Рішення № 75703424, 27.07.2018, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/585/18

Номер провадження 2/438/307/2018

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 липня 2018 року Бориславський міський суд Львівської області у складі:

головуючої судді - Хемич О.Б.

за участю секретаря судових засідань - Наминанік О.С.

позивачки - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориславі Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» про оскарження підписаного договору на кредит,-

встановив:

Позивач ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1) звернулася до суду з позовом до ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» (адреса: вул. Червоноармійська, 72 м. Київ 03150) про оскарження підписаного договору на кредит.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 18.08.2017 року між нею та відповідачем укладено договір №2132021287, відповідно до якого відповідач надав їй кредитні кошти у розмірі 7036,54 грн. на придбання ноутбуку. Вказує, шо під час укладення спірного договору відповідачем порушено приписи Закону України "Про захист прав споживачів" та її права як споживача на ринку фінансових послуг, а саме: порушено принцип рівності сторін та наявність умов, що є несправедливими по відношенню до позивача як споживача. Підготовка вказаного кредитного договору здійснювалась виключно відповідачем, умови договору запропоновані в односторонньому порядку без можливості внесення позивачем своїх зауважень. Редакція даного договору була надана позивачу в день укладення угоди, що унеможливлювало здійснення позивачем вивчення умов договору, а також відсутність у позивача спеціальних знань для вивчення умов кредитного договору.

Ухвалою судді Бориславського міського суду Львівської області від 05.06.2018 року у даній справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судовому засіданні позивач свої вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Додатково пояснила, що даний кредит брала на купівлю ноутбука. З вищевказаним кредитним договором ознайомлювалась та підписувала свідомо. У серпні 2017 року позивачка придбала ноутбук "Леново", який через 6 місяців поламався і остання здала його на гарантійний ремонт. 22.06.2018 сервісний центр повернув ноутбук з актом про зняття з гарантії. Дані обставини позивачка вважає форс-мажорними обставинами. Вважає договір недійсним з тих підстав, що договір несправедливий щодо позивача; кожен має ризики, а її ризики не забезпечені даним договором; в договорі відсутня графа "форс- мажор".

Представником відповідача ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» Горобець І.В. направлено відзив на позовну заяву, в якому просить розгляд справи здійснювати у відсутності представника відповідача та у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 відмовити. Відзив мотивує тим, що під час укладення кредитного договору сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору. Згідно п. 3 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Саме у кредитних відносинах ця норма закону має застосовуватися у співвідношенні із спеціальною нормою, закріпленою ч. 1 ст. 1056 ЦК України: кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Однак, в даному випадку відповідач уже надав позивачу послугу у повному обсязі - надав кредит у розмірі та на умовах, встановлених укладеним обома сторонами кредитним договором. А оскільки зазначену послугу вже надано, то її надання, відповідно, вже нічиїм розсудом не може бути обумовлено. До укладення оспорюваного правочину співробітниками ТОВ «ФК «ЦФР» надана позивачу повна, необхідна, доступна, достовірна інформація щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту з урахуванням вимог законодавства України, а саме: Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення позивача, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає з таких підстав.

Судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до ч.4 ст.19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 18 серпня 2017 року позивач ОСОБА_2 підписавши заяву № НОМЕР_1 на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» разом з паспортом кредиту №2021287 та з умовами отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» уклала кредитний договір між нею як позичальником та ТОВ «ФК «ЦФР». Згідно договору ТОВ «ФК «ЦФР» надано позивачу кредит в розмірі 7036,54 грн., також ним встановлені наступніумови, що строк кредиту по договору страхування становить 18 місяців; розмір процентної ставки 0,01 % річних від суми боргу за договором, щомісячні проценти 4,49 % від суми кредиту (а.с.17).

Відповідно до заяви № НОМЕР_1 від 18.08.2017 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР», підписанням цього договору позичальник засвідчує, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, передбачені ч.2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.6, 9 Закону України «Про споживче кредитування» та їх зміст, а також про всі інші умови повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України (а.с.18).

Відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Згідно ч.3 даної статті несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Згідно до ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності);7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору. У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін. Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача, зазначених у договорі про споживчий кредит або в додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону. У разі укладення договору про споживчий кредит на умовах кредитування рахунку в ньому має бути передбачено, що кредитодавець має право вимагати повністю повернути суму кредиту в будь-який час із визначенням строку попередження споживача про таку вимогу. Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит. Зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Так, стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України та згідно роз'яснень п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ та визнання правочинів недійсним» від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосуванням наслідків недійсності передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхні малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Отже, правовою підставою визнання договору недійсним, є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Тобто порушення вимог закону, допущені стороною (сторонами) після укладення правочину, не можуть спричиняти його недійсність, а призводять до інших правових наслідків, передбачених законом.

Таким чином, підставою для визнання правочину (угоди) недійсним слугує невідповідність вимогам закону, а підставою розірвання правочину - договору - неналежне виконання або невиконання його умов чи умов, встановлених для такого договору законом.

В даному випадку посилання позивача ОСОБА_2 на те, що текст договору №2132021287 від 18.08.2017 року був наданий позивачу в день укладення угоди, що унеможливлювало здійснення нею вивчення умов цього договору, а також відсутність у позивача спеціальних знань для вивчення умов кредитного договору, нічим не підтверджене, а тому безпідставне. Підписуючи договір, позивач чітко засвідчила факт ознайомлення з його умовами та дала свою згоду на отримання кредиту на цих умовах (а.с.17, 18), при цьому позивач не вбачала в діях відповідача порушень принципу рівності сторін та наявність несправедливих умов, по відношенню до неї як споживача. Крім цього, позивачем в судовому засіданні підтверджено той факт, що з договором вона ознайомлювалась та підписувала його свідомо.

Більше того, підписуючи кредитний договір позивач ОСОБА_2 засвідчила факт ознайомлення її з його умовами та свою згоду на отримання послуги на цих умовах і хоча, як вказує позивач, вона не змогла належним чином розібратись з його умовами, то це не може свідчити про ненадання їй необхідної, детальної та достовірної інформації про послугу та ризики щодо кредитного зобов»язання, чи введення її в оману відповідачем.

Таким чином, свобода договору визначає право громадян вступати чи утримуватись від вступу в будь-які договірні відносини. Суд констатує той факт, що укладення кредитного договору було волевияленням позивача. Тому, суд не може прийняти до уваги доводи позивача, в тій частині, що даний кредитний договір був укладений з порушенням вимог ст.203 ЦК України, оскільки дані твердження спростовуються матеріалами справи, та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Також, відповідно до ч.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Проте позивач ОСОБА_2 не відмовлялася від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредитного договору не відкликала, і навіть не зверталася до кредитора за додатковими роз'ясненням положень договору ні до, ні під час, ні після його укладення, тобто не скористалася цим своїм правом.

Згідно п.3 ч. 3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Як встановлено судом, відповідачем надано позивачу кредит (послугу) в повному обсязі в розмірі та на умовах, встановлених укладеним обома сторонами кредитним договором.

Відтак, оскільки позивач добровільно погодилася з відповідними умовами кредитного договору, виконувала його з моменту укладення, сплачуючи кредит, про, що свідчать копії квитанцій, вказаний кредитний договір визнаний недійсним бути не може.

Позивачем ОСОБА_2 не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами наявності жодної з ознак, які б свідчили про те, що умови кредитного договору є несправедливими. Твердження позивача, що з жовтня 2017 року у неї виникла форс-мажорна обставина, а саме - придбання ноутбука неналежної якості також не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги не довела вказаних обставин. Так, відповідно до практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2011 року вбачається, що ототожнення правових підстав недійсності правочину з підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань, що виникли з такого правочину, є помилковим у зв'язку з тим, що підстави різні за своєю правовою природою та характером правовідносин.

Враховуючи встановлені по справі обставини, оцінюючи належність, допустимість, достатність, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позові вимоги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст.10-13,76-80,258-259,263-268 ЦПК України суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1), ІПН НОМЕР_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (адреса: вул. Червоноармійська, 72 м. Київ 03680), код ЄДРПОУ 35725063, про визнання кредитного договору №2132021287 від 18.08.2017 недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Львівської області через Бориславський міський суд Львівської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 06 серпня 2018 року.

Суддя О.Б.Хемич