Ухвала суду № 75453111, 23.07.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

"23" липня 2018 р. Справа № 922/4304/15

Суддя-доповідач Лакіза В.В., розглянувши апеляційну скаргу Дворніченко Костянтина Олексійовича (вх.№ 1440 Х/2)

на рішення Господарського суду Харківської області від 22.09.2015, (суддя Аріт К.В.), ухвалене в м. Харкові, повний текст складено 25.09.2015,

у справі №922/4304/15

за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Дніпропетровськ,

до Фізичної особи-підприємця Дворніченко Костянтина Олексійовича, м. Харків,

про стягнення 30042,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

24.07.2015 позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особі-підприємця Дворніченко К.О. заборгованості на загальну суму 30042,07 грн, у тому числі заборгованості за кредитом у сумі 12649,36 грн, заборгованості за відсотками у сумі 8244,57 грн, пені у сумі 7547,01 грн та заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі 1601,13 грн.; просив суд покласти судові витрати на відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.09.2015 у справі №922/4304/15 задоволено позов. Стягнуто з ФОП Дворніченко К.О. на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" 12649,36 грн заборгованості за кредитом, 8244,57 грн заборгованості за відсотками, 7547,01 грн пені, 1601,13 грн заборгованості по комісії за користування кредитом, та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827,00 грн.

12.07.2018 відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Харківської області від 22.09.2015 у справі №922/4304/15, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин даної справи при ухваленні оскаржуваного рішення та недоведеність обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 22.09.2015 у справі №922/4304/15 в частині стягнення 1 601,13 грн заборгованості по комісії за користування кредитом, а також зменшити розмір пені до 100,00 грн.

Одночасно скаржник з посиланням на приписи статей 46, 120, 254, 256 ГПК України просить поновити строк на апеляційне оскарження з тих підстав, що місцевим господарським судом не було повідомлено відповідача про розгляд справи; про наявність судового рішення по даній справі дізнався від органів державної виконавчої служби 05.07.2018.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, суддя-доповідач дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без руху з наступних підстав.

Статтею 258 Господарського процесуального кодексу України передбачено вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги.

Так, відповідно до частини 3 статті 258 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо скарга подана представником і в справі немає підтвердження його повноважень; 2) докази сплати судового збору; 3) докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі; 4) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.

Згідно з частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

15.12.2017 згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" набув чинності Закон України "Про судовий збір" у новій редакції.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційних скарг на рішення суду ставка судового збору складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви та скарги.

У відповідності до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 зазначеного Закону (в редакції, чинній на час подання позову), за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір, що складає 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік" станом на 01.01.2015 розмір мінімальної заробітної плати складав 1218,00 грн.

З матеріалів справи свідчить, що позивачем за подання даної позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Натомість, при дослідженні матеріалів апеляційної скарги встановлено, що до апеляційної скарги надано квитанцію про сплату судового збору від 05.07.2018 на суму 1104,60 грн.

Отже, скаржником не надано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу суду в порядку та розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір". Докази, якими підтверджується підстави для звільнення вказаної особи від сплати судового збору матеріали апеляційної скарги також не містять.

Крім того, статтею 259 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги та доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Натомість, докази надіслання позивачу копії цієї скарги і доданих до неї документів листом з описом вкладення у відповідності до вимог статті 259 Господарського процесуального кодексу України матеріали апеляційної скарги не містять.

Щодо клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на ухвалу суду, суддя-доповідач зазначає наступне.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 цієї статті).

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції "кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру".

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, є застосовними до провадження у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Водночас Європейський суд з прав людини підкреслює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту. Європейського суду з прав людини наголошує на тому, що оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (див. рішення у справі "Мельник проти України", № 23436/03, пп. 22- 23, від 28.03.2006).

З 15.12.2017 набув чинності ГПК України в новій редакції відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-19 від 03.10.2017.

Згідно п. 13 ч. 1 Перехідних положень ГПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду першої інстанції було ухвалене 22.09.2015, тобто до набрання чинності ГПК України в новій редакції відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-19 від 03.10.2017.

Так, відповідно до приписів ст. 93 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017), що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, повний текст рішення було складено 25.09.2015, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р.), а отже останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду є 05.10.2015.

Натомість, апеляційна скарга була подана до господарського суду Харківської області з пропущенням строку на її подання, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції із датою одержання та реєстраційним номером - 12.07.2018, тобто з пропуском визначеного законодавством строку майже на три роки.

В обґрунтування заявленого клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області скаржник посилається на те, що він не був сповіщений про розгляд справи в суді першої інстанції; не був повідомлений про час, дату та місце судового засідання, в якому було ухвалене судове рішення; не отримував оскаржуваного рішення суду, яке, як вказує апелянт, йому не надсилалась та про її наявність дізнався випадково 05.07.2018.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що ухвалою господарського суду Харківської області від 27.07.2015 прийнято позовну заяву до розгляду; порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 31.08.2015 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 13.08.2018).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.08.2015 відкладено розгляд справи на 22.09.2015 у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

Вказані ухвали судом було надіслано на адресу апелянта, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 61019, м. Харків, вул Заліська, буд.1, кв. 44 (а.с.69).

Проте, дана ухвала не була отримана скаржником, про що у матеріалах справи міститься повідомлення про повернення поштового відправлення із відміткою про причини повернення "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 57,87).

За таких обставин, сам лише факт не отримання апелянтом ухвали, яку суд, з дотриманням вимог процесуального закону, йому надіслав за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не свідчить про те, що апелянта не було повідомлено про час, дату та місце судового засідання, в якому було постановлено оскаржувану ухвалу.

З огляду на викладене, судом першої інстанції було дотримано всіх необхідних вимог щодо своєчасного та у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України надсилання відповідачу ухвали суду про призначення справи до розгляду та відкладення розгляду справи.

Щодо доводів скаржника в обґрунтування пропуску строку подання апеляційної скарги на рішення суду від 22.09.2015, що він не отримував оскаржуване рішення, яке, як вказує апелянт, йому не надсилалось, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно відмітки місцевого господарського суду на зворотному боці останнього аркушу оскаржуваного рішення свідчить, що процесуальний документ надіслано 28.09.2015 за вих. №034827 в 1 примірниках.

Копія вказаного рішення була повернута до місцевого господарського суду 07.10.2015 з повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою: "за закінченням терміну зберігання" (а.с.111-112).

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення суду, оскільки зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.04.2018 у справі №916/3188/16.

З огляду на те, що доводи, наведені в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження щодо ненадіслання місцевим господарським судом повідомлень про розгляд справи та копії оскаржуваного рішення суду, не відповідають фактичним обставинам справи, та пов'язані виключно із невчиненням апелянтом суб'єктивних дій щодо отримання судової кореспонденції, суд апеляційної інстанції визнає наведені скаржником у заяві підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження як неповажні та необґрунтовані.

Відповідно до частини 3 статті 260 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.

При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

З урахуванням викладеного, оскільки скаржником до апеляційної скарги не додано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду у встановленому законом порядку та розмірі; доказів надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів позивачу у відповідності до вимог статті 259 Господарського процесуального кодексу України, наведені апелянтом доводи в обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на ухвалу суду визнані судом неповажними, суд дійшов висновку, що відповідно до частин 2, 3 статті 260 Господарського процесуального кодексу України зазначене є підставою для залишення апеляційної скарги без руху з наданням 10-денного строку з дня вручення апелянту ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення вказаних недоліків.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 174, 234, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Дворніченко Костянтина Олексійовича на рішення Господарського суду Харківської області від 22.09.2015 у справі №922/4304/15 залишити без руху.

2. Встановити Дворніченко К.О. десятиденний строк з дня вручення ухвали скаржнику для виправлення недоліків апеляційної скарги.

3. Наслідки неусунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, визначені статтями 260, 261 ГПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею-доповідачем та не підлягає оскарженню.

Суддя - доповідач В.В. Лакіза