Постанова № 75251996, 10.07.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3038/18 Справа № 175/2956/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 43

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів – Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі – Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до територіальної громади села Любимівка в особі Любимівської сільської ради, товариства з додатковою відповідальністю «Дніпрокоммунтранс», треті особи – садове товариство «Мрія» Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, КП «Дніпропетровський електротранспорт», про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до територіальної громади села Любимівка в особі Любимівської сільської ради, товариства з додатковою відповідальністю «Дніпрокоммунтранс» (далі — ТДВ «Дніпрокоммунтранс») про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії, мотивуючи тим, що у 1996 році ЗАТ «ДНІПРОКОМУНТРАНС» (правонаступником якого є ТДВ «Дніпрокоммунтранс»), на якому він працював, виділило йому для постійного проживання малосімейну квартиру АДРЕСА_1 (Дніпропетровськ), а у 1998 році він, як працівник ЗАТ «ДНІПРОКОМУНТРАНС» (правонаступником якого є ТДВ «Дніпрокоммунтранс»), отримав земельну ділянку №12 в с/т «Мрія» Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, загальною площею 0,06 га, яку надавало у користування ЗАТ «ДНІПРОКОМУНТРАНС» у створеному для його працівників СТ «Мрія».

Зазначав, що з 1996 року мешкає в наданій йому квартирі та сплачує усі комунальні платежі.

Вказував, що 12 серпня 1999 року ЗАТ «ДНІПРОКОМУНТРАНС» звернулося до директора підприємства «Днепрогорэлектротранс» ОСОБА_3 з проханням надати ОСОБА_2 дозвіл на приватизацію квартири №8 в малосімейному гуртожитку по вул.Набережна Перемоги,50 в м.Дніпрі, на що підприємство «Днепрогорэлектротранс» відповіді не надало.

Посилаючись на те, що на сьогоднішній день він не має можливості приватизувати належну йому квартиру та земельну ділянку, оскільки неодноразові звернення не надали жодних результатів, що порушує його право, яке підлягає судовому захисту, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати протиправною бездіяльність Любимівської сільської ради щодо відмови розглянути його заяву про передачу йому у приватну власність шляхом приватизації земельної ділянки №12 загальною площею 0,06 га в СТ «Мрія» Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та визнати за ним право власності на цю земельну ділянку; визнати протиправною бездіяльність ТДВ «Дніпрокоммунтранс» щодо відмови розглянути його заяву про передачу йому у приватну власність шляхом приватизації квартири №8 в малосімейному гуртожитку по вул.Набережна Перемоги, будинок №50 у м.Дніпро та визнати за ним право власності на цю квартиру.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Визнано протиправною бездіяльність ТДВ «Дніпрокоммунтранс» щодо відмови розглянути заяву ОСОБА_2 про передачу йому у приватну власність шляхом приватизації квартири №8 в малосімейному гуртожитку по вул.Набережна Перемоги, будинок №50 у м.Дніпро та визнано за ним право власності на цю квартиру.

В апеляційній скарзі Дніпропетровська місцева прокуратура №3, діючи в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що даним рішенням грубо порушені вимоги законодавства та визначений законом порядок приватизації квартири.

26 квітня 2018 року від третьої особи - КП «Дніпропетровський електротранспорт» надійшов відзив на апеляційну скаргу з відповідними поясненнями по суті спору та зазначенням про прийняття рішення згідно вимог чинного законодавства.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині задоволення позову ОСОБА_2 з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду в частині визначення порядку користування спірною квартирою не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 12 серпня 1999 року ЗАТ «ДНІПРОКОМУНТРАНС» (правонаступником якого є ТДВ «Дніпрокоммунтранс») звернулося листом до директора підприємства «Днепрогорэлектротранс» ОСОБА_3, в якому просило надати ОСОБА_2 дозвіл на приватизацію квартири №8 в малосімейному гуртожитку по вулиці Набережна Перемоги,50 в місті Дніпрі (а.с.9).

Позивач зареєстрований у даній квартирі з 14 березня 1996 року (а.с.8).

Також в матеріалах справи міститься технічний паспорт на спірну квартиру (а.с.11-16).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості у задоволеній частині.

Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції саме у частині задоволення позовних вимог у зв’язку з наступним.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім’ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації.

Пунктом 18 Положення передбачено, що громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім’ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім’ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі. З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України, власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначає правові основи приватизації житла як один зі способів набуття його у власність.

Відповідно до вимог ст.ст.1,3,8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Законами України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами, до числа яких суд не належить.

Колегія суддів наголошує на тому, що вирішення цього питання судом буде суперечити положенням статті 6 Конституції України, відповідно до якої органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених межах і відповідно до законів України.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов’язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.10 ЦПК України (у редакції закону, чинному час звернення до суду із позовом та ухвалення оскаржуваного рішення).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст.229 ЦПК України, в редакції, яка діє на даний час, визначено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

За способом утворення докази поділяються на первинні (відомості про факти одержують із першоджерела - з оригіналу документа, від свідка-очевидця і т.п.) і похідні (відомості про факти одержують із джерела, що відтворює інший доказ, - з копії документа).

За відношенням до шуканого факту докази поділяються на прямі (прямо вказують на наявність або відсутність шуканого факту) і непрямі (дозволяють зробити припускаємий висновок про шуканий факт).

Звертаючись до суду з даними вимогами позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження обґрунтованості своїх вимог.

Відсутні будь-які дані стосовно перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, не надано ордеру, на підставі якого йому було виділено для постійного проживання спірну квартиру. Не надано доказів стосовно звернення до відповідних органів з метою реалізації права з приватизації, яке (у разі дійсної наявності) чітко передбачене чинним законодавством.

З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду в частині задоволенні позову ухвалене без дотримання зазначених вище вимог законодавства, а тому підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ураховуючи вимоги ст.141 ЦПК України з позивача на користь апелянта підлягає стягненню 1.920 грн. на відшкодування судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 до товариства з додатковою відповідальністю «Дніпрокоммунтранс» про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії скасувати та в цій частині позову ОСОБА_2 відмовити.

В іншій частині рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Дніпропетровської області судові витрати в розмірі 1.920 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Суддя: Куценко Т.Р.

ОСОБА_4