Постанова № 75281839, 12.07.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/221/18 Справа № 198/217/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання – Хоменко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Юр’ївського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за договором про надання кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, та пені, та зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання кредитного договору недійсним,-

в с т а н о в и л а:

25 лютого 2015 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за договором про надання кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені. Просили стягнути солідарно з відповідачів кошти в сумі 1782704 гривень 69 копійок, з яких: 52679,17 дол. США, що за курсом НБУ становить станом на 24.02.2015 року 1493352,59 грн., - кредитна заборгованість, 8732,17 дол. США, що за курсом НБУ станом на 24.02.2015 року становить 247540,13 грн., - заборгованість за процентами, 6411,47 грн. - пеня за прострочення сплати по кредиту, 35400,50 грн. - пеня за прострочення сплати процентів (том 1 а.с.2-4).

20 травня 2015 року ОСОБА_4 подала зустрічний позов, де просила (з урахуванням заяв про зміну підстав позову та відмови від частини позовних вимог) визнати договір про надання споживчого кредиту № 11262913000 від 04.12.2007 року недійсним з моменту підписання (том 1 а.с. 154-162, том 3 а.с.111-115).

Рішенням Юр’ївського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року в задоволенні позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за договором про надання кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, та пені відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 до ПАТ "УкрСиббанк" про визнання кредитного договору недійсним задоволено. Визнано недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11262913000 від 04 грудня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 Стягнуто з ПАТ "УкрСиббанк" на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 244,00 грн. (том 5 а.с.112-120).

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ПАТ «УкрСиббанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги Банку задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити. Вирішити питання судових витрат (том 5 а.с.129-134).

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11262913000, згідно з умовами якого банк зобов’язався надати позичальнику кредит в сумі 60000,00 доларів США для придбання нерухомого майна. Позичальник зі своєї сторони зобов’язалась повернути кредит в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 03 грудня 2028 року. За користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, ОСОБА_4 повинна була сплатити проценти у розмірі 12,9 % річних. В подальшому розмір процентної ставки міг переглядатись банком за умови обов’язкового повідомлення про це позичальника (том 1, а.с. 4-9, 51).

Додатком № 1 від 04 грудня 2007 року до кредитного договору сторони погодили графік погашення кредиту, відповідно до якого визначили можливо допустимий розмір заборгованості на конкретну дату погашення чергового платежу по кредиту (том 1, а.с. 10-15).

В цей же день між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту, за якою погоджено додаток № 2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» з позначенням щомісячних обов’язкових платежів по сплаті кредитної заборгованості, оплаті відсотків за користування кредитними коштами та інших платежів, передбачених умовами кредитного договору (том 2, а.с. 172-176).

03 лютого 2009 р. між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладено додаткові угоди № 2 та № 3 до договору про надання споживчого кредиту, при цьому сторони домовились щодо зміни схеми погашення кредиту та про перенесення строків виконання зобов’язань позичальника зі сплати процентів за договором (том 1, а.с. 16-18, том 2, а.с. 155-160).

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань відповідачки ОСОБА_4 за вказаним кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5 04 грудня 2007 року укладено договір поруки № 11262913000/2, за пунктом 1.1. якого поручитель зобов’язався відповідати за невиконання позичальницею усіх зобов’язань перед кредитором, що виникають з кредитного договору № 11262913000 від 04 грудня 2007 року. Відповідальність позичальника та поручителя є солідарною (том 1, а.с. 19-20).

Також, в забезпечення виконання зазначених кредитних зобов’язань між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 04 грудня 2007 року укладено договір іпотеки № 11262913000/1 нерухомого майна – квартири за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 227-229).

З умов кредитного договору (п. 1.4.), кошти ОСОБА_4 надано на споживчі цілі – для придбання квартири, тому оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту.

Відповідно до висновку судової економічної експертизи від 25 листопада 2016 року № 6/11.3/1533, проведеної за ухвалою суду експертом Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, договір споживчого кредиту та додатки до нього не містять загальної сукупної вартості кредиту, а розрахунок реальної відсоткової ставки за кредитом занижено на 0,36 % (том 5, а.с. 10, зворотний бік), що є грубим порушенням вимог законодавства, а саме підп. «д» п. 2 ч.2 та п. 2 ч. 4 ст. 11 Закону № 1023-ХІІ (в редакції на час укладення договору) та п.п. 3.2, 3.3 та 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Також судовим експертом ДНДЕКЦ МВС України встановлено, що умовами Договору про надання споживчого кредиту № 11262944000 від 04 грудня 2007 року та Додатку № 3 до нього не передбачено сплату комісій за надання кредитних коштів (том 5 а.с. 6, зворотний бік та а.с. 13, зворотний бік). Але, банк нарахував комісію у сумі 4545 грн. (900 доларів США за курсом НБУ на дату сплати), яку ОСОБА_4 відповідно до квитанції № 60 від 04 грудня 2007 року сплатила (том 2 а.с. 181).

Оскільки вказані обов'язкові відомості не зазначені в кредитному договорі, то відсутні підстави вважати, що кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства України.

Таким чином, висновком експерта підтверджується, що відповідач за зустрічним позовом скористався об’єктивним браком знань у ОСОБА_4, необхідних для здійснення правильного та свідомого вибору при підписанні оспорюваного договору. Банк, в порушення вимог ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-ХІІ не надав позивачці відомості, які потрібні клієнту при укладенні договору та по суті примусив останню до сплати платежів, на які вона не погоджувалась, на незаконних підставах.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується представниками банку, що до 04 грудня 2007 року ОСОБА_4 не мала в АКІБ «УкрСиббанк» жодного відкритого банківського рахунку (поточного, вкладного, кредитного чи іншого).

Перед укладенням кредитного договору № 11262913000 за заявою ОСОБА_4 04 грудня 2007 року в АКІБ «УкрСиббанк» їй було відкрито поточний рахунок в валюті України гривні № 26200157285500, про що свідчить договір банківського рахунку № 1572855 (том 2, а.с. 229, 234).

Банком не надано доказів відкриття позичальницею будь-яких інших банківських рахунків, як то поточного, вкладного чи кредитного.

Виходячи зі змісту п. 2.1. договору банківського рахунку № 1572855, посадові особи банку мали право відкрити клієнту рахунок в іноземній валюті лише за умови попереднього відкриття в цій же банківській установі поточного рахунку в національній валюті України на ім’я ОСОБА_4

Отже, за нормами п. 1.8 Порядку відкриття рахунків та положеннями п. 2.1. договору банківського рахунку № 1572855 АКІБ «УкрСиббанк» відкрив клієнту поточний рахунок № 26200157285500 для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України, при цьому валютою цього договору в силу вимог законодавства та поданої заяви про відкриття могла виступати лише національна валюта України гривня.

Всупереч зазначеному, згідно з пунктом 1.5 договору про надання споживчого кредиту банк зобов’язався надати позичальнику кредит, валютою якого став долар США, шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника № 26200157285500, куди, як зазначено в ордері-розпорядженні про видачу (погашення кредиту), банк і перерахував кошти в сумі 60000,00 доларів США з транзитного рахунку № 3739311262913 (том 2, а.с. 177, зворотний бік).

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів того, що поточний рахунок № 26200157285500 міг бути використаний АКІБ «УкрСиббанк» для операцій з використанням іноземної валюти, відповідні положення договору та надання позичальниці валютного кредиту шляхом перерахування 60000,00 доларів США на зазначений рахунок, на думку суду першої інстанції, є незаконними.

В п. 7.7. Порядку відкриття рахунків міститься заборона використання поточного рахунку фізичної особи для проведення операцій, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

Так, АКІБ «УкрСиббанк», надаючи фізичній особі споживчий кредит, в силу ст. 42 ГК України здійснює підприємницьку діяльність, оскільки одержує прибуток у вигляді процентів, які позичальник сплачує банку за користування кредитними коштами останнього.

Перерахувавши, згідно з положеннями п.1.5 договору про надання споживчого кредиту, клієнту ОСОБА_4 кредитні кошти з транзитного рахунку банку № 3739311262913 на її поточний рахунок № 26200157285500, АКІБ «УкрСиббанк» тим самим порушив пряму законодавчу заборону на проведення операцій, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності, з використанням поточного рахунку фізичної особи.

За висновком судової економічної експертизи від 25 листопада 2016 року судовим експертом встановлено, що документально за даними бухгалтерського обліку ПАТ «УкрСиббанк» не підтверджується заборгованість ОСОБА_4 за договором про надання споживчого кредиту № 11262913000. Відповідно до виписок, наданих банком експерту на дослідження, по вказаному кредитному договору за період з 04 грудня 2007 року по 01 вересня 2016 року по рахунках 2233…, 2237…, 2238… залишки заборгованості дорівнюють 0,00 дол. США, заборгованість ОСОБА_4 перед банком відсутня (том 5, а.с. 10-12).

Крім того, експертом встановлено, що меморіальний ордер № НОМЕР_1 від 04 грудня 2007 року на суму 60000,00 доларів США в бухгалтерському обліку ПАТ «УкрСиббанк» не відображався. Більше того, вказаний меморіальний ордер не є документом, що підтверджує зарахування кредитних коштів, а саме 60000,00 доларів США на поточний рахунок № 26200157285500 ОСОБА_4 (том 5, а.с. 11).

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_6 та відмовляючи в задоволенні позовних вимог Банку, суд першої інстанції виходив із того, що зміст оскаржуваного правочину не відповідає вимогам ч. 3 ст. 1054 ЦК України, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитний договір укладено на несправедливих умовах відносно позичальника , що суперечить принципу добросовісності і є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Відповідно до ст. 230 ЦК України суд дійшов до висновку, що кредитний договір було укладено банком із використанням нечесної підприємницької діяльності.

Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно із ст. 4, 10 та 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст. 1, 8 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, на момент вчинення правочину.

Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року № 1023-ХІІ (надалі – Закон № 1023-ХІІ) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, в разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору.

Як роз'яснено у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

З умов кредитного договору (п. 1.4.) виходить, що кошти ОСОБА_4 надано на споживчі цілі – для придбання квартири, тому оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту.

Оскільки спірні правовідносини виникли 04 грудня 2007 року, суд першої інстанції правильно застосував Закон № 1023-ХІІ у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних відносин.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції застосовано редакцію Закону України «Про захист прав споживачів» від 22 вересня 2011 року, є надуманим та безпідставним, що спростовується рішенням суду.

Так, п. 2 ч.2 ст.11 Закону № 1023-ХІІ встановлено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Апелянтом не спростовано висновки суду, що позивачка за зустрічним позовом була ознайомлена лише з тією інформацією, яка викладена безпосередньо в змісті самого договору, що розроблений банком. До суду не подано доказів надання ОСОБА_4 інших видів документів зокрема, у вигляді інформаційного листа банку чи пам'ятки позичальника, що свідчить про те, що відповідач дій, спрямованих на ознайомлення позичальника з усіма умовами кредитування перед укладенням кредитного договору, не вчиняв.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону № 1023-ХІІ у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

10 травня 2007 року постановою Правління Національного банку України № 168 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808) затверджено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, п. 3.2, 3.3 та 3.4 яких встановлено таке.

Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:

а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту;

б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги; про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням;правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом,якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Згідно ст.18 Закону № 1023-XII визначено самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 вказаної статті, при цьому перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Проаналізувавши вказану норму закону, слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у п. 3 ст. 3 ЦК України. Разом з тим, зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, встановленими п. 6 цієї норми.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства на практиці виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права, з дотриманням прав та інтересів інших осіб, тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, меж здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватному її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів всіх учасників, а також публічного інтересу.

Дослідивши умови договору про надання споживчого кредиту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний правочин містить несправедливі умови, визначені ч. 3 ст.18 Закону № 1023-ХІ та обмежує права позивача як споживача фінансових послуг.

Зазначене спростовує також доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції неправильно витлумачено норму ст. 18 Закону № 1023-ХІ , де суд дійшов висновку, що укладений сторонами кредитний договір порушує права позивача так як обмежує його право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації, однак як зазначено в апеляційній скарзі суд не вказав, чи є зазначена обставина відповідно до цієї норми підставою для зміни або визнання кредитного договору недійсним в цілому.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції жодним чином не мотивував відхилення факту отримання Позичальником інформаційного листа перед підписанням кредитного договору. Ця обставина підтверджується підписом Позичальника в оспорюваному кредитному договорі. І відповідно до п.10.13 оспорюваного кредитного договору Позичальник отримав інформаційний лист, відповідно до вимог п.2 ст. 11 Закону № 102З-XII., колегія суддів відхиляє.

Оспорюваний договір про надання споживчого кредиту №11262913000 від 04 грудня 2007 року складається з 8 розділів (том 1 а.с.5-9). У розділі 8 останнім є пункт 8.3 «Підписи сторін».

Відповідно, в оспорюваному договорі п.10.3 відсутній.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції, при досліджені та наданні правової оцінки висновку експерта не звернув уваги на те, що відповідно до висновки експерта п.1. встановлено, що ОСОБА_7 отримала кошти в сумі 60000 доларів США...., а також...В судовому рішенні зазначено, що матеріали справи не містять доказів того, що поточний рахунок №26200157285500 міг бути використаний АКІБ «УкрСиббанк» для операцій з використанням іноземної валюти, тому відповідні положення договору та надання позичальниці валютного кредиту шляхом перерахування 60000,00 доларів США на зазначений рахунок є незаконними. Дане твердження зроблене судом на підставі висновків зазначеному у п. 2. експертизи. », колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки судом першої інстанції зазначено, що матеріали справи не містять доказів того, що поточний рахунок №26200157285500 міг бути використаний АКІБ «УкрСиббанк» для операцій з використанням іноземної валюти, крім того зазначено, яким саме чином Банк порушив пряму законодавчу заборону, використавши поточний рахунок фізичної особи для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги щодо порушення вимог ст. 256, 257 ЦК України.

Згідно ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил ст. 261 ЦК України.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи виходить, що ОСОБА_4 дізналась про порушення свого цивільного права лише після ознайомлення з позовною заявою ПАТ "УкрСиббанк" про стягнення заборгованості за кредитом та доданими до неї документами.

Посилання апелянта, що до спірних відносин підлягала застосуванню ч.5 ст. 1057-1 ЦК України, а судом першої інстанції безпідставно не застосовано до спірних відносин положення ст. 1057-1 ЦК України є помилковими.

Положення ст.10571 ЦК України набрали чинності з 4 листопада 2012 року, тобто після укладення договору споживчого кредиту № 11262913000, укладеного 04 грудня 2007 року, що виключає можливість застосування зазначеної норми до спірних правовідносин. Така правова позиція сформована в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.

Рішення Юр’ївського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: