Ухвала суду № 75482563, 24.07.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/123/18 Провадження №11-кп/773/329/18 Головуючий у 1 інстанції:Логвинюк І. М. Категорія: ч.2 ст.185 КК УкраїниДоповідач: Денісов В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Денісова В.П.,

суддів - Подолюка В.А., Гапончука В.В.,

за участю секретаря - Гладкого В.В.,

прокурора - Супрунюк Т.А.,

перекладача - Марченко Т.М.,

захисника - адвоката Дремлюка О.Г.,

обвинуваченого - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12017030110002743 за апеляційною скаргою захисника Дремлюка О.Г. та обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23.03.2018 щодо ОСОБА_3,

В С Т А Н О В И В :

Даним вироком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Баку Азербайджанської республіки, громадянин Азербайджанської республіки, із середньою спеціальною освітою, розлучений, непрацюючий, зі слів - проживає у АДРЕСА_1 фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 (без посвідки на тимчасове чи постійне проживання в Україні), раніше судимий вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 08.12.2017 за ч.ч.1, 2 ст.185, ч.2 ст.15 - ч.2 ст.185, ст.70 КК України до 3 років позбавлення волі, із звільненням від відбування покарання з випробуванням та встановленням півторарічного іспитового строку (вирок набрав законної сили 09.01.2018), -

засуджений: за ч.2 ст.185 КК України на 2 (два) роки позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 08.12.2017, і ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 06 (шість) місяців.

Строк відбування покарання обвинуваченому визначено обчислювати з моменту його затримання - 12.12.2017.

Запобіжний захід ОСОБА_3 залишено попередній - тримання під вартою.

Вироком вирішено питання речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним у тому, що він о 15 год. 30 хв. 12.12.2017, перебуваючи поблизу буд. № 10 по вул.Міцкевича у м. Ковелі Волинської області, шляхом вільного доступу, скориставшись невстановленим досудовим розслідуванням предметом, відчинив замок кришки багажного відділення автомобіля марки «ВАЗ - 2107», р. н. з. А 5793 ВН, звідки повторно таємно викрав автомобільний компресор для накачування шин марки «Vitol Торнадо», вартістю 600 грн., належний потерпілому ОСОБА_4, чим завдав останньому майнової шкоди на вказану вище суму.

У спільній апеляційній скарзі обвинувачений та захисник просять вирок суду змінити шляхом виключення з мотивувальної частини вироку кваліфікуючої ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, повторність, та перекваліфікації дій ОСОБА_3 на ч.1 ст.185 КК України із призначенням покарання за даною нормою закону без ізоляції обвинуваченого від суспільства. Посилаються на те, що розгляд провадження в суді першої інстанції відбувся в спрощеному порядку, на підставі вимог ст. 349 КПК України. ОСОБА_3 щиро розкаявся у скоєному злочині, визнав свою вину, добровільно відшкодував усі завдані збитки потерпілому, у зв'язку з чим той просив суд суворо не карати обвинуваченого. Разом з тим, обвинувачений і його захисник послідовно і неодноразово заперечували кваліфікацію дій ОСОБА_3 за ч.2 ст.185 КК України, а саме повторності вчинення крадіжки. Однак, у вироку суду безпідставно зазначено, що підсудний і сторона захисту не оспорювали кваліфікацію дій обвинуваченого, що не відповідає дійсності. Зокрема, на час надходження обвинувального акту до суду не було копії вироку Рівненського міського суду від 08.12.2017, на підставі якого можна було б стверджувати, що у діях ОСОБА_3 наявна повторність скоєння крадіжки. Даний вирок суду від 08.12.2017 був отриманий Ковельським міськрайонним судом лише 05.02.2018.

Таким чином, на думку апелянтів, оскаржуваний вирок не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, є незаконним та необгрунтованим.

Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, основні доводи апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримували свою апеляційну скаргу та просили змінити вирок суду, перекваліфікувавши дії обвинуваченого на ч.1 ст.185 КК України та пом'якшити покарання, міркування прокурора, яка заперечувала доводи апеляційної скарги і просила вирок суду залишити без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження, у зв'язку із повним визнанням ОСОБА_3 вини у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, а саме, таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, судовий розгляд провадження судом першої інстанції відбувся без дослідження доказів щодо фактичних обставин вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, які ніким не оспорювалися.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника про те, що вони неодноразово в судовому засіданні оспорювали кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.2 ст.185 КК України та порядок дослідження судом доказів на підставі ст.349 КПК України, не відповідають матеріалам справи.

Так, відповідно до звукозапису судового засідання від 26.02.2018, який відслідковується на диску за папками « documents - 20180226151404 - audio - 20180226-153023 (з 14 год. 32 хв.)» вбачається, що головуюча суддя роз'яснила всім учасникам зміст обвинувачення ОСОБА_3 за ч.2 ст. 185 КК України, та, враховуючи заявлене відповідне клопотання прокурора, можливість та порядок дослідження доказів у провадженні за т.зв. «скороченою процедурою», тобто в порядку, передбаченому ст.349 КПК України, а також наслідки застосування такого порядку для учасників судового розгляду, в тому числі для захисника та обвинуваченого. З такою процедурою дослідження доказів погодились всі учасники судового провадження.

Разом з тим, головуюча суддя зазначила, що порядок дослідження доказів на підставі ст.349 КПК України може бути змінений за клопотаннями учасників процесу, якщо в подальшому вони вважатимуть це необхідним.

Учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник Дремлюк О.Г., погодились із порядком дослідження доказів на підставі ч.3 ст.349 КПК України, не заперечували фактичних обставин провадження, та в подальшому не висловлювали жодних заперечень щодо встановленого порядку дослідження доказів.

Згідно з вимогами ч.2 ст.394 КПК України, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Із урахуванням наведеного, висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались і стосовно яких відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України докази не досліджувались, апеляційною інстанцією не перевіряються.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 вчинив злочин не під час іспитового строку є безпідставними і не ґрунтуються на вимогах закону.

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 08.12.2017 ОСОБА_3 засуджений за ч.ч.1, 2 ст.185, ч.2 ст.15 - ч.2 ст.185, ст.70 КК України до 3 років позбавлення волі, з іспитовим строком 1 рік 6 місяців (а.к.п.58).

Відповідно до вимог ч.1 ст.165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Аналогічна позиція відображена у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Частиною 1 статті 71 КК України передбачено, якщо засуджений після постановлення вироку. Але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком вважається покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням на підставі ст.ст.75, 79, 104 КК України.

Новий злочин ОСОБА_3 вчинив 12 грудня 2017 року, після постановлення вироку Рівненського міського суду від 08.12.2017, тобто під час іспитового строку, визначеного вказаним вироком суду.

А місцевий суд правильно визначив остаточне покарання обвинуваченому на підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків.

Призначаючи покарання, суд першої інстанції у відповідності до вимог статей 50, 65 КК України з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії середньої тяжкості, особи обвинуваченого, який злочин вчинив в період іспитового строку за попереднім вироком, на даний час наявна інформація про повідомлення про підозру у скоєнні ОСОБА_3 інших кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185 КК України, а тому обґрунтовано прийшов до переконання про неможливість виправлення і перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства.

Разом з тим, враховано судом й інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності, у тому числі й ті, на які посилаються у своїй апеляційній скарзі обвинувачений та його захисник.

Зокрема, суд врахував наявність обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_3 - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування потерпілому завданих злочином збитків.

Обставини, які обтяжують його покарання, - в матеріалах провадження відсутні.

Також місцевим судом враховано, що потерпілий претензій до обвинуваченого не має і не настоює на призначенні суворого покарання. Крім того, обвинувачений позитивно характеризується по місцю фактичного проживання, працездатний, однак, не працює, доходу та утриманців не має, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, однак, вчинив інкримінований йому злочин під час дії іспитового строку, встановленого йому вироком Рівненського міськсуду Рівненської області від 08.12.2017.

Тому суд першої інстанції обрав ОСОБА_3 покарання в межах санкції ч.2 ст.185 КК України у виді позбавлення волі, а також за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК України.

Покарання, призначене судом ОСОБА_3, відповідає вимогам закону, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів і не є надто суворим.

Таким чином, підстав для зміни вироку з мотивів, наведених в апеляційній скарзі обвинуваченого та його захисника, апеляційний суд не знаходить.

На підставі викладеного, керуючись статтями 376, 404, 405, 407 КПК України, Апеляційний суд Волинської області,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу захисника Дремлюка О.Г. та обвинуваченого ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23.03.2018 щодо ОСОБА_3 - без змін.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Кримінального касаційного суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення її апеляційним судом, а засудженим ОСОБА_3 - в той же строк з моменту отримання ним копії даної ухвали.

Головуючий:

Судді: