Постанова № 75414799, 17.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 липня 2018 року

м.Харків

справа № 643/15409/17

провадження № 22-ц/790/3285/18

Апеляційний суд Харківської області у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Кругової С.С., Колтунової А.І.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивачі – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі – ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом та виселення за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2018 року, постановлене під головуванням судді Скотаря А.Ю., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 24 квітня 2018 року), -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом та виселення.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 19 квітня 2018 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житлом за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений останньою судовий збір в розмірі 640 гривень. В задоволенні інших вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати частково рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про визнання його таким, що втратив право користування житлом та виселення. Просили ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказують, що позовні вимоги до ОСОБА_4 також є доведеними та обґрунтованими, він постійно порушує норми співіснування, що є підставою для визнання його таким, що втратив право користування житлом та виселення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання її такою, що втратила право на користування спірним житлом, та в частині стягнення з неї судового збору. Просить ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що вона разом із своїм чоловіком ОСОБА_4 постійно мешкала за адресою: АДРЕСА_1 та займали одну кімнату з чотирьох. За вимушеними обставинами на певний час вона переїхала до с. Богдарівка Шевченківського району Харківської області, де повинна була доглядати за будинком. Через те, що позивачі чинять їй перешкоди у користуванні спірної квартирою, вона тривалий час не проживає в ній, проте несе витрати з обслуговування квартири, сплачує комунальні послуги незважаючи на те, що доступ до квартири не має.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 надали відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3. Вважали скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_3 - підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 втратила право користування квартирою №25 по пр. Тракторобудівників, 71 у місті Харкові, так як ще у 2012 році добровільно залишила квартиру і понад рік не користується нею без поважних на те причин, фактично мешкає разом із сином у с. Богодарівка Шевченківського району Харківської області. Відповідач ОСОБА_4 постійно мешкає у вищевказаній квартирі, підстави для визнання його таким, що втратив право користування житлом за місцем реєстрації та виселення, - відсутні.

Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитись не може.

Судом встановлено, що чотирьохкімнатна ізольована квартира АДРЕСА_2 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 на підставі довідки ЖБК "Восход" від 17.12.1992 року (а.с. 6).

У вказаній квартирі зареєстровано чотири особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2 – позивачі, їх донька - ОСОБА_3 та зять - ОСОБА_4 – відповідачі, а фактично мешкають три – ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 11).

З 01.12.2004 року і по теперішній час відповідач ОСОБА_4 працює на «Комплексі спецмашин і механізмів» КП «Харківводоканал» та проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 60).

З довідки Семенівської сільської ради Шевченківського району Харківської області від 15 грудня 2016 року вбачається, що ОСОБА_3 разом із сином ОСОБА_5 з 01.03.2012 року по цей час мешкають по вул. Молодіжній, 43, с. Богодарівка, Шевченківського району Харківської області (а.с. 10).

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що їх донька з 2012 року не мешкає у квартирі АДРЕСА_2. В березні 2012 вона оселилась у приватному будинку в с. Богодарівка Шевченківського району Харківської області, де мешкає на цей час. Проте з реєстраційного обліку у спірній квартирі не знялась, будь яких коштів за комунальні послуги та квартплату не сплачує. Крім того, ОСОБА_4 не дотримується правил спільного проживання, не бережно відноситься до квартири та майна в ній, комунальні послуги не сплачує та допускає сварки, робить нестерпним життя. На неодноразові прохання добровільно залишити квартиру ОСОБА_4 відмовляється. В зв’язку з чим позивачі просять визнати відповідачів такими, що втратили право користування житлом та виселити їх.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Статтею 116 ЖК України передбачено, що якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

При вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Крім того, виходячи з офіційного характеру заходів запобігання і громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім'ї на підставі статті 116 ЖК без надання іншого жилого приміщення, факт застосування заходів запобігання судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, виконавчими комітетами, іншими уповноваженими органами, а заходів громадського впливу - органами самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, тощо), повинні підтверджуватися письмовими доказами. Неправомірна поведінка правопорушника повинна створювати об'єктивну, а не суб'єктивну неможливість спільного проживання. Тому незначні порушення, а також порушення, що є таким лише на думку окремих осіб у силу їх суб'єктивного сприйняття, продиктованого певним ставленням до правопорушника чи властивостями характеру, не повинні спричиняти виселення. Для виселення за цією підставою необхідно встановити систематичність протиправних дій і безрезультатність застосування до правопорушника заходів попередження і громадського впливу.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_4 постійно мешкає у спірній квартирі, де оселився у 2005 році за згодою позивачів.

З акту перевірки стану кооперативної квартири АДРЕСА_3 встановлено, що комісія ЖК «Восход» дослідила приміщення вказаної квартири та встановили пошкодження приміщення, дверей, меблів, встановлення замку на двері балкону (а.с.35). Проте вказаний акт перевірки стану квартири не свідчить про те, що зазначені пошкодження здійснені ОСОБА_4, та не є належним доказом систематичного руйнування ним житла.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів) який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Посилання позивачів на самоправне зайняття ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_2 та систематичного її руйнування відповідачем також не підтверджується належними доказами.

Матеріали справи не місять жодного доказу того, що ОСОБА_4 систематично руйнує чи псує жиле приміщення, або використовує його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житлом та виселення, відповідає фактичним обставинам справи та ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Разом з тим колегія суддів вважає, що рішення суду в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 та в частині стягнення судового збору, - слід скасувати та в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити виходячи з наступного.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили право користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).

Згідно з частиною четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 з 2012 року не проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1. Разом із сином ОСОБА_5 з 01.03.2012 року по цей час мешкають по вул. Молодіжній, 43, с. Богодарівка, Шевченківського району Харківської області (а.с. 10), проте є зареєстрованою у спірній квартирі (а.с.11).

Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності, та враховувати принцип пропорційності втручання у право на повагу до житла, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про права людини 1950 року.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз’яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з’ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

Сторони не заперечують, що між позивачами та їх донькою, відповідачкою ОСОБА_3, склалися неприязні стосунки. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в односторонньому порядку замінили замки у спірній квартирі, ключі ОСОБА_3 не передали. Зазначені обставини позбавляють ОСОБА_3 права доступу до квартири АДРЕСА_2.

Крім того, відповідачка не втрачає інтерес до вказаної квартири, оскільки там постійно проживає її чоловік ОСОБА_4, знаходяться у квартирі і особисті речі подружжя. Протягом 2011-2018 років вони також постійно сплачують половину вартості комунальних послуг за рахунок спільних коштів подружжя (а.с.40-58).

Факт оплати комунальних послуг відповідачами та факт ненадання ключів ОСОБА_3 після зміни замків на вхідних дверях не заперечували позивачі у справі.

Разом з тим відсутність ключів у ОСОБА_3 та наявність неприязливих стосунків між сторонами утруднює можливість відповідачки користуватись спірною квартирою.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а обов’язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, приймаючи до уваги, що позивачами не надано належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_3 без поважних причин відсутня понад один рік у квартирі, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, - позовні вимоги задоволенню не підлягають за недоведеністю.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що позивачі чинять їй перешкоди у користуванні спірної квартирою, вона тривалий час не проживає в ній, проте несе витрати з обслуговування квартири, сплачує комунальні послуги незважаючи на те, що доступ до квартири не має, - спростовують висновки суду першої інстанції про наявність підстав для визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житлом.

Таким чином, рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2018 року в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 та в частині стягнення судового збору, підлягає скасуванню та в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2018 року в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 та в частині стягнення судового збору, - скасувати та в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: А.І. Колтунова

ОСОБА_6

Повне судове рішення виготовлено 19.07.2018 року.