Постанова № 7528413, 12.01.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2010                                                                                           № 38/240

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Осташук О.В.- представник, дов.№ 04 від 04.01.2010;

від відповідача - не викликався та не з’явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Колективного підприємства "Київтрактородеталь"

на рішення Господарського суду м.Києва від 15.09.2009

у справі № 38/240 (суддя

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Гебрюдер Вайсс"

до                                                   Колективного підприємства "Київтрактородеталь"

про                                                   стягнення 64349,31 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 08.12.2009 розгляд апеляційної скарги відкладено на 12.01.2010.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2009 у справі № 38/240 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг з урахуванням встановленого індексу інфляції в сумі 16 996,33 грн., 3% річних в сумі 840,98 грн., пені в сумі 975,29 грн., державного мита в сумі 188,13 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 194,93 грн.

          Рішення мотивовано тим, що, враховуючи надсилання 15.09.2006 відповідачем позивачу заявки, укладення між сторонами договору-заявки № 11-К, виконання вказаного договору, отримання відповідачем послуг з доставки вантажу 12.10.2006, направлення позивачем відповідачу 31.10.2006 акту здачі-прийняття робіт, які відповідач не оплатив, та 28.03.2007 звернення з претензією, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані транспортно-експедиторські послуги такою, що підлягає задоволенню частково, в сумі 11 401,58 грн., що відповідає домовленій сторонами сумі 1 800 євро по курсу на 12.10.2006 – дату митного оформлення та отримання вантажу відповідачем; судом не можуть бути задоволені вимоги позивача повністю у заявленій сумі 16 576,12 грн., у зв’язку з їх безпідставністю та необгрунтованістю; доказів часу простою, його розрахунку та вини відповідача, позивач суду не подав; нарахування індексу інфляції та 3% річних слід було здійснювати із суми 11 401,58 грн. та з 05.04.2007 - часу прострочення відповідачем 7-ми денного строку виконання за пред’явленою позивачем вимогою; нарахування пені слід було здійснювати з суми 11 401,58 грн.

          Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду першої інстанції від 15.09.2009 у справі № 38/240 є необгрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права і просить прийняти нове рішення про відмову у позові повністю.

          Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

          Заявник стверджує, що прийняті судом першої інстанції неякісні копії договору-заявки на перевезення вантажу, підписаного заступником директора та скріпленого печаткою для довідок, а не основною печаткою, листа КП "Київтрактородеталь", акту здачі-приймання робіт № КФ-0000045, не підписаного та не затвердженого відповідачем, рахунку № 2617757, акту виконаних робіт від 31.10.2006, суперечать вимогам ст.34 ГПК України та не можуть бути джерелом достовірної інформації.

          Заявник, посилаючись на норми ч.1 ст.230, ч.6 ст.232 ГК України, стверджує, що оскільки, як встановлено судом, зобов’язання мало бути виконано 05.04.2007, то нарахування пені повинно бути припинене 06.10.2007.

          Також заявник, посилаючись на норми ст.ст. 256, 258 ЦК України, заявляє, що строк позовної давності до вимог про стягнення пені сплив 06.10.2008, а позовна заява датована 30.04.2009.

          Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на те, що відповідачем проведено розмитнення вантажу, що також підтверджує надання послуг позивачем та їх прийняття відповідачем згідно із укладеним між ними договором-заявкою №11-К від 27.09.2006, та підтверджує факт схвалення укладеного відповідачем зазначеного договору-заявки № 11-К; оскільки відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції не робилось жодних заяв про сплив строку позовної давності для стягнення пені, то відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України суд, при прийнятті рішення, не мав підстав для застосування до даної вимоги позивача строків позовної давності; чинним законодавством не визначено вимоги до якості копій документів, а з наданих суду копій документів чітко можна з’ясувати зміст та умови викладених у них зобов’язань.

          На вимоги ухвали апеляційного господарського суду від 08.12.2009 позивачем надані письмове пояснення та документи, а відповідачем надане письмове пояснення.

          Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, письмові пояснення та надані документи, колегія суддів встановила наступне.

          Позивачем подано до суду першої інстанції позов з позовними вимогами про стягнення з відповідача суми заборгованості за договором експедирування на перевезення вантажу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення виконання зобов’язання у розмірі 27 509,73 грн., 1 419,60 грн. пені, 1 226,26 грн. 3% річних, судових витрат, керуючись ст.ст.193, 199, 229, 230, 231 ГК України, ст.ст.526, 536, 625, 929, 931 ЦК України.

          Правильне найменування відповідача вказане шляхом подання позивачем заяви про зміну позовних вимог від 23.06.2009.

          Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було надіслано позивачу замовлення від 15.09.2006 про надання автомобіля для перевезення вантажу із м.Гамбурга, Федеративна Республіка Німеччина, на 28.09.2006.

          27.09.2006 сторонами укладено договір-заявку № 11-К, за яким позивач, за договором-заявкою експедитор, зобов’язався надати відповідачу, за договором-заявкою замовнику, транспортні послуги по перевезенню вантажу із м.Гамбурга, 28.09.2006.

          Пунктом 18 договору-заявки № 11-К встановлено, що перевезення вважається виконаним з моменту одержання вантажоодержувачем вантажу, підтвердженням чого є відтиск його печатки в накладній CMR.

          Згідно із міжнародною автомобільною накладною (CMR), 29.09.2006 відправником, у м.Гамбург, здійснено відвантаження вантажу на адресу відповідача, інвойси №№ 80392489, 80392488, 575, 14/06, який відповідачем одержано, про що свідчить відтиск печатки останнього на CMR.

          Відповідно до ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.2004 № 1955-ІV (далі – Закон № 1955) факт надання послуги екпедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів, тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

          Також про одержання відповідачем зазначеного вантажу свідчить ПП № 10000000005/6/004957, у гр.8 якої одержувачем зазначено відповідача.

          Транспортування вантажу здійснено відповідно до укладеного позивачем договору перевезення № 25/09 від 25.09.2006 з Kroop & Co Transport GmdH, за що останньому позивачем здійснено сплату коштів за платіжним дорученням № 1 від 15.01.2007.

          Згідно із ч.1 ст.316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу, що також передбачено і ч.1 ст.929 ЦК України.

          Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Така ж норма закріплена і ст.526 ЦК України.

          Сторонами не погоджено умову про строк оплати відповідачем наданих позивачем послуг відповідно до договору-заявки № 11-К, отже, належить застосувати положення ч.2 ст.530 ЦК України щодо визначення настання строку виконання відповідачем обов’язку оплатити надані позивачем транспортно-експедиторські послуги.

          Апеляційна інстанція не погоджується із висновком суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про те, що прострочка відповідачем платежу почалась з 05.04.2007, враховуючи наданий відповідачу 7-денний строк виконання пред’явленої вимоги, оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, що 28.03.2007 позивачем було надіслано або вручено відповідачу вимогу оплатити надані послуги, або докази того, що відповідачем така вимога одержана.

          Відповідно до ухвали апеляційного господарського суду від 08.12.2009, у письмовому поясненні позивач повідомив, що рахунок-фактура № КФ-0000045 від 10.10.2006 на оплату послуг надсилався звичайним відправленням, доказів надсилання відповідачу претензії від 28.03.2007, позивачем не надано.

          Разом із тим, позивачем надано опис вкладення у поштове відправлення відповідачу від 06.08.2008, із якого вбачається, що відповідачу були надіслані претензія, рахунок-фактура, що додавались у числі інших документів до копії позовної заяви. У подальшому позовна заява була повернута судом без розгляду. Про надсилання документів відповідачу 06.08.2008 свідчить фіскальний чек за № 1261.

          Отже, позивачем доведено пред’явлення 06.08.2008 відповідачу вимоги оплати наданої послуги, у зв’язку з чим згідно із ч.2 ст.530 ЦК України прострочення її виконання відповідачем настало 14.08.2008.

          Твердження відповідача у письмовому поясненні від 24.12.2009 про те, що копії рахунку та претензії отримані разом із позовною заявою від 30.04.2009 лише 11.06.2009, спростовується наявними у справі документами.

          Апеляційна інстанція погоджується із обгрунтуваннями та висновками суду першої інстанції щодо розміру основного боргу, як із такими, що відповідають матеріалам справи.

          Таким чином позовні вимоги є такими, що відповідають ст.ст.193 ГК України, ст.ст.526, 625 ЦК України, підтверджені матеріалами справи - про стягнення 11 390,68 грн. основного боргу, та із цієї суми, у зв’язку з простроченням платежу, за період з 14.08.2008 по зазначену позивачем дату в його розрахунках - 2 141,45 грн. інфляційних втрат, 364,19 грн. річних.

          Оскільки позивачем пред’явлені вимоги про стягнення пені відповідно до розрахунку за період прострочення платежу з 18.10.2006 по 17.04.2007, а матеріалами справи доведено початок прострочення платежу з 14.08.2008, то підстави для задоволення позову у частині вимог про стягнення пені відсутні.

          У резолютивній частині оскаржуваного рішення, всупереч вимогам ст.84 ГПК України, відсутній висновок щодо позовних вимог у частині стягнення плати за понаднормативний простій автомобіля.

          Відповідно до ст.65 ГПК України суддя в необхідних випадках, зокрема, витребовує від сторін документи, необхідні для вирішення спору.

           В мотивувальній частині оскаржуваного рішення вказано, що позивач не надав доказів простою, його розрахунку, вини у цьому відповідача, однак, не зважаючи на неодноразове відкладення розгляду справи, судом першої інстанції не витребовувались документи щодо обставин понаднормативного простою автомобіля.

          Разом із тим із матеріалів справи вбачається таке.

          У позовній заяві позивачем заявлені вимоги у частині стягнення заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 27 509,73 грн., а із доданого до позовної заяви розрахунку цієї суми видно, що сума боргу позивачем вказана у розмірі 16 576,12 грн., щодо якої у тексті позовної заяви зазначено, що про її сплату була надіслана відповідачу претензія від 28.03.2007 за № 1. В претензії позивача від 28.03.2007 № 1, доданій до позовної заяви, вказано, що згадана сума 16 576,12 грн. включає також плату за 8 днів простою автомобіля з вини відповідача.

          Згідно із п.п.8, 9 договору – заявки № 11-К норматив часу вивантаження, включаючи митні операції, складає 24 години з моменту прибуття автомобіля на місце виконання операції; простій автомобіля понад встановлених нормативів (п.8) оплачується відповідачем у сумі 650 грн. за кожну почату добу простою.

          Отже згадані матеріали справи надають підстави для висновку, що до суми 16 576,12 грн. входить сума плати за понаднормативний простій у розмірі 5 200,00 грн. (650 х 8).

          Позивач у письмовому поясненні від 22.12.2009, наданому відповідно до ухвали апеляційного господарського суду від 08.12.2009, зокрема, пояснив, що простій автомобіля виник на митному кордоні протягом 5-ти днів: з 30.09.2006 по 05.10.2006, у зв’язку з тим, що вантаж був доставлений на Ягодинську митницю, а відповідач зволікав із поданням попереднього повідомлення та подав його 05.10.2006, хоча позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням надати попереднє повідомлення, що підтверджується факсограмами від 04.10.2006, 05.10.2006, 16.10.2009, та на Київській регіональній митниці протягом 3-х днів: з 13.10.2006 по 16.10.2006.

           Згідно зі ст.12 Закону № 1955 клієнт зобов’язаний своєчасно надати експедитору інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов’язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду.

          Відповідно до п.17 договору – заявки № 11-К оформлення товаросупровідних і митних документів виконує відповідач.

          Як вбачається із ПП № 00000005/6/004957, митне оформлення транспортованого товару почалось 05.10.2006 та завершено 15.10.2006, у тому числі є відтиск штампу Київської регіональної митниці із датою 12.10.2006.

          Згідно із CMR радіологічною та санітарно-епідеміологічною службами дозволи на ввезення товару надані 01.10.2006, про що свідчать дати їх штампів, дата вивантаження у CMR не зазначена.

          За викладених обставин твердження позивача, що простій автомобіля почався на митному кордоні 30.09.2006 та період простою у м.Києві закінчився 16.10.2006, а не 15.10.2006, якою є дата завершення переміщення, є таким, що не грунтується на матеріалах справи. Відповідно до наявних у справі доказів, є підстави стверджувати про простій з 01.10.2006 по 05.10.2006 під час митного оформлення при переміщенні через митний кордон України, та з 12.10.2006 по 15.10.2006, враховуючи умови нарахування періоду простою, передбачені п.9 договору-заявки № 11-К, внаслідок чого, враховуючи, що 01.10.2006 здійснювались необхідні операції щодо оформлення права на переміщення вантажу, у зв’язку з чим вина відповідача у цей день у простої відсутня, та з врахуванням передбаченої договором-заявкою № 11-К норми простою, є підстави для твердження про понаднормативний простій у кількості 6 діб, за що у позивача є право на стягнення плати у розмірі 3 900,00 грн.

          Виходячи із положень ст.ст.316, 216 ГК України, ст.ст.929, 934 ЦК України, плата за простій автомобіля понад погодженої сторонами норми, є видом санкції, а не основним боргом, до якого відноситься погоджена сторонами плата за надання позивачем відповідачу послуг, тому у позивача відсутні підстави включати суму плати за понаднормативний простій до складу основного боргу.

          Апеляційна інстанція не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем вини відповідача у понаднормативному простої автомобіля, оскільки, як вже було зазначено, законодавством та договором-заявкою обов’язки по забезпеченню оформлення документів, що стосуються вантажу та потрібні для здійснення, у тому числі митного контролю та нагляду, покладаються на відповідача, тому саме останнім відповідно до ст.33 ГПК України належало довести своєчасне надання відповідних документів, враховуючи дату початку замовленого останнім перевезення у договорі-заявці № 11-К – 28.09.2006, чого відповідачем не зроблено.

          Із доводами апеляційної скарги, частково, немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та такі обставини.

          Сукупність доказів у справі № 38/240, зокрема: замовлення відповідача від 15.09.2006, договір-заявка № 11-К, CMR, ПП № 100000005/004957, лист Київської регіональної митниці від 02.09.09 № 35/4-17/9137, адресований суду, свідчать про надання позивачем відповідачу згаданих транспортно-експедиторських послуг. Крім того, щодо твердження про неякісність копій, то нормами законодавства не встановлено вимог до якості копій документів, також наявність відтиску печатки для документів не позбавляє доказової сили підписаного документу. Судом не встановлено порушень ст.34 ГПК України.

          Оскільки сторонами не було зроблено заяви про застосування позовної давності відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, то підстави для її застосування відсутні.

          З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції.

          Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2009 змінити, виклавши п. 2 резолютивної частини цього рішення у наступній редакції:

                    "Стягнути з Колективного підприємства "Київтрактородеталь" (03680, м. Київ, бул. Івана Лепсе, 16, код ЄДРПОУ 05786092) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гебрюдер Вайсс" (89600, м. Мукачево, вул. Кооперативна, 46, код ЄДРПОУ 33379209) 11 390,68 грн. основного боргу, 2 141,45 грн. інфляційних втрат, 364,19 грн. 3% річних, 3 900,00 грн. плати за простій автомобіля, 177,96 грн. державного мита та 184,42 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

                    В решті позову відмовити."

3. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Гебрюдер Вайсс" (89600, м. Мукачево, вул. Кооперативна, 46, код ЄДРПОУ 33379209) на користь Колективного підприємства "Київтрактородеталь" (03680, м. Київ, бул. Івана Лепсе, 16, код ЄДРПОУ 05786092) 5,08 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Справу № 38/240 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

22.01.10 (відправлено)