Постанова № 75629726, 26.07.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2018 м. Дніпро Справа № 904/1038/18

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Паруснікова Ю.Б. - доповідач,

суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання Логвиненко І.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Жорніченко Д.В., нотаріально-посвідчена довіреність від 02.05.2018 № 237 р., адвокат;

від відповідача: Гринько М.М, довіреність б/н від 18.01.2018 р., адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпропетровського апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Банку «Експобанк ЧЗ, а.с.» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2018 у справі № 904/1038/18 (суддя Петренко Н.Е.), повний текст ухвали складено 29.05.2018

за заявою Банку «Експобанк ЧЗ, а.с.», м. Прага, Чеська Республіка

про забезпечення позову в справі, -

за позовом Банку «Експобанк ЧЗ, а.с.», м. Прага, Чеська Республіка

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільногірське скло», м. Вільногірськ Дніпропетровської області

про зобов'язання вчинити дії, -

та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільногірське скло», м. Вільногірськ Дніпропетровської області

до Банку «Експобанк ЧЗ, а.с.», м. Прага, Чеська Республіка

про визнання договорів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Банк «Експобанк ЧЗ, а.с.» (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільногірське скло» (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 26.03.2018 позовну заяву прийнято до розгляду.

20.04.2018 відповідач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з зустрічним позовом до Банку «Експобанк ЧЗ, а.с.» про визнання договорів недійсними.

Ухвалою суду від 02.05.2018 зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

11.05.2018 від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на розрахунковому рахунку 26008123125061 в ПАТ КБ «ПриватБанк» м. Дніпро, МФО35299, в межах вартості заставленого майна та судового збору в сумі 658410605,00 грн.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач вказує, що відповідач не виконує своїх зобов'язань за кредитним договором № 63/11 від 03.01.2012, внаслідок чого сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 09.11.2017 складає 15274885,62 доларів США.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами укладено два договори застави:

- 21.03.2012 договір застави обладнання, згідно якого вартість заставного майна орієнтовно становить 25000000,00 доларів США;

- 21.03.2012 договір застави рухомого майна, згідно якого вартість заставного майна орієнтовно становить 771674,03 гривень.

Також між сторонами укладено договір іпотеки від 21.03.2018, посвідчений державним нотаріусом Вільногірської державної нотаріальної контори Канюгою О.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 490, за яким відповідачем передано в іпотеку позивачу нерухоме майно:

- будівлю скляного корпусу № 2 загальною площею 24581,1 кв.м., реєстраційний номер 7869132, що належить відповідачу на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 13.10.2004 на підставі рішення виконавчого комітету Вільногірської міської ради № 524 від 11.10.2004, зареєстрованого Комунальним підприємством виробничим об'єднанням житлово-комунального господарства м. Вільногірськ в книзі № 31 за номером запису № 175 (ІІІо) 19.10.2004, та знаходиться за адресою: України, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Промислова, 31.

У зв'язку з небажанням відповідача добровільно повертати отриманий кредит та створенням перешкод позивачу у зверненні стягнення на предмети забезпечення позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача замінити заставне майно на інше рухоме майно вартістю не менше вартості заставного майна.

Позивач вважає, що в разі задоволення позову та зобов'язання відповідача замінити заставне майно на інше рухоме майно існує реальна загроза утруднення або невиконання відповідачем такого рішення суду у зв'язку з наступним.

По-перше, позивач вважає, що відповідачем не здійснюються дії по збереженню і схоронності належного йому на праві власності майна, яке є предметом застави, а саме скловарної печі № 3. Внаслідок аварії виробнича потужність вказаної печі знизилася, і вона потребує повної модернізації.

По-друге, позивач вказує, що відповідач постійно вчиняє дії щодо відчуження або обтяження належного йому на праві власності майна, що позбавляє позивача можливості звернути стягнення на таке майно.

На підтвердження вказаного позивач послався на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 у справі № 904/9665/16, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 у справі № 804/7062/16, якими дії відповідача щодо поділу предмету іпотеки були визнані протиправними та такими, що порушують права позивача.

По-третє, позивач вказує на наявність арештів, накладених за ініціативою відповідача або пов'язаної з ним юридичної особи, щодо нежитлової будівлі скляного корпусу № 2 за адресою: м. Вільногірськ, вул. Промислова, 31, яка перебуває в іпотеці позивача. Вказане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна № 113217068 від 07.02.2016. Тому позивач вважає, що відповідач у будь-який момент може вчинити дії щодо обтяження або відчуження рухомого майна, належного йому на праві приватної власності.

Оскільки вартість заставного майна за договором застави обладнання від 21.03.2012 орієнтовно становить 25000000,00 доларів США, гривневий еквівалент якої на день подання заяви складає 657638050,00 гривень, за договором застави рухомого майна від 21.03.2012 орієнтовно становить 771674,03 гривень, сплачений судовий збір складає 881,00 гривень, позивач просив накласти арешт на грошові кошти в межах загальної вартості заставного майна та судового збору, що складає 658410605,00 грн.

Ухвалою суду від 14.05.2018 заяву про забезпечення позову призначено до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2018 у даній справі в задоволенні заяви Банку «Експобанк ЧЗ, а.с.» про забезпечення позову відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, місцевий господарський суд зазначив у своїй ухвалі про те, що накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Вільногірське скло» у сумі 658410605,00 грн. може суттєво вплинути на роботу останнього і навіть спричинити його зупинку, що матиме незворотні наслідки для підприємства.

У разі зупинення роботи скловарних печей у зв'язку з зупинкою роботи підприємства порушиться технологічний процес роботи вказаних печей, і відновлення їх роботи буде неможливим, що призведе до невиправних наслідків і збитків.

Також суд вважав за необхідне зазначити, що ТОВ «Вільногірське скло» слід віднести до містоутворюючих підприємств, на якому працює більше трьох тисяч населення міста Вільногірська. Тому зупинення роботи вказаного підприємства матиме негативні наслідки і для населення міста.

На думку місцевого господарського суду, обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призведе до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Не погодившись з прийнятою ухвалою позивач по справі оскаржує її до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

За своїм змістом, доводи апеляційної скарги зводяться до неповного з'ясування Господарським судом Дніпропетровської області обставин та зібраних у справі доказів, що мають значення для справи, а також невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваній ухвалі, обставинам справи.

Так, при зверненні з заявою про забезпечення позову, позивач просив суд накласти арешт лише на грошові кошти в межах вартості заставного майна та судового збору.

В обґрунтування ухвали суд першої інстанції лише перелічував доводи позивача, якими останній обґрунтував свою заяву, які підтверджують факт реальної загрози утруднення або невиконання рішення суду, проте не надав жодної правової оцінки вказаним доводам.

Так, суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали не врахував, що відповідачем постійно здійснюються дії, спрямовані на невиконання своїх кредитних зобов'язань та переведенню всіх бізнес-процесів та активів на підконтрольну юридичну особу - ТОВ «Скляний Альянс».

Судом першої інстанції повністю проігноровані фактичні обставини встановлені рішеннями судів, що набрали законної сили, зокрема:

- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 у справі № 904/9665/16;

- постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 у справі № 804/7062/16.

Вказаними рішеннями господарського та адміністративного судів дії відповідача щодо поділу предмета іпотеки були визнані протиправними та такими, що суперечать положенням законодавства та порушують права позивача як іпотекодержателя.

Також, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тим фактичним обставинам, що станом на дату подання позову, за інформацією отриманою Банком з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на житлову будівлю скляного корпусу № 2, яка перебуває в іпотеці Банку, за заявою посадових осіб відповідача в рамках кримінального провадження № 12017040150000388 накладено арешти (записи про обтяження: 22571868, 22554965).

Не надано місцевим господарським судом належної оцінки і тому факту, що ТОВ «Вільногірське скло» 10.11.2017 подало заяву до Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про реєстрацію права власності щодо предмета іпотеки без згоди іпотекодержателя на здійснення таких дій, в задоволенні якої йому було відмовлено з підстав відсутності на вчинення таких дій згоди іпотекодержателя.

Таким чином, скаржник вважає, що відповідач у справі не здійснює дії спрямовані на належне забезпечення схоронності належного йому на праві власності рухомого майна, переданого в заставу та іпотеку Банку, що може унеможливити звернення на нього стягнення Банком у майбутньому.

Окрім вищезазначеного, скаржник посилається на невідповідність висновків, викладених судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі фактичним обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, зокрема:

- судом не зазначено, на підставі яких доказів ним встановлено, що накладення арешту на грошові кошти відповідача може спричинити його зупинку?;

- на підставі яких доказів судом встановлено, що в зв'язку із накладенням арешту на грошові кошти відповідача відбудеться зупинка роботи скловарних печей, порушиться технологічний процес роботи вказаних печей, і відновлення їх роботи буде неможливим, що призведе до невиправданих наслідків і збитків?;

- безпідставним, на думку скаржника, є висновок місцевого господарського суду про те, що відповідач є містоутворюючим підприємством, оскільки це не підтверджено належними та допустимими доказами та не відповідає фактичним обставинам справи.

З урахуванням вищевикладеного, скаржник в апеляційній скарзі просить поновити йому строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2018 у справі № 904/1038/18, відкрити провадження за апеляційною скаргою Банку «Експобанк ЧЗ, а.с.», скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким вимоги Банку «Експобанк ЧЗ, а.с.» про забезпечення позову по справі № 904/1038/18 задовольнити у повному обсязі, накласти арешт на грошові кошти ТОВ «Вільногірське скло» в межах вартості заставного майна та судового збору в сумі 658410605,00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.07.2018 відновлено Банку «Експобанк ЧЗ, а.с.» пропущений строк на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2018 у справі № 904/1038/18 та відкрито апеляційне провадження. Розгляд апеляційної скарги призначався у судовому засіданні на 19.07.2018.

У зв'язку з відрядженням головуючого судді - Паруснікова Ю.Б., ухвалою суду від 16.07.2018 розгляд апеляційної скарги було відкладено у судовому засіданні на 26.07.2018.

18.07.2018 на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від ТОВ «Вільногірське скло» надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого, останній погоджується з висновком суду про неможливість заяви про забезпечення позову в зв'язку з невідповідністю заходу забезпечення позову заявленим позовним вимогам.

Так, зокрема, відповідач посилається на факт звернення позивачем з позовом немайнового характеру (про зміну заставного майна на інше рухоме майно та зобов'язання укласти додаткові угоди про внесення змін в договори застави), а такий спосіб забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти наявні на рахунку відповідача можливий лише щодо забезпечення позову майнового характеру. Тобто заявлений позивачем спосіб забезпечення не відповідає заходу забезпечення відповідного позову немайнового характеру.

Також, відповідач спростовує доводи скаржника стосовно фактів відчуження майна скляного корпусу № 2, що є предметом укладеного між сторонами іпотечного договору, оскільки:

по-перше - предмет іпотеки - будівля скляного корпусу № 2 є наявним в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, що свідчить про забезпеченість вимог позивача за кредитним договором;

по-друге - про цілісність та забезпеченість кредитних вимог позивача свідчить спір, ініційований останнім у Господарському суді Дніпропетровської області, предметом спору якого є передача предмета іпотеки в управління (справа № 904/10004/17, копію позову долучено до матеріалів справи).

Також, відповідач спростовує доводи позивача покладені останнім в основу підстав для забезпечення позову, стосовно наявності декількох арештів, накладених в рамках кримінального провадження № 12017040150000388 на нежитлову будівлю скляного корпусу № 2, яка перебуває в іпотеці Банку.

Так, відповідно до ухвали Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22.09.2017 по справі № 174/641/17, клопотання про арешт майна подане заступником начальника слідчого відділу Вільногірського ВП Жовтоводського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, узгоджене з прокурором Вільногірського відділу Жовтоводської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, а не за ініціативою відповідача або пов'язаної з відповідачем юридичною особою. В той же час ініціювання відкриття зазначеного вище кримінального провадження саме відповідачем, навпаки підтверджує намагання останнього зберегти та захистити предмет іпотеки від посягань третіх осіб внаслідок викрадення невідомими особами правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, про що свідчить фабула вказаного кримінального провадження (копія відповідної ухвали суду по справі № 174/641/17 міститься в матеріалах справи).

Крім того, відповідач вважає безпідставним твердження позивача про пошкодження скловарної печі № 3 через аварію, не здійснення відповідачем дій по збереженню схоронності рухомого майна не підтверджується жодним доказом.

26.07.2018 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали оскарження ухвали та апеляційної скарги, відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах перегляду справи, судова колегія апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали з огляду на наступне.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 255 ГПК України передбачено, що окремо від рішення суду першої інстанції може бути оскаржена ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову.

Як зазначалося вище позивача вважає, що існує реальна загроза відчуження відповідачем належного йому на праві власності рухомого майна, що в подальшому призведе до неможливості захисту прав позивача. Застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, позивач вважає адекватним та ефективним способом забезпечення позову.

Відповідач по справі проти задоволення заяви заперечує та зазначає про невідповідність заявлених позивачем заходів забезпечення позову, оскільки ініційований позивачем спір є немайновим, а тому відсутня можливість встановити розмір суми позовних вимог і, як наслідок, накласти арешт на кошти відповідача. Крім того, відповідач вважає, що такі заходи забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти наявні на рахунку відповідача, можуть повністю паралізувати господарську діяльність останнього та можуть завдати значних збитків підприємству.

Згідно ч. 1, 2 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За умовами ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними з заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

На думку колегії суддів, мотиви відмови господарським судом у задоволенні заяви позивача не є достатньо обґрунтованими та не підтверджені належними доказами. При цьому саму ухвалу про відмову в забезпеченні позову слід залишити в силі з огляду на наступне.

Колегія суддів зазначає, що предметом судового розгляду у цій справі є вимоги позивача до відповідача про зобов'язання останнього замінити заставне майно за Договорами застави обладнання та застави рухомого майна від 21.03.2012, шляхом укладення Додаткових угод про внесення змін до Договорів (тобто вимоги немайнового характеру), а тому виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у випадку задоволення позовних вимог, не може безпосередньо залежати від тієї обставини, чи будуть наявними у відповідача грошові кошти на рахунку у відповідному розмірі, а тому заходи щодо забезпечення позову не можуть розумітись як такі, що забезпечать ефективний захист або поновлення порушуваного чи оспорюваного права або інтересу позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Таким чином, обраний позивачем захід до забезпечення позову, на думку колегії суддів не є безпосередньо пов'язаним з предметом позову по даній справі, не відповідає принципам співмірності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову.

Крім того, колегія суддів зазначає, що чинним Господарським процесуальним кодексом України (ст. 43) не допускається подання заяви для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, оскільки такі дії заявника суперечать завданню господарського судочинства.

Під час розгляду апеляційної скарги, представником відповідача у справі повідомлено колегії суддів та надано для огляду ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2018 по даній справі, яка внесена до реєстру судових рішень і якою суд вже відмовляв у задоволенні заяви Банку «Експобанк ЧЗ, а.с.» про забезпечення позову, в тому числі, в частині вимог позивача про накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на розрахунковому рахунку 26008123125061 відкритому в ПАТ КБ «ПриватБанк», м. Дніпро, МФО 35299. Вказана ухвала оглянута колегією суддів у судовому засіданні та долучена до матеріалів оскарження ухвали. Таким чином, питання накладення арешту на грошові кошти відповідача вже було предметом розгляду в суді першої інстанції в даній справі та не може бути предметом повторного його розгляду. При цьому колегія суддів зауважує, що доводи попередньої заяви про забезпечення позову мотивовані аналогічними обставинами, що й заява стосовно якої винесена спірна ухвала.

Вищевикладені обставини суд вважає визначальними в цій справі, а тому колегія суддів не надає оцінку іншим доводам апеляційної скарги, оскільки це не впливає на розгляд апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010).

Судовий збір за перегляд ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2018 у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Банку «Експобанк ЧЗ, а.с.» - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2018 у справі № 904/1038/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 31.07.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков

Судді: Н.В. Пархоменко

А.Є. Чередко