Постанова № 75478498, 19.07.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/370/2018(м)

263/12897/16-ц

Суддя-доповідач Гаврилова Г.Л.

Категорія 33

П О С Т А Н О В А

Іменем України

Єдиний унікальний номер 263/12897/16-ц

Номер провадження 22-ц/775/370/2018(м)

19 липня 2018 року місто Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Гаврилової Г.Л.

суддів - Зайцевої С.А., Пономарьової О.М.

за участю секретаря - Сидельнікової А.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Державна казначейська служба України,

відповідач - Головне управління Національної поліції у Донецькій області,

відповідач - Головне управління МВС України в Донецької області,

третя особа - прокуратура Донецької області,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та прокуратури Донецької області на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 березня 2018 року у складі судді Васильченко О.Г.

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду. В позові вказав, що згідно постанови старшого слідчого СВ Орджонікідзевського РВ Маріупольського ГУ МВС України в Донецької області від 01 жовтня 2015 року закрито кримінальне провадження № 4201505000000502 від 25 листопада 2013 року відносно нього у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч.1 ст.284 КПК України. У зв`язку вищевказаною постановою, у нього виникло право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. В ході проведення досудового слідства, у нього були вилучені 4 системних блоки комп'ютера загальною вартістю 2000 дол. США, ноутбук вартістю 350 дол. США. Крім того, ним було сплачено 2000 дол. США адвокату за надання юридичної допомоги. Оскільки відповідачі в особі Головного управління Національної поліції у Донецькій області та Головного управління МВС України в Донецької області відмовляються визначити йому розмір матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок неповернення належного позивачу майна, просить визнати їх дії неправомірними та стягнути на його користь матеріальну шкоду у загальному розмірі 115710,50 гривень, та моральну шкоду за час незаконного перебування під слідством у розмірі 223380 гривень.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 86 240 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник позивача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 березня 2018 року скасувати частково, в частині відмови в задоволенні інших позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 86 240 грн., суд виходив з того, що позивач знаходився під слідством на протязі 53,9 місяців, розраховуючи цей строк з дати притягнення його у якості підозрюваного 23 травня 2011 року по дату закриття кримінального провадження 20 листопада 2015 року, що складає 4 роки 5 місяців та 27 днів (53,9 місяців). У позовній заяві ОСОБА_2 просив стягнути моральну шкоду з дати порушення кримінальної справи 28 січня 2010 року, у зв'язку з чим, при визначенні розміру моральної шкоди, слід виходити з того, що його права та свободи були обмежені протягом 60 місяців.

Відповідно ч.3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 01 грудня 1994 року відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

При цьому, суд при визначенні розміру моральної шкоди незаконно виходив з розрахунку 1600 грн. на місяць, оскільки відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року становить 3723 грн.

Разом з цим, суд не навів доводів, чому він обмежився мінімальним розміром заробітної плати за кожен місяць перебування позивача під слідством, оскільки законодавець визначив лише мінімальний розмір, та суд мав би збільшити цій розмір.

Таким чином вважає, що моральна шкода не має бути менш ніж за 223380 грн. (3723 грн. х 60 месяців = 223380 грн.)

Також вважає, що судом безпідставно відмовлено у задоволення позовних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди у сумі 115710 грн. , оскільки належне позивачу майно вилучалось у нього під час слідства, отже, мало б йому бути і повернено, або відшкодоване.

Зазначає, що судом безпідставно відмовлено у позовних вимогах в частині відшкодування витрат, понесених позивачем на правову допомогу адвокатів, так як матеріали кримінального провадження містять докази факту участі адвокатів у якості захисників позивача, послуги яких позивачем було сплачено на підставі укладених між ним та правозахисниками угодами, розмір яких у загальній сумі становить 2000 доларів США. Також судом не вирішено питання щодо відшкодування витрат позивача на надання правової допомоги адвоката у даній цивільній справі, що становить 3000 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, прокуратура Донецької області подала апеляційну скаргу, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 березня 2018 року змінити у частині розміру відшкодування моральної шкоди, зменшивши його до 48 160 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції законно встановив наявність у ОСОБА_2 права на відшкодування моральної шкоди та правильно використав формулу, передбачену законодавством для визначення розміру відшкодування. Разом з цим, судом неправильно визначено період за який шкоду має бути відшкодовано. Так, після повернення судом кримінальної справи №81-1645 на додаткове досудове розслідування, в силу вимог КПК України (у редакції 2012 року), відомості про кримінальне правопорушення 25 листопада 2013 внесено до Єдиного реєстру досудового розслідування за фактом злочину. З моменту внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення та до моменту його закриття, ОСОБА_2 не було визначено статус учасника кримінального провадження, тобто, повідомлення про підозру не пред'являлось, обвинувальний акт до суду не направлявся, інші незаконні слідчі дії, які б обмежували або порушували права позивача не проводилися. Виходячи з вищевикладеного,у ОСОБА_2 відсутні підстави вважати, що він з 25.11.2013 по 20.11.2015 перебував під слідством, а тому і відсутнє право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства відповідно до положень спеціального Закону № 266/94-ВР. Отже, ОСОБА_2 перебував під слідством та судом з 23 травня 2011 (коли його притягнуто у якості обвинуваченого) по 25 листопада 2013року (внесення даних до ЄРДР за фактом, а не стосовно ОСОБА_2.) що складає два роки шість місяців чотири дні (30,1 місяців). З огляду на викладене, у ОСОБА_2 виникло право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 48 160 грн. (30,1 місяців * 1 600 грн.). Вважає, що установлений законом розмір відшкодування враховує компенсацію психологічних переживань позивача, залагодження принижень його честі та гідності тощо.

У судові засідання, призначені на 22 травня 2018 року, 12 червня 2018 року, 26 червня 2018 року та 19 липня 2018 року позивач та його представник ОСОБА_3, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи ,до суду не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутність. (повідомлялись поштовим повідомленням,телефонограмами. ОСОБА_2 особисто повідомлявся телефонограмами та через свого представника, а.с.100,123,132,145,161-164,166,177-179,185том2). 12 червня 2018 року представник позивача ОСОБА_3 надав заяву про слухання справи за його відсутність.( а с. 141-143 том 2)

Суд розглядає справу за відсутність відповідача Державної казначейської служби України, яка належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи ( а.с. 181 том 2)

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників прокуратури Донецької області Полторацьку Т.Є., Пітерську А.О., Русланову Г.М., та представника відповідачів Головного управління Національної поліції у Донецькій області та Головного управління МВС України в Донецької області, ОСОБА_8, які просили задовольнити апеляційну скаргу прокуратури Донецької області та відхилити апеляційну скаргу представника позивача, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та письмові докази ,обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та прокуратури Донецької області підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 19 Конституції України Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктами 2,4,5 статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт( п.2) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги( п.4) та моральна шкода( п.5)

При цьому ,відшкодування шкоди в частині суми, що сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги та моральна шкода провадиться за рахунок коштів державного бюджету (частина перша статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду") а майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Отже, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України та пунктом 1 частини першої Закону.

З аналізу наведених норм вбачається, що для відшкодування моральної шкоди в порядку, що встановлений Законом необхідна наявність певних передумов, а саме: встановлення незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду в ході розслідування кримінального провадження відносно особи, внаслідок яких останній спричинена моральна шкода.

При цьому, незаконність перебування особи під слідством і судом, за правилом статті 2 Закону, підтверджується постановленням виправдувального вироку, або встановленням в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури в ході здійснення кримінального провадження, або закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Переглядаючи судове рішення в частині стягнення моральної шкоди, судова колегія виходить з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23.05.2011 року ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 235 ч.2 ст. 233 КК України. В рамках даної кримінальної справи (№81-1645) 26.05.2011 року ОСОБА_2 був обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, згідно якої він був обмежений у виїзді з місця свого постійного місця проживання та попереджений, що у випадку порушення підписки, йому буде обраний більш суворий запобіжний захід.( а.с. 195- 198том2)

З обвинувального акту по кримінальній справі №81-1645, затвердженого заступником прокурора Донецької області 13.07.2011р. вбачається, що кримінальна справа №81-1645/2 порушена 23 травня 2011 року відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_9, за фактом надання неправдивих відомостей у документах, необхідних для приватизації, встановлених законами та іншими нормативно-правовими актами, за ознаками злочину, передбаченого ст.235 КК України.( а.с.171-188 том 1)

Згідно постанови Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 08 жовтня 2013 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 за ст. 233 ч.2 КК України, ОСОБА_9 за ст. 27,ч.5,ст. 233 ч.2, ч.1 ст. 366 КК України направлено прокурору Донецької області для організації додаткового розслідування. Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 у вигляді підписки про невиїзд залишено без змін.(а.с. 27 том 1)

25 листопада 2013 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження за №42013050000000502, за фактом незаконної приватизації комунального майна КП «Міський театр ляльок», шляхом заниження його вартості у наслідку оцінення його способом, не передбаченим законом, а також приватизації майна, яке не підлягає приватизації згідно закону , що потягло незаконну приватизацію комунальної власності у великих розмірах. ( а.с.156 том2)

Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 20 листопада 2015 року, ухвалене ст. слідчим СВ Орджонікідзевського РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42013050000000502 від 25.11.2013 року закрито у зв'язку з відсутністю діяння кримінального правопорушення, на підставі п.2ч.1 ст. 284 КПК України. ( а.с.205-207 том1)

За таких обставин, з урахуванням доказів у справі,судова колегія погоджується з висновками суду, що позивач ОСОБА_2, який знаходився під слідством з 23.05.2011 року по 20.11.2015 року , тобто з дня порушення відносно ОСОБА_2 кримінальної справи 23.05.2011 року по дату закриття кримінального провадження 20.11.2015 року /що складає 4 роки 5 місяців 27 днів - 53.9 місяців / має право на відшкодування моральної шкоди , та суд вірно визначився зі строком перебуванням позивача під слідством.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги прокурора Донецької області, що даний період має бути зменшений, тобто з даного строку підлягає виключенню період з 25.11.2013 року по 20.11.2015 року, а саме з моменту відкриття провадження по факту скоєння злочину, коли на думку апелянта, позивач не піддавався обмеженням та не перебував під слідством.

Так, дійсно, на виконання постанови Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 08 жовтня 2013 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 за ст. 233 ч.2 КК України, ОСОБА_9 за ст. 27,ч.5,ст. 233 ч.2, ч.1 ст. 366 КК України направлено прокурору Донецької області для організації додаткового розслідування та до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 листопада 2013 року здійснений запис у криминальному провадженні за №42013050000000502 за фактом скоєння злочину.

Проте,згідно постанови Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 08 жовтня 2013 року міру запобіжного заходу ОСОБА_2 у вигляді підписки про невиїзд залишено без змін. Отже, обраний 26.05.2011 року ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, згідно якої він був обмежений у виїзді з місця свого постійного місця проживання та попереджений, що у випадку порушення підписки, йому буде обраний більш суворий запобіжний захід, продовжував діяти до закриття кримінального провадження , у зв'язку з чим, відносно нього продовжувались обмежувальні приписи, та він вважався таким, що перебуває під слідством.

У свою чергу, судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги представника позивача щодо розрахунку моральної шкоди з урахуванням мінімальної заробітної плати у розмірі 3723 гривні, оскільки судом правомірно застосовані приписи п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1774-У111«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року, згідно яких мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн., а саме у розмірі не менше одного мінімального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом даного Закону, дане обмеження стосується усіх виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Доводи апеляційної скарги представника позивача, що суд не обмежений розміром мінімальної заробітної плати, оскільки законодавець не визначив максимального розміру для обрахування моральної шкоди також не є слушними, оскільки суд при визначенні розміру моральної шкоди взяв до уваги усі обставини справи, час перебування позивача під слідством,спосіб запобіжного заходу,врахував усі доводи позивача щодо вимушеності докладати додаткових зусиль для підтвердження та доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину, глибин моральних страждань та принципів розумності та справедливості.

Переглядаючи судове рішення в частині відмови у задоволені позову про визнання дій відповідачів неправомірними щодо відмови відшкодувати матеріальну шкоду та стягнення матеріальної шкоди, судова колегія виходить з наступного.

Позивач стверджує, що під час слідства було арештоване його особисте майно, а саме- 4 системних блоки комп'ютера загальною вартістю 2000 дол. США та ноутбук вартістю 350 дол. США, вартість яких він просить відшкодувати.

Відповідно до паспортних даних, місцем реєстрації проживання ОСОБА_2 є АДРЕСА_1.( а.с. 23 том 1)

Згідно протоколу обшуку від 28 квітня 2010 року за адресою АДРЕСА_2 був вилучений системний блок комп'ютера ,серійний номер 52543, ноутбук Л SUS, № 9832, чорного кольору .( а.с. 200 том2 )

У свою чергу, згідно постанови слідчого про залучення речових доказів від 17 травня 2010 року ,вбачається, що три системний блоки комп'ютерів були вилучені в будинку № 1 по вул. Короленко у приміщенні ТОВ « Азовторгінветст» (приміщення офісу).( а.с 202 том2)

Доказів того, що чотири системних блоків та ноутбук, які вилучені не за місцем офіційної реєстрації позивача, належать саме позивачу, матеріали справи не містять. Також відсутні будь-яких правовстановлюючі документів на дане майно(технічні паспорти, касові чеки на придбання майна, тощо ),а також докази вартості цього майна.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду про недоведеність позовних вимог щодо стягнення грошової компенсації вартості майна у розмірі ( 800 + 400+400+400+350)= 2350 доларів США.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що суд мав вирішити питання про стягнення витрат позивача на правову допомогу як у кримінальній справі у розмірі 2000 доларів США, так і в рамках даної цивільної справи у розмір 3000 гривень.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу у кримінальній справі у розмірі 2000 доларів США, суд вірно виходив з того, що позивач не надав доказів такої оплати.

Так, відповідно до договору на надання правової допомоги від 23 серпня 2011 року , укладеним між ОСОБА_2 та адвокатом ОСОБА_10 сторони уклали угоду на надання правової допомоги у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_2 за ст. 233ч.2, ст. 235 ч.2 КК України. Дана угода не визначає гонорар адвоката,або будь-яке матеріальне зобов'язання ОСОБА_2 за даним договором. ( а.с.199 том 2) як і доказів того, що ОСОБА_2 сплачував гонорар у будь-якому розмірі в рамках кримінальної справи.

У даній цивільній справі представник позивача ОСОБА_3 діє на підставі угоди з ОСОБА_2 про надання правової допомоги № 72 від 14 вересня 2015 року. Умов щодо розміру оплати витрат адвоката договір не містить, як і відсутні докази оплати даних судових витрат . До даного договору адвокатом ОСОБА_3 наданий ордер серії АА № 020891 на виконання безоплатної правової допомоги № 72. (а.с. 171том2 )

За таких обставин, враховуючи, що відповідно до ст. 137 ЦПК України, судові витрати на професійну правничу допомогу відшкодовуються лише на підставі відповідних доказів, підстав для стягнення таких не має.

Отже, переглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія погоджується з висновками суду щодо часткового задоволення позову, а доводи апеляційних скарг про порушення норм матеріального права є безпідставними.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є безумовною підставою для скасування рішення у справі не встановлено.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381,382 ЦПК України колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та прокуратури Донецької області залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови суду складений 24 липня 2018 року.

Головуючий Гаврилова Г.Л.

Судді Зайцева С.А.

Пономарьова О.М.