Рішення № 75500521, 06.07.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/12754/17

Провадження № 2/161/245/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого – судді Рудської С.М.

при секретарі – Ярмолюк В.С.

за участю:

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль», ПАТ «Комерційний індустріальний банк» про визнання кредитного договору недійсним

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з даною позовною заявою на обґрунтування вказавши, що 24.06.2008 року між нею та ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» було укладено кредитний договір № 014/0811/42785. Відповідно до п. 1.1 вказаного кредитного договору кредитор на положеннях та умовах цього договору надає позичальнику споживчий кредит у розмірі 68000 доларів США зі сплатою 15 % річних (щорічний перегляд відсоткової ставки) строком до 23.06.2012 року та з погашенням відповідно до Графіку погашення, який є невід’ємною частиною договору. Вважає, що кредитний договір, укладений між нею та відповідачем підлягає визнанню недійсним, оскільки його було укладено всупереч норм діючого законодавства. Так, всупереч вимогам ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавець у письмовій формі не повідомив її про кредитні умови: зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовану сукупну вартість послуги оформлення договору про надання кредиту (перелік всіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майні та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може отримати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Крім того, оспорюваний договір суперечить ряду вимог чинного законодавства. Так, у п. 6.2 зазначено, що у разі зміни кредитної політики внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, національного Банку України, а також кредитора відсоткова ставка за користування кредитом може бути змінена. У разі відмови позичальника від зміни ставки за користування кредитом, він зобов’язується повернути кредитні кошти не пізніше 10 банківських днів з дня отримання повідомлення про такі зміни і сплатити кредитору відсотки відповідно до ставки, раніше обумовленої договором, за час фактичного користування кредитом. Таким чином, банк надає собі право за власним бажанням будь0коли змінювати відсоткову ставку, а позичальник не має права відмовитися. Відповідно до п. 9.1 договору у випадку дострокового погашення заборгованості за кредитом з порушенням умов, передбачених п.п. 6.1, 7.5 договору позичальник зобов»язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 10 % від суми достроково погашеної за кредитом. Вважає, що такі положення договору є несправедливими, оскільки встановлюються істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу. Крім того, на момент підписання оспорюваного договору ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» не мав ані генеральної, ані індивідуальної ліцензії на виконання валютних операцій, що суперечить положенням ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Також на день укладення договору курс валюти кредиту становив 4,85 грн. на 1 долар США, на сьогоднішній день він становить 25,6 грн. на 1 долар США. Тобто, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором. Таким чином, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, - принципу справедливості. Просить суд визнати недій1сним кредитний договір № 014/0811/42785, укладений між нею та ВАТ «ОСОБА_3 Аваль».

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.11.2017 року за клопотанням представника позивача до участі у справі у якості співвідповідача було залучено ПАТ «Комерційний індустріальний банк».

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.02.2016 року за клопотанням представника позивача у відповідача ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» були витребувані докази - копії генеральної та індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.04.2018 року у відповідача ПАТ «Комерційний індустріальний банк» за клопотанням представника позивача були витребувані докази - кредитна справа за договором № 014/0811/42785, укладений між Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_1

В судовому засіданні позивач та представник позивача заявлені позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні до викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити, не заперечували проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, про день час, місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заяву про розгляд справи за його відсутності суду не надав. 18.07.2017 року від відповідача на адрес у суду надійшла письмова заява, в якій зазначено, що відповідно до договору відступлення права вимоги № 114/7-4685 від 31.07.2017 року АТ «ОСОБА_3 Аваль» відступив право вимоги за кредитним договором договір № 014/0811/42785 від 24.06.2008 року ПАТ «Комерційний індустріальний банк», який став новим кредитором позичальника ОСОБА_1 (а.с. 24).

Представник відповідача ПАТ «Комерційний індустріальний банк» в судове засідання повторно не з’явився, причини неявки суду не повідомив, про день, час, місце слухання справи повідомлявся належним чином, про що у матеріалах справи містяться відповідні поштові повідомлення (а.с. 47, 85, 95). Відзив на позовну заяву, клопотання про розгляд справи за відсутності його представника від відповідача на адресу суду не надходили.

За таких обставин суд, зі згоди позивача та її представника, суд вважає можливим здійснити заочний розгляд справи відповідно до положень ст. 280 ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши письмові докази по справі, суд прходить до наступного.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст. 81 ЦПК України, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з цих положень закону, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-81 ЦПК України.

Судом встановлено, що 24.06.2008 року між ВАИТ «ОСОБА_3 аваль» (правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/0811/42785 (а.с. 7-12), відповідно до умов якого кредитор на положеннях та умовах цього договору надає позичальнику споживчий кредит в сумі 68000 доларів США зі сплатою 15 % річних (щорічний перегляд відсоткової ставки) строком до 23 червня 2012 року та з погашенням відповідно до Графіка погашення (Додаток № 1 до цього договору), що є невід’ємною частиною цього договору.24.10.2014 року між ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_1В було укладено додаткову угоду № 014/9811/42785 від 24.06.2018 року (а.с. 13-150.

Згідно з умовами додаткової угоди п.п. 1.1 та 1.2 Розділу 1 Договору «Предмет договору» були викладені в новій редакції, а саме:

п. 1.1 Кредитор, на положеннях та умовах цього Договору та всіх додаткових угод до нього надає позичальнику споживчий кредит в сумі 68000 доларів США строком до 28 вересня 2022 року та з погашенням відповідно до Графіка погашення (Додаток № 1) до цього договору, що є невід’ємною частиною цього договору;

п. 1.2 Сторони наступним домовилися, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти, що розраховуються на основі процентної ставки, розмір якої може змінюватися на умовах цього договору: 1.2.1 процентна ставка – 15 % річних; п. 1.2.2. пільгова процентна ставка – 7 % річних. Пільгова процентна ставка встановлюється тимчасово на строк з 25.10.2012 року до 01.10.2015 року; 1.2.3 Сторони домовилися, що починаючи з 02.10.2015 року позичальник сплачує проценти, що розраховуються на основі процентної ставки відповідно до п. 1.2.1, якщо інше не передбачено умовами цього договору».

31.08.2017 року на підставі договору відступлення права вимоги № 114/7-46895, укладеного між ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний банк», ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» відступив останньому вимоги за кредитними договорами, що укладені між первісним кредитором та боржником (боржниками) (а.с. 25-28), в тому числі і за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 (а.с. 29).

З умов кредитного договору вбачається, що оспорюваний кредитний договір є договором споживчого кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору ОСОБА_4 України «Про захист прав споживачів» не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Зазначене вище відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Згідно з ч.ч. 2, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У договорі про надання споживчого кредиту також зазначаються: сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; умови дострокового розірвання договору; інші умови, визначені законодавством.

На обгрунтуваня своїх вимог про визнання кредитного договору недійсним ОСОБА_1 посилається, зокрема, на відсутність у договорі відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, умови щодо виду і предмету кожної супутньої послуги, яка надається споживачу щодо умов відкриття, ведення та закриття банківського рахунку позичальника, тарифів та усіх сум коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням, а також надати окремий письмовий документ із повідомленням умов кредитування.

За клопотанням сторони позивача ухвалою суду від 03.04.2018 року у відповідача ПАТ «Комерційний індустріальний банк» за клопотанням представника позивача були витребувані докази - кредитна справа за договором № 014/0811/42785, укладений між Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_1

Проте, ані в строк визначений в ухвалі суду, ані на час ухвалення судом даного рішення ПАТ «Комерційний індустріальний банк» ухвалу суду про витребування доказів не виконав – витребувані докази суду не надав.

Відповідно до ч. 7 ст. 84 ЦПК України особи, які не мають можливості подати доказ, який витребує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов’язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п’яти днів з дня вручення ухвали.

В порушення вимог вищевказаних положень ст. 84 ЦПК України відповідач ПАТ «Комерційний індустріальний банк» про причини неподання доказів суд не повідомив.

Положенням статті 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, а саме: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вказана презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, оцінивши надані сторонами докази їх в сукупності, враховуючи фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про необхідність визнання кредитного договору недійсним у зв»язку з недотриманням в момент його укладення вимог ч.ч. 2, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»

Що стосується доводів позивача та її представника про недотримання відповідачем ПАТ «Райффайзен Банк» Аваль» при укладенні кредитного договору положень ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів «України « Про систему валютного регулювання та валютного контролю», то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно –правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому ОСОБА_4 не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

ОСОБА_4 законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти

При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитній операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Щодо вимог п. п. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов’язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.

Судом встановлено, що ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» на момент укладення оспорюваного кредитного договору мав дозвіл НБУ на здійснення валютних операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу, який є генеральною ліцензією (а.с. 75-77).

Виходячи з наведеного суд вважає, що доводи сторони позивача про порушення вимог Закону України «Про банки та банківську діяльність» та Декрету Кабінету Міністрів «України « Про систему валютного регулювання та валютного контролю» свого об’єктивного підтвердження в ході розгляду справи не знайшли.

Суд також вважає, що доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, а саме: можливість банку здійснювати щорічний перегляд відсоткової ставки, то ці доводи на увагу не заслуговують, оскільки умова договору щодо визначення відсоткової ставки була змінена Додатковою угодою від 24.04.2014 року.

Відносно доводів позивачки про значне підвищення курсу долара США по відношенню до національної валюти України, що робить умови договору несправедливими, то суд вважає за потрібне зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позичальник ОСОБА_1, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, повинна була усвідомлювати валютні ризики, була вільний в виборі умов, у зв’язку з нижчою процентною ставкою оцінила свій інтерес на користь валютного кредиту у доларах США, одночасно прийнявши на себе всі можливі ризики від коливання курсу цієї іноземної валюти. Підписавши спірний договір, позичальник ОСОБА_1 виразила свою волю саме на вид кредитування в іноземній валюті.

Таким чином. Повно і всебічно з’ясувавши обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, на основі наданих сторонами та досліджених судом доказів, суд приходить до висновку, що кредитний договір, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» має бути визнаний недійсним у зв’язку з недотриманням в момент його укладення вимог т.ч. 2, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»

На підставі ст.ст. 203, 215, 1054 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст. 12, 77, 81, 141, 259, 263-268, 280-282 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль», ПАТ «Комерційний індустріальний банк» про визнання кредитного договору недійсним – задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір № 014/0811/42785, укладений між ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Апеляційного суду Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення складений 16 липня 2018 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області ОСОБА_5