Постанова № 75266083, 12.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №759/64/18

провадження № 22-ц/796/5158/2018

12 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів:

судді-доповідача Кирилюк Г.М.,

суддів: Рейнарт І.М., Болотов Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу запозовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» - Шидловської Світлани Василівни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року у складі судді Журибеди О.М.,

встановив:

29.12.2017 р. Приватне акціонерне товариство &quак;Страхова компанія &quuo;Українська страхова група&q?аї; ( далі - ПрАТ &ququ;СК &qu д;УСГ&q?рА;) звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму страхового відшкодування у розмірі 35 358 грн. 01 коп. та понесені судові витрати по справі.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 17 лютого 2017 р. о 14 год.37 хв. в м. Києві по вул. Хрещатик, 2 відбулася ДТП за участю транспортного засобу «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4, який був застрахований у ПрАТ &q?ас;СК &q?ни;УСГ&q?АТ; відповідно до договору добровільного страхування №28-0199-2700/16-1590 від 04 травня 2016 року, та автомобіля «Ssang Yong Korando», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, внаслідок чого вказані автомобілі отримали механічні пошкодження.

23 лютого 2017 року страхувальник звернувся до позивача з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, надавши всі необхідні документи.

На виконання умов договору страхування, на підставі акту №БН-231 з надання послуг по ремонту автомобіля від 03 квітня 2017 року, страхового акту №ДККА-55496 від 07 квітня 2017 року та розрахунку до нього, на рахунок страхувальника було перераховано суму страхового відшкодування у розмірі 70 716 грн. 02 коп., що підтверджується платіжним дорученням №6828 від 10.04.2017 р.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2017 року у справі № 761/7556/17 встановлено, що ДТП сталася з вини як водія застрахованого транспортного засобу, так і з вини відповідача, яких притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

З огляду на викладене, позивач отримав право вимоги до винної особи в розмірі половини суми виплаченого страхового відшкодування (70 716,02 грн./2 =35 358 грн. 01 коп.).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ПАТ &q?рз;СК &q?ст;УСГ&quПА; просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року та постановити нове рішення про задоволення позову.

Свої доводи мотивує тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Зазначив, що право способу захисту власних інтересів належить ПрАТ «СК «УСГ», яке на підставі ст.993 ЦК України набуло право на відшкодування шкоди в розмірі виплаченого страхового відшкодування. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України у справі №6-2808 цс15 від 20.01.2016 р., право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

Крім цього, відповідачем, як особою, відповідальною за збитки, має бути відшкодована сума франшизи, яка передбачена полісом обов'язкового страхування, та на яку зменшується сума страхового відшкодування. При цьому судом першої інстанції помилково покладено вказаний обов'язок на страхову компанію відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просив винести постанову, якою залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Зазначив, що ДТП сталася у період дії договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, розмір шкоди не перевищує ліміт страхового відшкодування, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що обов'язок по сплаті страхового відшкодування лежить на ПрАТ «СК «Україна» та що відповідач, за вищезазначених обставин, звільнений від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану з його вини.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 02 червня 2016 року №1402- VІІІ &qu20;Про судоустрій і статус суддів&q?ус; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць) , та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 лютого 2017 р. о 14 год.37 хв. в м. Києві по вул. Хрещатик, 2 відбулася ДТП за участю транспортного засобу «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4, та автомобіля «Ssang Yong Korando», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, внаслідок чого вказані автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 визнано винними у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до генерального договору №28-0199-2700/16-1590 добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку від 04 травня 2016 року, укладеного між ПрАТ «СК «УСК» (страховик) та ПІІ «ВІП-РЕНТ» (страхувальник), було застраховано майнові інтереси страхувальника у разі настання страхового випадку, пов'язані з володінням та користуванням транспортним засобом «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_3.

23 лютого 2017 року страхувальник звернувся до позивача з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

На виконання умов договору страхування, на підставі акту №БН-0000231 з надання послуг по ремонту автомобіля від 03 квітня 2017 року, страхового акту №ДККА-55496 від 07 квітня 2017 року та розрахунку до нього, позивачем здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 70 716 грн. 02 коп., що підтверджується платіжним дорученням №6828 від 10.04.2017 р.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована ПАТ «СК «СКАЙД» відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ№007861997 від 20 березня 2016 року, з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в сумі 100 000 грн., франшиза - 1000 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відповідача встановлена франшиза в розмірі 1000 грн., а максимально можливий розмір виплати за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000 грн., обов'язок відшкодувати позивачу витрати, понесені на виплату потерпілій особі страхового відшкодування, лежить на страховику цивільно-правової відповідальності відповідача ОСОБА_2, яким є ПАТ «СК «СКАЙД».

Колегія суддів частково погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За результатами системного аналізу статей 509, 1187, 1188, 1192 ЦК України встановлено, що факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов'язання виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоду (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом або договором передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності вказаний Закон (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом статей 9, 22-28, 35 вказаного Закону настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, у тому числі й шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.

З огляду на зазначене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком боржника (особи, яка завдала шкоди).

Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Отже, оскільки обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК України, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, повинно вирішуватись залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір, повідомлення про ДТП встановленого зразка.

У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода, на думку суду, підлягає відшкодуванню страховиком у межах страхового відшкодування, передбаченого договором страхування. А у разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.

Крім того, виконання страховою компанією свого обов'язку з відшкодування шкоди, спричиненої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не звільняє останнього від відшкодування шкоди, розмір якої перевищує відшкодування, виплачене відповідно до указаного закону.

У такому випадку правовий інститут обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у повній мірі реалізує мету свого існування. Інакше законодавчо закріплена обов'язковість страхування цивільно-правової відповідальності втрачає сенс, оскільки настання страхового випадку не тягне реалізацію договору, обов'язковість якого встановлена законом.

У справі, яка переглядається, позивач не звертався до страховика відповідача із заявою про сплату страхового відшкодування та відповідно не отримував відмову страховика у виплаті страхового відшкодування, а одразу звернувся з позовом до відповідача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України у справі №6-2587цс15.

Крім того, аналіз правових позицій Верховного Суду України, висловлених у подібних справах, а саме: 6-725цс16, 6-2808цс15, 6-725цс16 свідчить про те, що найвищий судовий орган скеровував судову практику виходячи з принципу абсолютності права потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем, зазначаючи при цьому, що суд не вправі відмовити у позові потерпілому з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована і в разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Проте така практика нівелює законодавчо закріплену обов'язковість страхування цивільно-правової відповідальності, суперечить меті такого виду обов'язкового страхування, якої прагнув досягнути законодавець, що викладена у пояснювальній записці до законопроекту, яким запроваджувалось обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з урахуванням досвіду європейських країн, а саме: що введення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів вирішує проблеми щодо відшкодування збитків, спричинених ДТП.

Закріплюючи законом обов'язковість страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, законодавець також передбачив адміністративну відповідальність (стаття 126 КУпАП) за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»).

Крім того, статтею 124 КУпАП передбачено, що особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники ДТП скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, обов'язку з відшкодування заподіяної ним шкоди, за відсутності відмови страховика у виплаті страхового відшкодування.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за завдану шкоду у розмірі франшизи, яка передбачена полісом обов'язкового страхування.

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

З огляду на те, що страхове відшкодування зменшується на суму франшизи, яка договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відповідача встановлена в розмірі 1000 грн., є підстави для часткового задоволення позову.

Вказані обставини у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення у вказаній частині та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

У зв'язку з переглядом судового рішення судом апеляційної інстанції судові витрати по справі підлягають розподілу наступним чином.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на розмір задоволених позовних вимог (2,83%) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 113,20 грн. (45,28 грн. +67,92 грн.).

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» - Шидловської Світлани Василівни задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року в частині відмови у стягненні суми страхового відшкодування в розмірі 1000 грн. скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (місцезнаходження: 03038, м. Київ, вул. Івана Федорова,буд.32-а, код ЄДРПОУ 30859524) суму страхового відшкодування в розмірі 1000 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (місцезнаходження: 03038, м. Київ, вул. Івана Федорова,буд.32-а, код ЄДРПОУ 30859524) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 113,20 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 12 липня 2018 року.

Суддя-доповідач:

Судді: