

Однак, апеляційна інстанція не може погодитись з такими висновками суду І інстанції з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема позовної заяви, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 47334,10 грн. заборгованості з орендної плати за 23 дні користування орендованим приміщенням (за період з 1.11.2006р. по 23.11.2006р), загалом на суму 47334,10 грн. (враховуючи 20000 грн. часткової оплати відповідачем заборгованості 14.04.2009р.)

В подальшому, під час судового розгляду в суді І інстанції, позивач подав заяву про збільшення позовних вимог від 28.07.2009р. № 111908, у якій просив суд стягнути з відповідача 89910,87 грн., з яких 84682,60 грн. складає сума заборгованості з орендної плати з урахуванням індексу інфляції, нарахованого згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, та 5228,27 грн. – сума 3% річних.

До заяви залучено докази надіслання копії зави відповідачу у справі та докази про доплату державного мита (оригінал), а саме: платіжне доручення від 27.07.2009р.№ 3839319 (сума державного мита 425,77 грн.)

Отже, посилання суду І інстанції на відсутність доказів доплати в доход державного бюджету державного мита за заявою про збільшення розміру позовних вимог визнаються апеляційною інстанцією помилковими та спростовуються матеріалами справи.

Стосовно висновку Господарського суду м. Києва про порушення позивачем приписів ч. 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, а саме: про зміну позивачем одночасно предмету та підстави позову, апеляційна інстанція визнає його безпідставним та помилковим з огляду на наступне:

Права та обов’язки сторін визначені в статті 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема: позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог (ч. 4 згаданої статті).

Вищий господарський суд України в п. 3.7 роз’яснення від 18.09.1997р. № 02-5\289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” зазначив: зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи заяви позивача про збільшення позовних вимог від 28.07.2009р. № 111908, останній просив суд стягнути з відповідача 89910,87 грн., з яких 84682,60 грн. складає сума заборгованості з орендної плати з урахуванням індексу інфляції, нарахованого згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, та 5228,27 грн. – сума 3% річних.

Апеляційна інстанція враховує, що під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога, під зміною розміру позовних вимог не може розумітись заявлення ще одної чи кількох вимог додатково до викладених в позовній заяві – така дія кваліфікується як зміна предмету позову.

Подана позивачем заява від 28.07.2009р. № 111908, у якій останній додатково до первісних вимог позовної заяви про стягнення 47334,10 грн. заборгованості за договором оренди приміщення від 1.2.2005р. та додаткової угоди до нього від 1.11.2006р., просив стягнути з відповідача суму інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є за своє суттю заявою про зміну предмету позову (подання якої передбачено приписами статті 22 ГПК України).

Однак, підстава позову, а саме фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача, залишилась незмінною

За наведених обставин, апеляційна інстанція визнає помилковим висновок суду І інстанції про одночасну зміну позивачем підстави і предмету позову при поданні згаданої заяви від 28.07.2009р. № 111908, оскільки остання відповідає приписам ч. 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, і повинна була бути розглянута в процесі розгляду даної справи.

Окрім цього слід зауважити наступне: після подання позивачем загаданої заяви (оплаченої державним митом, та з доказами скерування її копії відповідачеві), розгляд справи неодноразово відкладався. Залучений відповідачем відзив від 27.08.2009р. № 084 на заяву позивача від 28.07.2009р. № 111908. свідчить про не порушення права відповідача та надання йому можливості подання доказів щодо нового предмету та наведення його доводів у судовому засіданні.

При цьому, апеляційною інстанцією враховується наступне: згідно із статтею 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Отже, апеляційна інстанція не лише може, а й зобов'язана перевірити правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, в тому числі статті 22 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, слід мати на увазі, що відповідно до частини третьої статті 101 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Однак у випадку, коли певна позовна вимога була позивачем заявлена під час розгляду справи в суді першої інстанції, проте суд з якоїсь причини цю вимогу не розглянув і не прийняв по ній рішення, суд апеляційної інстанції зобов'язаний цю вимогу розглянути, що обумовлено ч. 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України.

Як було встановлено під час апеляційного провадження, 1 грудня 2005р. між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) було укладено договір про оренду приміщення, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу у тимчасове платне володіння та користування приміщення, розташоване за адресою м. Київ, вул. Пушкінська, 2\4 літера „А” загальною площею 496,9 кв.м. Орендоване приміщення передається орендарю для розміщення офісу (п. 2.1 договору).

Згідно п. 3.2 згаданого договору, передача орендованого приміщення здійснюється на підставі актів приймання-передачі, підписання яких свідчить про фактичну передачу приміщення та майна в оренду. При цьому, сторони у розділі 4 згаданого договору погодили, що строк оренди складає одинадцять місяців з моменту прийняття орендарем орендованого приміщення по акту прийому-передачі. Орендар вступає в строкове платне користування орендованим приміщенням не раніше дати підписання сторонами Акту прийому-передачі приміщення.

Оренда припиняється у випадках дострокового розірвання договору, закінчення строку оренди, та в інших випадках передбачених законодавством (п. 4.2 Договору). При цьому користування орендованими приміщеннями після закінчення строку оренди, а також після дострокового припинення оренди не допускається.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов‘язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно вимог статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Умовами договору сторони погодили щомісячну орендну плату за орендоване приміщення, яка складає 73189,23 грн. та 14637,85грн. – ПДВ (всього 87827,08 грн.), за умови, що курс одного долара США, встановленого НБУ дорівнює 5.0500 гривень. Орендна плата сплачується щомісячно шляхом безготівкового перерахування коштів у національній валюті України на рахунок орендодавця протягом 5 банківських днів, наступних за звітнім періодом. Звітній період дорівнює одному календарному місяцю. Фактом підтвердження надання послуг орендодавцем є виставлений останнім рахунок-фактура.

Відповідно до п. 7.1 Договору після закінчення строку оренди і при відсутності в сторін намірів про продовження цього строку, орендар зобов’язаний повернути орендодавцю орендоване приміщення протягом семи календарних днів з моменту закінчення строку оренди по Акту прийому-передачі приміщення. При цьому, орендар самостійно, з врахуванням п. 5.2, визначає та сплачує орендодавцю орендну плату за фактичне користування орендованим приміщенням понад строк оренди, вказаний в п. 4.1 цього договору.

У випадку закінчення строку дії, або дострокового розірвання договору, орендар зобов’язаний зробити усі виплати, передбачені цим договором і покрити всю заборгованість перед орендодавцем (п. 7.2 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов згаданого Договору позивач – АТ «Індустріально-експортний банк» передав, а ТОВ «Компанія розвитку проектів «Київ-Донбас» прийняв орендоване приміщення, площею 496,9 кв. метрів, яке знаходиться за адресою м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4 (з під’їзд, 1 та 2 поверх) та майно визначене в Додатку № 3 до Договору оренди від 01.12.2005р., що підтверджується залученим до матеріалів справи копіями акта прийому-передачі приміщення та акта прийому-передачі майна.

В подальшому, 01.11.2006 року сторони уклали Додаткову угоду до Договору про оренду приміщень від 01.12.2005р., якою встановили, що строк дії договору закінчується 20.11.2006 року. У додатковій угоді зазначено про пролонгацію договору оренди приміщення від 1.12.2005р. на тих самих умовах на строк 20 днів.

23.11.2006 року відповідач передав, а орендодавець прийняв орендоване приміщення загальною площею 496,9 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4 (з під’їзд, 1 та 2 поверх), що підтверджується наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі до договору оренди від 01.12.2005р.

Зважаючи на те, що орендоване приміщення було повернуто відповідачем 23.11.2006р., позивачем на виконання пункту 5.2 Договору оренди було виставлено відповідачеві рахунок-фактуру № ККД-11/2006 від 01.11.2006р. за орендну плату з 01.11.2006р. по 20.11.2006р. на суму 58551,40 грн. та рахунок-фактуру № ККД-11/2006 від 23.11.2006р. за з дні фактичного користування орендованим приміщенням на суму 8 782,70 грн.

Судом І інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14.04.2009 року відповідачем було здійснено часткову сплату коштів у розмірі 20000,00 грн.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 47334,10 грн. заборгованості за орендну плату, є правомірними та обґрунтованими.

При цьому, наявність заборгованості з орендної плати у розмірі 47334,10 грн. за період з 1.11.2006р. по 23.11.2006р. не заперечується і з боку відповідача.

Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності. Згідно вимог статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Після порушення провадження у даній справі (ухвала Господарського суду м. Києва від 14.07.2009р.) відповідач 31.07.2009р. перерахував позивачеві основну суму заборгованості за оренду приміщення в розмірі 47334,10 грн., що підтверджується залученою копією виписки з банківського рахунку позивача № 26003027638511 від 31.07.2009р., і відповідно провадження у справі в частині стягнення згаданої суми з відповідача підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно вимог статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведені приписи та підтвердження матеріалами справи факту прострочення з боку відповідача оплати орендних платежів за надане в оренду майно, апеляційна інстанція визнає правомірним та обґрунтованим вимоги позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних нарахувань та 3% річних, проте розмір та період нарахування є помилковим.

Згідно вимог п. 5.2 згаданого договору про оренду приміщення від 1.12.2005р. орендна плата сплачується щомісячно шляхом безготівкового перерахунку коштів у національній валюті України на рахунок орендодавця протягом 5 (п’яти) банківських днів, наступних за звітним періодом. Звітний період дорівнює одному календарному місяцю

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних колегія суддів встановила, що згідно умов п. 5.2 Договору оренди від 01.12.2005р. початок прострочення зобов’язання зі сплати орендної плати слід рахувати з 06.12.2006 року.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 36419,09 грн. збитків від інфляції (з 06.12.2006р. по 13.04.2009р. становить 35283,01 грн.: 67334,10 грн. *1,524 - 67334,10 грн.; з 14.04.2009р. по 24.07.2009р. становить 1136,02 грн.: 47334,10 грн. *1,024 - 47334,10 грн.) та 5156,34 грн. – 3% річних (з 06.12.2006р. по 13.04.2009р. становить 4759,51 грн.: 67334,10 грн. * 3%/365 * 860 днів /100; з 14.04.2009р. по 24.07.2009р. становить 396,83 грн.: 47334,10 грн. * 3%/365 * 102 днів /100). При цьому, апеляційним судом було враховано і часткову сплату відповідачем заборгованості 14 квітня 2009р. на суму 20000 грн. і відповідне зменшення суми боргу, починаючи з 14.04.2009р., на яку нараховуються інфляційні витрати та 3 % річних.

Зважаючи на викладене та враховуючи підтвердження матеріалами справи того факту, що зобов'язання зі сплати орендної плати на підставі укладених між позивачем і відповідачем договору оренди приміщення від 1.12.2005р. та додаткової угоди до нього від 1.11.2006р., а відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, а саме: не сплатив орендну плату у повному обсязі та у встановлений договором строк, апеляційна інстанція визнає правомірними позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 36419,09 грн. збитків від інфляції та 5156,34 грн. - 3% річних, і відповідно позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

За наведених обставин, ухвала Господарського суду м. Києва підлягає скасуванню, з прийняттям апеляційною інстанцією нового рішення, яким позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 36419,09 грн. збитків від інфляції та 5156,34 грн. - 3% річних.

Окрім цього, як вбачається з наявної у матеріалах справи заяви позивача від 7.10.2009р. № 11\2589, останній повідомляв суд І інстанції про зміну найменування Акціонерного товариства „Індустріально-експортний банк” на Публічне акціонерне товариство „Індустріально-експортний банк”, до заяви залучено статут Публічного акціонерного товариства „Індустріально-експортний банк” та свідоцтво про державну реєстрацію останнього, які свідчать про зміну найменування позивача - Акціонерного товариства „Індустріально-експортний банк” на Публічне акціонерне товариство „Індустріально-експортний банк”, який згідно статуту є правонаступником останнього.

Згадана заява залишилась поза розглядом судом І інстанції.

Згідно вимог статті 25 Господарського процесуального кодексу України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду право відношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони правонаступником, вказуючи це в рішенні або ухвалі. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України, з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статей 44 та 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Здійснити заміну позивача у справі № 51/413 - Акціонерного товариства «Індустріально-експортний банк» на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство «Індустріально-експортний банк».

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Індустріально-експортний банк» задовольнити частково.

3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.11.2009р. у справі №51/413 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія розвитку проектів «Київ-Донбас» (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4, ЄДРПОУ 32212932) на користь Публічного акціонерного товариства «Індустріально-експортний банк» (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4, ЄДРПОУ 14361575) 36419,09 грн. збитків від інфляції, 5 156,34 грн. трьох відсотків річних, 888,09 грн. державного мита та 309,01 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити. ”

4. В частині стягнення з відповідача 47334,10 грн. боргу зі сплати орендної плати провадження у даній справі припинити.

5. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Справу № 51/413 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

25.01.10 (відправлено)