Постанова № 75414798, 18.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 640/20331/16-ц Головуючий суддя І інстанції Нев'ядомський Д. В.

Провадження № 22-ц/790/2967/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори про право власності та інші речові права про приватну власність

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Харківської міської ради, третя особа Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради про визнання права власності на частку нерухомого майна,

в с т а н о в и в:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа Інспекція ДАБК про визнання права власності на частку нерухомого майна, а саме об’єкт житлової нерухомості - 3/12 частини житлового будинку №281, що знаходиться по вул. Шевченка у м. Харкові.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з народження і по сьогодні вона проживає у житловому будинку № 281, розташованому по вул. Шевченка у м. Харкові, з 10 квітня 1992 року на підставі договору дарування, укладеного між нею та її рідною матір’ю - ОСОБА_4, Позивач стала власницею 9/12 частин цього будинку. Згодом, Позивач подарувала 9/12 частин будинку своїй доньці - ОСОБА_5. ОСОБА_5 03.10.2016 продала 9/12 частин будинку своїй сестрі - ОСОБА_6, яка і є його власницею на сьогоднішній день. При підготовці документів для продажу будинку ОСОБА_5 отримала довідку КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 08.09.2016, з якої вбачається, що власниками будинку станом на 31.12.2012 р. були: ОСОБА_3 - 9/12 частин, ОСОБА_7 - 1/12 частина. Відповідно до п. 2 зазначеної довідки 2/12 частини житлового будинку з надвірними будівлями на праві власності не зареєстровано. ОСОБА_7 був братом діда Позивачки. Він помер 25.06.1989 року. Після його смерті ніхто не прийняв спадщину і вже майже 30 років 1/12 будинку зареєстрована на ньому. Протягом всього свого життя Позивач утримує цей будинок, сплачує комунальні послуги, земельний податок, отримує поштову кореспонденцію, пенсію та перебуває на медичному обліку за адресою: м. Харків, вул. Шевченко, буд. 281. У зв'язку з тим, що Позивачка добросовісно, відкрито, безперервно володіла 3/12 частинами будинку, вона має право на визнання права власності за нею на 3/12 частки цього будинку на підставі ст. 344 ЦК України, що і стало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2018 року позов ОСОБА_3 – задоволено.

Визнано за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, право власності на 3/12 частини житлового будинку, розташованого за адресою: м. Харків вул.. Шевченка, 281 в порядку набувальної давності.

Стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 судовий збір у сумі 2299, 41 грн. (дві тисячі двісті дев’яносто дев’ять гривень сорок одну копійку).

В апеляційній скарзі представник Харківської міської ради – ОСОБА_8 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначено, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є незаконним та необґрунтованим, у зв’язку з чим підлягає скасуванню.

Вказано, що ОСОБА_3 не є добросовісним володільцем майна, право на яке вона просить визнати за собою, оскільки на момент заволодіння майном померлого вона знала або повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності на 1/2 частину житлового будинку. Зазначено, що за набувальною давністю право власності на майно може бути набуто на майно, яке належить на праві приватної власності іншій особі, а не особі, яка заявляє про давність володіння, а також на безхазяйну річ.

Зауважено, що в результаті самовільного переобладнання спірного домоволодіння було побудовано та переобладнано приміщення зазначеного будинку. Послався на те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Вказано, що в матеріалах справи відсутня дозвільна документація на право виконання будівельних робіт з будівництва об’єкту та вводу його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку стосовно спірного домоволодіння.

ОСОБА_3 суду було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування відзиву зазначила, що є добросовісним набувачем, оскільки заволодіння спірним майном відбулось без порушення норм права.

Вказала, що просить визнати за собою право власності лише на частину будинку, яка прийнята в експлуатацію та зареєстрована належним чином. Питання визнання права власності на самочинне будівництво у даній справі не є предметом спору.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що з народження (16.03.1947 р.) й по сьогодні ОСОБА_3 проживає у житловому будинку №281, розташованому по вул. Шевченка у м. Харкові, а з 10 квітня 1992 року на підставі договору дарування, укладеного Позивачкою з її рідною матір’ю - ОСОБА_4, посвідченого восьмою Харківською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за №2-3223 Позивачка стала власницею 9/12 частин цього будинку.

Позивач 09.02.1996 подарувала 9/12 частин будинку своїй доньці - ОСОБА_5, що підтверджується договором дарування, посвідченого восьмою Харківською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 4-863.

ОСОБА_5 03.10.2016 продала 9/12 частин будинку своїй сестрі - ОСОБА_6, яка і є його власницею на сьогоднішній день, що підтверджується договором купівлі-продажу від 03.10.2016, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за № 1285.

При підготовці документів для продажу будинку ОСОБА_5 отримала довідку КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» №2501944 від 08.09.2016 року. Відповідно цієї довідки власниками будинку станом на 31.12.2012 р. були: ОСОБА_3 - 9/12 частин, ОСОБА_7 - 1/12 частина. Відповідно до п. 2 зазначеної довідки 2/12 частини житлового будинку з надвірними будівлями на праві власності не зареєстровано.

ОСОБА_7 був братом діда Позивачки. Він помер 25.06.1989, що підтверджується записом акту про смерть №7803.

Після його смерті ніхто не прийняв спадщину і вже майже 30 років 1/12 частина будинку зареєстрована на ньому. Відсутність спадкоємців та наявності спадкової справи підтверджується інформаційною довідкою зі спадкового реєстру № 45288312 від 03.10.2016.

Також на підтвердження добросовісного утримання будинку позивач додала копії квитанцій про сплату комунальних послуг та земельного податку, копією податкового повідомлення – рішення.

В судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_10 яка пояснила, що вона є сусідкою позивача та вказала, що дійсно довгий час ОСОБА_3 мешкає за адресою: м. Харків вул. Шевченко буд. 281, та утримує цей будинок.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що позивач добросовісно володіє житловим будинком №281, що знаходиться по вул. Шевченко у м. Харкові відкрито, утримує будинок, сплачує комунальні платежі, добросовісно користується нерухомим майном, а інші особи не заявляють вимог щодо повернення вказаного нерухомого майна, і визнання права власності не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено зазначеним Кодексом.

За правилами ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Відповідно до роз’яснень судам, які містяться у п.п. 9, 11, 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

Ураховуючи положення п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Чинним цивільним законодавством набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб'єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Відповідно до п. 6 листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-150/0/4-13 від 28.01.2013 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», для набуття права власності на нерухоме майно перебігу строку набувальної давності недостатньо. Умови набувальної давності підтверджуються судовим рішенням. Давнісний володілець повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння.

Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом.

При вирішенні спорів, пов'язаних з правом власності в силу набувальної давності, судам слід враховувати наступне:

- право власності на нерухоме майно можна набувати за набувальною давністю лише після 01 січня 2011 року;

- задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 334 ЦК можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності володіння;

- за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

За правилами частини першої статті 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Положеннями частини другої вказаної статті передбачено, що безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені.

Апелянт не надав доказів на підтвердження того, що спірна частка будинку була визнана судом безхазяйним майном, або що позивач має право на це майно в порядку спадкування.

Виходячи зі змісту статей 335 і 344 ЦК України, взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об'єкт третіми особами за набувальною давністю.

Під час апеляційного розгляду справи колегія суддів дослідила оригінал будинкової книги, в результаті чого були підтверджені висновки суду першої інстанції про те, що позивач є добросовісним набувачем і користувачем вищевказаного будинку.

Однак суд першої інстанції всупереч положень ст. 263 ЦПК України про законність та обґрунтованість рішення не з’ясував, що відповідно до технічного паспорту на вказаний будинок, виготовленого 07 липня 2005 року, власник ОСОБА_5, в експлікації вказано про самовільно збудовані (переобладнанні) приміщення в будинку літ. А-1 за адресою вулиця Шевченка, 281 в м. Харкові: 2-5 житлова кімната площею 17,6 кв,м.; 2-6 коридор площею 5,7 кв.м.; 2-7 кухня площею 12,0 кв.м.; 2-8 коридор площею 3,4 кв.м.; 2-9 кухня площею 9,8 кв.м.

Оскільки самочинно збудоване (перебудоване) майно не підлягає визнанню в порядку набувальної давності, законом передбачено у даному випадку інший, досудовий порядок визнання права власності на таке майно, то відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає зміні. В цій частині у задоволенні позову слід вимовити, за його безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381-384, 389-392 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради- задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2018 року змінити.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку набувальної давності на самовільно збудовані (переобладнанні) приміщення в будинку літ. А-1 за адресою вулиця Шевченка, 281 в м. Харкові: 2-5 житлова кімната площею 17,6 кв,м.; 2-6 коридор площею 5,7 кв.м.; 2-7 кухня площею 12,0 кв.м.; 2-8 коридор площею 3,4 кв.м.; 2-9 кухня площею 9,8 кв.м.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 19 липня 2018 року.

Головуючий: В.Б. Яцина.

Судді: І.О.Бровченко.

ОСОБА_2.