Рішення № 75426214, 12.07.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" липня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/3157/17

Господарський суд Одеської області у складі судді Оборотової О.Ю.

при секретарі судового засідання Горнович Л.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» до відповідачів ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА КОМПАНІЯ «КОНТРАКТ» та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним нікчемного правочину,-

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3 за довіреністю №230318/3 від 23.03.2018р.;

від відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА КОМПАНІЯ «КОНТРАКТ»: не з’явився;

від відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ»: ОСОБА_4 за довіреністю від 01.03.2018р.;

від третьої особи: ОСОБА_5 за довіреністю №27-26499/17 від 27.12.2017р.;

ВСТАНОВИВ:

В провадженні судді господарського суду Одеської області Никифорчука М.І. знаходилась справа №916/3157/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» до відповідачів ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА КОМПАНІЯ «КОНТРАКТ» та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що розірвавши договір застави, Банк фактично при непогашеній заборгованості за Кредитним договором безпідставно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості позичальника, внаслідок чого відповідний договір про розірвання є нікчемним в силу п. 1 ч. З ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»

15.03.2018р. від ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб до господарського суду Одеської області надійшли письмові пояснення, відповідно до яких третя особа без самостійних вимог на предмет спору підтримує правову позицію позивача.

21.03.2018р. від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ» до господарського суду Одеської області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує з приводу задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що уповноважена особа на тимчасову адміністрацію а не на ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» була зобов’язана належним чином виявляти правочини, які вона вважає недійсними. Крім цього, відповідач звертає увагу суду, що протягом травня 2017 року АТ «ІМЕКСБАНК» здійснило позасудове задоволення своїх вимог шляхом реєстрації за собою права власності на нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець», загальною площею 80 289,00 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), будинок 1/20, що підтверджується відповідною інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

27.03.2018р. до господарського суду Одеської області від Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив суд визнати недійсним нікчемний Договір про розірвання Договору застави майнових прав від 18.02.2014, укладений 16.12.2014, предметом якого виступали майнові права, що випливають з договору від 05.12.2013 року, з додатковою угодою № 1 до нього від 18.08.2014, дольова участь у будівництві логістичного та офісно-торгового центру на землях Іванівського району Одеської області (за межами населених пунктів), частина двоповерхової будівлі складу №2 з двома підземними поверхами, площею 3 463 кв.м.

Суд зазначає, що підстави позовних вимог не змінилися, оскільки заявляючи вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, аналіз правової природи спірного правочину входить до предмету доказування. Отже, суд вважає за можливе прийняти заяву про зміну предмету позову. Таким чином предметом розгляду справи №916/3157/17 є визнання недійсним нікчемного правочину.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 32 Господарського процесуального кодексу України, пункту 19 розділу VІІІ Положення про автоматизовану систему документообігу суду, пункту 9, 10 Засад використання автоматизованої системи документообігу в Господарському суді Одеської області, в редакції від 22.12.2017р. (протокол №17-13/2017), у зв’язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи №916/3157/17, а саме: звільнення ОСОБА_6 з посади судді Господарського суду Одеської області у відставку з 03.04.2018р., згідно рішення Вищої ради правосуддя від 03.04.2018р. №982/0/15-18, призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/3157/17.

Відповідно до протоколу автоматичний розподіл справи №916/3157/17 визначено склад суду, а саме суддю господарського суду Одеської області Оборотову О.Ю.

Відповідно до ГПК України, у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.04.2018р. справу прийнято розглядати за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи зі стадії підготовчого судового засідання; підготовче засідання призначено на 04 травня 2018 р. о 12 год. 30 хв.

02.05.2018р. від Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» до господарського суду Одеської області надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ», відповідно до якої позивач вважає доводи, які викладені відповідачем у відзиві безпідставними.

12.06.2018р. від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ» до господарського суду Одеської області надійшли заперечення на відповідь на відзив.

25.06.2018р. від Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» до господарського суду Одеської області надійшов надійшли додаткові письмові пояснення в контексті поданих заперечень на відповідь АТ «ІМЕКСБАНК» на відзив ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ».

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.06.2018р. закрито підготовче провадження у справі № 916/3157/17; призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 10 липня 2018 р. о 11 год. 00 хв.

02.07.2018р. від Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» до господарського суду Одеської області надійшло клопотання про поновлення строку для подання доказів. В якості доказів позивач надає роздруківку постанови Верховного Суду від 13.06.2018р.

12.07.2018р. від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ» до господарського суду Одеської області надійшло клопотання про врахування прикладів судової практики до якого долучено постанови Верховного Суду та постанову Вищого господарського суду.

У судовому засіданні 12.07.2018р. представник Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» заперечував з приводу залучення клопотання ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ», оскільки розгляд справи по суті позовних вимог розпочато 10.07.2018р.

Суд зазначає, згідно ст. 207 ГПК України передбачено порядок розгляду заяв та клопотань після початку розгляду справи по суті, а саме:

1. Головуючий з’ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов’язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

2. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Заяви чи клопотання, які пов’язані з розглядом справи передбачають вчинення конкретних процесуальних дій з метою отримання додаткових доказів по справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд звертає увагу на те, що приклади судової практики не є доказом по справі, оскільки в даному випадку не йде мова про преюдиційні факти, а тому наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи неможливо встановити з прикладів подібного застосування судової практики.

Отже, приймаючи до уваги, що суд не вправі обмежувати сторін у поданні прикладів судової практики, клопотання позивача від 02.07.2018р. та клопотання відповідача від 12.07.2018р. долучається до матеріалів справи.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив:

18.02.2014р. між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» (далі - Позивач, Банк, Кредитор, Заставодержатель) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА КОМПАНІЯ «КОНТРАКТ» (далі ТОВ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ «КОНТРАКТ», Позичальник) був укладений Кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 5/14 (далі - Кредитний договір), за умовами якого Банк зобов’язується надати Позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (п. 1.1. Кредитного договору).

Згідно з п. 1.1.1. Кредитного договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №3 від 23.12.2014 року), надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 153 410 500,00 грн. зі сплатою фіксованої процентної ставки - 18,3% річних та кінцевим терміном погашення заборгованості за всіма траншами до 15.12.2015 року (включно) на умовах, визначених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов’язань Позичальника за Кредитним договором між Банком, Позичальником та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ» (далі – ТОВ «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ» Заставодавець, Майновий поручитель) 18.02.2014 року був укладений Договір застави майнових прав (далі - Договір застави), відповідно до умов якого, Банку в заставу було передано майнові права що випливають з договору від 05.12.2013 року, з додатковою угодою №1 до нього від 18.08.2014, укладених між ТОВ «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ» та ТОВ «ПІВДЕНІНВЕСТСЕРВІС», дольова участь у будівництві логістичного та офісно-торгового центру на землях Іванівського району Одеської області (за межами населених пунктів) , частина двоповерхової будівлі складу №2 з двома підземними поверхами, площею 3 463 кв.м. (далі - Предмет застави).

Відповідно до рішення господарського суду Одеської області від 20.07.2015 року по справі № 916/1546/15-г, на користь Банку з Позичальника стягнуто заборгованість за Кредитним договором.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року №50 «Про віднесення ПАТ «ІМЕКСБАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією ОСОБА_2 прийнято рішення від 26 січня 2015 року №16 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «ІМЕКСБАНК» строком на три місяці з 27.01.2015р. по 26.04.2015р. включно, призначено уповноваженою особою ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «ІМЕКСБАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_7

Згідно рішення Виконавчої дирекції ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб №105 від 27.05.2015р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ІМЕКСБАНК» з відшкодуванням з боку ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб, відповідно до Плану врегулювання, з 27.05.2015р., призначено уповноваженою особою ОСОБА_2 на ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_7 строком на 1 рік з 27.05.2015р. по 26.05.2016р. включно.

02.03.2015р. Тимчасовою адміністрацією ПАТ «ІМЕКСБАНК» видано наказ №66-в «Про додаткову перевірку правочинів», згідно якого утворено комісію для проведення перевірки у складі: голова комісії – ОСОБА_8, члени комісії – ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, зобов’язано комісію у строк до 20.03.2015р. здійснити детальну перевірку правочинів (у тому числі договорів), укладених або розірваних у період з 27.01.2014р. по 27.01.2015р., які підпадають під критерії, зазначені у ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», результати роботи оформити актом.

Згідно рішення Виконавчої дирекції ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб №189 від 19.10.2015р. відкликано всі повноваження ліквідатора ПАТ «ІМЕКСБАНК» у ОСОБА_7 з 20.10.2015р., призначено уповноваженою особою ОСОБА_2 та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «ІМЕКСБАНК», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_12 з 20.10.2015р.

Строк здійснення процедури ліквідації АТ «ІМЕКСБАНК» продовжено на два роки по 26.05.2018р. включно, продовжено повноваження ліквідатора АТ «ІМЕКСБАНК» ОСОБА_12 на два роки по 26.05.2018р. включно за рішенням Виконавчої дирекції ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб №638 від 28.04.2016р.

01.09.2016р. Виконавчою дирекцією ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №1697, відповідно до якого відсторонено від виконання обов’язків уповноваженої особи ОСОБА_2 на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» та відкликано всі повноваження ліквідатора банку у ОСОБА_12 з 05.09.2016р., призначено уповноваженою особою ОСОБА_2 та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «ІМЕКСБАНК», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі з підписанням всіх договорів, пов’язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_13 з 05.09.2016р.

Відповідно до рішення Виконавчої дирекції ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб №261 від 29.01.2018р., зокрема, продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ „Імексбанк» на два роки за 27.05.2018р. по 26.05.2020р. включно. Продовжено повноваження ліквідатора АТ «ІМЕКСБАНК», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі з підписанням всіх договорів, пов’язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків департаменту управління активами ОСОБА_13 строком на два роки з 27.05.2018р. по 26.05.2020р. включно.

Як зазначає позивач, перевіркою встановили, що протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в АТ «ІМЕКСБАНК» за короткий проміжок часу (в основному, протягом листопада-грудня 2014 року) відбулось вилучення ліквідних предметів застави та іпотеки шляхом укладення додаткових договорів та договорів про розірвання відповідних договорів застави та іпотеки.

16.12.2014 року між Банком, Позичальником та Заставодавцем був укладений Договір про розірвання Договору застави (далі - Договір про розірвання), за умовами якого сторони дійшли згоди розірвати Договір застави.

На підставі Договору про розірвання було зареєстровано припинення обтяження заставою.

01.12.2017 року позивачем, на адресу відповідачів як сторонам Договору про розірвання було направлено повідомлення про нікчемність Договору про розірвання. позивач зазначає, що дане повідомлення було проігноровано.

Дані обставини зумовили звернення позивача до господарського суду із відповідним позовом, з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "ОСОБА_9 проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "ОСОБА_11 та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Стаття 1054 Цивільного кодексу України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.2003р. зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ч.1 ст.604, ч.1 ст.605 ЦК України).

Згідно до ч.1 ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч.1 ст.574 ЦК України).

Положення ч.1 ст.575 ЦК України передбачають, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Як передбачено ч.ч.1, 2 ст.590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ч.ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Приписи п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Положення абз.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про іпотеку» визначають, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов’язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (ч.ч.1, 2, 4, 5, 6, 7 ст.3 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За положеннями ч.2 ст.37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд безпосередньо або уповноважена особа ОСОБА_2 у разі делегування їй повноважень має право: повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Протягом дії тимчасової адміністрації ОСОБА_2 зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов’язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов’язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов’язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов’язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій ОСОБА_2 у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами ОСОБА_2. ОСОБА_2: протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення ОСОБА_2 про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов’язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни (ч.ч.2, 3, 4, 5 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Як то передбачено ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ч.ч.2, 3, 4 ст.214 ЦК України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

Як свідчить витяг із протоколу засідання кредитного комітету ПАТ «ІМЕКСБАНК» № 92/3 від 27.11.2014р., кредитним комітетом за клопотанням ТОВ «ТК «КОНТРАКТ» було прийняте наступне рішення з приводу виконання вказаним позичальником зобов’язань за кредитним договором № 5/14 від 18.02.2014р.:

- подовжити термін дії кредитного договору до 15.12.2015 року (включно);

- перенести суми щомісячного погашення кредиту на загальну суму 153 410 500,00 грн. з грудня 2014 року – лютого 2015 року на жовтень – грудень 2015 року та внести зміни в графік зниження ліміту:

Дата зниження лімітуСума зниження ліміту, грн.Ліміт кредитної лінії після погашення, грн.Не пізніше 30.10.2015 року35 000 000,00118 410 500,00Не пізніше 30.11.2015 року59 000 000,0059 410 500,00Не пізніше 15.12.2015 року59 410 500,000,00Всього153 410 500,00 - вивести з-під застави майнові права ТОВ «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ», що випливають з Договору від 05.12.2013р., укладеному між ТОВ «ПІВДЕНІНВЕСТСЕРВІС» та ТОВ «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ», заставною вартістю 16 152 000,00грн.;

- вивести з-під застави майнові права ТОВ «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОТЕХ», що випливають з Договору від 03.01.2014р., укладеному між ТОВ «ПІВДЕНІНВЕСТСЕРВІС» та ТОВ «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОТЕХ», заставною вартістю 188 472 000,00грн. Оцінка ТОВ «АППРАЙЗЕР»;

- вивести з-під іпотеки третью чергу туристично-оздоровчого комплексу АТ «ТУРИСТИЧНО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ЧОРНЕ МОРЕ», загальною площею 4879,6 кв.м., який розташован за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, с/рада Дальницька, «Золотий Бугаз» масив, будинок 19, заставною вартістю 125 000 000,00 гривень, згідно звіту про незалежну оцінку оціночної компанії ТОВ „АППРАЙЗЕР».

- прийняти в іпотеку нежитлові будівлі АТ «ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ «ЧОРНОМОРЕЦЬ» центрального стадіону «Чорноморець», загальною площею 80289,0 кв.м., розташовані за адресою:м. Одеса, вул. Маразліївська (вулиця Енгельса), будинок 1/20, заставною вартістю 7 800 000 000,00 гривень, згідно висновку оціночної компанії ТОВ «АППРАЙЗЕР».

Іпотечний договір укласти не пізніше 30.12.2014 року.

- сплата комісій – без стягнення комісій банка.

Відповідно до ч.1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Тобто, умовою для укладення спірного договору про розірвання став факт майбутнього передання в іпотеку позивачу будівель центрального стадіону «Чорноморець», загальною площею 80 289,00 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), будинок 1/20, за новою узгодженою вартістю, у зв’язку з чим, слід надавати правову оцінку даних правочинів в контексті п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в залежності від наявності або відсутності наступного передання іншого майна в заставу (іпотеку) банку з метою реального забезпечення виконання зобов’язань ТОВ «ТК «Контракт»

В свою чергу, 25.12.2014р. між АТ «ІМЕКСБАНК» (Іпотекодержатель) та майновим поручителем ОСОБА_14 «Футбольний клуб «Чорноморець» (Іпотекодавець) був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_15, зареєстрований в реєстрі за № 6134, за умовами якого Іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов’язань 41 юридичних осіб-боржників за 41 кредитними договорами, в тому числі і зобов’язань ТОВ «ТК «КОНТРАКТ» за договором про відкриття кредитної лінії № 5/14 від 18.02.2014р. (із урахуванням додаткових угод), передав в іпотеку Іпотекодержателю нерухоме майно: нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець», загальною площею 80 289,00 кв.м., основною площею 67 037,5 кв.м., що знаходяться на земельній ділянці площею 62 403 кв.м., яка знаходиться в оренді АТ «ФК «Чорноморець», розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), будинок 1/20. Оціночна та заставна вартість предмету іпотеки складає 7 800 000 000,00 грн.

В сукупності вищевикладені обставини свідчать про той факт, що у спірних правовідносинах мала місце заміна первісного забезпечення, яке було припинено на підставі спірного договору, новим забезпеченням – іпотекою нежитлових будівель центрального стадіону «Чорноморець», загальною площею 80 289,00 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), будинок 1/20. При цьому, заставна та оціночна вартість нового предмету забезпечення значно перевищувала відповідні показники первісних об’єктів.

В постанові Вищого господарського суду України від 07.09.2016р. по справі № 911/3818/15 зазначено, що за нормою ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з метою вирішення питання правомірності рішення уповноваженої особи про визнання правочину нікчемним необхідно встановити факт втрати (відмови) банком майнової вимоги та відсутності заміни іншою майновою вимогою.

Таким чином, зобов’язання ТОВ «ТК «Контракт» за договором про відкриття кредитної лінії № 5/14 від 18.02.2014р. (із урахуванням додаткових угод) не втратили свого забезпечення, у зв’язку з чим, твердження про наявність факту безоплатної відмови АТ «ІМЕКСБАНК» від власних майнових вимог є безпідставними та необґрунтованими.

В сукупності всі вищенаведені обставини свідчать про те, що позивачем не доведена наявність обставин, з якими закон пов’язує можливість визнання нікчемними правочинів, вчинених банком із передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав, що унеможливлює задоволення заявленого АТ «ІМЕКСБАНК» позову у повному обсязі.

Крім цього, суд звертає увагу, що протягом травня 2017 року АТ «ІМЕКСБАНК» здійснило позасудове задоволення своїх вимог шляхом реєстрації за собою права власності на нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець», загальною площею 80 289,00 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), будинок 1/20, що підтверджується відповідною інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Таким чином, виходячи із наведеної законодавчої норми, всі основні зобов’язання, які були забезпечені іпотекою належного ОСОБА_14 «ФК «Чорноморець» майна відповідно до умов договору іпотеки від 25.12.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_15, зареєстрованого в реєстрі за № 6134, в тому числі і зобов’язання ТОВ «ТК «Контракт» за договором про відкриття кредитної лінії № 5/14 від 18.02.2014р. (із урахуванням додаткових угод), на момент пред’явлення позову були припиненими, що додатково свідчить про необґрунтованість заявленого АТ «ІМЕКСБАНК» позову, направленого на відновлення порушених прав за зобов’язаннями, які на момент звернення до суду були припинені із передбаченої законом підстави.

Правова позиція щодо припинення усіх забезпечених іпотекою зобов’язань, незалежно від їх розміру, у випадку набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку підтверджується і сталою судовою практикою, що знайшло своє відображення у постановах Вищого господарського суду України від 10.02.2014р. по справі № 6/174-09, від 22.04.2014р. по справі № 910/15784/13, від 22.09.2014р. по справі № 910/18713/13, від 02.10.2017р. по справі № 908/2517/16, від 20.12.2016р. по справі № 914/3604/15, від 08.11.2016р. по справі № 5011-50/9028-2012, від 14.12.2016р. по справі № 914/3812/15, від 14.12.2016р. по справі № 914/3812/15, від 10.08.2016р. по справі № 914/3605/15, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.07.2015р. по справі № 6-7917св15, тощо.

Правові висновки щодо застосування відповідної законодавчої норми та припинення у повному обсязі зобов’язань у випадку позасудового набуття іпотекодавцем права власності на предмет іпотеки підтверджуються чинною практикою Верховного Суду, що знайшло своє відображення у постановах від 15.03.2018р. по справі № 927/84/16 та від 19.04.2018р. по справі № 910/9508/17.

При цьому, слід зауважити, що відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Юридичним наслідком належного виконання зобов'язання відповідно до ст. ст. 598, 599 ЦК України є припинення зобов'язання. Таким чином, з моменту виконання боржником зобов'язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов'язків сторін, що складають зміст конкретного зобов'язального правовідношення.

За правилами ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

У статті 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов’язання, а саме: зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Підстави для припинення зобов'язання визначені у статтях 598 - 609 Глави 50 Цивільного кодексу України. Ними визначено загальні підстави припинення зобов'язання, як-то: належне виконання, поєднання в одній особі боржника та кредитора, ліквідація юридичної особи, тощо.

Разом із тим, частина 1 статті 598 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання може бути припинено з підстав, визначених договором або законом, а отже визнає, що наведений у Кодексі перелік не є вичерпним і відсилає у вирішенні цього питання і до інших, окрім Цивільного кодексу України, законів у галузі цивільного права.

ПАТ «ІМЕКСБАНК» в запереченнях посилається на те, що духу закону відповідає саме застосування загальних принципів виконання зобов’язань, однак суд звертає увагу, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту). Відповідно до листа Міністерство юстиції України від 26.12.2008 N 758-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» існує декілька способів, за якими можливо визначити нормативно-правовий акт, яким слід керуватися.

Суд звертає увагу, що відповідно до даного листа при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Правовий аналіз приписів спеціального закону, яким врегульовані спірні відносини, визначає наступне. Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Отже, Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства може визначати правові підстави для припинення зобов'язання, і таке визначення в ньому підстав припинення зобов'язання не суперечитиме нормам Глави 50 Цивільного кодексу України. Відтак, можна стверджувати про відсутність будь-яких колізій в цьому питанні між частиною 4 статті 36 закону «Про іпотеку» та відповідними нормами Глави 50 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що вказана норма Закону не містить буквальної вказівки на припинення основного зобов'язання боржника, проте встановлює недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання.

В той же час, стаття 509 ЦК України визначає, що до змісту зобов'язання як правовідношення належить юридичний обов'язок боржника вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов'язку.

Слід також відзначити, що відповідно до загальної теорії права, наявність права та кореспондуючого йому обов'язку належить до змісту будь-яких правовідносин, а не лише до змісту зобов'язальних правовідносин.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Господарський суд зауважує, що умовами іпотечного договору від 25.12.2014р. визначено право Іпотекодержателя вимагати від боржника виконання основного зобов’язання у повному обсязі у випадку, якщо суми коштів від продажу предмета іпотеки є недостатньою для задоволення вимог Іпотекодержателя.

При цьому суд зауважує, що ні положеннями чинного законодавства, ні умовами іпотечного договору Іпотекодержателю не надано право вимагати у боржника виконати основне зобов’язання у повному обсязі, якщо вартість предмета іпотеки на дату набуття права власності не може повністю задовольнити вимоги кредитора, що і відображено у ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до положень ч. 4 ст. 591 ЦК України якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, у даному випадку відсутня колізія між нормами ч. 4 ст. 591 ЦК України та ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», оскільки відповідні положення Цивільного кодексу України щодо загального правила задоволення вимог заставодавця допускають виключення, які можуть бути встановлені в тому числі законом.

Суд зауважує, що спосіб позасудового врегулювання, визначений в ст. 36 Закону України «Про іпотеку», вважається завершеним після проведення реєстрації права власності як юридичного факту. Закон України «Про іпотеку» не пов'язує завершеність позасудового врегулювання з фактом оскарження його в судовому порядку. Названим Законом чітко визначається тільки умови можливості проведення позасудового врегулювання і його наслідки, а саме: визначення такого способу в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя; наявність заборгованості боржника, яка зумовлює відповідне право на застосування такого способу і наслідок його завершення - недійсність інших вимог до боржника.

Суд звертає увагу учасників процесу, що Закон України «Про іпотеку» як спеціальний закон, має пріоритетне значення при вирішенні питання щодо наслідків позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Господарський суд зауважує, що умовами іпотечного договору від 25.12.2014р. визначено право Іпотекодержателя вимагати від боржника виконання основного зобов’язання у повному обсязі у випадку, якщо сума коштів від продажу предмета іпотеки є недостатньою для задоволення вимог Іпотекодержателя.

При цьому суд зазначає, що ані положеннями чинного законодавства, ані умовами іпотечного договору Іпотекодержателю не надано права вимагати у боржника виконати основне зобов’язання у повному обсязі у випадку набуття права власності за вартістю, меншою ніж необхідно для повного задоволення вимог кредитора, що, в свою чергу, і відображено у ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, кредитор у випадку набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя несе ризики, які пов’язані із недійсністю подальших вимог до боржника, оскільки сама процедура набуття права власності на іпотечне майно у порівнянні із іншими способами задоволення вимог іпотекодержателя може не забезпечити у повній мірі реалізацію прав як боржника так і іпотекодавця у разі їх відмінності.

Що стосується посилань ПАТ «ІМЕКСБАНК» на те, що вартість від продажу предмету іпотеки може не покрити всі кредитні договори, суд зауважує, що, в даному випадку, застосовуючи ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», що, за переконанням суду, є обов’язковим при вирішенні даного питання, взагалі не має значення оцінка предмету іпотеки та вартість, за якою було набуто право власності на нього, з огляду на недійсність наступних вимог.

Таким чином, приймаючи до уваги факт набуття АТ «ІМЕКСБАНК» в позасудовому порядку права власності на предмет іпотеки - будівлі та споруди стадіону «Чорноморець», відповідно до умов договору іпотеки від 25.12.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_15, зареєстрованого в реєстрі за № 6134, а також враховуючи, що вказаним іпотечним договором було передбачено забезпечення низки зобов’язань, в тому числі і зобов’язань ТОВ «ТК «Контракт» за договором про відкриття кредитної лінії № 5/14 від 18.02.2014р. (із урахуванням додаткових угод) щодо сплати кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» суд доходить висновку, що зобов’язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від № 5/14 від 18.02.2014р. (із урахуванням додаткових угод) на теперішній час є припиненими.

Відтак, недійсність такого елементу змісту зобов'язального правовідношення, як право кредитора вимагати від боржника виконання його обов'язку, призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього правовідношення в цілому, тобто - до припинення зобов'язання з підстав, визначених іншим, аніж Цивільний кодекс України, законом.

Із урахуванням того, що основне зобов’язання – кредитний договір, на теперішній час є припиненим, неможливим є відновлення первісного забезпечення відповідного зобов’язання та, як наслідок, визнання недійсним спірного правочину про розірвання вже припиненого договору забезпечення.

В постанові Вищого господарського суду України від 08.11.2016р. по справі № 5011-90/9028-2012 висловлений наступний правовий висновок щодо застосування ст.ст. 11, 36 Закону України «Про іпотеку».

Частиною 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Відповідно до частини першоїстатті 37 Закону України «Про іпотеку»іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин та відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку», колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ТОВ «Компанія з управління активами «Скайкепітал менеджмент» не має права в подальшому вимагати від боржника - ТОВ «НВЦ «Тор» виконання основного зобов'язання за кредитним договором № 8/71385-Л/2615 від 26.11.2007, а ТОВ «Юридична консалтінгова служба» не має права вимагати від боржника виконання основного зобов'язання за кредитним договором № 5/71385-Л/2615 від 16.06.2007.

Частиною 2 статті 11 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Наведена норма закону узгоджується з положеннями пункту 3 частини третьої статті 512 ЦК України, відповідно до якого кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 51 постанови пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство»роз'яснено, щостаттею 512 ЦК встановлено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, в тому числі й грошовому. Законом не передбачено заборони на перехід прав кредиторів за грошовими зобов'язаннями до іншої особи у провадженні у справі про банкрутство. Тому арбітражні керуючі мають вносити до реєстру відомості про заміну кредиторів за грошовими зобов'язаннями у разі переходу їх права вимоги відповідно до правил ЦК, а господарські суди - зобов'язувати арбітражних керуючих вносити відповідні зміни до реєстру в разі оскарження необґрунтованої відмови арбітражних керуючих у внесенні відомостей про заміну кредитора. Особа, до якої перейшли права кредитора під час провадження у справі про банкрутство, отримує статус учасника провадження відповідно до абзацу двадцять другого статті 1 Закону.Заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на права та обов'язки боржника і не потребує його згоди, якщо така згода не передбачена договором або законом.

Таким чином, у спірних правовідносинах в результаті застосування положень ст.ст. 11, 36 Закону України «Про іпотеку» мав місце перехід прав та обов’язків кредитора від АТ «ІМЕКСБАНК» до майнового поручителя, який виконав основне зобов’язання – АТ «ФК «Чорноморець», в результаті чого, позивач втратив права вимагати вжиття будь-яких дій, направлених на реалізацію прав кредитора, в тому числі на відновлення первісних забезпечувальних обтяжень.

Щодо неправомірності застосування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.06.2018р. по справі № 916/1889/17суд зазначає наступне.

По-перше, в оскаржуваному рішенні, яке було залишено судом без змін, не надавалась правова оцінка будь-якому із доказів щодо припинення забезпеченого зобов’язання, оскільки відповідні докази були долучені до матеріалів справи на стадії апеляційного провадження разом із апеляційною скаргою.

По-друге, у постанові не зазначено про неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 36 Закону України «Про іпотеку» щодо припинення зобовязань в результаті позасудового набуття з боку АТ «ІМЕКСБАНК» права власності на будівлі стадіону. Зокрема, у постанові зазначено виключно той факт, що в матеріалах справи відсутні докази припинення зобовязань (п. 4.2.7).

Між тим, суд зазначає, що доводи ТОВ «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ» з приводу того, що позивачем порушено процедуру прийняття рішення про визнання правочинів нікчемними не приймаються до уваги, оскільки відповідно до ч. 4 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа ОСОБА_2 вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів як під час дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації, у тому числі звертається до суду з відповідним позовом.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, позов Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» не підлягає задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви відповідно до приписів ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» до відповідачів ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА КОМПАНІЯ «КОНТРАКТ» та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТСЕРВІСКОМПАНІ» про визнання недійсним нікчемного правочину – відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 23 липня 2018р.

Суддя О.Ю. Оборотова