Постанова № 75482611, 24.07.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/10061/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Провадження № 22-ц/773/889/18 Категорія: 81 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,

секретар Галицька І.П.,

з участю: стягувача ОСОБА_2,

представника стягувача ОСОБА_3,

боржника ОСОБА_4

представника боржника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за поданням головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Зварич Христини Вадимівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_4 за апеляційною скаргою боржника ОСОБА_4 подану в його інтересах представником ОСОБА_5 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У травні 2018 року головний державний виконавець першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Зварич Х.В. звернулася до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_4, посилаючись на те, що на примусовому виконанні у Першому відділі ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області перебуває виконавчий лист №161/10061/16-ц виданий 16.05.2017 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 66 434,82 грн.

З метою примусового виконання виконавчого листа державним виконавцем 08.06.2017 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Копію постанови про відкриття виконавчого провадження надіслано сторонам виконавчого провадження для відому, виконання та можливості оскарження. Жодних підтверджуючих документів, про відсутність заборгованості боржник не надав. Державним виконавцем подано в органи та установи, що реєструють право власності та інші установи запити щодо надання інформації про наявність або відсутність у боржника рухомого та нерухомого майна, на яке можна звернути стягнення, коштів, а також інформації що характеризують особу боржника, його місця проживання. На запит державного виконавця Державна прикордонна служба України повідомила, що ОСОБА_4 неодноразово перетинав державний кордон України. Враховуючи викладене, боржником рішення виконано не було, що призвело до вжиття відносно нього вищевказаних заходів примусового виконання.

Просив суд тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_4 без вилучення паспортного документа шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов'язань, покладених на нього виконавчим листом №161/10061/16-ц виданого 16.05.2017 року.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2018 року подання задоволене.

Постановлено тимчасово обмежити ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до повного виконання зобов'язань, покладених на нього виконавчим листом №161/10061/16-ц виданим 16.05.2017 року .

Не погоджуючись із рішенням суду, представник боржника ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу в інтересах боржника ОСОБА_4, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати ухвалу суду і ухвалити нове судове рішення , яким подання залишити без задоволення. Зазначав, що йому не було відомо ні про рішення суду, ні про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з нього боргу. Після того, як він дізнався про виконавче провадження, почав частково погашати борг, що свідчить про його бажання погасити заборгованість. Також вказав, що метою перетину кордону є робота в республіці Польща, а тому заборона виїзду зробить неможливим подальше виконання рішення суду.

У відзиві на апеляційну скаргу державний виконавець вказує, що доводи, наведені в апеляційній скарзі безпідставні, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження направлялася боржнику, проте жодних дії щодо виконання рішення суду ним не вчинялось до моменту винесення ухвали про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон, що свідчить про дієвість обраного заходу забезпечення виконання рішення суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Право громадян України на пересування, у тому числі і залишення території України закріплено у ст.33 Конституції України. У той же час Конституція України передбачає можливість обмеження наданих громадянинові прав у випадках, що не заборонені законом.

Відповідно до ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Судом першої інстанції встановлено, що на примусовому виконанні у Першому відділі ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області перебуває виконавчий лист №161/10061/16-ц виданий 16.05.2017 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 2 000 Євро, що в еквіваленті відповідно до офіційного курсу валют на дату розгляду справи становить 56 714,00 грн., три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 4 655,04 грн. та три проценти згідно розписки в розмірі 5 065,78 грн., а всього: 66 434,82 (шістдесят шість тисяч чотириста тридцять чотири гривні вісімдесят дві копійки) грн (а.с.41). 08.06.2017 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №54089321, якою боржника зобов'язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (а.с. 43).

Ця постанова надіслана боржнику за адресою, вказаною у виконавчому документі, тому відповідно до положень частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішення (а.с.42).

Після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем були вчинені дії на примусове виконання рішення, однак у зв'язку з відсутністю у боржника коштів, майна, на яке можна звернути стягнення, рішення суду не виконане.

Із змісту подання державного виконавця вбачається, що однією з правових підстав для звернення з поданням він зазначив статтю 441 ЦПК України.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Таким чином правова конструкція цієї статті передбачає можливість застосування судом заходу забезпечення виконання судового рішення до боржника за невиконаним судовим рішенням і не містить припису, що обов'язковою умовою її застосування є доведення ухилення боржника від виконання судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням від 3 листопада 2016 року стягнуто з ОСОБА_4. на користь ОСОБА_2 66 434 грн. 82 копійки боргу.

У даному судовому засіданні боржник ОСОБА_4 ствердив, що це рішення ним не виконане, борг не повернутий. При цьому не заперечував доводів стягувача ОСОБА_2 про те, що він неодноразово у телефонних розмовах повідомляв про рішення суду, про його звернення з заявою щодо обмеження у праві виїзду за кордон, як і не заперечував своїх обіцянок стягувачу погасити борг. Наведене додатково підтверджує про обізнаність ОСОБА_4 як щодо заочного рішення, так і щодо виконавчого провадження.

З листа Державної прикордонної служби України від 17.01.2018 року вбачається, що у період з 23.05.2015 року по січень 2018 року боржник ОСОБА_4 56 разів перетинав державний кордон України (а.с.53-55). Це вказує на те, що такий захід забезпечення виконання судового рішення, як обмеження у праві виїзду за кордон, буде дієвим.

Оскільки цей захід є тимчасовим, діє до виконання боржником судового рішення, передбачений нормами цивільно-процесуального кодексу, який є законом, його застосування узгоджуватиметься з положеннями ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З листа Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції від 09.06.2017 року № 18858 вбачається, що постанова про відкриття виконавчого провадження надіслана боржнику та стягувачу, на підтвердження чого до відзиву на апеляційну скаргу подано квитанцію від 12.06.2017 року та витяг з реєстру поштових відправлень, що спростовує викладені в апеляційній скарзі доводи про відсутність доказів щодо надіслання боржнику цієї постанови. Тому висновок суду про те, що у встановлений державним виконавцем строк боржник не виконав виконавчого документа відповідає обставинам справи.

Викладені в апеляційній скарзі аргументи про те, що боржник був відсутній в Україні з 07.08.2016 року спростовуються наданою Державною прикордонною службою інформацією, згідно з якою, після зазначеної дати ОСОБА_4 неодноразово здійснював як в»їзд, так і виїзд з України.

Встановлено, що ухвала Луцького міськрайонного суду від 23 травня 2018 року вручена Адміністрації Державної прикордонної служби 31 травня 2018 року (а.с. 65). Лише після звернення цього судового рішення до виконання ОСОБА_4 почав гасити борг, сплативши 29.06.2018 року, 02.07.2018 року - по 1000 грн., 23.07.2018 року - 300 грн., що додатково підтверджує про правильність і дієвість застосованого судом заходу забезпечення виконання судового рішення.

02.07.2018 року представник боржника у клопотанні від 02.07.2018 року зазначив, що ОСОБА_4 проживає в АДРЕСА_1, про проживання за цією адресою ОСОБА_4 зазначено і в нотаріально посвідченій довіреності від 25.06.2018 року , про дату судового засідання в апеляційному суді боржник повідомлений за цією ж адресою, відтак, його небажання отримувати поштову кореспонденцію, якою надсилалась копія заочного рішення у грудні 2016 року одночасно свідчить і про ухилення від отримання будь-якої інформації, яка може стосуватись обов'язку погасити борг ( а.с.68, 69).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновок суду першої інстанції, викладений в ухвалі від 23 травня 2018 року у даній справі, про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_4 відповідає положенням ч.І статті 441 ЦПК України, тому підстав для її скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не має.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу боржника ОСОБА_4 подану в його інтересах представником ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови.

Головуючий

Судді: