Рішення № 75426207, 13.07.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" липня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/458/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Оборотової О.Ю.,

при секретарі судового засідання Горнович Л.О.

За позовом: Приватного акціонерного товариства «Одеський завод оздоблювальних матеріалів»;

до відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірми «КРОКУС»;

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірми «Світ плюс 2010»

про стягнення

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 08/235, дата видачі: 21.01.2017р.;

Від відповідача: ОСОБА_3, ордер серії ОД №224686 від 14.05.2018р.;

Від третьої особи: не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

15.03.2018 року Приватне акціонерне товариство «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірми «КРОКУС» про стягнення 341791,85 грн. в якості плати за фактичне користування приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач продовжує користуватися приміщенням після закінчення строку дії договору оренди.

Приватне акціонерне товариство «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» зазначає, що оскільки відповідач вчасно не повернув приміщення за актом приймання-передачі, продовжує їм користуватися, а тому повинен сплатити кошти за фактичне користування приміщенням.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.03.2018 року суд залишив позов без руху та запропонував позивачу усунути, встановлені при поданні позовної заяви недоліки, в строк не більше десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

28.03.2018 року, через канцелярію, суд отримав від позивача заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.04.2018р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №916/458/18 за правилами загального позовного провадження.

14.05.2018р. Приватне акціонерне товариство «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» надало до господарського суду Одеської області заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якого позивач збільшив період нарахування плати за фактичне користування приміщенням та заявив додаткову позовну вимогу а саме:

Зобов’язати ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма «КРОКУС» звільнити належні ПрАТ «ОЗОМ» частини нежитлової будівлі за літ «Б», згідно технічного паспорту, розташованої за адресою: м.Одеса, Київське шосе, 5, шляхом демонтажу: приладу «Дракон», який самовільно облаштований ТОВ «КРОКУС ЛТД» на рампі, належній Приватному акціонерному товариству «Одеський завод оздоблювальних матеріалів»; 8 (Вісім) вентиляційних установок; допалювача вентиляційних викидів ДВВ 12МДГ-100Б, який, згідно Додатку № 3 до Договору оренди № 54 від 01 жовтня 2015 року, облаштований ТОВ «КРОКУС ЛТД» на даху нежитлової будівлі літ «Б», згідно технічного паспорту, розташованої за адресою: м. Одеса, Київське шосе, 5.

Суд не приймає заяву про зміну предмету спору від 14.05.2018р. в частині зобов’язання звільнити частину нежитлової будівлі, оскільки чинним ГПК України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. (з відповідними змінами та доповненнями) в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Отже, аналіз підстав та предмету додатково заявлених позовних вимог дає змогу прийти до висновку, що позивачем в межах справи №916/458/18 заявлено окремий позов, оскільки додаткові вимоги взагалі мають інші підстави, які не є тотожними, підставам що викладені в позовній заяві.

Таким чином, заява про зміну предмету позову від 15.06.2018р. залишається судом без розгляду в частині зобов’язання звільнити частину нежитлової будівлі, предметом спору по справі №916/458/18 є стягнення 470002,35грн. в якості плати за фактичне користування приміщенням.

14.05.2018р. від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірми «КРОКУС» до господарського суду Одеської області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує з приводу задоволення позовних вимог.

В обґрунтування правової позиції, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма «КРОКУС» зазначає, що відповідач оплатив орендну плату за серпень-вересень 2017р. на загальну суму 210000грн. Крім цього відповідач зазначає, що позивачем невірно розраховано орендна плата, а також після закінчення строку дії договору стягнення орендної плати взагалі є безпідставним.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.05.2018р. залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірму «Світ плюс 2010». Продовжено строк підготовчого провадження у справі № 916/458/18 на тридцять днів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.06.2018р. закрито підготовче провадження у справі № 916/458/18. Призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 02 липня 2018 р. о 15 год. 30 хв.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив:

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.10.2017 ухваленим у справі № 916/1962/17 (а.с. 23-29), за позовом Приватного акціонерного товариства «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірми «КРОКУС» яке, відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду набрало законної сили 16 січня 2018р. (а.с. 30-32), встановлені наступні обставини.

01 жовтня 2015р. між Приватним акціонерним товариства «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» (ПрАТ «ОЗОМ», Орендодавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірмою «КРОКУС» (ТОВ «КРОКУС ЛТД», Орендар) був укладений Договір оренди нежитлових приміщень №54 , згідно якого Орендодавець зобов’язується передати за цим Договором Орендарю у користування за плату та на визначений строк , розташовані за адресою : м.Одеса, Ленінградське шосе, 5, приміщення для виробничо-господарської діяльності : літ.»А»- 263,4 кв.м – для цільового використання під офіс; літ.»Б»- 1867,9 кв.м- для цільового використання під виробничі лінії; літ.»Б»- 36 кв.м – для цільового використання під офіс; літ.»Б»- 104,4 кв.м – для цільового використання під склад. Загальна площа приміщень – 2 271,7 кв.м.

У той же день, 01.10.2015р. сторонами був складений акт приймання-передачі нежилих приміщень від Орендодавця Орендарю.

Відповідно до розділу V Договору, він набирає чинності з дня його підписання повноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками. Строк оренди приміщень за цим Договором становить з 01.10.2015р. по 30.09.2016р., та відраховується з дати передачі приміщень орендодавцем Орендарю у користування на підставі акту приймання-передачі приміщень. Строк оренди вважається таким , що припинився з дати дострокового розірвання цього Договору. (п.5.2). Розірвання Договору здійснюється на умовах, передбачених діючим господарським законодавством України та умовах цього Договору.

Згідно п.п.5.5.4 Договору у випадку, якщо Орендодавцю будуть необхідні для виробничих цілей орендовані Орендарем приміщення, Орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір за умови попередження Орендаря за шість місяців до розірвання Договору.

Згідно умов Договору, з урахуванням додаткової угоди №5 від 21.09.2016р., сторони дійшли згоди, зокрема, продовжити строк дії Договору до 30.09.2017р.

Судом, у рішенні від 15.05.2017 ухваленим у справі № 916/1962/17 встановлено, що саме цю дату сторони визначили такою, після якої Договір оренди нежитлових приміщень №54 від 01.10.2015р. припиняється. Подальше листування сторін за Договором не містить домовленості сторін щодо продовження строку його дії. Листом від 06.10.2017р. за №10/291 ПрАТ «ОЗОМ» дозволило ТОВ «КРОКУС ЛТД» користуватися лише послугами по електро-, водопостачанню та водовідведенню до кінця жовтня 2017р. для закінчення технологічного процесу. Мова про продовження строку дії Договору або продовження користування Орендарем нежитловими приміщеннями , які були об’єктом оренди за Договором оренди нежитлових приміщень №54 від 01.10.2015р. у зазначеному листі не йде.

Відповідно до п.6.1 Договору після закінчення строку оренди, при достроковому розірванні Договору, Орендар звільняє приміщення та передає його Орендодавцю у тому ж стані, в якому Орендар прийняв приміщення в оренду, з урахуванням невід’ємних поліпшень, проведених після передачі приміщення Орендодавцем Орендарю, з урахуванням нормального зносу, а також вивозить всі свої товари, майно та від’ємні поліпшення з приміщень. За умовами п.6.4 Договору у випадку припинення Договору Орендар зобов’язаний передати Орендодавцю приміщення протягом 14 календарних днів з моменту закінчення строку оренди. При цьому, приміщення вважається фактично переданим (поверненим) Орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі.

З урахуванням зазначених умов Договору, враховуючи закінчення 30.09.2017р. строку дії Договору оренди нежитлових приміщень №54 від 01.10.2015р., суд визнав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача щодо виселення ТОВ «КРОКУС ЛТД» із займаних ним на момент розгляду справи нежитлових приміщень, загальною площею 820,3 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, Київське (Ленінградське) шосе, 5 (у будівлі за літ.»Б» згідно технічного паспорту), що належать ПрАТ «ОЗОМ» та перебували у орендному користуванні ТОВ «КРОКУС ЛТД» на підставі Договору оренди нежитлових приміщень № 54 від 01.10.2015р.

В межах справи №916/458/18, Приватне акціонерне товариство «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» зазначає, що фактично рішення від 15.05.2017 ухвалене у справі № 916/1962/17 було виконано 17.04.2018р. про що свідчить акт державного виконавця АСВП№55744532 (а.с.110).

Отже, за переконанням позивача, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма «КРОКУС» повинна оплатити Приватному акціонерному товариству «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» 470002,35грн. в якості плати за фактичне користування приміщенням.

Розрахунок плати за фактичне користування приміщенням зроблено позивачем наступним чином: з серпня 2017р. по лютий 2018р. по 56965,31грн. за місяць (822,3 кв.м. * 2,4 дол. США курс 28,864823грн.), березень 2018р. 45758,87грн (718,3 кв.м. * 2,4 дол. США курс 26,5435грн.) та 17 днів квітня 2018р. (718,3 кв.м. * 2,4 дол. США курс 26,0893грн.)

Дані обставини зумовили звернення позивача до господарського суду із відповідним позовом, з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем та прийняття відповідачем в оренду спірного майна, оскільки 01.10.2015р. сторонами був складений акт приймання-передачі нежилих приміщень від Орендодавця Орендарю.

Фактично приміщення було передано позивачу 17.04.2018р. про що свідчить акт державного виконавця АСВП№55744532.

Наведені обставини не заперечувалися сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

При цьому, частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відтак, в силу приписів ст. 291 Господарського кодексу України, спірний договір є таким, що припинив свою дію 30.09.2017р., що встановлено рішення від 15.05.2017 ухваленим у справі № 916/1962/17, дана обставина є преюдиційною та не доказується при розгляді даної справи у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

За змістом ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму, Цивільним кодексом України.

Частинами 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Тобто, з урахуванням викладеного, сторони не позбавлені передбачити в договорі оренди положення щодо обов'язку орендаря сплачувати орендодавцю орендну плату після припинення дії договору оренди до дня фактичного повернення майна.

Таке право сторін повністю узгоджується із приписами глави 58 Цивільного кодексу України, оскільки буде передбачати продовження обов'язку внесення плати за користування майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Отже, суд акцентує увагу, що будь-який рівнозначний пункт щодо обов'язку сплати орендних платежів після припинення дії договору оренди до дня фактичного повернення майна в розумінні ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України повинен бути обумовленим договором, як відступ сторін від загального правила, та свідчити про продовження існування зобов'язання орендаря по сплаті плати на користь орендодавця, яке буде припинено в момент фактичного повернення майна.

В даному випадку, положеннями договору сторонами не було встановлено обов'язку орендаря по сплаті орендної плати за весь час фактичного користування орендованим майном до його повернення орендарю, а тому правова позиція позивача з приводу можливості стягнення плати після закінчення дії договору є безпідставною.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 червня 2018 по справі № 910/22027/16.

Крім цього, відповідно до постанови Верховного Суду України від 16 березня 2016 по справі № 3-64гс16 (а.с. 111-113) узагальнено практику розгляду аналогічних справ та встановлено можливість стягнення плати після закінчення дії договору виключно у випадку, якщо сторони передбачили такі положення в самому договорі.

«Орендна плата може нараховуватися орендодавцем, сплачуватися орендарем чи стягуватися з нього в судовому порядку лише за період дії договору оренди аж до моменту його припинення, тобто в межах чинного договору оренди. З моменту припинення договору оренди припиненими слід вважати зобов’язання орендаря зі сплати орендної плати на майбутнє, а саме за час фактичного безпідставного користування майном до його повернення орендодавцеві.»

Умовами договору оренди не передбачено обов’язку орендаря сплачувати будь-які платежі після припинення договору, а тому суд не приймає правову позицію позивача, яка ґрунтується на тому що у зв’язку з припиненням договору, у відповідача існує обов’язок оплатити час фактичного користування приміщенням.

Крім цього, варто зазначити, що розрахунок плати за фактичне користування приміщенням зроблений позивачем всупереч умовам договору та нормам чинних нормативно-правових актів.

Приватне акціонерне товариство «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» вважає, що відповідач повинен сплатити: з серпня 2017р. по лютий 2018р. по 56965,31грн. за місяць (822,3 кв.м. * 2,4 дол. США курс 28,864823грн.), березень 2018р. 45758,87грн (718,3 кв.м. * 2,4 дол. США курс 26,5435грн.) та 17 днів квітня 2018р. (718,3 кв.м. * 2,4 дол. США курс 26,0893грн.) (а.с.75).

Відповідно до п. 4.1 договору оренди, сума орендної плати всього складає 11585,67грн.за один календарний місяць з ПДВ, що еквівалентно 544 дол. США на момент укладення договору.

Суд звертає увагу, що в п. 4.6., сторони передбачили, що розмір орендної плати залежить від вартості 1 кв.м., є договірним та може змінюватися в сторону збільшення або зменшення в залежності від конь’юктури ринку нерухомості, як в м. Одесі в цілому, так і в місці розташування об’єкту оренди, а також до офіційного курсу долара США, на підставі додаткової угоди, яка є невід’ємною частиною договору.

Суд погоджується з правовою позицією відповідача, з приводу того, що розрахунок позивача по 2,4 долара США за 1 кв. м. є безпідставним, оскільки сторонами в не було укладено додаткової угоди до договору, щодо зміни розміру орендної плати.

Крім цього, суд зазначає, що навіть, якщо припустити існування такого узгодження, існує невідповідність, вимогам ст.524 ЦК України, якою встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Стаття 524 ЦК України вимагає, щоб зобов’язання виражалося у гривні (ч.1 ст.524 ЦК України), та надає сторонам договору право визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, тобто еквівалент в іноземній валюті вже вираженого в гривні зобов’язання.

З урахуванням положень чинного законодавства, суд взагалі не приймає до уваги розрахунок, який здійснено позивачем, оскільки зобов’язання виражено в іноземній валюті та суперечить умовам укладеного між сторонами договору.

Також суд не приймає правову позицію відповідача з приводу перерахування 210000грн. в якості сплати орендної плати за серпень-вересень 2017р., оскільки в платіжних дорученнях №236 від 18.10.2017р.; №247 від 20.10.2017р. та №250 від 30.10.2017р. (а.с.107-109) чітко визначено призначення платежу, а саме відшкодування витрат за електроенергію.

Крім цього, суд критично оцінює твердження відповідача з приводу того, що бухгалтерська довідка та акт звірки взаємних розрахунків підтверджує факт зарахування даних коштів в якості орендної плати, оскільки, по-перше дані документи не є первинними, а тому не можуть бути належними та допустимими доказами, по-друге, навіть в акті звірки взаємних розрахунків (а.с.106) відповідачу взагалі не нараховувалась орендна плата, отже акт звірки взаємних розрахунків, який наданий відповідачем взагалі був складений без урахування орендної плати.

Суд зазначає, що відшкодування витрат за електроенергію, чи будь-яких інших платежів, окрім плати за фактичне користування приміщенням, не є предметом розгляду справи №916/458/18 а тому не приймається судом до уваги.

Крім цього, суд не приймає до уваги пояснення представників сторін, які стосуються звільнення частини нежитлової будівлі, оскільки це також не відноситься до предмету спору по справі №916/458/18, так як в даній частині судом було відмовлено позивачу в заяві про збільшення позовних вимог.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, позов Приватного акціонерного товариства «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» не підлягає задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви відповідно до приписів ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Одеський завод оздоблювальних матеріалів» до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірми «КРОКУС» про стягнення плати за фактичне користування приміщенням – відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 23 липня 2018р.

Суддя О.Ю. Оборотова