Рішення № 7574517, 18.01.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.01.10 р.                     Справа № 18/117                               

Господарський суд Донецької області у складі судді О. В. Гассій

при помічнику (секретарі судового засідання) І.В.Костюк

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Міністерства юстиції України м. Київ

до відповідача Державного підприємства „Селидіввугілля” м. Селидове, Донецької області

третя особа на стороні позивача: Державне казначейство України м. Київ

про стягнення збитків в розмірі 6833,59 грн., з яких: 6704,38 грн. – моральна шкода та 129,21 грн. – матеріальна шкода.

За участю представників сторін:

від позивача: Климова Г.Г. - представник

від відповідача: Максимчук С.П. – представник

від третьої особи: Не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.09.2008р. по справі № 18/117 позовні вимоги Міністерства юстиції України м. Київ до Державного підприємства „Селидіввугілля” м. Селидове, Донецької області про стягнення збитків в розмірі 6833,59 грн. задоволені частково, стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 129,21 грн. збитків, 1,93 грн. держмита та 2,23 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення. В іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.02.2009 р. апеляційну скаргу Міністерства юстиції України м. Київ залишено без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 22.09.2008 р. у справі № 18/117 – без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2009 р. касаційну скаргу Міністерства юстиції України м. Київ задоволено. Рішення господарського суду Донецької області від 22.09.2008 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.02.2009 р. у справі № 18/117 скасовані, а справу передано до господарського суду Донецької області на новий розгляд.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 25.08.2009 р. справу № 18/117 передано на розгляд судді Гассій О.В.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що за рішенням Європейського суду з прав людини було виплачено працівнику ДВАТ “Шахта 1/3 “Новогродівська” (у подальшому Шахта) 6833,59 грн., а тому відповідач, як правонаступник Шахти, повинен відшкодувати Державному бюджету ці кошти.

Відповідач проти позову заперечував посилаючись на те, що позивачем не доведена його вина, оскільки згідно рішення Європейського суду винним визнана держава Україна, яка порушила п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв’язку з тим, що не забезпечила належне виконання рішення суду.

          Третя особа – Держане казначейство України в судове засідання не з'явилась, письмових пояснень до суду не представила.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

Міністерство юстиції України як орган державної влади в порядку визначеному Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006р. №784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" звернулося до суду за захистом інтересів держави, саме: відшкодування шкоди завданої виконанням рішення Європейського суду з прав людини.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 10.08.2006 року у справі №28181/04 "Мізіна проти України" з Держави Україна на користь гр.Мізіної В.П. було присуджено 1000 ЄВРО на відшкодування моральної шкоди та 129,21грн. залишку заборгованості по заробітній платі відповідно до рішення Новогродівського міського суду. Це рішення відповідно до статей 42, 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод набуло статусу остаточного.

Рішенням Європейського суду "Мізіна проти України" встановлено, що Мізіною В.П. подано позов до Новогродівського міського суду Донецької області про стягнення з ДВАТ "Шахта 1/3 "Новогродівська" заборгованості по заробітній платі.

18 грудня 2002 року Новогродівський міський суд задовольнив позов гр.Мізіної В.П. та присудив на її користь 1810,24грн. 28 січня 2003 року відділом Державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження.

У лютому 2003року ДВАТ шахта "1/3 Новогродівська" було реорганізовано (наказ Міністерства палива та енергетики № 96 від 25.02.2003 р.), і в якості структурного підрозділу вона увійшла до складу ДП "Селидіввугілля". Оскільки це підприємство набуло статусу боржника, у грудні 2003року виконавче провадження було передано на виконання до відділу Державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції.

В січні 2004року Мізіна В.П. звернулася до Новогродівського міського суду Донецької області зі скаргою на дії (бездіяльність) відділу Державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції у зв'язку з невиконанням судового рішення, винесеного на її користь.

11 березня 2004року міський суд відхилив скаргу заявниці за відсутністю вини в діях відділу виконавчої служби. Суд встановив, що виконавча служба діяла належним чином щодо виконання судового рішення від 18 грудня 2002року. Згідно численних рішень господарського суду Донецької області, виконавчій службі було заборонено продавати майно шахти, оскільки щодо неї було розпочато процедуру банкрутства.

Згідно Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", 26 грудня 2001року було введено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств, у статутних фондах яких частка Держави становить більше 25%. 10 червня 2004року апеляційний суд Донецької області залишив рішення суду першої інстанції від 11 березня 2004 року без змін.

Протягом серпня-жовтня 2004 року Мізіна В.П. отримала 1681,03 грн., залишок суми сплачено не було.

          Європейській суд встановив, що рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 18.02.2002 р. не було виконано повністю впродовж трьох років і п’яти місяців (п. 20).

          На підставі рішення Європейського суду від 10.08.2006 року у справі №28181/04 "Мізіна проти України" Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження від 04.12.2006 року, а 14 грудня 2006 року на рахунок гр. Мізіної В.П. з Державного бюджету України перераховано суму в розмірі 6704грн. 38 коп., що станом на 11.12.2006 р. було еквівалентно 1000 ЄВРО, а також залишок заборгованості за рішенням Новогродівського міського суду Донецької області в розмірі 129,21 грн. Факт оплати підтверджується платіжними дорученнями №2094 від 11 грудня 2006 року та №2093 від 11 грудня 2006 року.

Відповідно до статті 14 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р. міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов’язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

          Статтею 15 зазначеного Закону, встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

          Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі –Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Згідно із ст. 46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

          У зв’язку із обов’язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006р. прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”. Статтею 2 цього Закону встановлено, що рішення Європейського суду є обов’язковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.

Згідно з практикою Європейського суду, право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (див. справу "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66). Суд дотримується думки, що неможливість заявника домогтися виконання рішення протягом п'ятнадцяти місяців становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном у сенсі пункту 1 статті 1 Протоколу №1 до Конвенції. (Справа "Шмалько проти України" заява №60750/00). Обов'язок забезпечувати ефективну реалізацію прав, захищених цим документом, має бути результатом позитивних обов'язків держави (див. серед інших рішення у справі "X і Y проти Нідерландів" від 26 березня 1985 року, пп. 22 - 23, Серія A №90, с. 11)., ці позитивні зобов'язання повинні встановлювати певні засоби, потрібні для захисту права на власність (див., mutatis mutandis рішення у справі "Лопез Остра проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, п. 55, Серія A № 303-C, с. 55), навіть у справах, де судове провадження стосується приватних осіб або підприємств (див. справу "Совтрансавто-Холдинг проти України" № 48553/99, п. 96, ЄСПЛ 2002-VII). Це означає, що держава, зокрема, має обов'язок забезпечувати, щоб процедура, закріплена у законодавстві про виконання рішень, що набрали законну силу, і про провадження у справі про банкрутство, були підконтрольними.

Таким чином, згідно з практикою Європейського суду, позитивним обов’язком держави є забезпечення ефективної реалізації прав осіб на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку та встановлення певних засобів, потрібних для захисту права власності.

          Статтею 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

          Згідно із ст. 2 Цивільного кодексу України, держава є учасником цивільних відносин. Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває та здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

          Як вбачається з посилань позивача, внаслідок виконання рішення Європейського суду у справі № 28181/04 державі заподіяно матеріальні збитки, то відповідно до ст. 9 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” та статей 15-17 Цивільного кодексу України, Міністерство юстиції України, як орган державної влади, звернувся до суду за захистом цивільних прав та інтересів у межах, на підставі та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, а саме за захистом прав та інтересів держави шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При зверненні до суду із позовом позивач посилається на те, що Державне підприємство „Селидіввугілля” є винним у тривалому невиконанні рішення суду на користь заявниці, а отже, є винним у заподіянні державі матеріальних збитків, тому це підприємство має відшкодувати державі виплачені нею кошти.

          З огляду на вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача збитків у розмірі 129,21 грн. – матеріальна шкода є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача щодо стягнення з відповідача збитків у розмірі 6704,38 грн. - моральна шкода, то слід зазначити, що ці вимоги також підлягають задоволенню, з огляду на наступне:

          Як вбачається з матеріалів справи, судовими рішеннями було встановлено неправомірність дій ДВАТ „Щахта 1/3 Новогродівська” правонаступником якого є ДП „Селидіввугілля”, та відповідно, було покладено обов’язок виконання судових рішень саме на відповідача протягом усього строку існування заборгованості.

          Європейський суд з прав людини визнав заяву обґрунтованою, а посилання відповідача на те, що держава не може нести відповідальність за борги її підприємств не прийняв до уваги.

          Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Факт заподіяння моральної шкоди Лапінській Л.П. встановлено Європейським судом під час розгляду справи (пункт 26 рішення Європейського суду).

Відповідно до частини 5 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи, саме на цьому наголошує Вищий господарський суд України (постанова від 10.11.2009 р. по аналогічній справі № 20/24).

          Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

          На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 614, 1191 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст. 2371 Кодексу законів про працю України, ч. 1 ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, ст. ст. 14, 15 Закону України, „Про міжнародні договори України”, ст. ст. 2, 42, 43, 22, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

          Позовні вимоги Міністерства юстиції України м. Київ до Державного підприємства „Селидіввугілля” м. Селидове, Донецької області про стягнення збитків в розмірі 6833,59 грн., з яких: 6704,38 грн. – моральна шкода та 129,21 грн. – матеріальна шкода – задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства „Селидіввугілля” м. Селидове (вулиця Карла Маркса, 41, м. Селидове, Донецька область, 85400, код ЄДРПОУ 33426253) на користь на користь Державного бюджету України (рахунок: 31111095700006, отримувач: УДК в Київському районі, банк отримувача: Головне управління державного казначейства України в Донецькій області, МФО: 834016, ЄДРПОУ 34687001) збитків в розмірі 6833,59 грн., з яких: 6704,38 грн. – моральна шкода та 129,21 грн. – матеріальна шкода.

Стягнути з Державного підприємства „Селидіввугілля” м. Селидове (вулиця Карла Маркса, 41, м. Селидове, Донецька область, 85400, код ЄДРПОУ 33426253) на користь на користь Державного бюджету України (рахунок: 31111095700006, отримувач: УДК в Київському районі, банк отримувача: Головне управління державного казначейства України в Донецькій області, МФО: 834016, ЄДРПОУ 34687001) витрати по сплаті державного мита у розмірі 102,00 грн.

Стягнути з Державного підприємства „Селидіввугілля” м. Селидове (вулиця Карла Маркса, 41, м. Селидове, Донецька область, 85400, код ЄДРПОУ 33426253) на користь на користь Державного бюджету України (рахунок: 31111095700006, отримувач: УДК в Київському районі, банк отримувача: Головне управління державного казначейства України в Донецькій області, МФО: 834016, ЄДРПОУ 34687001) витрати за інформаційно-технічне обслуговування судового процесу у розмірі 118,00 грн.

В судовому засіданні оголошено повний текст рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя                               

Вик. Костюк І.В.

Надруковано 4 примірники:

1 - до справи

1 – позивачу

1 - відповідачу

1 – третій особі