Постанова № 75309793, 11.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/4433/15-ц 11.07.2018

Провадження №22-ц/784/920/18

П О С Т А Н О В А

Справа № 499/4433/15-ц

Провадження № 22ц-784/920/18

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Лептугою С.С.,

за участю: позивача - ОСОБА_2 її представника - ОСОБА_3, представника відповідача - Сімак Я.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2018 року,ухваленого під головуванням судді - Тихонової Н.С. о 15 год. 26 хв. в приміщенні того ж суду по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (надалі - ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк») про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки,

в с т а н о в и л а:

В липні 2015 року ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що 15 грудня 2006 року між ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» в подальшому перейменовано на ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №2И-10 за умовами якого відповідачкою отримано кредит в сумі 26 000 доларів США строком до 14 грудня 2026 року зі сплатою 13,8% відсотків річних за користування кредитними коштами.

В подальшому до вказаного договору були внесені зміни щодо розміру процентної ставки до 16,5 % річних.

З метою забезпечення кредитних зобов'язань між Банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, що належить на праві власності відповідачці.

У зв'язку неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов'язань станом на 29 червня 2015 року утворилась заборгованість у загальній сумі 408 883,06 грн., яка складається з: 16 172 доларів США - заборгованість за кредитом, 2 590, 65 доларів США - заборгованість за відсотками та 13 274, 68 грн. - штраф за пропуск платежів.

Посилаючись на вищевикладене та на те, що в добровільному порядку відповідачкою вказану заборгованість не сплачено, позивач просив стягнути на свою користь з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 408 883,06 грн.

В свою чергу ОСОБА_2 звернулася із зустрічною позовною заявою до ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», в якій просила визнати недійсними кредитний договір №2И-10 від 15 грудня 2006 року та договір іпотеки.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 посилалася на те, що під час укладення кредитного договору були порушенні вимоги Закону України «Захист прав споживачів», а також введення Банком її в оману.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2015 року зустрічний позов в частині визнання недійсного кредитного договору прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднане в одне провадження. У прийняти зустрічного позову ОСОБА_2 в частині визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.

У лютому 2017 року ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» звернулося із заявою про збільшення позовних вимог та просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість станом на 23 листопада 2016 року у розмірі 22 565,89 доларів США, що еквівалентно 579 016,77 грн., яка складається з 16 172,00 доларів США - заборгованість за кредитом, 6 393,89 доларів США - заборгованість за відсотками та 20 440,33 грн. - пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

В свою чергу ОСОБА_2 також уточнила свої вимоги та просила суд визнати недійсними кредитний договір від 15 грудня 2006 року, додаткову угоду від 20 листопада 2008 року до кредитного договору та договір іпотеки від 15 грудня 2006 року, укладені між нею та Банком. Також просила суд поновити їй строк позовної давності щодо позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2018 року позов ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» заборгованість за кредитним договором №2И-1О від 15 грудня 2006 року станом на 23 листопада 2016 року у розмірі 22 565,89 доларів США, що еквівалентно 579 016, 77 грн. та 20 440, 33 грн. пені. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись незаконність та необґрунтованість рішення, чисельне порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» відмовити, а її позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За положеннями ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 15 грудня 2006 року між ВАТ «Всеукраїнський акціонерний Банк», правонаступником, якого є ПАТ «Всеукраїнський акціонерний Банк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір №2И-10 за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 26 000,00 доларів США для придбання квартири (т.1 а.с.10-15).

Згідно п. п. 1.3,1.4 кредитного договору кредитні кошти надаються терміном до 14 грудня 2026 року зі встановленою за їх користування процентною ставкою в розмірі 13,8 % річних.

Відповідно до п. 3.3 вказаного договору позичальник зобов'язаний щомісячно повертати частини кредитних коштів, згідно з умовами визначеними цим договором та не пізніше кінцевого терміну повернути Банку всю суму наданих кредитних коштів, сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також на вимогу Банку сплачувати можливі штраф та пеню.

В пункті 7.2. кредитного договору зазначено, що цей Договір відображає повне розуміння сторонами предмету цього Договору та інших питань, зазначених в ньому.

20 листопада 2008 року між Банком та ОСОБА_2 укладена Додаткова угода №1 до Договору 2И-10 від 15 грудня 2006 року, відповідно до умов якої сторони домовились про збільшення процентної ставки до 16,5% річних та погодили нові умови щодо порядку зміни процентної ставки за договором (т.1 а.с.21-22).

Крім того, пункт 5 Договору, зокрема п. 5.3 Договору викладено в такій редакції «Підписанням цього Договору позичальник стверджує про те, що він у письмовій формі у повному обсязі отримав від Банка інформацію, визначену ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

З метою забезпечення кредитних зобов'язань 15 грудня 2006 року між ВАТ «Всеукраїнський акціонерний Банк», правонаступник ПАТ «Всеукраїнський акціонерний Банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області реєстровий номер №250 (т.1 а.с.223-229).

За умовами договору іпотеки ОСОБА_2 передала в іпотеку, належну їй на праві власності двокімнатну квартиру №70, загальною площею 55,6 кв.м., що розташована в будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до норм ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплаті процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно п. п.2.6.2.6.2 кредитного договору Банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому у випадку невиконання позичальником своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором або умов договору іпотеки. При цьому, виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом семи днів робочих днів з дати надсилання банком відповідної вимоги.

Отже, сторони в договорі визначили порядок, відповідно до якого у позичальника виникає обов'язок дострокового повернення залишку неповернутої суми кредиту.

8 червня 2015 року на адресу відповідачки Банком була надіслана досудова вимоги про дострокове погашення всієї суми заборгованості у розмірі 408 883,06 грн., яка в добровільному порядку позичальницею не виконана (т. 1 а.с.8).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст. ст. 527, 530 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлене договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню, у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст. 1054, ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позичкодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 29 червня 2015 року заборгованість становить 408 883,06 грн., яка складається з: 16 172 доларів США - заборгованість за кредитом, 2 590, 65 доларів США - заборгованість за відсотками та 13 274, 68 грн. - штраф за пропуск платежів (т. 1 а.с.4-6).

За клопотанням відповідачки по справі була призначена судово-економічна експертиза проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса.

Згідно висновку №2664 від 22 вересня 2016 року, «розрахунок заборгованості за кредитним договором №2И-10 від 15 грудня 2006 року» станом на 29 червня 2015 року складено відповідно до умов вказаного кредитного договору з урахуванням змін внесених Додатковою угодою №1 від 20 листопада 2008 року. Документально підтверджується станом на 29 червня 2015 року заборгованість по основному боргу в сумі 16 172,00 доларів США та нарахованих відсотків у сумі - 2 590,65 доларів США. Заборгованість по штрафу за несвоєчасне погашення кредиту у сумі 13 274,68 грн. за кредитним договором №2И-10 від 15 грудня 2006 року документально підтвердити не надається можливим (т.1 а.с. 4-6).

У ході дослідження встановлено, що сума орієнтовної сукупної вартості кредиту за кредитним договором на момент його укладання становить 67 368,47 доларів США. Розрахунок зроблено на підставі наявних матеріалів справи, первинних бухгалтерських документів та залучених договорів про добровільне страхування майна та життя фізичної особи, що підтверджують вартість супутніх послуг, а також сплату інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків).

Стосовно визначення орієнтовної вартості кредиту на момент складання Додаткової угоди №1 від 20 листопада 2008 року судовий експерт зазначає, що на підставі залучених до матеріалів справи матеріалів встановити суму абсолютного подорожчання кредиту та визначити орієнтовну сукупну вартість кредиту не надається можливим (т.1 а.с.199 - 215).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 23 листопада 2016 року заборгованість становить 22 565,89 доларів США, що еквівалентно 579 016,77 грн., яка складається з 16 172,00 доларів США - заборгованість за кредитом, 6 393,89 доларів США - заборгованість за відсотками та 20 440,33 грн. - пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (т. 2 а.с.46-47).

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про покладення на відповідачку обов'язку щодо сплати кредитної заборгованості та обґрунтовано стягнув на користь Банку вказану суму заборгованості.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо відмови у задоволенні зустрічного позову з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 15 грудня 2008 року) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). У договорі про надання споживчого кредиту зазначається у тому числі детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.

Аналогічні положення закріплено й у Правилах надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які зобов'язують банки надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов'язково повинен бути викладений лише як окремий документ.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст. 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

За ч. 3 ст. 18 зазначеного Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п. п. 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові № 6-330цс16 від 8 червня 2016 року.

За змістом ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року № 6-1341цс15.

До того ж відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Як встановлено судом, спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, відповідачка на момент укладання договору не заявляла додаткових вимог щодо його умов та в подальшому виконувала їх, договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язань. До того, ж питання про розірвання кредитного договору позичальниця не порушувала, виконувала його умови та сплачувала кредитні кошти, тобто визнала умови договору.

Також, укладаючи 20 листопада 2008 року Додаткову угоду №1 до Договору 2И-10 від 15 грудня 2006 року, майже після сплину двох років від укладення кредитного договору та його виконання, сторони домовились про збільшення процентної ставки до 16,5% річних та погодили нові умови щодо порядку зміни процентної ставки за договором у зв'язку з чим позичальницею особисто підписано Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків, який є додатком №2 до договору (т.1 а.с.21-22).

Крім того, пункт 5 Договору, зокрема п. 5.3 Договору викладено в такій редакції «Підписанням цього Договору позичальник стверджує про те, що він у письмовій формі у повному обсязі отримав від Банка інформацію, визначену ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, встановлене свідчить, що спірний договір споживчого кредиту та додаткова угода, підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, а відтак відсутні підстави для визнання їх недійсними.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що реальна вартість кредиту перевищує вартість на момент укладення договору не заслуговують на увагу, оскільки умовами кредитного договору встановлено, що видача кредиту позичальнику здійснюється лише за умовами, укладення позичальником з Страховою компанією договору страхування нерухомого майна від ризиків знищення, пошкодження, псування на суму 100% від загальної вартості нерухомого майна та договору страхування життя позичальника на 100% відсотків від суми кредиту - 26 000 доларів США (п.п.2.1.2.4, 2.1.2.5).

Експерт, розраховував суму абсолютного значення подорожчання кредиту на момент його укладення, шляхом підсумовування суми нарахованих відсотків, а також суми платежів на користь третіх осіб на підставі договорів страхування майна та життя позичальниці, наданих для дослідження ОСОБА_2 від 2006 року та 2007 року, про що відображено в дослідницькій частини висновку.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до підстав зустрічного позову, яким суд відповідно до ст. 89 ЦПК України надав належну оцінку, а відтак не впливають на обґрунтовані висновки суду.

За таких обставин, апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного її тексту до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: Т.В. Крамаренко

Судді: Т.З. Бондаренко

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 16 липня 2018 року.