Постанова № 75335010, 12.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/978/18 Головуючий у І інстанції Муранова-Лесів І. В.Провадження № 22-ц/780/2133/18 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я. С.Категорія 18 12.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

за участі секретаря Удовиченко В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2018 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» та ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, визнання недійсними договорів відчуження часток у статутному капіталі,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом та одночасно подала заяву, в якій просила застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ТОВ «ФК «Арсенал-Київ», встановлення заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розпоряджатися своїми частками у статутному капіталі товариства, посилаючись на те, що нею пред'явлений позов про поділ майна подружжя - частки статутного капіталу ТОВ «ФК «Арсенал-Київ», а також визнання недійсними договорів відчуження часток в статутному капіталі товариства, що укладений між відповідачами, а тому

на її думку, невжиття заходив забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2018 року заяву задоволено.

Накладено арешт на майно ТОВ «ФК «Арсенал-Київ» у межах суми стягнення 7 000 000 гривень, заборонено ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розпоряджатися (продавати, дарувати, передавати чи іншим чином відступати, відчужувати, зменшувати частку, виходити зі складу учасників, передавати у заставу) своїми частками (їх частинами) у статутному капіталі ТОВ «ФК «Арсенал-Київ».

Не погоджуючись із цією ухвалою, представник ОСОБА_2 та ТОВ ФК «Арсенал-Київ» подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні заяви.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачкою не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що не застосування зазначених нею заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, крім того не взяв до уваги того, що накладення арешту на майно товариства та його учасників буде перешкоджати здійсненню господарської діяльності та місцевим судом не взято до уваги, що вклад особи до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності і не може бути предметом поділу між подружжям, тому вважає постановлену ухвалу незаконною.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки між сторонами виник спір і пред'явлено позов про поділ майна подружжя та визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, то невжиття таких заходів забезпечення позову, може утруднити виконання рішення суду у разі відчуження відповідачами вказаного майна.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ТОВ «ФК «Арсенал-Київ», в якому ОСОБА_3 просить поділити у рівних частках майно подружжя її та відповідача ОСОБА_4, а саме: частки у розмірі 70% статутного капіталу ТОВ «ФК «Арсенал-Київ», балансовою вартістю 14 000 000 грн., визнати недійсними договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ФК «Арсенал-Київ» від 02.09.2016, укладений між відповідачами ОСОБА_4 і ОСОБА_2 та визнати недійсним договір відчуження частки в статутному капіталі ТОВ «ФК «Арсенал-Київ» від 09.02.2018, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а також стягнути з ТОВ «ФК «Арсенал-Київ» на її користь 7 000 000 гривень в якості компенсації половини вартості належної ОСОБА_4 частки у розмірі 70 % статутного капіталу Товариства, балансовою вартістю 14 000 000 грн.

Одночасно ОСОБА_3 просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно ТОВ «ФК «Арсенал-Київ» в межах суми стягнення 7 000 000,00 грн. та встановлення заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розпоряджатися своїми частками у статутному капіталі ТОВ «ФК «Арсенал-Київ».

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до 1, 2, 4 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.

Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до

незворотних наслідків.

Накладаючи арешт на майно ТОВ «ФК «Арсенал-Київ» та забороняючи відповідачам ОСОБА_2 та Пірічу Івіці розпоряджатися своїми частками в статутному капіталі ТОВ «ФК «Арсенал-Київ» судом першої інстанції не повною мірою з'ясовано предмет і обсяг позовних вимог та відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати ОСОБА_3 її позовним вимогам, предметом яких є спір виключно щодо спільного сумісного майна подружжя-позивачки та відповідача ОСОБА_4 і не здійснено оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між такими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможні саме такі заходи забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів саме стосовно майна відповідачів ТОВ «ФК «Арсенал-Київ», ОСОБА_2та ОСОБА_5.

Крім того, при застосуванні вищезазначених заходів забезпечення позову місцевим судом не враховано, що такі заходи забезпечення позову можуть перешкоджати господарській діяльності ТОВ «ФК «Арсенал-Київ», а також ОСОБА_2 та ОСОБА_5, як осіб, які володіють частками у статутному капіталі Товариства і мають право на участь в управлінні господарським товариством відповідно до своїх часток, а вжиття таких заходів забезпечення позову може обмежити їхні права у такому управлінні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову з підстав неправильного застосування місцевим судом норм процесуального права які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» задовольнити.

Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2018 року скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: