Постанова № 75613110, 01.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/2530/17 Головуючий у І інстанції Болобан В. Г.Провадження № 22-ц/780/2175/18 Доповідач у 2 інстанції Сушко Л. П.Категорія 33 01.08.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Кулішенка Ю.М.,

секретар судового засідання: Гуторка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 березня 2018 року у складі судді Болобана В.Г. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, обґрунтовуючи його тим, що 01 червня 2017 року він звернувся із письмовою заявою до Обухівського ВП ГУ НП в Київській області, в якій зазначив, що 19 травня 2017 року близько 14 год. 00 хв. в с. Рудики Обухівського району на будівельному майданчику ОСОБА_4 внаслідок допущених порушень пошкодив його автомобіль марки «Камаз-5511», д.н.з. НОМЕР_4 та відмовляється відшкодовувати завдані збитки. В ході проведеної перевірки, пояснив, що має у власному користуванні автомобіль «Камаз-5511», д.н.з. НОМЕР_3. В травні 2017 року за усною домовленістю позивач надав у користування вказаний автомобіль ОСОБА_4, який самостійно здійснював на ньому грузові перевезення. 19 травня 2017 року близько 14 год. 00 хв. йому стало відомо про те, що відповідач, перебуваючи в с. Рудики Обухівського району на об'єкті будівництва, перекинув автомобіль на ліву сторону. Коли позивач приїхав па місце події, побачив ОСОБА_4, який знаходився біля автомобіля, перебуваючи в стані сильного алкогольного сп'яніння. Через декілька днів до позивача підійшов ОСОБА_4 для врегулювання питання щодо відшкодування матеріальної шкоди, при цьому останній свою вину визнав та зобов'язався відшкодувати збитки. На даний час ОСОБА_4 уникає зустрічі, не відповідає на телефонні дзвінки та відмовляється ремонтувати автомобіль, у зв'язку із чим позивач вимушений був звернутись до Обухівського відділу поліції для подальшого відшкодування збитків у судовому порядку.

Тому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на його користь матеріальну шкоду (збитки) у розмірі 218139,40 грн., витрати щодо надання правової допомоги у розмірі 5000, 00 грн., судовий збір у розмірі 6468, 78 грн., які були завдані йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а всього стягнути кошти у розмірі 229608,18 грн..

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Вважає, що ОСОБА_3 на законних підставах керував його транспортним засобом марки «Камаз-5511», д.н.з. НОМЕР_3. Вважає, що наявність вини заподіювача шкоди не є обов'язковою умовою для покладення на особу відповідальності.

Відповідач ОСОБА_3 відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 у встановлений апеляційним судом строк не надав.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, і відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності. Вимагаючи стягнення матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу, позивачу потрібно було насамперед довести факт заподіяння йому шкоди відповідачем та причинно-наслідковий зв'язок між винними діями особи та заподіяною шкодою. Обставини, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, належних та допустимих доказів, суду не надано, адже вина відповідача у заподіянні шкоди транспортному засобу, що належить позивачу, не доведена. Крім того, суд урахував наявність розбіжностей у матеріалах справи, а саме позивачем було зазначено різні державні номери транспортного засобу, який йому належить.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст.1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а сааме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до вимог ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Системний аналіз вищезазначених норм права дає можливість колегії суддів дійти висновків, відповідно до яких власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування в повному обсязі завданої йому майнової шкоди. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч.2 ст.1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України).

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року №4 потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлено, що ОСОБА_2 є власником автомобіля марки «Камаз-5511», д.н.з. НОМЕР_4 що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Серії НОМЕР_5

Як вбачається з висновку Старшого дільничного офіцера поліції Обухівського ВП ГУНП в Київській області майора поліції Рибака Я.В. від 24 червня 2017 року відповідно до заяви гр. ОСОБА_2, 01 червня 2017 року до Обухівського ВП ГУ НП в Київській області з письмовою заявою звернувся звернувся гр. ОСОБА_2, і зазначив що 19 травня 2017 року близько 14 год. 00 хв. в с. Рудики не будівельному майданчику гр. ОСОБА_3 пошкодив його автомобіль марки «Камаз-5511», д.н.з. НОМЕР_3 та відмовляється відшкодовувати завдані збитки. Детально опитати по вказаному факту гр. ОСОБА_3 не виявилось можливим, так як останній під час телефонної розмови повідомив, що прибути до Обухівського ВП для дачі письмових пояснень не має можливості у зв`язку з виїздом за межі України на два місяці. Враховуючи що у гр. ОСОБА_3 умислу пошкодити автомобіль не було, тому для відшкодування завданих збитків ОСОБА_2 рекомендовано звернутися до суду.

Відповідно до звіту №48, складеного ТОВ «Український центр післяаварійного захисту «Експерт-Сервіс» про оцінку транспортного засобу «Камаз-5511», д.н.з. НОМЕР_3 від 29 червня 2017 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Камаз-5511», д.н.з. НОМЕР_3 складає 218139,40 грн..

Встановлено, що позивач не надав суду докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволення позовних вимог, і вірно застосував до спірних правовідносин положення статей 77, 80, 81, 89 ЦПК України, оскільки належних та допустимих доказів заподіяння шкоди саме відповідачем у справі, суду не надано. Вина відповідача у заподіянні шкоди транспортному засобу, що належить позивачу, не доведена. Висновок Старшого дільничного офіцера поліції Обухівського ВП ГУНП в Київській області майора поліції від 24 червня 2017 року не є належним та допустимим доказом вини відповідача та не породжує жодних правових наслідків.

Докази володіння відповідачем транспортним засобом, який належить на праві власності позивачу, в матеріалах справи відсутні.

Колегія судів вважає, що майнові права позивача ОСОБА_2 не були порушені відповідачем ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що наявність вини заподіювача шкоди не є обов'язковою умовою для покладення на особу відповідальності, відхиляються колегією суддів, оскільки суперечать загальним вимогам ЦК України, а обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Шкода відшкодовується незалежно від наявності вини, лише у випадку, коли завдання шкоди було наслідком дії безпосередньо джерела підвищеної небезпеки. У даному конкретному випадку, позивач стверджує, що завдання шкоди його транспортному засобу було здійснено внаслідок дій ОСОБА_3

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції викладених в рішенні не спростовують.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, заочне рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «01» серпня 2018 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіТ.Ц. Кашперська Ю.М. Кулішенко