Постанова № 7528600, 14.01.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2010 р.Справа № 10-8/40-09-936

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тофана В.М.,

суддів: Журавльова О.О., Разюк Г.П.

(згідно з розпорядженням голови суду від 13.01.2010р. №10 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Шкрабак О.В.

за участю представників сторін:

від позивача –Сухачова К.В., за дов.,

від відповідача –не з’явився, належним чином повідомлений,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Агросем”

на рішення господарського суду Одеської області від 23 червня 2009 року

у справі №10-8/40-09-936

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Агросем”, м .Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес Вин”, Одеська область, Білгород-Дністровський р-н

про стягнення 704800,86 грн.

встановив:

          Відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить поштове повідомлення, але свого представника в судове засідання не забезпечив, а матеріали справи дають можливість розглянути справу у відсутності представника відповідача.

          У лютому 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) „Агросем” (далі-позивач) звернулось у місцевий господарський суд Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) „Бізнес Вин” (далі-відповідач) про стягнення з останнього 704800,86 грн., у тому числі 624200 грн. заборгованості за поставлений відповідачу по договору поставки №17-10/08 від 17.10.2008р. цукор-пісок, 34704,60 грн. інфляційних втрат, 5110,92 грн. три проценти річних і 40785,34 грн. пені за прострочку платежу по оплаті товару, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань по вказаному договору, а також судові витрати в сумі 7162,01 грн.

          В подальшому позивач подав до господарського суду клопотання про стягнення з відповідача 24000 грн. витрат на послуги адвоката на підставі договору з останнім, акту виконаних робіт і доказів (платіжного доручення) про перерахування адвокату вказаної вище суми.

          У процесі розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги в сторону їх збільшення в частині інфляційних втрат, 3% річних і пені та просив суд стягнути з відповідача на його користь, крім основної суми заборгованості –624200 грн., 54255,58 грн. інфляційних втрат, 7214,39 грн. три проценти річних і 54929,82 грн. пені за прострочку платежу за поставлений товар по вказаному договору поставки, а також судові витрати.

          У відзиві відповідач заперечував проти позовних вимог і просив відмовити у позові, посилаючись при цьому на продажу позивачем товару в кредит, в зв’язку з чим, як вважає відповідач, оплата платежу здійснюється з відстроченням платежу, позивач може вимагати повернення неоплаченого товару, що є, як далі зазначає відповідач у відзиві на позов, безпідставним нарахування позивачем до березня 2009 року індексу інфляції, 3% річних і пені, оскільки строк дії договору поставки з позивачем закінчується 31.12.2008р.

          У письмових запереченнях на відзив відповідача на позов позивач вважає цей відзив безпідставним, оскільки товар (цукор-пісок) був поставлений відповідачу по договору поставки, який не передбачає продажу товару в кредит, а тому нарахування індексу інфляції, 3% річних і пені за прострочку оплати товару по договору поставки, укладеного з відповідачем, відповідає умовам договору і чинному законодавству України.

          Після заперечень позивача на відзив відповідача останній в червні 2009 року надав до суду клопотання про надання йому відстрочки у виконанні прийнятого по цій справі судового рішення строком на 12 місяців, починаючи з 01.07.2009р. по 01.07.2010р. рівними частками з посиланням при цьому на обставини, які роблять неможливим і ускладнюють виконання судового рішення, посилаючись на ст.121 ГПК України і обґрунтовуючи своє клопотання відповідними рішеннями господарських судів за листопад-травень 2009 року.

          Крім того, відповідач також надав до суду клопотання про зменшення фінансових санкцій, до яких відніс інфляційні втрати, три проценти річних і пеню, посилаючись на ст.233 Господарського кодексу України і важкий фінансовий стан (у зв’язку з відсутністю грошових коштів на його рахунку), оскільки за поставлений товар не розрахувались боржники, з яких заборгованість стягується у судовому порядку, тобто відповідач посилається на ті ж обставини, що і у клопотанні про відстрочку виконання судового рішення.

          Рішенням місцевого господарського суду від 23 червня 2009 року позов задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість в сумі 619200 грн., пеню в сумі 54929,82 грн., інфляційні втрати в сумі 54255,58 грн., три проценти річних –7214,39 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 6887,58 грн., витрати на ІТЗ судового процесу –109,74 грн., витрати на послуги адвоката в сумі 22320 грн. з наданням розстрочки виконання цього судового рішення строком на шість місяців зі щомісячною оплатою по 119246,72 грн. з 01.08.2009р. по 01.02.1010р. і з припиненням провадження у справі в частині позову про стягнення заборгованості з відповідача в сумі 5000 грн.

          Зазначене рішення суд обґрунтував підставністю позовних вимог, перерахуванням відповідачем у процесі розгляду справи 5000 грн. заборгованості, а також важким фінансовим становищем відповідача на день прийняття рішення.

          Судові втрати у відповідності зі ст.ст.44, 49 ГПК України судом покладені на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

          Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржене рішення суду змінити, стягнувши з відповідача у повному обсязі суму пені і судові витрати, а також скасувати розстрочку у виконанні судового рішення, посилаючись при цьому на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

          Відповідач не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу позивача і не надав доказів погашення заборгованості перед позивачем згідно прийнятого рішення судом з розстроченням платежу.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, між сторонами (позивачем і відповідачем) 17.10.2008р. укладено договір поставки №17-10-08, предметом якого була поставка товару згідно накладних, де вказується його кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна останньої та загальна ціна.

Строк дії цього договору до 31 грудня 2008 року (п.7.2).

Продавець (позивач) зобов’язується передати товар Покупцеві (відповідачу), а останній зобов’язується оплатити його на протязі 14 банківських днів з моменту передачі товару (п.2.2 договору).

Пунктом 7.3 вказаного договору сторони передбачили, що закінчення строку його дії не звільняє їх від відповідальності за його порушення (мало місце в даному випадку), що кореспондується з ч.4 ст.631 Цивільного кодексу (ЦК) України, тому посилання відповідача у відзиві на позов про безпідставне нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочку оплати товару суперечать як умовам цього договору поставки, так і чинному законодавству.

Також є безпідставними твердження відповідача у цьому відзиві на позов про те, що між сторонами був укладений договір товарного кредиту, оскільки із вказаного договору поставки товару цього не вбачається.

Додатковою угодою №1 до договору поставки №17-10-08 від 17.10.2008р. сторони внесли зміни до нього, доповнивши його пунктом 4.4 щодо розрахунків, згідно якому 30% вартості товару оплачується Покупцем (відповідачем) по факту поставки, а решта вартості товару оплачується Покупцем на рахунок Продавця (позивача) протягом чотирнадцяти банківських днів з моменту поставки товару.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки обов’язком продавця (постачальника) є поставка товару, а обов’язком покупця є його прийняття зі сплатою за нього певної грошової суми.

Матеріали справи і, зокрема, видаткові накладні, підписані і скріплені печатками сторін, а також довіреності, видані відповідачем на отримання товару (цукру-піску) від позивача (а.с.14-25, т.І), свідчать, що останній виконав свої зобов’язання за договором поставки №17-10-08 від 17.10.2008р., поставивши товар відповідачу на суму 781000 грн.

В той же час відповідач в порушення умов вказаного договору частково виконав свої зобов’язання за цим договором, сплативши позивачу у жовтні-листопаді 2008 року за отриманий товар 156800 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на день звернення з позовом до господарського суду складала 624200 грн. (781000-156800), що підтверджується актом звірки розрахунків між сторонами станом на 30.11.2008р. (а.с.30, т.І).

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтями 525 і 526 цього Кодексу передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст.625 названого Кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Укладеним між сторонами договором поставки передбачено, що у випадку порушення зобов’язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством, і, зокрема, покупець за прострочку платежу за поставлений товар сплачує постачальнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з умов договору і чинного законодавства, позивач нарахував відповідачу пеню, інфляційні втрати та 3% річних за порушення умов договору по оплаті отриманого товару за договором поставки, які на підставі ст.22 ГПК України у процесі розгляду справи правомірно були збільшені позивачем з доплатою державного мита в сумі 357,99 грн.

Як було зазначено вище, заперечення відповідача на позов з посиланням на укладення договору товарного кредиту є необґрунтованими, оскільки не підтверджені матеріалами справи, тому такі заперечення на позов правомірно не прийняті судом першої інстанції до уваги.

Під час розгляду справи відповідач у квітні 2009 року перерахував позивачу 5000 грн. заборгованості платіжним дорученням №1321 від 14.04.2009р., що підтверджено позивачем. Отже, заборгованість відповідача складала 619200 грн.

Слід зазначити, що у відповіді від 05.02.2009р. за №60 на претензію позивача від 19.01.2009р. відповідач визнав заборгованість за поставлений йому товар в сумі 624200 грн., по сплаті якої просив надати йому розстрочку з березня по серпень 2009 року, посилаючись при цьому на тяжку економічну ситуацію і кризу у фінансово-кредитній системі (а.с.33, т.І). Але, не дивлячись на такі запевнення, відповідач не перерахував позивачу визначені ним помісячно суми згідно встановленому графіку в цій відповіді на претензію (з березня по липень 2009р. по 100000грн. і в серпні 2009р.-124200 грн.).

Позивач також, не надавши відповідачу ніякої відповіді на таку його пропозицію, звернувся до господарського суду про примусове стягнення з відповідача суми заборгованості і санкцій.

Як було вказано вище, відповідач звернувся до суду з клопотанням про надання йому відстрочки при виконанні судового рішення строком на один рік відповідно до ст.121 ГПК України з 01.07.2009р. по 01.07.2010р., посилаючись на важкий економічний стан і кризу у фінансово-кредитній системі, що як вважає відповідач, є форс-мажорними обставинами, а також на те, що ним приймаються заходи щодо стягнення з боржників через господарські суди сум заборгованості, після надходження яких буде погашатись заборгованість позивачу, надавши відповідні рішення і ухвали господарських судів (а.с.20-55, т.І).

Крім того, з цих же підстав відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення фінансових санкцій, до яких відніс пеню, інфляційні втрати і 3% річних.

Приймаючи до уваги ці клопотання відповідача про його важкий фінансовий стан і кризу у фінансово-кредитній системі, суд першої інстанції в оскарженому рішенні зменшив розмір суми пені до 10% від пред’явленої суми і з власної ініціативи на підставі п.6 ч.1 ст.83 ГПК України надав відповідачу розстрочку у виконанні рішення суду по цій справі строком на шість місяців: з 01.08.2009р. по 01.02.2010р. зі щомісячною оплатою по 119246,72 грн., враховуючи при цьому вимоги ст.85 ГПК України про час набрання рішення законної сили в разі його оскарження в установленому порядку, про що зазначено в резолютивній частині оскарженого рішення суду.

Слід звернути увагу апелянта (позивача), що судом з власної ініціативи у відповідності зі ст.83 ГПК України під час прийняття рішення по справі надавалась розстрочка, а не відстрочка виконання рішення, про що просив відповідач у клопотанні. При цьому суд першої інстанції не застосовував ст.121 ГПК України, на яку посилається позивач в апеляційній скарзі.

Таким чином, суд першої інстанції, надаючи вказану розстрочку у виконанні судового рішення по цій справі, обґрунтував її надання належним чином, що не суперечить ст.33 і п.6 ч.1 ст.83 ГПК України.

Крім того, строк надання розстрочки у виконанні цього рішення суду закінчується 01 лютого 2010 року, тобто майже в строк винесення постанови за апеляційною скаргою позивача (апелянта), в якому оскаржене рішення суду набирає законної сили у відповідності зі ст.85 ГПК України.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги в частині безпідставного зменшення судом в оскарженому рішенні пені до 10% від пред’явленої до стягнення суми пені і в частині безпідставного часткового в зв’язку з цим зменшення відшкодування судових витрат згідно ст.49 ГПК України, то в цій частині доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу з наступних підстав.

Суд першої інстанції не врахував, що криза у фінансово-кредитній системі на теперішній час могла вплинути на економічний стан як відповідача, так і позивача, а тому нараховані останнім індекс інфляції і 3% річних на суму заборгованості на відшкодування збитків є правомірними і правомірно стягнуті судом у повному обсязі, оскільки вони не відносяться до штрафних санкцій (неустойки) у розумінні ст.549 Цивільного кодексу України як помилково вважав відповідач.

Оскільки відповідач обґрунтував неможливість своєчасного повного розрахунку за отриманий товар від позивача і, зокрема судовими рішеннями про стягнення заборгованості з боржників, про що зазначено вище, і з урахуванням фінансової кризи, що не могла не вплинути на економічний стан обох сторін, то в частині нарахованої пені за прострочку оплати, остання підлягала стягненню з відповідача частково, а саме: у розмірі 50%, що складає 27500 грн. від суми нарахованої пені, але з відшкодуванням позивачу судових витрат у повному обсязі, тому що зменшення суми пені здійснювалось за ініціативою суду згідно з п.3. ч.1 ст.83 ГПК України, яка надає суду таке право у виняткових випадках (криза у фінансово-кредитній системі є таким винятковим випадком).

З приводу відшкодування позивачу судових витрат у повному обсязі при зменшені судом штрафних санкцій є правова позиція Вищого господарського суду України у роз’ясненні від 04.03.1998р. №02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” (з подальшими змінами (п.6.3).

Що стосується припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача 5000 грн. заборгованості, які були ним перераховані позивачу у процесі розгляду справи платіжним дорученням №1321 від 14.04.2009р., то слід зазначити, що в цій частині позову суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про припинення провадження у справі, оскільки позивач у письмових запереченнях від 02.06.2009р. на відзив відповідача на позов у зв’язку з перерахуванням йому вказаної суми відповідачем сам зменшив суму основного боргу на 5000 грн. і просив стягнути з відповідача на його користь 619200 грн. (а.с.8-11, т.ІІ), оскільки в даному випадку мала місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішувався спір.

При таких обставинах не може бути застосований п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України про відсутність предмету спору, який був застосований судом першої інстанції в оскарженому рішенні, оскільки позивач на підставі ст.22 названого Кодексу зменшив розмір позовних вимог, встановивши тим самим нову ціну позову. Такі дії позивача не суперечать законодавству і не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Отже, з зазначених вище підстав оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Подаючи апеляційну скаргу на зазначене рішення суду, позивач помилково сплатив державне мито в сумі 3703 грн. у розмірі 50% зі всієї суми позову платіжним дорученням №474 від 30.06.2009р., оскільки позивачем оскаржується вказане рішення суду тільки в частині зменшення розміру пені, яка складає 54929,82 грн. згідно розрахунку позивача, а також в частині часткового відшкодування судових витрат у зв’язку зі зменшенням судом розміру пені і в частині розстрочення виконання судового рішення по цій справі.

Тому при поданні апеляційної скарги на зазначене рішення суду оплаті державним митом у відповідності зі ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” підлягала тільки оспорювана сума пені –54929,82 грн. у розмірі 50% від державного мита з цієї суми пені при поданні позову до господарського суду про її стягнення, яка складає 274,65 грн. (54929,82:100:2).

Таким чином, сума державного мита, яка підлягала сплаті до державного бюджету України, при поданні апеляційної скарги позивачем складала 274,65 грн.

При таких обставинах помилково сплачена сума державного мита позивачем до державного бюджету України у розмірі 3428,35 грн. (3703-274,65) у відповідності зі ст.47 ГПК України підлягає поверненню позивачу (ТОВ „Агросем”) із державного бюджету України, яка сплачена платіжним дорученням №474 від 30 червня 2009 року, як сплачена у більшому розмірі ніж передбачено ДКМ України „Про державне мито”.

Враховуючи викладене і керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд,

          постановив :

          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Агросем” задовольнити частково.

          Рішення господарського суду Одеської області від 23 червня 2009 року у справі №10-8/40-09-936 змінити.

          Резолютивну частину зазначеного рішення суду викласти в наступній редакції.

          Позов ТОВ „Агросем” задовольнити частково.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Вин”(67751, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Молога, вул. Комсомольська, буд.260, код ЄДРПОУ 33080423, п/р 26003127768 в Одеському відділенні “Райффайзен Банк Аваль”, МФО 328351) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агросем”(03083, м. Київ, проспект Науки, буд.54-Б, офіс 7А, код ЄДРПОУ 30967207, п/р 26006260000759 у Першій Київській філії ВАТ “ВіЕйБі Банк”, МФО 321637) основний борг в сумі 619200 (шістсот дев’ятнадцять тисяч двісті) грн., пеню в сумі 27500 (двадцять сім тисяч п’ятсот) грн., інфляційні втрати в сумі 54255 (п’ятдесят чотири тисячі двісті двадцять п’ять) грн. 58 коп., 3% річних в сумі 7214 (сім тисяч двісті чотирнадцять) грн. 39 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 7406 (сім тисяч чотириста шість) грн. 58 коп., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 118 (сто вісімнадцять) грн., витрати на послуги адвоката в сумі 24000 (двадцять чотири тисячі) грн., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 274 (двісті сімдесят чотири) грн. 65 коп. за подання апеляційної скарги.

Розстрочення виконання судового рішення по цій справі залишити в редакції суду першої інстанції.

В решті позовних вимог в частині стягнення пені відмовити.

Видачу наказу доручити господарському суду Одеської області.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Агросем” (03083, м. Київ, проспект Науки, буд.54-Б, офіс 7А, код ЄДРПОУ 30967207, п/р 26006260000759 у Першій Київській філії ВАТ “ВіЕйБі Банк”, МФО 321637) із державного бюджету України 3428 (три тисячі чотириста двадцять вісім) грн. 35 коп. державного мита, перерахованого платіжним дорученням №474 від 30 червня 2009 року в загальній сумі 3703 (три тисячі сімсот три) при поданні апеляційної скарги на зазначене рішення господарського суду Одеської області по цій справі, як помилково сплачене у більшому розмірі ніж передбачено законодавством.

Видати довідку.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                            Тофан В.М.

          Судді                                                                                          Журавльов О.О.

                                                                                                    Разюк Г.П.