Постанова № 75741996, 01.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2018 року м. Київ

Справа №758/13818/16-ц

Резолютивна частина постанови оголошена 01 серпня 2018 року

Повний текст постанови складено 06 серпня 2018 року

Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Павлишина П.О.

сторони: позивач Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»

відповідачі ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Чубко Яни Сергіївни, яка діє на підставі довіреності в інтересах Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Подільського районного суду м. Києва, ухваленого 07 червня 2017 року суддею Супрун Г.Б. в приміщенні Подільського районного суду м. Києва, повний текст рішення виготовлено 16 червня 2017 року, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

Справа №758/13818/16-ц № апеляційного провадження:22-ц-796/6606/2018 Головуючий у суді першої інстанції: Супрун Г.Б.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року позивач ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, у якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 160 327,67 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що що за умовами кредитного договору від 24 лютого 2006 року, укладеного між акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є

ПАТ «Укрсоцбанк»), та ОСОБА_3, остання отримала кредит у розмірі 82 000 доларів США, на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, зі сплатою 12,75 % річних та комісії з кінцевим терміном погашення 24 лютого 2023 року. Додаткового угодою від 13 липня 2009 року внесено зміни до договору кредиту, за умовами якої встановлено розмір процентної ставки за користування кредитом 15% річних та кінцевий термін погашення суми основної заборгованості до 24 лютого 2028 року. Погашення кредиту здійснюється до 20 числа (включно) кожного місяця.

Додаткового угодою від 24 вересня 2015 року, укладеною між сторонами, погодили, що станом на 24 вересня 2015 року - дату укладення вказаного договору, заборгованість за кредитом складає 80 207, 82 долари США, заборгованість по нарахованим та не сплаченим процентам за користування кредитом складає 73 212, 87 долари США. Зазначеним договором змінено процентну ставку за користування кредитом на 10 %. Також погоджено новий графік погашення кредиту, відсотків.

Посилаючись на невиконання позичальником умов кредитного договору, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року у складі судді Супрун Г. Б. у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ПАТ «Укрсоцбанк» Чубко Я.С. подала апеляційну скаргу на рішення суду посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема безпідставно відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності. Суд першої інстанції не звернув уваги на неодноразову зміну істотних умов кредитного договору: 19.02.2008 р., 13.07.2009 р., 24.09.2015 р.; систематичне невиконання позичальником умов договору в частині сплати чергових платежів; змінений графік платежів та визнання боргу відповідачем у розмірі 80207, 82 доларів США станом на 24.09.2015 р. у зв'язку з чим невірно встановлено момент настання права на дострокове стягнення заборгованості, оскільки не перевірено дату останнього платежу. Вказувала на те, що позивач звернувся в межах трьохрічного строку позовної давності, оскільки її перебіг було перервано шляхом підпису договору про внесення змін №2 від 24.09.2015 р. до кредитного договору. З урахуванням викладеного в апеляційній скарзі просила рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість у розмірі 146 635 доларів США по тілу кредиту і відсоткам та 344 579, 69 грн пені по тілу кредиту та процентам. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 04 липня 2018 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3, рішення Апеляційного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до п.8 ч.І Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Представник позивача ПАТ «Укрсоцбанк» в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином (т.2 а.с.86), до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю прийняти участь в судовому засіданні в зв'язку з участю в іншому судовому засіданні.

Апеляційний суд в складі колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача, оскільки суду не надано будь-яких письмових документів, які б підтверджували безпосередню участь саме представника позивача Біллерис Ю.О. в іншому судовому засіданні Дніпровського районного суду м. Києва і крім того, відповідач, будучи юридичною особою, будучи завчасно повідомлений про день та час розгляд справи 20 липня 2018 року (т.2 а.с.86) тобто за 10 днів до дня розгляду справи, не був позбавлений можливості забезпечити явку іншого представника для розгляду справи, зокрема: БурихайлоТ.П., яка безпосередньо готувала позовну заяву до суду, Давидюк І.А., ГордонО.В., Чубко Я.С., довіреності на ім'я яких для безпосередньої участі у розгляді справи містяться в матеріалах справи та були обізнані з матеріалами справи, з метою дотримання судом розумних строків розгляду справи, що є вимогами ст.ст.121, 210 ЦПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24 лютого 2006 року між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») укладено кредитний договір№08-038/41к, згідно умов якого банк надає позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 82000,00 доларів США, зі сплатою 12,75% річних та комісії, з кінцевим терміном погашення 24 лютого 2023 року включно. (а.с. 16-18).

Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит, у розмірі встановленому договором.

24 вересня 2015 року між сторонами було укладено договір про внесення змін до кредитного договору від 24 лютого 2006 року, у якому сторони погодили, що станом на 24 вересня 2015 року - дату укладення вказаного договору, заборгованість за кредитом складає 80 207, 82 долари США, заборгованість по нарахованим та не сплаченим процентам за користування кредитом складає 73 212, 87 долари США. Зазначеним договором змінено процентну ставку за користування кредитом на 10 % - та погоджено новий графік погашення кредиту, відсотків.

На виконання умов вказаного договору ОСОБА_3 здійснено платіж у розмірі 3 000 доларів США, а сторонами погоджено, що неустойки (штрафи, пені) передбачені договором кредиту за порушення, які мали місце до 31 грудня 2015 року, не застосовуються. Починаючи з 01 січня 2016 року неустойки застосовуються в порядку, передбаченому договором кредиту.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Матеріалами справи підтверджено внесення 17 вересня 2010 року відповідачем суми на погашення заборгованості та звернення 10 липня 2012 року та 27 листопада 2014 року ОСОБА_3 до банку з письмовими заявами щодо реструктуризації боргу.

Відповідно до пункту 4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених підпунктами 3.3.9-3.3.10 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Як убачається з матеріалів справи, з листопада 2008 року по 24 вересня 2015 року ОСОБА_3 здійснено наступні платежі по тілу кредиту: 24 листопада 2008 року в розмірі 109,44 доларів США, 30 вересня 2015 року в розмірі 3 000 доларів США, останній платіж за простроченою заборгованістю по кредиту 24 березня 2009 року в розмірі 112,93 доларів США, за процентами 17 вересня 2010 року в розмірі 773,78 доларів США та 24 вересня 2015 року в розмірі 3000 доларів США.

Отже, останній платіж за кредитним договором було здійснено 24 березня 2009 року, що свідчило про неналежне виконання позичальником обов'язків, покладених кредитним договором, а тому за визначенням пункту 4.5 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів, тобто з 25 травня 2009 року.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на 25 травня 2009 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 10 листопада 2016 року.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що строк позовної давності як до основної вимоги так і додаткової вимоги сплив, оскільки у зв'язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов'язання (підпункт 4.5 кредитного договору) і банк мав право з 25 травня 2009 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом, однак позовну заяву подав лише у листопаді 2016 року. Після зміни строку виконання зобов'язання - 25 травня 2009 року усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою підпункту 4.5 договору позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після вказаної дати не підлягали виконанню.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу ч.3 ст.264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити Сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу або інших сум.

При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем 17 вересня 2010 року було внесено платіж за процентами в сумі 773,78 доларів США (т.1 а.с.7,8), а 10 липня 2012 року та 27 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернулася до банку з письмовими заявами що до реструктуризації боргу. (т.1 а.с.102,103).

Апеляційний суд в складі колегії суддів вважає необхідним зазначити, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Як було зазначено, строк виконання основного зобов'язання було змінено на 25 травня 2009 року.

Таким чином, як часткова сплата заборгованості відповідачем так і визнання свого боргу шляхом укладання будь яких додаткових угод після спливу позовної давності, не свідчить про переривання такої давності.

В межах строку позовної давності жодних дій, що свідчать про визнання боргу та можуть бути підставою для його переривання, відповідачем не вчинялось, а додаткова угода від 24 вересня 2015 року, укладена між сторонами, була укладена після спливу позовної давності до пред'явлених позивачем вимог.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Висновки суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог , відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача представника позивача Чубко Яни Сергіївни, яка діє на підставі довіреності в інтересах Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М.Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І.Шкоріна