Постанова № 75406282, 17.07.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/3998/17

Провадження № 22-ц/779/801/2018

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М.

Суддя-доповідач Мелінишин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П.

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.

за участю секретаря Турів О.М.,

учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на рішення Калуського міськрайонного суду в складі судді Миговича О.М., ухвалене 23 квітня 2018 року в м. Калуші Івано-Франківської області у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги мотивовано тим, що з 16 липня 1994 року сторони перебували у шлюбі, який рішенням Калуського міськрайонного суду від 21 вересня 2017 року розірвано. За час спільного проживання ними побудовано домоволодіння по вул. П.Орлика, 28 в м. Калуші. Оскільки згоди щодо порядку поділу спільного майна подружжя не досягнули, просила на підставі статей 60, 69, 70 СК України поділити вказане домоволодіння, визнавши право власності за кожним на 1/2 його частку.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 23 квітня 2018 року позов задоволено частково. За ОСОБА_1 визнано право власності на 1/4, а за ОСОБА_3 – на 3/4 частини домоволодіння №28 по вул. П.Орлика в м. Калуші Івано-Франківської області. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 202,30 грн судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення ОСОБА_1 та представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подали апеляційні скарги, в яких посилаються на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції не було встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення спору та дають можливість суду відступити від засад рівності часток подружжя. Не викладено мотивів відступу від презумпції рівності часток у спільному майні подружжя і в оскаржуваному рішенні.

На її думку, необґрунтованим є також висновок щодо будівництва житлового будинку в період з 1991 року до березня 1994 року. При цьому суд безпідставно послався на примітку до схеми виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель як на доказ закінчення його будівництва у березні 1994 року, оскільки інформація про це у ній відсутня. Натомість, в цій примітці міститься тільки інформація про прийняття 6 грудня 1991 року в експлуатацію фундаменту будинку. Крім того, вона не засвідчена особами, які складали та підписували акт виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель від 7 травня 1991 року. Тому не може вважатися належним доказом.

Не враховано судом і того, що квитанції про придбання будівельних матеріалів датовані 1995-1998 роками, коли сторони перебували у шлюбі. Частина з них не містить жодної інформації на який об’єкт будівництва та на які саме будівельні роботи спрямовані придбані батьком відповідача - ОСОБА_5 будівельні матеріали. Не можуть бути також належним і допустимим доказом пояснення свідків - батьків відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_6, його брата ОСОБА_7, враховуючи їх зацікавленість у результаті розгляду справи.

Крім того, вважає помилковим твердження суду про ненадання нею доказів участі у будівництві спірного будинку, відомостей про час, спосіб та джерело його придбання тощо. На підтвердження вказаних відомостей нею долучено: копію рішення Калуського міськрайонного суду від 21 вересня 2017 року, інформацію з Державного реєстру речових прав, копію технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, копію трудової книжки. Зазначеними документами повністю доведено, що вказане домоволодіння набуто сторонами у період шлюбу.

Окрім того, місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання її представника про виклик свідків: ОСОБА_8М, ОСОБА_9В, ОСОБА_10 У зв’язку із чим позбавив можливості спростувати доводи відповідача щодо обставин будівництва спірного домоволодіння.

На думку апелянта судом також в порушення вимог ст. 141 ЦПК України здійснено розподіл судових витрат.

Посилаючись на вказані обставини просила рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 в апеляційній скарзі зазначає, що давши належну оцінку письмовим доказам та показанням свідків, суд безпідставно визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину спірного домоволодіння. При цьому не врахував, що сам факт прийняття в експлуатацію та реєстрація права власності на домоволодіння № 28 по вул. П.Орлика в м. Калуші в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя. Визначення частки у праві власності подружжя в новоствореному майні здійснюється відповідно до часток їх вкладу у зведення будівлі в період шлюбу. Проте, ОСОБА_1 не представила жодних доказів її трудової участі у придбанні спірного майна чи понесених грошових витрат. А тому просив рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частину вказаного домоволодіння скасувати, ухваливши нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану його представником ОСОБА_4, ОСОБА_1 покликається на необґрунтованість її вимог. Відзив мотивовано тим, що спірне домоволодіння набуте у період їхнього з відповідачем шлюбу, за спільні сумісні кошти, спільною працею та з метою проживання в ньому їхньої сім’ї.

Згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

У зв'язку з чим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 підтримав з наведених у ній мотивів, доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_3 не визнав.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 доводи їхньої апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів, доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 не визнав.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду не відповідає.

Судом встановлено, що 16 липня 1994 року ОСОБА_11 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Калуського міськрайонного суду від 21 вересня 2017 року. 2 жовтня 2017 року це рішення набрало законної сили (а.с.4).

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 покликалась на те, що за час спільного проживання сторонами побудовано домоволодіння по вул. П.Орлика, 28 в м. Калуші. А тому враховуючи рівність часток у спільному майні подружжя просила поділити вказане домоволодіння, визнавши право власності на 1/2 його частку за кожним.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач та члени його сім’ї (батьки та брат) розпочали будівництво спірного будинку у травні 1991 року. Позивач не надала доказів своєї участі у його будівництві, відомостей про час, спосіб та джерела його придбання, участі кожного у придбанні такого тощо. А тому вважав, що за ОСОБА_1 необхідно визнати право власності на 1/4 частину, а за ОСОБА_3 – на 3/4 частини спірного домоволодіння.

Однак, апеляційний суд не може погодитися з такими висновками місцевого суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена норма презюмує набуття подружжям майна в спільну сумісну власність, а тому той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Відтак, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням виконавчого комітету Калуської міської ради від 17 жовтня 1991 року «Про індивідуальне будівництво: надання земельних ділянок у безстрокове користування для індивідуального житлового будівництва, будівництво надвірних споруд, зміна рішень виконкому, прийомка в експлуатацію, будівництво будинків на правах особистої власності та оформлення права власності» ОСОБА_3 надано у безстрокове користування земельну ділянку з земель міської забудови в м. Калуші площею 600 м.кв. для будівництва індивідуального одно (дво) поверхового житлового будинку житловою площею до 80 м.кв., загальною площею до 140 м.кв.( а.с.25-31). Зобов’язано його протягом місяця з дня прийняття рішення одержати у головного архітектора міста будівельний паспорт на забудову земельної ділянки. А також протягом місяця з дня одержання будівельного паспорта укласти з міськвиконкомом договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві особистої власності і посвідчити його в державній нотаріальній конторі, після чого отримати у головного архітектора міста дозвіл на право закладки фундаментів. Побудувати житловий будинок на протязі трьох років з часу нотаріального посвідчення договору та здати його в експлуатацію комісії міської ради народних депутатів (а.с.25-31).

Встановлено, що 7 травня 1991 року районним архітектором ОСОБА_3 видано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, виділеної індивідуальному забудівнику в м. Калуші по вул. Жукова (на даний час ОСОБА_12) №28 (а.с.32-40).

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету від 17 грудня 2003 року №597 «Про прийняття в експлуатацію завершених будівництвом індивідуальних житлових будинків» затверджено акти комісії по прийняттю в експлуатацію завершених будівництвом індивідуальних житлових будинків, побудованих забудовниками без порушень будівельних норм і правил, згідно з додатком 1. Також зазначено про оформлення Івано-Франківським бюро технічної інвентаризації права власності шляхом видачі громадянам свідоцтв на житлові будинки. Згідно витягу з додатку до цього рішення у списку громадян, індивідуальні житлові будинки, яких прийнято в експлуатацію під №6 зазначено прізвище ОСОБА_3, адреса будівництва - вул. Орлика, 28 (а.с.41).

На підставі вказаного рішення 22 січня 2004 року відповідачу видано свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння. В ньому міститься опис об’єкта: житловий будинок, А, 117,9 кв.м.; підвал, ПдА, 24,3 кв.м.; тамбур, А1, 14,6 кв.м.; гараж, Б, 26,1 кв.м.; стайня, В, 22,4 кв.м.; вбиральня, Г; криниця, І; огорожа,1, 43,2 кв.м.; огорожа, 2, 18,0 кв.м. (а.с.42).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта на підставі вказаного свідоцтва 17 лютого 2004 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на домоволодіння №28 по вул. П.Орлика в м. Калуші (а.с.5).

Зі змісту копії будинкової книги вбачається, що після реєстрації права власності на спірне домоволодіння 27 лютого 2004 року розпочато ведення будинкової книги для прописки громадян, що проживають на ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як пояснили у судовому засіданні апеляційного суду свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 станом на час одруження сторін (липень 1994 року) було зведено тільки фундамент під житловий будинок. Будівництво спірного будинку здійснювалось протягом 1996-1998 років. У цей період сторони проживали у будинку батьків ОСОБА_1 у с. Підмихайля Калуського району. У 1998 році у зв’язку із готовністю частини будинку та можливістю її використання перейшли проживати у спірне домоволодіння.

1998 рік побудови житлового будинку, гаражу, стайні і убиральні зазначено і в технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок №28 вул. П.Орлика м. Калуш, виготовленого 7 листопада 2017 року на замовлення ОСОБА_1 При цьому вказано, що інвентаризаційна вартість спірного домоволодіння становить 880 917 грн (а.с.6-11). Також колегія суддів враховує, що відповідачем ні в першій інстанції, ні його представником апеляційному суду не представлено іншого технічного паспорта на спірний житловий будинок, зокрема того, згідно якого проведено опис нерухомого майна при оформленні права власності ОСОБА_3 (а.с.42).

Відтак, суд критично оцінює пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_13 (батьків відповідача), ОСОБА_7 (його брата) та ОСОБА_14, наданих в суді першої інстанції, щодо закінчення будівництва житлового будинку до одруження сторін.

Надуманими є також доводи представника ОСОБА_3 про те, що факт закінчення будівництва житлового будинку у березні 1994 року підтверджується приміткою до схеми виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель. Зі змісту вказаної схеми вбачається, що примітка від 6 грудня 1991 року містить тільки інформацію зведення фундаменту.

Аналогічно, не підтверджують факт будівництва домоволодіння у період з 1991 року до 1994 року долучені до справи копії накладних, квитанцій та чеків (а.с. 46-75). Такі, на думку колегії суддів, не є переконливими та беззаперечними доказами використання зазначених будівельних матеріалів в ході спорудження саме спірного житлового будинку. Водночас частина з них на прізвище ОСОБА_3 датована 1995-1997 роками, тобто після укладення сторонами шлюбу (а с.65, 66, 67).

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; показаннями свідків.

При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1, 2 статті 77 ЦПК України).

Як передбачено статтями 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Зважаючи на вищенаведене, беручи до уваги встановлену ст. 60 СК України презумпцію виникнення права спільної сумісної власності апеляційний суд вважає, що спірне домоволодіння є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частках. При цьому поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Ураховуючи фундаментальні принципи цивільного процесу, а саме змагальність та диспозитивність, з огляду на те, що відповідач ОСОБА_3 в цілому заперечує право позивача на частку в спільному сумісному майні подружжя, оскільки таке належить йому на праві приватної власності, питання призначення експертизи відносно вартості фундаменту не вирішувалося.

Відтак, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права рішення, що призвело до неправильного вирішення справи, не може залишатися в силі і підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Відповідно, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя необхідно визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності за кожним на 1/2 частину домоволодіння №28, яке знаходиться по вул. П.Орлика в м. Калуші Івано-Франківської області вартістю 880 917 грн.

Розподіл судових витрат слід покласти на сторін відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Зокрема, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 7 708,04 грн понесених судових витрат (4 404,60 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви + 3 303,44 грн судового збору за подання апеляційної скарги з огляду на межі оскарження судового рішення).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 23 квітня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задовольнити.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності за кожним на 1/2 частину домоволодіння №28, яке знаходиться по вул. П.Орлика в м. Калуші Івано-Франківської області вартістю 880 917 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 7 708,04 грн понесених судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 липня 2018 року.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.В. Пнівчук

ОСОБА_15