Постанова № 75363667, 17.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/644/18 17.07.2018

Провадження №22-ц/784/1115/18

Єдиний унікальний номер судової справи № 473/644/18

Провадження № 22-ц/784/1115/18

Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

Категорія № 46

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 липня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської

області у складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Цуркан І.І.,

за участю представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 травня 2018 року, яке ухвалено у приміщенні цього ж суду головуючим суддеюРотар М.М., вступна та резолютивна частина якого проголошено о 14 год.31 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,-

В С Т А Н О В И Л А

05 березня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позову позивач зазначала, що їй на підставі договору купівлі-продажу від 04 травня 2001 року належить квартира АДРЕСА_1.

У даній квартирі проживав та був зареєстрований її колишній чоловік ОСОБА_4, шлюб з яким рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 жовтня 2013 року розірвано.

Посилаючись на те, що відповідач з 01 січня 2013 року не проживає у спірній квартирі, участі у сплаті комунальних послуг не приймає, всі витрати, пов'язані з утримання квартири вона змушена нести сама, та з врахуванням вимог ч.2 ст.405 ЦК України, позивач просила визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою №25 по вул.Шевченка,53 у м. Вознесенськ Миколаївської області.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3- ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Відповідач відзив не надав.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив про її задоволення.

Позивач та відповідач про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, до суду не з’явилися.

В силу ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності осіб, які не з’явилися до суду.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 не може бути визнаний таким, що втратив право на користування жилою площею, оскільки квартира придбана позивачем під час перебування з ним у шлюбі і є об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя.

Колегія суддів з таким висновком погоджується, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст.47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Це ж положення закріплено в ст.9 ЖК України, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно із ч.2 ст.405 ЦК України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі з 21 вересня 1989 року (а.с. 8,10).

За договором купівлі-продажу від 04 травня 2001 року ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 та зареєструвала право власності в БТІ (а.с.11,зв.).

Спірна квартира складається з трьох жилих кімнат, житлово площею 40.5 кв. м, загальною площею 58.7 кв.м., в якій зареєстровані вона та відповідач.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 жовтня 2013 року шлюб між ними розірвано (а.с. 19-20).

Положеннями ст. 22 КпШС України, який був чинний на час набуття спірного майна та ст.60 СК України, який аналогічним чином урегульовував спірні правовідносини, презюмується спільність майна подружжя, набутого подружжям за час шлюбу.

Таким чином, вищенаведеним презюмується право власності сторін на спірну квартиру.

Відповідно до ст.68 СК України, що діяла на час розірвання шлюбу між сторонами, розірвання шлюбу, не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу.

Загальні засади здійснення права власності визначені Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх інших співвласників.

Відповідно до ч. 1 ст. 319, ч. 2 ст. 321 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суд першої інстанції вірно вважав, що ОСОБА_4 фактично є не членом сім'ї власника житла, а є співвласником спірної квартири.

Сама по собі відсутність власника за місцезнаходженням належного його майна не є встановленою законом підставою для позбавлення його права користування житлом.

Оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (ст. 41 Конституції України, ст.ст.316-319 ЦК), то власник на підставі ст. 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням.

Таким чином, до відповідача не підлягають застосуванню вимоги ч. 2 ст. 405 ЦК України, а права позивача не підлягають захисту у обраний нею спосіб.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

Так, стаття 57 СК України визначає перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Зокрема, це майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Спірна квартира придбана позивачкою під час перебування у шлюбі з відповідачем. Даних про те, що ця квартира у встановленому законом порядку була визнана особистою власністю ОСОБА_3, остання суду не надала.

Не впливають на правильність судового рішення і доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачка несе тягар утримання спірного житла, оскільки ОСОБА_3 не позбавлена можливості захистити свої майнові права у інший спосіб, відповідно до ст.16 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на ст.72 СК України, зокрема, на те, що ОСОБА_4 у встановлений законом строк не претендував на частину спірної квартири, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст.ст.9,10,11КпШС України, які кореспондуються із положеннями ч.2 ст.72 СК України, позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався, або міг дізнатися про порушення свого права власності. При цьому, застосування строку позовної давності можливо лише при пред'явленні таких вимог співвласником.

Отже, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Підстав, передбачених ст.376 ЦПК України для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 травня 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадку та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

ОСОБА_6

_______________

Повний текст постанови складено 18.07.2018 р.