Постанова № 75482604, 12.07.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 165/2346/17 Головуючий у 1 інстанції: Василюк А.В. Провадження № 22-ц/773/719/18 Категорія: 27 Доповідач: Здрилюк О. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів Карпук А.К., Бовчалюк З.А.,

секретар судового засідання - Галицька І.П.,

з участю представника відповідача - Кузіна Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсними додаткових угод до договору про іпотечний кредит та стягнення коштів за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 23 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, який уточнила заявою у редакції від 23.01.2018 року (т.1 а.с.167-170), який мотивує тим, що 16 жовтня 2007 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір про іпотечний кредит №VONVG40000000741, згідно умов якого вона отримала кредит у розмірі 56775 грн. з цільовим використанням - для придбання квартири.

16 жовтня 2007 року нею було придбано квартиру, а 22 серпня 2008 року банк на підставі укладеної із нею додаткової угоди, конвертував заборгованість за кредитним договором, що становила 56934,53 грн. на долари США і з того часу заборгованість обліковувалася в доларах США в сумі 12350,22 доларів США.

Рішенням Нововолинського міського суду з неї на користь банку була стягнута повна сума нарахованої станом на 22.07.2009 року заборгованості за договором про іпотечний кредит №VONVG40000000741 від 16 жовтня 2007 року.

На підставі відкритого постановою державного виконавця від 13 лютого 2010 року виконавчого провадження вона виконувала рішення суду і на погашення заборгованості сплатила 227736,47 грн. (з урахуванням стягнутих відповідачем без її згоди із зарплатного рахунку коштів у сумі 45624,11 грн.).

Відповідач у порушення вимог закону та умов договору змінював черговість погашення боргу, унаслідок чого заборгованість не зменшувалася, а збільшувалася. Кошти скеровувалися на сплату не передбаченої договором комісії (2651,58 доларів США, що становить 26140,85 грн.), на погашення іншого кредитного договору №VONVG50000000741 (4158,82 доларів США, що становить 31157,86 грн.), на сплату безпідставно нарахованих строкових процентів та пені.

Відповідач уклав додаткові угоди до договору про іпотечний кредит №VONVG40000000741 від 16 жовтня 2007 року, а саме: 12.10.2012 року - про видачу кредиту в сумі 14341,72 доларів США, 05.08.2013 року - про видачу кредиту в сумі 14819,37 доларів США та 07.08.2013 року - про видачу кредиту в сумі 14863,33 доларів США під виглядом реструктуризації заборгованості. А фактично відповідач збільшив суму іпотечного кредиту на 2513,11 доларів США.

Вважає, що укладаючи додаткові угоди, відповідач ввів її в оману. Іпотечний кредит 16.10.2007 року нею отримано у національній валюті, який повністю використано за цільовим призначенням на придбання житла. Вона не зверталася до відповідача про видачу додаткових сум кредиту, оскільки їх не потребувала. Відповідно до додаткових угод вона кошти не отримувала і ними не користувалася.

На момент виникнення спірних правовідносин згідно ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» заборонялося надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України.

Оскільки додаткові угоди від 12.10.2012 року, 05.08.2013 року та 07.08.2013 року укладені шляхом обману, всупереч її волі та з порушенням вимог законодавства, просила визнати їх недійсними та стягнути з відповідача на її користь отримані доходи у вигляді процентів у сумі 1714,73 доларів США, що еквівалентно 49504,25 грн., безпідставно отримані комісійні в сумі 2651,58 доларів США, що еквівалентно 76551,11 грн., кошти, використані банком на погашення іншого кредиту в сумі 4158,82 доларів США, що еквівалентно 120065,13 грн., безпідставно списані з її рахунку кошти у сумі 45624,11 грн. і пеню в сумі 20090,33 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 23 квітня 2018 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на безпідставність апеляційної скарги та законність і обґрунтованість судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Будучи належним чином повідомлена про день та годину розгляду справи, позивач у судове засідання не з'явилася і її неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 6, 627 цього Кодексу передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1054 цього Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами 16 жовтня 2007 року було укладено договір про іпотечний кредит №VONVG40000000741 на суму 56775 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % річних, а також інших платежів у порядку, на умовах та в строки, визначені договором. Кредит надавався строком погашення не пізніше 16 жовтня 2035 року на придбання у власність окремої квартири з метою постійного проживання за договором купівлі-продажу № 4962 від 16.10.2007 року, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.16-20).

Судом встановлено, що за заявою позивача 22.08.2008 року сторонами укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит №VONVG40000000741 від 16.10.2007 року (т.1 а.с.21-26), якою цей договір було викладено у новій редакції, у тому числі щодо валюти надання кредиту та його розміру - 12350,22 доларів США (п.8.1) і зазначена додаткова угода позивачем не оспорюється.

Кредит надавався на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності.

У подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди до договору про іпотечний кредит №VONVG40000000741 від 16 жовтня 2007 року, а саме: 12.10.2012 року, 05.08.2013 року та 07.08.2013 року, які є невід'ємними частинами кредитного договору, якими сторонами узгоджувався розмір кредитної заборгованості та в залежності від цього викладався у новій редакції п.8.1 кредитного договору і визначався новий графік погашення кредиту (а.с.27-35).

Згідно із ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позивач у своїх вимогах недійсність додаткових угод до договору про іпотечний кредит обґрунтовувала тим, що вказані угоди укладені шляхом обману, всупереч її волі та не відповідають положенням ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст.229 ЦК).

Позивач не довела, у чому проявлявся обман при укладенні додаткових угод.

А підписання і подальше виконання умов договору свідчить про волевиявлення позивача та є підтвердженням її повного усвідомлення наслідків укладених нею додаткових угод до договору.

Посилання позивача на ту обставину, що кошти вносилися у касу банку лише у зв'язку із виконанням судового рішення - відхиляються апеляційним судом, оскільки ці кошти після відкриття державним виконавцем виконавчого провадження мали б вноситися через державного виконавця. Крім того, виконавчий лист був повернутий стягувачу, що не спростовує пояснень відповідача про те, що сторони і після ухвалення судового рішення не позбавлені можливості дійти згоди щодо погашення кредиту в обумовлений ними спосіб.

А укладення додаткових угод до договору після ухвалення судового рішення і є тим узгодженим сторонами способом подальшого погашення кредитної заборгованості.

Посилання позивача на ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», як на підставу визнання недійсними додаткових угод - відхиляються апеляційним судом, оскільки відповідачем нові кредити в іноземній валюті позивачу і не надавалися. Цими додатковими угодами лише у новій редакції викладався п.8.1 договору від 16.10.2007 року з урахуванням його редакції згідно додаткової угоди від 22.08.2008 року про конвертацію заборгованості у долари США.

Зазначена обставина також спростовує посилання позивача на те, що їй не видавалися кошти за додатковими угодами, вона їх не отримувала і не використовувала, оскільки ці кошти їй і не повинні були повторно надаватися, так як зміст додаткових угод такої умови не містить.

Посилання позивача на невірне, на її думку, зарахування банком коштів, внесених нею у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором не може бути підставою для визнання недійсними оспорюваних нею додаткових угод до кредитного договору.

У випадку наявності таких обставин позивач вправі захистити своє порушене право у спосіб, передбачений законом.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а містять суб'єктивне тлумачення позивачем норм законодавства.

У судовому засіданні не встановлено порушення прав та інтересів позивача ОСОБА_2 і нею не доведено, що укладені з банком додаткові угоди до договору про іпотечний кредит суперечать нормам Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів» та інших норм законодавства, у зв'язку із чим відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних додаткових угод та як наслідок - стягнення заявлених позивачем коштів.

Виходячи з наведеного, повно і об'єктивно дослідивши всі обставини справи та давши їм вірну правову оцінку, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 23 квітня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді