Рішення № 75535300, 20.07.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 20.07.2018

Справа № 320/7229/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2018 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Міщенко Т.М.

за участі секретаря – Макаренко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором;

за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю «Золота осінь», Управління з розвитку підприємництва, промисловості та захисту прав споживачів виконкому Мелітопольської міської ради, про визнання кредитного договору недійсним;

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою;

за участі:

представника позивача – ОСОБА_3,

відповідача – ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2, ТОВ «Золота осінь» – ОСОБА_4,

встановив:

ПАТ «ОТП Банк» 19 серпня 2015 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути солідарно в ОСОБА_1 (як з позичальника відповідно до умов Кредитного договору) та з ОСОБА_2 (як з поручителя згідно з умовами Договору поруки) на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення АТ «ОТП БАНК» в м. Запоріжжя суму заборгованості за кредитним договором № СМ-SME200/085/2007 від 24.04.2007 в сумі 58 968,11 доларів США, що включає 56 554,05 доларів США – сума заборгованості за тілом ОСОБА_5, 2 414,06 доларів США – сума заборгованості за нарахованими відсотками за період з 24.11.2014 по 23.04.2015.

В обґрунтування позову зазначив, що 24 квітня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СМ-SME200/085/2007. Позивач здійснив видачу кредитних коштів відповідачці в сумі 150 000 доларів США шляхом їх безготівкового переказу на поточний рахунок Позичальника. Відповідно до п. 1.1. Частини 2 кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит в розмірі та у валюті, визначеній у Частині 1 цього договору, а Позичальник приймає кредит та зобов’язується належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом та виконати інші зобов’язання вказані в договорі. Згідно з п. 3 Частини 1 кредитного договору проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі плаваючої процентної ставки, що становить 4,7% річних та Fidr (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщений в банку на строк в 366 днів). Відповідно до п. 1.5.1 Частини 2 кредитного договору погашення відповідної частини кредиту здійснюється Позичальником щомісяця у розміри та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів шляхом безготівкового перерахунку на поточний рахунок. Датою остаточного повернення кредиту є 24 квітня 2017 року.

Всупереч ст. 526 ЦК України та умовам кредитного договору зобов’язання позичальником щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами не виконуються, не виконується графік погашення кредиту, порушено порядок та строки слати відсотків. У зв’язку із цим на підставі п. 1.9 кредитного договору банком було здійснено вимогу про дострокове виконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором в повному обсязі. Досудову вимогу позичальнику було направлено 27.04.2015 листом № 200-12-4-7/716 про погашення заборгованості. Суму заборгованості на дату подання позову позичальником не сплачено.

В якості забезпечення наданого кредиту між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-CME200/085/2007/1 від 18.03.2014, згідно з яким останній зобов’язався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання зобов’язання Позичальником за кредитним договором у повному обсязі таких зобов’язань. Відповідно до п. 1.2 договору поруки Поручитель та Боржник відповідають як солідарні боржники і банк може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов’язань як до боржника, так і до поручителя чи до обох одночасно. На адресу поручителя банком було направлено вимогу листом від 26.06.2015 № 200-12-4-7-1129 про дострокове погашення кредитної заборгованості, яку залишено поручителем без задоволення. З урахуванням норм цивільного законодавства банк вважає, що позичальником та поручителем порушено вимоги законодавства щодо належного виконання своїх зобов’язань, за що настає відповідальність.

ОСОБА_1 04 грудня 2015 року звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору від 24.04.2007 № СМ-SME200/085/2007 зі змінами та доповненнями, внесеними відповідно до Додаткового договору № 1 від 19.01.2009, Додаткового договору № 2 від 18.03.2014, Додаткового договору № 3 від 29.09.2014, укладених між нею та ПАТ «ОТП Банк».

В обґрунтування свого позову зазначила, що між нею та банком укладено кредитний договір 24.04.2007, за яким банк зобов’язався надати їй кредит у розмірі 150 000 доларів США з датою остаточного його повернення – 24 квітня 2017 року. Цільове використання кредиту визначено як ремонт, реконструкція комерційної нерухомості, з річною базою нарахування процентів 360 днів. За договором сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка плюс Fidr. Фіксований відсоток складав 4,7% річних і є незмінним на весь строк дії кредитного договору. Відповідно до п. 4 Частини 1 Договору повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати Позичальником платежів, що зменшуються. Також відповідно до п. 5 Частини 1 договору комісія банку за оформлення справи з відкриття кредитного рахунку в розмірі 1% від розміру кредиту. З урахуванням п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). При укладені договору у зв’язку із цим були порушені норми щодо правил надання споживчих кредитів.

Крім того, пунктом 1.3. Договору визначені умови, за якими позичальник отримує кредитні кошти, як то обов’язкове укладення позичальником договорів страхування предмету іпотеки, договору страхування фінансового ризику, відкриття поточного рахунку у банку, сплати комісії банку, визначену в договорі, що є порушенням вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Банком при укладенні кредитного договору встановлювались відверто дискримінаційні умови кредитування, вимагалось надання інформації та укладення додаткових договорів, що не передбачені законом та збільшують реальні витрати Позичальника по кредитному договору. Умови зміни банком процентної ставки за користування кредитом здійснюється самостійно, без посилання на будь-які об’єктивні підстави для такої зміни та навіть без обов’язкового повідомлення позичальника про таку зміну. З урахуванням ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів. Тобто, банк не мав права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Таким чином, вказані положення Кредитного договору є несправедливими і дискримінаційними.

Крім того, умови договору порушують ч. 8 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», за яким кредитодавцю заборонено встановлювати споживачу будь-яку додаткову плату, пов’язану з достроковим поверненням споживчого кредиту. Банком, в тому числі порушено й вимоги законодавства щодо обігу іноземної валюти, оскільки єдиним законним платіжним засобом на всій території України є гривня. Вважає, що в силу Закону умови договору є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Всупереч вимогам Закону договором встановлено приховані платежі, текст договору здійснений таким чином, що утруднює розуміння для споживача кредитних послуг, в договорі визначені явно дискримінаційні умови щодо зміни процентної ставки та внесено наперед про погодження поручителем та позичальником всіх дій банку щодо зміни умов кредитування навіть без повідомлення про такі зміни, порушені права споживача на інформацію, встановлені законодавством. Таким чином вважає, що кредитний договір було укладено під впливом обману. При його укладенні та при укладенні додаткових договорів до нього було порушено вимоги законодавства, що дає підстави стверджувати про недійсність кредитного договору.

В поданій до суду заяві про доповнення підстав позову ОСОБА_1 зазначила, що відповідно до статті 55Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно п. 8.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12.11.2003 №492 НБУ України поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів, використовується відповідно до визначених цією Інструкцією режимів поточних рахунків з урахуванням обмежень, установлених цією главою Інструкції.

Пунктом 7.13 названої Інструкції встановлений перелік операцій з поточного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням фізичної особи - резидента або за його дорученням, серед вказаного переліку не передбачені операції зі списання комісійних банку-резидента в іноземній валюті. Але відповідач таку винагороду списував з поточного рахунку позичальника, який було відкрито в іноземній валюті.

Оскільки передбачені кредитними договорами відсотки за користування кредитними коштами є винагородою банку в іноземній валюті, це суперечить вищенаведеним нормативним положенням, оскільки нормативні акти НБУ підлягають до обов'язкового виконання. За встановлених обставин сторони передбачили в договорі і на території України використовувати іноземну валюту як засіб платежу. Разом з тим, відповідно ст.5 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції - необхідно отримання індивідуальної ліцензії НБУ, однак, при списанні комісійної винагороди в іноземній валюті з переведенням її на відповідні рахунки у Банку була відсутня вказана ліцензія, що відповідно свідчить про недійсність кредитного договору, як такого, що суперечить законодавству.

Надані суду копії Банківської ліцензії № 191 від 24 листопада 2006 року, Дозвіл № 191-1 від 8 листопада 2006 року та Додаток до Дозволу № 191-1 від 8 листопада 2006 року, не можуть бути підтвердженням наявності необхідної ліцензії, оскільки в Переліку операцій, які має здійснювати ЗАО «ОТП Банк» відсутні такі операції, як кредитування фізичних осіб в іноземній валюті, а також відсутня можливість використовувати іноземну валюту як засіб платежу.

ОСОБА_2 17 травня 2016 року звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ «ОТП Банк», в якій просить визнати припиненою з 19 січня 2009 року поруку, встановлену відповідно до договору поруки №SR-SME200/085/2007/1, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_6 24 квітня 2007 року та зареєстрованого в реєстрі з № 2054 у зв’язку зі збільшенням обсягу кредитних зобов’язань.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між ним та банком 24.04.2007 укладено договір поруки в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 За договором поруки поручитель зобов’язаний відповідати за повне та своєчасне виконання Боржником його боргових зобов’язань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі таких зобов’язань. поручитель та боржник згідно умов договору відповідають перед кредитором як солідарні боржники. При цьому, в договорі поруки жодним чином не вказується письмова згода поручителя відповідати за виконання кредитних зобов’язань позичальника у разі зміни процентної ставки по кредиту, якою буде збільшено обсяг зобов’язань поручителя. Порука за умовами законодавства припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Відповідно до договору поруки всупереч п. 5.1 Договору поруки кредитор не направляв поручителю жодних повідомлень про зміну (збільшення) процентної ставки за користування ОСОБА_5 чи про зміну інших істотних умов кредитного договору. В подальшому між банком та позичальником були укладені додаткові договори, за якими було збільшено кредитні зобов’язання за рахунок застосування схеми ануїтетних платежів повернення кредиту та сплати процентів у порівнянні зі схемою платежів, що зменшуються, яка була застосована при укладенні кредитного договору та видачі кредиту. Додано до кредитних зобов’язань позичальника сплату за зміну умов фінансування. Надано також банку право самостійно збільшувати фіксовану частину процентної ставки по кредиту без попереднього погодження з позичальником та/або Поручителем, і навіть без зміни графіку платежів, що в свою чергу не дає можливості ані позичальнику, ані поручителю адекватно розраховувати свої кредитні зобов’язання по кредитному договору і в свою чергу тягне за собою підвищення ризику невиконання та/або неповного виконання чергових кредитних зобов’язань, застосування штрафних санкцій. Поручителя не було навіть поінформовано про зміну умов кредитного договору і збільшення обсягу його зобов’язань. З урахуванням зазначеного вважає, що порука за договором від 24.04.2007 є припиненою з 19 січня 2009 року (моменту укладення Додаткового договору № 1 від 19 січня 2009 року до Кредитного договору, відповідно до якого було збільшено розмір кредитних зобов’язань). Про укладення Додаткового договору № 2 до кредитного договору поручителю відомо не було. Відповідно він не надавав своєї згоди відповідати за виконання Позичальником збільшеного обсягу зобов’язань за кредитним договором. Укладення Додаткового договору № 2 до кредитного договору призвело до збільшення зобов’язань за кредитним договором, на яке не було надано згоди поручителя, що є беззаперечною підставою для припинення поруки, відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України. Збільшення кредитних зобов’язань по кредитному договору відповідно до Додаткового договору № 3 підтверджується порівнянням додатків до договору. Поручитель не погоджується відповідати за збільшений розмір кредитних зобов’язань, встановлений відповідно до умов додаткового договору 3 і відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України, просить суд визнати поруку припиненою з моменту збільшення кредитних зобов’язань.

В судовому засіданні представник позивача ПАТ «ОТП Банк» позовні вимоги підтримав в повному обсязі, підтвердив обставини, викладені в позовній заяві, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Також зазначив, що кредитний договір від 24.04.2007 був укладений між ОСОБА_1, як фізичною особою та ПАТ «ОТП Банк». При цьому вказаний кредит не є споживчим та ці обставини встановлені рішенням Господарського суду від 10.11.2015, що набрало законної сили. За умовами вказаного кредитного договору ОСОБА_1 отримала в кредит 150 000 доларів США, датою остаточного повернення кредиту є 24.04.2017. В подальшому між сторонами були укладені також додаткові договори. Також 18.03.2014 між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 прийняв на себе зобов’язання солідарно з ОСОБА_1 відповідати перед банком у випадку неналежного виконання умов кредитного договору. Умови кредитного договору спочатку виконувались позичальником, потім почали виконуватись частково, а після 26.12.2014 зовсім перестали надходити щомісячні платежі за кредитом. Враховуючи наведене, банком надіслані на адресу позичальника та поручителя досудові вимоги про погашення заборгованості, однак вони залишені без виконання. На підставі наведеного просив суд позов ПАТ «ОТП Банк» задовольнити в повному обсязі, стягнувши з відповідачів в солідарному порядку заборгованість в заявленому розмірі.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним зазначила, що позов необґрунтований, ПАТ «ОТП Банк» не визнає його в повному обсязі, адже сторони при укладенні кредитного договору погодили плаваючу процентну ставку. Більш того, ОСОБА_1 надавала свою згоду на збільшення обсягу зобов’язань, про що свідчить укладання та підписання сторонами додаткових договорів. Окрім того, укладений кредитний договір не є споживчим та його умови були доведені до відома позичальника, оскільки кредитний договір був укладений через два місяці після подання анкети – заяви.

Проти зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою представник ПАТ «ОТП Банк» також заперечував та пояснив суду в обґрунтування своїх заперечень, що протягом дії кредитного договору умови договору щодо порядку та розміру сплати відсотків змінювались шляхом підписання додаткових договорів. В якості забезпечення наданого кредиту 18 березня 2014 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-SME200/085/2007/1 від 18.03.2014, згідно з яким ОСОБА_2 зобов’язався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання позичальником боргових зобов’язань за кредитним договором у повному обсязі зобов’язань. Відповідно до п. 2.2. договору поруки на дату укладання договору поруки розмір боргових зобов’язань, забезпечених порукою, становить 150 000 доларів США. Відповідно до п. 2.1 договору поруки порукою за цим договором забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов’язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк, у такому порядку як встановлено у кредитному договорі. Відповідно ж до п. 2.2.1 договору поруки в редакції додаткового договору № 1 від 18.03.2014 в разі зміни, в тому числі збільшенні розміру боргових зобов’язань та/чи інших зобов’язань боржника за кредитним договором після укладення цього договору такі зобов’язання забезпечуються порукою в їх повному розмірі без укладення будь-яких додаткових договорів до цього договору, а підписання поручителем цього договору вважається попередньою згодою поручителя на зміну умов кредитного договору. Таким чином, договір поруки, укладений з ОСОБА_2 29.09.2014 у простій письмовій формі, містить згоду поручителя на подальше можливе змінення розміру боргових зобов’язань.

Окрім того, в матеріалах справи наявні письмові заперечення представника відповідача ПАТ «ОТП Банк» проти зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним в письмовому вигляді, в яких зазначено, зокрема, що в силу вимог законодавства сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору. Свобода договору означає право суб’єкта цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості надання сторонам визначити умови такого договору. Підписанням кредитного договору сторони висловили свою цілковиту згоду щодо порядку зміни плаваючої процентної ставки стосовно всієї непогашеної суми ОСОБА_5 без укладення будь-яких додаткових договорів до Кредитного договору. Відповідно до п. 1.4.1.3.2 кредитного договору у разі зміни плаваючої процентної ставки укладення будь-яких додаткових договорів до кредитного договору не передбачається. Зміна розміру ставки Fidr не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, а є зміною розміру ставки, що прямо передбачено умовами двостороннього кредитного договору. З приводу надання кредиту в іноземній валюті пояснила, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, кредитний договір укладений відповідно до положень чинного законодавства, з дотриманням ст.ст. 203, 207, 208, 524, 533 ЦК України та в межах повноважень банку на здійснення валютних операцій на підставі банківської ліцензії. Щодо застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні кредитного договору банк пояснив, що кредитний договір укладений у письмовій формі. З моменту його укладення позивач виконував всі умови кредитного договору, тобто позичальник прийняв на себе всі зобов’язання та виконував їх у повному обсязі. Кредитний договір, в тому числі має й застереження про те, що підписанням цього договору сторони висловлюють свою цілковиту згоду з тим, що визнання порядку плати за кредит, встановлене пунктами цього договору, повністю відповідає волевиявленню сторін. Сторони цим також підтверджують, що вони повністю ознайомлені та цілком згодні з порядком визначення плати за кредит окремими елементами цього порядку. Пунктом 1.11. кредитного договору від 18.03.2014 до кредитного договору сторони прийшли до згоди, що підписанням цього додаткового договору та кредитного договору при істотній зміні обставин, якими керувались сторони при укладенні цього додаткового договору та/чи кредитного договору. З приводу обов’язку банку надати позичальнику інформацію щодо умов кредитування, орієнтовну та сукупну вартість кредиту банк пояснив, що службовими особами банку було роз’яснено умови кредитування позичальнику при особистому зверненні за отриманням кредиту. Було запропоновано позичальнику заповнити анкету-заяву на кредит, й позичальник за отримання інформації розписався особисто в анкеті-заяві. Після укладення договору між сторонами виникають зобов’язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовується. Всю інформацію на виконання вимог цього Закону позичальнику надано до моменту укладення кредитного договору. Таким чином, кредитний договір не мітить жодного положення, яке б було заборонено чи суперечило б Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, вважає, що рішенням Господарського суду Запорізької області по справі № 908/4682/15 встановлені певні преюдиціальні факти, які не підлягають доказуванню в цій цивільній справі.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти позову заперечувала, пояснила що мала кредит в «Укрсиббанку», однак представник «ОТП Банку» вмовила її здійснити перекредитування в їх банку, обіцяючи меншу вартість кредиту. При цьому працівники банку не надавали їй конкретну інформацію про сукупну вартість кредиту, не роз’яснювали що таке Fidr, та обставини за яких процентна ставка за кредитом буде збільшуватись. Це був споживчий кредит, виданий на придбання будинку та автомобіля. Однак кредитний договір був виданий їй на руки лише через 3 тижні після укладення і, ознайомившись з його умовами, вона відразу хотіла його розірвати, однак працівники банку повідомили її, що на розірвання договору є лише два тижні з моменту його укладення. Нею виплачувались щомісячні платежі за договором, однак у 2008 році був різкий скачок курсу долара по відношенню до національної валюти в сторону здорожчання його вартості з 4 до 8 грн. Враховуючи наведене, вона зверталась до банку з проханням перевести її кредит в гривневий еквівалент, на її звернення представники банку повідомляли, що це її проблеми, відповідно відмовляючи в проханні. Також вона мала намір в цей період повністю погасити існуючу заборгованість, однак банк запросив сплату також великої суми процентів у випадку дострокового погашення кредиту. Під примусом працівників банку нею були підписані додаткові угоди. Також необхідно враховувати законодавство про захист прав споживачів та вказівки Національного банку України у листах, згідно до яких при підготовці Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (далі – Правила) Національний банк України діяв в межах вимог чинного законодавства України і, зокрема, вимог Закону України «Про захист прав споживачів (у редакції від 01 грудня 2005 року), безумовне виконання яких банки мали забезпечувати вже впродовж півтора року, тобто станом на дату укладання Кредитного договору. На підставі наведеного просила суд в задоволені позову ПАТ «ОТП Банк» відмовити, а її позов задовольнити. Також підтримала позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою.

Окрім цього, на письмові заперечення представника ПАТ «ОТП Банк» проти її зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним, ОСОБА_1 надала суду заперечення на відзив ПАТ «ОТП Банк», в якому зазначала, що відповідачем невірно трактовано ст. 627 ЦК України, оскільки за ч. 2 цієї статті у договорах за участю фізичної особи – споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. І в зустрічній позовній заяві зазначено перш за все про відверто дискримінаційні умови Кредитного договору щодо умов зміни процентної ставки. Положення кредитного договору не дозволяли позичальнику ефективно планувати свій фінансовий бюджет в частині обслуговування кредиту та створювали умови для безпідставного, штучного створення простроченої заборгованості і застосування штрафних санкції, тобто є несправедливими і дискримінаційними. За кредитним договором зобов’язано було позичальника здійснювати внутрішньодержавні платежі у валюті відмінній від валюти України. Необхідність застосування до Кредитного договору Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджується і судовою практикою. Застосування ж до цієї справи рішення в іншій господарській справі, на яке посилається Банк, ОСОБА_1 вважає необґрунтованим.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_4 проти позову ПАТ «ОТП Банку» заперечував, вважав, що кредитний договір, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1, слід визнати недійсним, адже з боку банку не була проведена переддоговірна робота, позичальнику не надавались графіки платежів. Окрім того, у позивача на момент укладення кредитного договору була відсутня ліцензія саме на видачу кредитів у валюті фізичним особам. Проценти за кредитним договором також мали сплачуватись у валюті, однак на момент укладення договору у банку була відсутня ліцензія на отримання щомісячних платежів у доларах США. Також вважав, що службовці банку, з якими ОСОБА_1 укладала кредитний договір, не мали на це повноважень. При проведенні судової бухгалтерської експертизи експерт зазначила, що сума, яка заявлена позивачем до стягнення, не знайшла свого підтвердження в ході проведеної експертизи і взагалі не можливо встановити дійсний розмір заборгованості. Щодо позову в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2, то зазначив, що поручитель не був обізнаний про збільшення обсягу його відповідальності після укладення позичальником додаткових договорів та своєї згоди на це не надавав. Відповідно порука між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» є припиненою з підстав, встановлених цивільним законодавством. На підставі наведеного в позові ПАТ «ОТП Банк» просив відмовити, позов ОСОБА_1 підтримав, а зустрічний позов ОСОБА_2 просив задовольнити.

Представник третьої особи ТОВ «Золота осінь» суду пояснив, що товариство є власником майна, переданого в іпотеку в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 кредитного договору від 24.04.2007 № СМ-SME200/085/2007. Позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав та зазначив, що рішення Господарського суду 10.11.2015, на яке посилається представник ПАТ «ОТП Банк», стосується стягнення суми заборгованості за кредитом з поручителя та сторонами по справі в ньому були ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Золота осінь». Обставини укладення кредитного договору не були предметом дослідження цього суду, в межах розгляду господарського спору не була проведена експертиза, а тому посилання представника банку на нього – є безпідставними.

Третя особа по справі - Управління з розвитку підприємництва, промисловості та захисту прав споживачів виконкому Мелітопольської міської ради просили суд розглядати справу без їх участі та зазначили, що ОСОБА_1 24.04.2007 уклала кредитний договір № CM-SME200/085/2007 з ПАТ «ОТП Банк». Згідно з п. 2 частини № 1 кредитного договору цільовим використанням кредиту є ремонт, реконструкція комерційної нерухомості. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконання обов’язків найманого працівника. У даному випадку відповідач уклав кредитний договір безпосередньо пов'язаний з підприємницькою (комерційною) діяльністю, саме тому на цей кредитний договір дія Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється.

Ухвалою суду від 28.01.2016 за клопотання представника позивача ОСОБА_1 зобов’язано ПАТ «ОТП Банк» надати оригінали та належним чином завірені копії наступних документів: письмовий документ (розписка, повідомлення) з підписом позивача ОСОБА_1 про ознайомлення її з умовами Кредитного договору, перевагами та недоліками обраної форми кредитування, підставами та правилами зміни процентної ставки та інших умов Кредитного договору при укладанні Кредитного договору № СМ-SМЕ200/085/2007 від 24 квітня 2007 року, письмовий документ (розписка, повідомлення) з підписом позивача ОСОБА_1 про ознайомлення її з умовами Кредитного договору, перевагами та недоліками обраної форми кредитування, підставами та правилами зміни процентної ставки та інших умов Кредитного договору при укладанні Додаткової угоди № 1 від 19 січня 2009 року до Кредитного договору № СМ-SМЕ200/085/2007 від 24 квітня 2007 року, письмовий документ (розписка, повідомлення) з підписом позивача ОСОБА_1 про ознайомлення її з умовами Кредитного договору, перевагами та недоліками обраної форми кредитування, підставами та правилами зміни процентної ставки та інших умов Кредитного договору при укладанні Додаткової угоди № 2 від 18 березня 2014 року до Кредитного договору № СМ-SМЕ200/085/2007 від 24 квітня 2007 року, письмовий документ (розписка, повідомлення) з підписом позивача ОСОБА_1 про ознайомлення її з умовами Кредитного договору, перевагами та недоліками обраної форми кредитування, підставами та правилами зміни процентної ставки та інших умов Кредитного договору при укладанні Додаткової угоди № 3 від 29 вересня 2014 року до Кредитного договору № СМ-SМЕ200/085/2007 від 24 квітня 2007 року.

Ухвалою суду від 09.03.2016 задоволено клопотання представника позивача ПАТ «ОТП Банк» про об’єднання в одне провадження позову Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором з позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_2, ТОВ «Золота осінь», Управління з розвитку підприємництва, промисловості та захисту прав споживачів виконкому Мелітопольської міської ради, про визнання кредитного договору недійсним.

Ухвалою суду від 17.05.2016 зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк», третя особа ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою об'єднано в одне провадження з об’єднаними позовами Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», третя особа ОСОБА_2, ТОВ «Золота осінь», відділ розвитку підприємства та захисту прав споживачів про визнання кредитного договору №GM-SME200/085/2007 від 24.04.2007 недійсним.

Ухвалою суду від 24.02.2017 по справі призначено судову бухгалтерську експертизу, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою суду від 21.06.2017 по справі призначено судову бухгалтерську експертизу, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою суду від 14.03.2018 провадження по справі поновлено через надходження до суду висновку експерта.

Ухвалою суду від 21.05.2018 за клопотанням представника відповідача витребувано у ПАТ «ОТП Банк» належним чином завірені копії Статуту, який діяв станом: 1) на 26 квітня 2004 року (дата рішення Правління банку № 40); 2) на 24 квітня 2007 року (дата укладення кредитного договору); 3) на 19 січня 2009 року (дата укладення Додаткового договору № 1); 4) на 18 березня 2014 року (дата укладення Додаткового договору № 2); 5) на 29 вересня 2014 року (дата укладення Додаткового договору № 3); належним чином завірені копії рішення Правління банку № 40 від 26 квітня 2004 року та № 40 від 21 листопада 2007 року; інформацію на підставі якого рішення Правління банку діяли службовці банку при підписанні Додаткового договору № 2 та Додаткового договору № 3 від 18.03.2014 та від 29.09.2014 відповідно та витребувати копії вказаних рішень правління при їх наявності; оригінали документів на підтвердження отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за договором №GM-SME200/085/2007 від 24.04.2007, саме в іноземній валюті; письмову інформацію щодо невиконання в повному обсязі ухвали Мелітопольського міськрайонного суду від 20.12.2017; письмову інформацію чи обліковується згідно даними бухгалтерського обліку ПАТ «ОТП Банк» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №GM-SME200/085/2007 від 24.04.2007 станом на 21.05.2018 та чи не відбувалось списання вказаної заборгованості як безнадійної.

Заслухавши пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, дослідивши подані ними письмові пояснення, відзиви та заперечення, вивчивши матеріали справи та надані по ним докази, висновки експертиз, суд приходить до наступних висновків.

У відповідності з ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та визнано сторонами у справі, що 24.04.2007 між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (надалі змінено найменування на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», (т. 1 а.с.39) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CM-SME200/085/2007, цільове використання кредиту – на ремонт, реконструкцію комерційної нерухомості, розмір кредиту – 150 000 доларів США. За умовами договору дата остаточного повернення кредиту – 24 квітня 2017 року, кредит надано з застосуванням плаваючою процентною ставкою – Фіксований відсоток +FIDR, де фіксований відсоток становив 4,7% і є незмінним на весь строк дії кредитного договору. За умовами договору FIDR – процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. З метою застосування FIDR при виконанні сторонами умов цього договору, ставка FIDR буде визначатись самостійно Банком, інформація щодо якої розміщується у приміщенні Банку (як в головній конторі так і філіях /представництвах/ відділеннях Банку) на інформативних стендах. На момент укладення цього договору FIDR становив 7,5% (т. 1 а.с. 13, 86).

Згідно п. 1.1. Договору банк надає Позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеній у Частині № 1 цього договору, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути Банку суму отриманого ОСОБА_5, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов’язання як вони визначені в цьому договорі.

Для облікових цілей Банк відкриває позичальнику позичковий рахунок, де обліковується заборгованість Позичальником за кредитом (п. 1.1.1.).

Згідно п.п. 1.4.1.3. договору плаваюча процентна ставка за користування кредитом підлягає коригуванню протягом дії цього договору щоразу після перебігу кожного 12 (дванадцятого) календарного місяця, починаючи з дня видачі ОСОБА_5 чи його першої частини (траншу), якщо інше не передбачено цим Договором.

Згідно п. 1.4.1.4. договору проценти нараховуються у день сплати процентів, але не пізніше дати визначеної у Графіку повернення ОСОБА_5 та сплати процентів (додаток № 1 до цього договору), кожного календарного місяця на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та включаючи день повернення, та сплачуються Позичальником відповідно до умов п. 1.5. цього договору.

Згідно до п. 1.5.1. договору погашення відповідної частини кредиту здійснюється Позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток № 1 до цього договору), шляхом внесення готівки в касу банку або безготівкового перерахування на поточний рахунок.

Згідно Графіку платежів до кредитного договору погашення суми кредиту здійснюється у терміни, передбачені цим Графіком, фіксованими сумами у розмірі 1250,00 (одна тисяча двісті п’ятдесят) доларів США щомісячно протягом періоду з 24.05.2007 по 24.04.2017.

Таким чином, судом встановлено, що основна заборгованість за кредитним договором № CM-SME200/085/2007 від 24.04.2007 виплачується рівними частинами, а проценти відповідно до п. 1.4.1.4. цього договору нараховуються на решту боргу, що відповідає методу розрахунку диференційованого або класичного платежу.

Також судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та визнано сторонами у справі, що 19.01.2009 до вказаного кредитного договору було укладено Додатковий договір № 1 (т. 1 а.с. 19, 92). За його умовами змінено порядок повернення кредиту та сплати процентів на ануїтетні платежі та у додатку № 1 до цього Додаткового договору викладено Графік платежів у новій редакції.

Згідно п. 2.1.2. Додаткового договору № 1 від 19.01.2009 до кредитного договору проценти нараховуються у день сплати процентів, що визначається у Графіку платежів (Додаток № 1) на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та включаючи день повернення.

18.03.2014 до вказаного кредитного договору було укладено Додатковий договір № 2 та викладено Графік платежів у новій редакції (т.1 а.с. 20, 93).

29.09.2014 до вказаного кредитного договору було укладено Додатковий договір № 3 та Графік платежів викладено у новій редакції (т. 1 а.с. 22, 95).

Згідно Графіків платежів, що є додатками до Додаткових договорів № 1 від 19.01.2009, № 2 від 18.03.2014, № 3 від 29.09.2014, до кредитного договору № CM-SME200/085/2007 від 24.04.2007 встановлено, що проценти за користування кредитними коштами розраховані виходячи з фактичної кількості днів у місяці (включаючи день видачі та виключаючи день повернення кредиту) на основі відсоткової ставки, з розрахунку 360 днів в році, як це передбачено кредитним договором та додатковими договорами до нього.

Судом також встановлено, підтверджено матеріалами справи та визнано сторонами, що 24.04.2007 між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (змінено найменування на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-CME200/085/2007/1 (т. 3 а.с. 82), за яким поручитель – ОСОБА_2 зобов’язується відповідати за повне та своєчасне виконання Боржником його Боргових зобов’язань перед кредитором за Кредитним договором в повному обсязі таких зобов’язань. Договір посвідчено 24.04.2007 нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області та зареєстровано в реєстрі за № 2054 (т. 3 а.с. 82).

За умовами договору поруки поручитель зобов’язався відповідати за виконання зобов’язань ОСОБА_1 за кредитним договором № CM-SME200/085/2007 від 24.04.2007, укладеного між нею та кредитором – ЗАТ «ОТП Банк». Забезпечені вимоги кредитора щодо сплати Боржником кожного і всіх його боргових зобов’язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у кредитному договорі. Розмір боргових зобов’язань на дату укладення договору становить 150 000 доларів США. Порукою забезпечені боргові зобов’язання в разі зміни їх суми відповідно до п. 2.1 цього договору (п. 2.2 договору).

Згідно п. 2.3.1. договору поруки Поручитель, ознайомлений з положеннями Кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згоден виступати поручителем за Борговими зобов’язаннями.

Договір поруки діє до повного виконання боргових зобов’язань за кредитним договором (п. 4.1.).

18.03.2014 між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-CME200/085/2007/1 (т. 1 а.с. 26) у простій письмовій формі, згідно з яким ОСОБА_2 зобов’язався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання позичальником боргових зобов’язань за кредитним договором у повному обсязі таких зобов’язань.

Згідно до п. 2.2. вказаного Договору поруки на дату його укладення розмір боргових зобов’язань, забезпечених порукою, становить 150 000 доларів США. Порукою забезпечені боргові зобов’язання в разі зміни їх суми відповідно до п. 2.1. цього договору.

Відповідно до договору поруки порукою за цим договором забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати Боржником кожного і всіх його боргових зобов’язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у Кредитному договорі.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

В свою чергу статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За розрахунком заборгованості по клієнту ОСОБА_1, наданим позивачем за первісним позовом в якості доказу підтвердження її наявності (т.1 а.с. 6, 80), за кредитним договором № № СМ-SME200/085/2007/1 від 24.04.2007 станом на 24.04.2015 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 58 968,11 доларів США, в тому числі за кредитом – 56 554,05 доларів США (що еквівалентно 1 274 222,86 гривень за курсом НБУ - 22,531063 грн), за відсотками – 2 414,06 доларів США (що еквівалентно 54 391,34 гривень за курсом НБУ - 22,531063 гривень).

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

У відповідності до вимог ч.ч. 1 та 2 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

За клопотанням представника відповідача по справі призначено та проведено судову бухгалтерську експертизу для встановлення відповідності наданого ПАТ «ОТП Банк» розрахунку заборгованості за Кредитним договором №GM-SME200/085/2007 від 24.04.2007 умовам зазначеного кредитного договору, формул нарахування процентів, які використовувались в наданому суду розрахунку заборгованості, розміру реальної процентної ставки за користування кредитом, з урахуванням всіх додаткових платежів, розміру додаткових платежів сплачених позичальником за видачу та обслуговування ОСОБА_5, розміру абсолютного здороження ОСОБА_5, яку суму було сплачено на погашення тіла кредиту, процентів за час дії Кредитного договору, своєчасності зарахування Кредитором коштів на повернення ОСОБА_5 та сплату процентів.

Судом встановлено та підтверджено висновком експерта від 01.03.2018, складеного за результатами проведення судово-економічної експертизи, що у Графіках платежів за додатковим договором № 2 від 18.03.2014 та № 3 від 29.09.2014 розмір ануїтетного платежу (який включає в себе частину основного боргу і нарахований відсоток) є різними при однаковій процентній ставці. Наявні докази у матеріалах справи не містять формулу розрахунку ануїтетного платежу за додатковими договорами № 1 від 19.01.2009, № 2 від 18.03.2014, № 3 від 29.09.2014 до кредитного договору № CM-SME200/085/2007.

Зазначена у розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за процентами еквівалентна сумі процентів, нарахованої за ставкою 12,7% річних (кількість днів у році умовно 360 днів) на суму заборгованості, зазначену у цьому розрахунку.

Також згідно Висновку експерта від 01.03.2018 за результатами проведення судово-економічної експертизи у Розрахунку позивача за первісним позовом по клієнту ОСОБА_1 за кредитним договором № СМ-SME200/085/2007/1 від 24.04.2007 станом на 24.04.2015 не зазначені суми сплачених ОСОБА_1 процентів за користування кредитними коштами за період з 25.04.2007 по 24.04.2015. Також Розрахунок заборгованості по клієнту ОСОБА_1 за кредитним договором № СМ-SME200/085/2007/1 від 24.04.2007 не містить формулу нарахування процентів.

За висновком експерта в межах, наданих на дослідження документів, визначити формулу нарахування процентів, яка використовується в розрахунку заборгованості за Кредитним договором № СМ-SME200/085/2007/1 від 24.04.2007 станом на 24.04.2015 та встановити її відповідність умовам цього Кредитного договору - не видається за можливе.

Також у Висновку експерта від 01.03.2018 за результатами проведення судово-економічної експертизи встановлені невідповідності в результаті порівняння Розрахунку заборгованості по клієнту ОСОБА_1 за кредитним договором з виписками по рахунку ОСОБА_1 в АТ «ОТП Банк».

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами з урахуванням ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказами згідно до ст. 76 ЦПК України є в тому числі й висновки експертів.

Згідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

При вирішенні спору суд приймає до уваги як письмовий доказ Висновок експерта за результатами проведення експертно-економічного дослідження № 1 від 23.02.2016, складений експертом ОСОБА_7, як такий, що знайшов своє підтвердження в подальшому у висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 01.03.2018 за ухвалою суду (т. 4 а.с. 80-111).

Проведення судової експертизи було призначено саме для з’ясування обставин, що мають значення для справи та входять до предмету доказування. Окрім того, суд враховує необхідність спеціальних знань у сфері, іншій ніж право, враховуючи те, що відповідачами за первісним позовом не визнається факт наявності заборгованості за кредитним договором.

Так, на дослідження експерту було надані всі матеріали справи, а також документи, витребувані за клопотанням експерта та надані позивачем за первісним позовом, в тому числі кредитний договір зі змінами до нього, розрахунок заборгованості, на який позивач посилається в підтвердження суми заборгованості за позовом.

За висновком експерта від 01.03.2018 за результатами проведення судово-економічної експертизи з урахуванням зазначеного встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 у сумі 58 968,11 доларів США, яка зазначена у наданому АТ «ОТП Банк» Розрахунку заборгованості по клієнту ОСОБА_1 за кредитним договором № СМ-SME200/085/2007/1 від 24.04.2007 станом на 24.04.2015 у межах, наданих на дослідження документів, документально не підтверджується.

Судом приймається висновок експерта з цього приводу з урахуванням зазначеного вище та враховуючи те, що інших письмових доказів в підтвердження своєї позиції та на підтвердження наявної суми заборгованості позивачем за первісним позовом не надано.

В той же час суд враховує, що позивачем ПАТ «ОТП Банк» згідно ухвали суду від 20.12.2017 надано не всі запитувані експертом документи, а саме: зведені реєстри аналітичного та синтетичного обліку щодо відображення на рахунках бухгалтерського обліку ПАТ «ОТП Банк» надання кредитних коштів ОСОБА_1 та відображення заборгованості станом на 24.04.2015 (з первинним документами); меморіальні ордери по рахунках а ПАТ «ОТП Банк» за сплаченими відсотками та тілом кредиту за кредитним договором № СМ-SME200/085/2007/1 від 24.04.2007; первинні документи, що підтверджують сплату ОСОБА_1 грошових коштів в погашення її зобов’язань за кредитним договором № СМ-SME200/085/2007/1 від 24.04.2007 – для проведення дослідження не надані.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що позивачем АТ «ОТП Банк» не доведений належними та допустимими доказами розмір заборгованості за кредитним договором № СМ-SME200/085/2007/1 від 24.04.2007 в сумі саме 58 968,11 доларів США.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів» (в редакції станом на дату укладення спірного договору) споживчим кредитом вважаються кошти, надані кредитодавцем (банком або фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Продукцією відповідно до ст. 1 Закону - є будь-який виріб (товар), робота або послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

В свою чергу, споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовляти продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (ст. 1 Закону).

Таким чином, споживчий кредит спрямований на інвестування в людський капітал, на задоволення соціальних потреб громадян, до яких відносяться потреби, зокрема, і у власному житлі (будинку, квартирі, кімнаті) та інших об’єктах нерухомості.

До споживчого кредиту не відносяться кредити, які надаються громадянам – індивідуальним підприємцям на виробничі цілі, тобто для виробництва і реалізації продукції з метою отримання доходу.

Відповідно до ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на здійснення підприємницької діяльності за умови державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» уклало 24.04.2007 року кредитний договір № СМ-SME200/085/2007 з ОСОБА_1 як з фізичною особою. За умовами кредитного договору цільове використання кредиту – на ремонт, реконструкцію комерційної нерухомості, і застереження про те, що комерційна нерухомість буде використовуватися у підприємницькій діяльності фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 в договорі відсутнє. Матеріали справи не містять підтверджень того, що кредитний договір укладався з ОСОБА_8 як фізичною особою – підприємцем.

Крім того, судом враховано, що у розділі І «Інформація по кредиту» Анкети-заяви на кредит під комерційну іпотеку ОСОБА_1 від 14.02.2007, що міститься в кредитній справі № СМ-SME200/085/2007/1 ОСОБА_1, наданої АТ «ОТП Банк» у складі додаткових документів за клопотанням експерта, у графі «Тип кредиту» зазначено «на споживчі цілі, у т.ч. ремонт та реконструкцію комерційної нерухомості».

Таким чином, суд доходить висновку, що кредит за умовами договору № СМ-SME200/085/2007 від 24.04.2007, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1, є саме споживчим кредитом, на який розповсюджуються норми законодавства, що регулюють операції споживчого кредитування, в тому числі й Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд критично відноситься до пояснень представника відповідача за позовом про визнання договору недійсним – ПАТ «ОТП Банк», що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов’язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовується.

Так, Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг також відповідно до пункту 2 статті 19 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та частиною першою статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а статтею 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.

У частині 3 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлені правила збору та використання інформації щодо споживача як на стадії укладення договору споживчого кредиту, так і в процесі його виконання. Крім того, стаття 11 Закону передбачає такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Окрім зазначеного, і вимогами частини 4 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» і частиною 2 статті 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, передбачено права споживачів на стадії виконання кредитного договору.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що положення Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Зазначене підтверджується й рішенням Конституційного суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

Згідно зі ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в чч. 1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

За положеннями ст.ст. 626-628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин) споживачу забезпечується отримання письмово інформації, в тому числі стосовно орієнтованої сукупної вартості кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням), наявні форми кредитування з відмінностями між ними, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Договір, в тому числі, обов’язково повинен містити детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Окрім того, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки, дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема і щодо плати за обслуговування кредиту, і це є також підставою для визнання таких положень недійсними, встановлення жорстоких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо сплати винагороди за зміну умов фінансування, і це є підставою для визнання такого положення недійсним.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Судом було встановлено, що за умовами кредитного договору від 24.04.2007 № CM-SME200085/2007 основна заборгованість за кредитним договором виплачується рівними частинами, а проценти відповідно до п. 1.4.1.4. цього договору нараховуються на решту боргу, що за Висновком експерта від 01.03.2018 за результатами проведення судово-економічної експертизи відповідає методу розрахунку диференційованого або класичного платежу.

Пунктом 5 Частини 1 Кредитного договору встановлено обов’язок позичальника сплатити комісію банку щодо оформлення справи з відкриття Кредитного рахунку, в розмірі 1% від розміру ОСОБА_5. Пунктом 1.3. Кредитного договору право Позичальника на отримання кредиту зумовлене настанням таких умов як укладення договору страхування предмету іпотеки, що передається банку в іпотеку на суму не менше 100% від загальної вартості Предмету іпотеки, договору страхування фінансового ризику власника Предмету іпотеки, договору добровільного страхування ризику неповернення кредиту.

Умовами договору встановлена комісія за дострокове виконання боргових зобов’язань згідно Частини 1 Договору в розмірі 2% від суми часткового або повного дострокового виконання боргових зобов’язань протягом першого року з моменту отримання кредиту, 1% від суми часткового або повного дострокового виконання боргових зобов’язань з другого року з моменту отримання ОСОБА_5. (п. 2 Частина № 1 Договору) (т. 1 а.с. 13, 86).

Додатковим договором № 1 від 19.01.2009 до кредитного договору змінено порядок повернення кредиту та сплати процентів на ануїтетні платежі (т. 1 а.с. 19, 92).

За висновком експерта від 01.03.2018 встановлено, що у Графіку платежів за додатковим договором № 2 від 18.03.2014 та № 3 від 29.09.2014 розмір ануїтетного платежу (який включає в себе частину основного боргу і нарахований відсоток) є різним при однаковій процентній ставці. Матеріали справи не містять формулу розрахунку ануїтетного платежу за додатковими договорами № 1 від 19.01.2009, № 2 від 18.03.2014, № 3 від 29.09.2014 до кредитного договору.

Сума сплачених процентів на дату платежу 19.01.2009, зазначена у додатку № 1 «Графік погашення ОСОБА_5 на сплати процентів» до Додаткового договору № 1 від 19.01.2009 до кредитного договору № № CM-SME200085/2007 від 24.04.2007, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» та громадянкою України ОСОБА_1 у розмірі 23 569,00 доларів США, що на 4 938,78 доларів США менше, ніж підтверджується даними виписки по рахунку в ОДБ № 26209001739490, виданої АТ «ОТП Банк» 28.11.2014, згідно даних якої сума сплачених процентів за період з 24.04.2007 по 19.01.2009 становить 28 507,78 доларів США.

Крім цього, у Графіку повернення ОСОБА_5 та сплати процентів» на дату платежу 19.01.2009 не враховано суму комісії у розмірі 976 грн 97 коп. (або 126,88 доларів США за курсом НБУ – 7,7 грн за 1 долар США), яку Позичальник зобов’язаний сплатити Банку в строк до 19.01.2009 за зміну умов фінансування згідно п. 2.1.2.2. додаткового договору № 1 від 19.01.2009 до кредитного договору № CM-SME200085/2007.

Згідно висновку експерта від 01.03.2018 за результатами проведення судово-економічної експертизи зазначені відхилення призвели до зменшення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту.

За результатами дослідження реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту за кредитним договором № № CM-SME200085/2007 від 24.04.2007 на дату укладення додаткового договору № 1 від 19.01.2009 до цього кредитного договору та з урахуванням процентів, сплачених за період з 24.04.2007 по 19.01.2009 встановлено:

-реальна процентна ставка за користування кредитом становить 12,55% річних, що на 0,70% більше ніж зазначено в Додатку № 1 до Додаткового договору № 1 від 19.01.2009 до кредитного договору № № CM-SME200085/2007 від 24.04.2007 «Графік повернення ОСОБА_5 та сплати процентів», згідно якого реальна процентна ставка становить 11,85% річних,

-абсолютне значення подорожчання кредиту, встановлене дослідженням складає 822 361 грн 85 коп. (за курсом НБУ – 7,70 грн за 1 долар США станом на 19.01.2009), що на 39 005 грн 58 коп. більше абсолютного значення подорожчання кредиту, зазначеного в Додатку № 1 до Додаткового договору № 1 від 19.01.2009 до кредитного договору № № CM-SME200085/2007 від 24.04.2007 року «Графік повернення ОСОБА_5 та сплати процентів» у розмірі 783 356 грн 27 коп.

Судом приймається до уваги, що згідно Висновку експерта від 01.03.2018 визначити сукупну вартість кредиту за додатковими договорами № 2 від 18.03.2014 та № 3 від 29.09.2014 до кредитного договору № CM-SME200085/2007 від 24.04.2007 в межах наявних матеріалів справи не видається за можливе. Також неможливо визначити розмір реальної процентної ставки за користування кредитом за кредитним договором № CM-SME200085/2007 від 24.04.2007 на періоди зміни процентної ставки за користування кредитом, які відбулися 01.04.2011 та 02.04.2012, оскільки Графіки платежів у новій редакції на ці дати не укладалися.

За змістом ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з роз’ясненнями у пункті 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Як роз’яснено у п. 20 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що в порушення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» ОСОБА_1 при зверненні до банку не була надана інформація у відповідності до вимог Закону, як споживачу фінансової послуги в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі про умови кредитування, нарахування процентів за користування кредитом, правил зміни фіксованої та плаваючої процентної ставки, не було роз’яснено переваги та недоліки ануїтетних платежів та платежів, що зменшуються, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, що призвело до укладення споживачем кредитного договору на невигідних для неї умовах та прибутковою для банку в подальшому ануїтетною схемою. Формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалась під впливом інформації, яка не відповідала дійсності. Виконання спірного правочину направлено на отримання кредитором прихованого прибутку та виникнення не передбачених втрат у боржника, умови договору є несправедливими, враховуючи наявність змін у витратах, додаткових нарахувань, відсоток за користування кредитними коштами є збільшеним; є дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, що є несправедливим; відсутні всі графіки погашення кредиту у зв’язку з їх зміною, а тому з урахуванням висновку судово-економічної експертизи від 01.03.2018 вбачає наявність в діях відповідача за зустрічним позовом – ПАТ «ОТП Банк» умислу, який полягає в замовчуванні реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженої ціни у вигляді значення абсолютного здорожчання кредиту.

Таким чином, суд приходить до висновку, що умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов’язків на погіршення становища споживача, що дає підстави для визнання такого договору недійсним.

Щодо посилань позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про невідповідність кредитного договору положенням ч. 1 ст. 192 ЦК України про відсутність повноважень банку видавати кредити в іноземній валюті суд враховує наступне.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Матеріали справи містять копію банківської ліцензії № 191 від 08.11.2006, виданої НБУ закритому акціонерному товариству «ОТП Банк» на право здійснювати банківські операції (т. 1 а.с. 150) та копію Дозволу НБУ № 191-1 від 08.11.2006, виданого закритому акціонерному товариству «ОТП Банк» на право здійснювати операції відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (т. 1 а.с. 150).

Разом з тим, відповідно до статті 55Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно п. 8.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12.11.2003 р. №492 НБУ України поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів, використовується відповідно до визначених цією Інструкцією режимів поточних рахунків з урахуванням обмежень, установлених цією главою Інструкції.

Пунктом 7.13 названої Інструкції встановлений перелік операцій з поточного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням фізичної особи - резидента або за його дорученням, серед вказаного переліку не передбачені операції зі списання комісійних банку-резидента в іноземній валюті. Але відповідач таку винагороду списував з поточного рахунку позичальника , який було відкрито в іноземній валюті.

Передбачені кредитними договорами відсотки за користування кредитними коштами є винагородою банку в іноземній валюті, що суперечить вищенаведеним нормативним положенням, оскільки нормативні акти НБУ підлягають до обов'язкового виконання. За встановлених обставин позивач та відповідач передбачили в договорі і на території України використання іноземної валюти як засобу платежу. Разом з тим, відповідно ст.5 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, необхідно отримання індивідуальної ліцензії НБУ, однак, при списанні комісійної винагороди в іноземній валюті з переведенням її на відповідні рахунки у відповідача та позивача була відсутня вказана ліцензія та відповідно свідчить про недійсність кредитного договору, як такого, що суперечить законодавству.

Надані позивачем суду копії Банківської ліцензії № 191 від 24 листопада 2006 року, Дозвіл № 191-1 від 8 листопада 2006 року та Додаток до Дозволу № 191-1 від 8 листопада 2006 року не можуть бути підтвердженням наявності необхідної ліцензії, так як в Переліку операцій, які має здійснювати ЗАО «ОТП Банк» відсутні такі операції, як кредитування фізичних осіб в іноземній валюті, а також відсутня можливість використовувати іноземну валюту як засіб платежу.

Судом не приймаються заперечення відповідача за позовом про визнання договору недійсним – ПАТ «ОТП Банк» з приводу відсутності порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», в тому числі у зв’язку з наявністю у кредитному договорі застереження, що підписанням цього договору сторони висловили свою цілковиту згоду з тим, що визнання порядку плати за кредит встановлене п. 1.4 цього договору повністю відповідає волевиявленню сторін, сторони цим також підтверджують що вони повністю ознайомлені та цілком згодні з порядком визначення плати за ОСОБА_5 окремими елементами цього порядку, як не обґрунтоване з огляду на наступне.

Одним із основних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою – межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначає, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об’єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Суд вважає необґрунтованими посилання представника ПАТ «ОТП Банк» щодо надання ОСОБА_1 всієї необхідної інформації у відповідності до вимог Закону України «Про захист прав споживачів» службовими особами банку через заповнення анкети-заяви, що передувало укладенню кредитного договору та інформаційних листків від 21.02.2014.

Так, матеріали справи не містять належних та допустимих письмових доказів на підтвердження пояснень відповідача за позовом про визнання договору недійсним – ПАТ «ОТП Банк» з цього приводу. Анкета-заява від 14.02.2007 (т.2 а.с. 91), на яку посилається відповідач за зустрічним позовом як на підтвердження надання інформації, складена більш ніж за два місяці до дати укладення спірного кредитного договору. Інформація в Анкеті-заяві не відповідає умовам кредитного договору, укладеного в подальшому. Крім того, Анкета-заява від 14.02.2007 містить в собі інформацію, що в більшості стосується анкетних даних можливого позичальника та його матеріального стану та не містить інформацію відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів». З цих підстав не є доказом анкети-заяви від 13.03.2014 та від 24.09.2014 (т.2 а.с. 94, 97), враховуючи дати їх складання по відношенню до дати укладення кредитного договору – 24.04.2007 та змісту інформації в них. Так само й інформаційні листки про реструктуризацію заборгованості від 21.02.2014 (т. 2 а.с. 100-101) не містять інформацію на виконання вимог законодавства щодо захисту прав споживачів та носять зовсім інший інформативний характер.

Судом не приймається заява позивача за первісним позовом про застосування ч. 4 ст. 82 ЦПК України у зв’язку із встановленими фактами в рішенні Господарського суду Запорізької області від 10.11.2015 по справі № 908/4682/15 (т. 1 а.с. 168-174) з приводу заборгованості за кредитним договором та відсутності підстав для застосування законодавства щодо захисту прав споживачів як необґрунтоване. При цьому, у відповідності з ч.7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду. Господарським судом Запорізької області розглядалась справа за іншими правовідносинами та в порядку іншого /господарського/ процесуального законодавства, за якими вимоги щодо визнання кредитного договору недійсним не заявлялись. Отже питання з приводу відповідності цього договору вимогам законодавства як під час його укладення, так і виконання судом не розглядались, й ці обставини у зв’язку із цим судом не встановлювались. Крім того, з приводу суми заборгованості за вказаним кредитним договором суд оцінював всі наявні докази у цій цивільній справі, в тому числі Висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи, який під час розгляду господарської справи не досліджувався.

Враховуючи наведене вище, аналізуючи встановлені обставини справи, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1, а тому Кредитний договір № СМ-SMЕ200/085/2007 від 24.04.2007, зі змінами та доповненнями, внесеними відповідно до Додаткового договору № 1 від 19.01.2009, Додаткового договору № 2 від 18.03.2014, Додаткового договору № 3 від 29.09.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 слід визнати недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

Відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 заявлено зустрічну позовну заяву, в якій заявлено вимогу визнати припиненою з 19 січня 2009 року поруку, встановлену відповідно Договору поруки № SR-CME200/085/2007/1 від 24 квітня 2007 року.

Враховуючи те, що відносно основного зобов’язання суд прийшов висновку про його недійсність, з урахуванням ч. 2 ст. 548 ЦК України, це спричиняє недійсність щодо його забезпечення – договору поруки від 24.04.2007 № SR-CME200/085/2007/1, відповідно позовні вимоги ОСОБА_2 слід задовольнити.

Враховуючи з’ясовані під час судового розгляду справи обставини, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку про те, що у зв’язку з встановленою недійсністю кредитного договору та договору поруки в задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором слід відмовити.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 141 ЦПК України з ПАТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід стягнути витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного і керуючись 11, 203, 215, 229-230, 548, 553, 559, 626, 627, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 11-13, 141, 76-83, 141, 263- 265 ЦПК України, суд

вирішив:

В позові Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № СМ-SMЕ200/085/2007 від 24.04.2007 - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - задовольнити.

Визнати недійсним Кредитний договір № СМ-SMЕ200/085/2007 від 24.04.2007, зі змінами та доповненнями, внесеними відповідно до Додаткового договору № 1 від 19.01.2009, Додаткового договору № 2 від 18.03.2014, Додаткового договору № 3 від 29.09.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання поруки припиненою - задовольнити.

Визнати припиненою з 19 січня 2009 року поруку, встановлену відповідно до договору поруки №SR-SME200/085/2007/1, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_6 24 квітня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2054.

Стягнути Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на користь ОСОБА_1 487 грн 20 коп. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на користь ОСОБА_2 551 грн 21 коп. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Запорізької області протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справі, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 27 липня 2018 року.

Суддя: Т.М. Міщенко