Рішення № 7575665, 19.01.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"19" січня 2010 р. справа № 5020-3/369

За позовом                    Товариства з обмеженою відповідальністю "Техфлот"

                              (99011, м. Севастополь, вул. Нахімова, буд. 5, кв. 7)

до                              Товариства з обмеженою відповідальністю "Добриня та Ко"

                              (99029, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 15)

про стягнення 32106,10 грн.,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ТОВ "Техфлот") –Рубцова Ю.В., представник, довіреність №2009/12/10 від 10.12.2009;

відповідач (ТОВ "Добриня та Ко") –не з’явився.

Суть спору:

26.11.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю "Техфлот" (далі за текстом –ТОВ "Техфлот", Позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Добриня та Ко" (далі за текстом –ТОВ "Добриня та Ко", Відповідач) про стягнення 32106,10 грн., з яких: 26890,80 грн. –основний борг; 1997,94 грн. –штрафні санкції; 2442,52 грн. –втрати від інфляції; 774,84 грн. –3% річних.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням Відповідачем грошових зобов’язань щодо оплати в повному обсязі вартості поставленого Позивачем товару.

У судовому засіданні 19.01.2010 Позивач надав суду письмові пояснення до позовної заяви стосовно визначення правової природи штрафних санкцій /арк. с. 40-41/. Зокрема, Позивач наполягає на тому, що нараховані ним штрафні санкції в розмірі 1997,94 грн. є пенею, яка підлягає стягненню з відповідача на підставі частини шостої статті 231 Господарського кодексу України.

Відповідач в судові засідання 14.12.2009 та 19.01.2010 явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце їх проведення повідомлявся належним чином у встановленому порядку (рекомендованою кореспонденцією) за адресою, вказаною у довідці Управління статистики у місті Севастополі /арк. с. 24/.

Не скористався відповідач і своїм правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України щодо надання відзиву на позовну заяву та документів, що підтверджують заперечення проти позову.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Встановивши, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а нез’явлення представника Відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд визнав за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 19.01.2010, відповідно до частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 17 год. 00 хв.

Після перерви судове засідання продовжено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

встановив:

19.01.2009 на підставі накладної №1 Позивач поставив Відповідачу товар (листи РСВ) на загальну суму 66028,20 грн. /арк. с. 10/.

На оплату Відповідачем отриманого товару Позивачем був виставлений рахунок №1 від 19.01.2009 /арк. с. 9/.

27.02.2009 між Позивачем та Відповідачем укладена угода про взаємозалік зустрічних фінансових зобов’язань за вказаним вище рахунком і договором №/12 від 08.12.2008, згідно з якою на погашення зобов’язання з боку Відповідача зараховано 39137,40 грн. Отже, після проведення заліку заборгованість ТОВ "Добриня та Ко" перед ТОВ "Техфлот" склала 26890,80 грн. /арк. с. 13/.

25.11.2009 Позивач надсилав Відповідачу рекомендованою кореспонденцією лист вих. №ТФ-157 з проханням сплатити суму заборгованості (26890,80 грн.), з урахуванням штрафних санкцій за порушення зобов’язання –1997,94 грн., інфляційних збитків – 2442,52 грн. та 3% річних –774,84 грн., разом –32106,10 грн. /арк. с. 32-33/.

Листом від 03.12.2009 №03/2 Відповідач гарантував сплату заборгованості в сумі 26890,80 грн. в строк до 25.12.2009 /арк. с. 34/.

Однак, свої зобов’язання по сплаті заборгованості за отриманий товар Відповідач так і не виконав, що і стало причиною для звернення Позивача до суду із даним позовом з вимогою стягнути з боржника суму заборгованості, з урахуванням інфляційних збитків, 3% річних, а також штрафних санкцій за порушення зобов’язання.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання Відповідачем зобов’язання з оплати поставленого Позивачем товару.

Предметом позову є матеріально-правова вимога ТОВ "Техфлот" до ТОВ "Добриня та Ко" про стягнення заборгованості за поставлений товар, а також штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних збитків, у зв’язку із простроченням оплати, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України №436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями) і Цивільного кодексу України №435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобов’язання, питання виконання зобов’язань та відповідальності за порушення зобов’язань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина перша статті 11 Цивільного кодексу України встановлює, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обв’язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

На підставі наданих до матеріалів справи доказів, суд дійшов висновку, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки, аналогічні зобов’язанням за договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі накладної №1 від 19.01.2009, податкової накладної №150 від 19.01.2009, в яких визначено найменування товару, його кількість, вартість /арк. с. 10, 12/, Позивач поставив Відповідачу товар на суму 66028,20 грн. Відповідач прийняв цей товар, що підтверджується підписом уповноваженої особи, проставленим на накладній згідно з довіреністю ЯПЗ №696438 від 19.01.2009 /арк. с. 11/, проте оплату не здійснив. Лише 27.02.2009 між Позивачем та Відповідачем укладено угоду про взаємозалік зустрічних фінансових зобов’язань, відповідно до якої заборгованість Відповідача зменшилася до 26890,80 грн.

Наявна заборгованість підтверджується також Актом звірення розрахунків зустрічних фінансових зобов’язань від 16.03.2009, підписаним обома Сторонами /арк. с. 14/ та гарантійним листом №03/2 від 03.12.2009 /арк. с. 34/.

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, встановлений судом факт отримання товару, видаткова та податкова накладні, угода про взаємозалік, акт звірення розрахунків та гарантійний лист, надані Позивачем в підтвердження своїх вимог, є підставами виникнення у Відповідача обов’язку сплатити отриманий товар.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ТОВ "Техфлот" в частині стягнення основного боргу в сумі 26890,80 грн. –такими, що підлягають задоволенню.

Звертаючись до суду з позовом, Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з Відповідача штрафних санкцій в розмірі 1997,94 грн.; інфляційних збитків –2442,52 грн. та 3% річних –774,84 грн.

При цьому, визначаючи правову природу штрафних санкцій Позивач в письмових поясненнях /арк. с. 40-41/ посилається на статті 230, 231 Господарського кодексу України та статтю 549 Цивільного кодексу України.

Аналізуючи поняття штрафних санкцій, наведені в даних правових нормах, Позивач зазначає, що відмінність пені від штрафу полягає в тому, що пеня є тривалою неустойкою, яка стягується за певний період невиконаного в строк грошового зобов’язання, у той час коли штраф може встановлюватися за будь-яке порушення зобов’язання. Виходячи з викладеного, Позивач приходить до висновку, що зазначені у частині шостій статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції є пенею, яка передбачена законом.

Проте з таким висновком погодитися не можна, а вимога позивача про стягнення штрафних санкцій, а саме, як уточнив позивач, –пені в розмірі 1997,94 грн. не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими засобами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Оскільки Господарський кодекс України не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання, слід виходити із визначень, наведених у Цивільному кодексі України (пункт 48 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 №01-8/211).

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Втім, ця норма передбачає лише порядок визначення розміру штрафних санкцій (у тому числі і пені), а не встановлює відповідальність за невиконання зобов’язання. (Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 04.09.2008 у справі №5020-2/097).

Суд погоджується з думкою Позивача щодо того, що неустойка (в тому числі й пеня) є мірою відповідальності за порушення зобов’язання /арк. с. 40-41/.

Водночас, суд звертає увагу Позивача на положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996 №543/96-ВР, та зокрема його статтю 1, яка визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Зважаючи на подвійну правову природу неустойки, суд також зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно з вимогами статті 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмової форми. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Оскільки сторонами не було досягнуто згоди у відповідній письмовій формі щодо встановлення відповідальності у вигляді штрафних санкцій (у т. ч. пені) за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язання, то вимоги Позивача щодо стягнення пені в сумі 1997,94 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення інфляційних збитків в сумі 2442,52 грн. та 3% річних в сумі 774,84 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Проте, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 19.01.2009 позивач виставив відповідачеві рахунок №1, який останній був зобов’язаний сплатити протягом семи днів, тобто в строк до 26.01.2009, оскільки виставлення рахунку у розумінні частини другої статті 530 Цивільного кодексу України є моментом пред’явлення вимоги кредитора (Позивача) до боржника (Відповідача) щодо сплати боргу.

Станом на день прийняття рішення у справі Відповідач свого обов’язку щодо оплати за отриманий товар не виконав.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так само згідно з частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, інфляційне збільшення суми боргу та нарахування Позивачем 3% річних за користування чужими грошовими коштами є правомірними.

Перевіривши надані Позивачем розрахунки інфляційних збитків та 3% річних, суд зазначає, що в цілому вони здійснені відповідно до вимог чинного законодавства.

Разом з тим, при обчисленні інфляційного відшкодування та 3% річних позивачем допущені певні помилки. Зокрема, Позивач двічі включив до розрахунку дату "27.02.2009".

Тому суд здійснив власні розрахунки, що наведені нижче.

При цьому при проведенні розрахунку збитків від інфляції судом застосовані рекомендації, що викладені в Листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97Р, та офіційні індекси інфляції, встановлені Державним комітетом статистики України.

Розрахунок інфляційних збитків:

1)          За період з 27.01.2009 по 26.02.2009 (лютий 2009 року) –сума боргу 66028,20 грн.

66028,20*101,5/100-66028,20=990,42 грн.

2)          За період з 27.02.2009 по 25.11.2009 (березень-листопад 2009 року) –сума боргу 26890,80 грн.

101,4*100,9*100,5*101,1*99,9*99,8*100,8*100,9*101,1=106,6

26890,80*106,6/100-26890,80=1774,79 грн.

Отже, загальний розмір інфляційних збитків за період з 27.01.2009 по 25.11.2009 за розрахунком суду становить 2765,21 грн. (990,42+1774,79).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, може виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З огляду на відсутність такого клопотання, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення збитків від інфляції в заявленому розмірі, тобто в сумі 2442,52 грн.

Розрахунок 3% річних:

1)          За період з 27.01.2009 по 26.02.2009 (31 день) –сума боргу 66028,20 грн.

          66028,20*3/365/100*31=168,24 грн.

2)          За період з 27.02.2009 по 25.11.2009 (272 дні) –сума боргу 26890,80 грн.

          26890,80*3/365/100*272=601,18 грн.

Таким чином, загальний розмір 3% річних за розрахунком суду становить 769,42 грн. (168,24+601,18).

За викладених обставин позовні вимоги щодо стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 769,42 грн., в частині стягнення 5,42 грн. (774,84-769,42) –позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техфлот" підлягають частковому задоволенню, в сумі 30102,74 грн., з яких: 26890,80 грн. –основний борг; 2442,52 грн. –збитки від інфляції; 769,42 грн. –3% річних.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем було заявлено до стягнення 32106,10 грн. /арк. с. 2-5/. Позовні вимоги задоволені судом в сумі 30102,74 грн., що становить 93,76% від заявленої суми.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає державне мито в сумі 301,03 грн. (93,76% від 321,06 грн.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 221,27 грн. (93,76% від 236,00 грн.).

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Добриня та Ко" (99029, м. Севастополь, пр. Генерала Острякова, 15; ідентифікаційний код 16328694; МФО 324195; п/р26003945105431 в СФ АКБ УСБ м. Севастополя) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техфлот" (99011, м. Севастополь, пр. Нахімова, 5 кв. 7; ідентифікаційний код 32520886; МФО 384997; п/р26000301000829 в СФ ВАТ "ВТБ Банк") заборгованість в розмірі 30102,74 грн. (тридцять тисяч сто дві грн. 74 коп.), з яких: основна заборгованість –26890,80 грн., збитки від інфляції – 2442,52 грн., 3% річних –769,42 грн., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 301,03 грн. (триста одна грн. 03 коп.) та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 221,27 грн. (двісті двадцять одна грн. 27 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          В частині стягнення штрафних санкцій (пені) в сумі 1997,94 грн. та 3% річних в сумі 5,42 грн. –в позові відмовити.

Суддя В.О. Головко

Рішення оформлено відповідно

до вимог статті 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 22.01.2010.