Рішення № 75442817, 23.07.2018, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"23" липня 2018 р.

Справа № 642/5871/17

Провадження № 2/642/190/18

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

20 липня 2018 року м. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Гримайло А.М.

за участю секретаря Коневой А.О.

сторін по справі:

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: орган опіки та піклування Холодногірського району м. Харкова про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення, суд -

В С Т А Н О В И В:

20 листопада 2017 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: орган опіки та піклування Холодногірського району м. Харкова про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення, а 15.01.2018 року з уточненою позовною заявою, обгрунтовуючи позовні вимоги тим, що 15.05.2008 року позивач та ОСОБА_2 уклали кредитний договір №800003838. Також 15.05.2008 року в якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором був укладений іпотечний договір №800003838-И, що посвідчений нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі №1602, відповідно якого відповідач передав в іпотеку кредитору нерухоме майно, а саме двокімнатну ізольовану квартиру № 7, загальною площею 50,5 кв.м. та житловою площею 28,8кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яку сторони оцінили у 473500,00 грн. Відповідно до умов кредитного договору позивач зобов’язувався надати відповідачу 79400,00 доларів США, позивач свої зобов’язання виконав та надав відповідачу зазначену суму. В порушення умов договору відповідач свої зобов’язання належним чином не виконував, тому банк звернувся із зазначеним позовом до суду.

Представник позивача у судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву в якій просить, розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. У разі неявки відповідача, не заперечував проти заочного розгляду справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо за положеннями ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (частина друга статті 247 ЦПК України).

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою представника позивача, наданою ним у письмовій заяві про розгляд справи без його участі, вважає за можливе розглянути справу за відсутності належно повідомленого про судове засідання відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.

Суд, дослідивши та перевіривши докази встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

15.05.2008 року ПАТ «Альфа-банк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір №800003838, яким позивач надав відповідачу кредитні кошти у сумі 79400,00 доларів США, зі сплатою 13,8 % річних, з кінцевим терміном повернення до 15.05.2018 року.

Згідно іпотечного договору №800003838-И від 15 травня 2008 року що посвідчений нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі №1602, відповідно якого відповідач передав в іпотеку кредитору нерухоме майно, а саме двокімнатну ізольовану квартиру № 7, загальною площею 50,5 кв.м. та житловою площею 28,8кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яку сторони оцінили у 473500,00 грн.

Згідно довідки КП «Жилкомсервіс» від 12.09.2017 року у квартирі за адресою: м. Харків, вул. Волонтерська (Соціалістична) АДРЕСА_2 зареєстровано дві особи: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Малолітня ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована в зазначеному житловому приміщенні після укладення договору іпотеки, тобто передача її в іпотеку Банку відбулась раніше за реєстрацію в ній малолітньої особи.

Згідно листа від 11.10.2017 року №73240-102 б/б відповідачам позивач пропонував добровільно сплатити загальну заборгованість за кредитним договором у розмірі 82968,32 доларів США.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов?язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ст. 190 ЖК України житлові спори вирішуються відповідно до закону.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленою ст. 38 цього Закону, яка передбачає право Іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Названі та інші повноваження надані іпотекодержателю іпотекодавцем на здійснення дій з продажу предмету іпотеки від імені іпотекодавця будь-якій особі-покупцеві у разі порушення основного зобов'язання містяться у договорі іпотеки, укладеному між відповідачем та позивачем, у розділі, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 2ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР)».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 11 листопада 2015 року справа № 1630цс15, від 25 листопада 2015 року справа № 6-1061цс15 та від 30 вересня 2015 року № 6-1892цс15.

Правовий висновок ВСУ у справі за № 6-197цс16:За змістом частини другої статті 40 Закону «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Відповідно до ч.1ст.575 ЦК України та ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до вимог ст. 589 ЦК України, ч.1ст. 33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України, передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України «Про іпотеку».

Згідно з частиною третьою статті 33 цього Закону, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою та другою статті 39цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК України.

Відповідно до частини 2 статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином частина 2статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

За змістом частини другої статті 40Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Щодо проживання в квартирі малолітньої дитини, то відповідно до ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки й піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від приналежних дитині майнових прав, здійснювати розділ, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини поручництвом, видавати письмові зобов’язання.

Відповідно до п. 44 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» згідно зі ст.32 ЦК України, ст.177 СК України та ст.17 Закону України «Про охорону дитинства», батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання. У зв?язку із наведеним суди повинні виходити з того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстав невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 2ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.

Приймаючи до уваги вимоги ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір у сумі 3200,00 грн.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про задоволення уточнених позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12,13,81,141,258,259,263-265 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст.15,16,317,391 ЦК України, ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, підписаною від імені України 09 листопада 1995 року та ратифікованою Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, ст.ст.9,109,190 ЖК України, ст.ст.ч.3 ст. 37,38,39 ЗУ «Про іпотеку», суд,

у х в а л и в :

Позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: орган опіки та піклування Холодногірського району м. Харкова про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення, задовольнити.

Звернути стягнення не предмет іпотеки нерухоме майно, а саме: двокімнатну ізольовану квартиру № 7 , загальною площею 50,5 кв.м., та житловою площею 28,8 кв.м., за адресою м. Харків, вул. Волонтерська (Соціалістична), будинок 50 на якій розташоване зазначене нерухоме майно, на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», 01001, м. Київ, вулиця Десятинна, 4/6, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р №3739600000000, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 800003838 від 15.05.2008 року, яка станом на 15.09.2017 року складає 81711,33 дол. США а саме: за кредитом - 50438,77 дол. США; по відсотках - 31272,56 дол. США, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з урахуванням ціни предмету іпотеки визначеного згідно Звіту № ВА 171027-003 від 27.10.2017 р. суб'єкту оціночної діяльності ТОВ «Бізнес Ассіст», яка становить 892 840 грн. 00 коп..

Виселити без надання іншого житла ОСОБА_3, ОСОБА_4

Володимирівну з квартири, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Волонтерська (Соціалістична)АДРЕСА_3.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_2, (ІНФОРМАЦІЯ_4, адреса проживання: 61000 м. Харків, Григорівське шосеАДРЕСА_4, і.н. НОМЕР_1 ), ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса проживання: 61000, вул. Волонтерська (Соціалістична)АДРЕСА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», 01001, м. Київ, вулиця Десятинна, 4/6, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р №37396000000004 витрати по сплаті судового збору у сумі – 3200 грн., по 1600,00 грн. з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява була подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Ленінський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови .

Суддя: А.М. Гримайло