Ухвала суду № 75363381, 18.07.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/522/16-ц

Номер провадження 4-с/489/38/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року м. Миколаїв,

вул. Космонавтів,81/16 (81/17),

зал судових засідань №11

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретар судового засідання - Супрун Т.О.,

за участі:

скаржника – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 23.04.2018, винесену заступником начальника Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ

У травні 2018 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою, якою просив визнати неправомірною постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 23.04.2018, винесену заступником начальника відділу Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2 та зобов’язати державного виконавця скасувати вказану постанову і винести постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Вказував на те, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 54787639 з примусового виконання виконавчого листа № 489/522/16-ц від 28.10.2016 р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОСОБА_3 Аваль" грошових коштів в сумі 597 110,97 грн. Зазначає, що про відкриття виконавчого провадження йому було не відомо, оскільки ані постанову, ані рішення суду він не отримував. Він підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", тому державний виконавець повинен був винести постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Справа призначена до розгляду в судовому засіданні.

Скаржник в судовому засіданні скаргу підтримав.

Представник Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області у судове засідання не з'явився.

Дослідивши надані докази, суд встановив таке.

02 червня 2016 року Ленінським районним судом м. Миколаєва ухвалено заочне рішення у справі за позовом ПАТ «ОСОБА_3 банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відповідно до якого позовні вимоги було задоволено. А саме, стягнуто з відповідача на користь ПАТ «ОСОБА_3 банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в розмірі 588 286 грн. 67 коп., а також 8 824 грн. 30 коп. судового збору.

28 жовтня 2016 року судом видано виконавчий лист у зазначеній справі, який стягувачем було подано для примусового виконання.

Згідно ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

23 квітня 2018 року заступником начальника Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2 було винесено Постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника ОСОБА_1, якою описано і накладено арешт на житловий будинок за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с. Шурине, вул. Шкільна, 13 та земельну ділянку загальною площею 0,25 га кадастровий номер 4824280209:10:010:0012, що знаходиться за тією ж адресою.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що постанова не містить усіх відомостей передбачених законом, та на нерухоме майно розповсюджується дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", тому державний виконавець повинен був не вчиняти виконавчі дії, а винести постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Натомість дослідивши надані заявником докази та матеріали виконавчого провадження, суд дійшов висновку, що державним виконавцем виконавчі дії в межах виконавчого провадження № 50515480 вчинялись у відповідності до вимог ЗУ «Про виконавче провадження» з огляду на таке.

Скаржником, в межах виконавчого провадження, державному виконавцю не було надано документів, на підтвердження того, що він підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", це вбачається з матеріалів виконавчого провадження, яке не містить заяв або документів, наданих боржником.

Відповідно до ст. 1 вказаного закону, протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;

Тобто, боржником державному виконавцю повинно було бути надано докази того, що:

- нерухоме майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами в іноземній валюті;

- житловий будинок використовується як місце постійного проживання скаржника;

- у скаржника у власності відсутнє інше нерухоме житлове майно ;

- площа будинку не перевищує 250 кв. метрів .

Натомість, стягувач зазначив, що у власності боржника є квартира АДРЕСА_1.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договору іпотеки скаржник був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, на момент розгляду позову банку та на цей час - за адресою: м. Миколаїв, вул. Кругова, 47, відсутня технічна характеристика щодо житлового будинку, хоча її показники містяться у іпотечному договорі, відсутні дані щодо місця постійного проживання боржника.

Отже, на момент винесення оскаржуваної постанови та на цей час у державного виконавця відсутні достатні дані, необхідні для вирішення питання щодо дії мораторію.

Матеріали справи вказують на те, що Додаткова угода від 02.03.2015 року, якою внесено зміни до кредитного договору, зокрема п. 1.1 зазначено, що кредитор з 03.03.2015 відкриває Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом 30 000 дол. США та 949045,77 грн. і транш у гривні надається на рефінансування заборгованості за кредитом у валюті. Сам іпотечний договір містить дані щодо кредиту в іноземній валюті .

Проте, виконавчий лист містить відомості про стягнення заборгованості за кредитним договором у гривні, отже при відкритті провадження у справі державний виконавець був позбавлений можливості самостійно з'ясувати усі необхідні складові для вирішення спірного питання.

Не зазначення у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника кількості кімнат, матеріалів стін тощо не може бути підставою для скасування постанови, оскільки в ній містяться індивідуально визначальні ознаки житлового будинку.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що державний виконавець при винесенні постанови діяв в межах вимог передбачених Законом України «Про виконавче провадження», та на час розгляду справи у суду також немає усіх необхідних даних для визначення питання щодо дії мораторію, суд вважає, що заявлені вимоги необґрунтовані та в їх задоволенні необхідно відмовити.

На підставі ст. 447 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 23.04.2018, винесену заступником начальника Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2 – відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається Апеляційному суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення або з дня складання повного тексту ухвали. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 18.07.2018 року.

Суддя Н.С. Тихонова