Постанова № 75252000, 05.07.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3125/18 Справа № 201/16990/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Пищида М.М.

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого – Пищиди М.М.,

суддів – Каратаєвої Л.О., Ткаченко І.Ю.,

за участі секретаря – Гречишникової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської обласної ради про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2017 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування посилався на те, що 09 липня 2014 року між ним та відповідачем на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради № 554-26/VI від 20 червня 2014 року було укладено строковий трудовий договір №124-2.

У відповідності до умов вказаного договору позивач взяв на себе зобов'язання безпосередньо здійснювати поточне управління (керівництво) Закладом: комунальне підприємство «Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16» Дніпропетровської обласної ради» (ЄДРПОУ 01984624) (надалі - Заклад), забезпечувати ефективне виконання функцій, для яких призначений Заклад, використання і зберігання закріпленого за Закладом комунального майна, а орган управління - Дніпропетровська власна рада, взяв на себе зобов'язання створювати необхідні умови для роботи керівника.

Строк дії договору сторони визначили на 3 роки: з 09 липня 2014 року по 09 липня 2017 року.

Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради №42-КП від 07.07.2017 року позивача було звільнено з посади головного лікаря Закладу відповідно до п.2 ст. 36 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України). Цим же розпорядженням позивача було визначено виконуючим обов'язки головного лікаря Закладу з 10 липня 2017 року строком на 1 місяць.

В подальшому, аналогічні розпорядження видавались кожного місяця, в яких відображалась інформація про звільнення позивача з посади за п.2 ст.36 КЗпП України та прийняття виконуючим обов'язки головного лікаря Закладу: № 53-КП від 01.08.2017 р., № 59- КП від 31.08.2017 р., №74-КП від 11.10.2017 р.

Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради № 90-КП під 13.11.2017 року позивача було звільнено з посади головного лікаря Закладу та призначено виконуючим обов'язки головного лікаря закладу ОСОБА_3.

Вказане звільнення позивач вважає незаконним.

У зв’язку з вищевикладеним позивач просив визнати незаконним та скасувати Розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради № 90-КП від 13.11.2017 року і поновити його на посаді головного лікаря Комунального підприємства "Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16 «Дніпропетровської обласної ради», визнавши продовженим на 5 років, тобто до 09 липня 2022 року строк дії Строкового трудового договору № 214-2 від 09 липня 2014 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Дніпропетровської обласної ради про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі — відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вважає, що відповідно до ст.39-1 КЗпП, його строковий трудовий договір вважається продовженим на невизначений строк та зазначає, про неможливість припинення трудового договору (контракту) з ним без його письмової заяви про звільнення.

Крім того, відповідачем було порушено процедуру звільнення через те, що рішення про звільнення було прийнято розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради, а не обласною радою.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 липня 2014 року між позивачем та відповідачем на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради № 554-26/VI від 20 червня 2014 року (а.с.10) було укладено строковий трудовий договір №124-2.

У відповідності до умов вказаного договору позивач взяв на себе зобов'язання безпосередньо здійснювати поточне управління (керівництво) Закладом: комунальне підприємство «Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16» Дніпропетровської обласної ради» (ЄДРПОУ 01984624) (надалі - Заклад), забезпечувати ефективне виконання функцій, для яких призначений Заклад, використання і зберігання закріпленого за Закладом комунального майна, а орган управління - Дніпропетровська власна рада, взяв на себе зобов'язання створювати необхідні умови для роботи керівника.

Строк дії договору сторони визначили на 3 роки: з 09 липня 2014 року по 09 липня 2017 року (а.с.4-9). Цього ж дня, 09.07.2014 позивач видав наказ по лікарні №212-кл, відповідно до якого приступив до виконання обов’язків головного лікаря (а.с.11).

Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради №42-КП від 07.07.2017 року позивача було звільнено з посади головного лікаря Закладу відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП України. Цим же розпорядженням позивача було визначено виконуючим обов'язки головного лікаря Закладу з 10 липня 2017 року строком на 1 місяць (а.с.12).

В подальшому, аналогічні розпорядження видавались кожного місяця, в яких відображалась інформація про звільнення позивача з посади за п.2 ст.36 КЗпП України та прийняття виконуючим обов'язки головного лікаря Закладу: № 53-КП від 01.08.2017 р. (а.с.13), №59- КП від 31.08.2017 р. (а.с.14), №74-КП від 11.10.2017 р. (а.с.15)

Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради № 90-КП під 13.11.2017 року позивача було звільнено з посади головного лікаря Закладу та призначено виконуючим обов'язки головного лікаря закладу ОСОБА_3 (а.с.16).

Згадані розпорядження голови обласної ради затверджені рішеннями обласної ради від 14.07.2017 №224-9/VII, від 11.10.2017 №224-10/VII та від 01.12.2017 №224-11/VII «Про трудові відносини з керівниками обласних комунальних підприємств, закладів та установ, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області» (а.с.47-53).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору.

Згідно ч.ч.1,3 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно п.2 ч.1 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до ч.2 вказаної статті строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно ст.39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Згідно абз. 3 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами та доповненнями) при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.36 КЗпП зазначено, що оскільки згідно з ч.2 ст.23 КЗпП (в редакції від 19 січня 1995 року) трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

Згідно п. 20 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.

Порядок призначення керівників підприємств, які перебувають в управлінні Дніпропетровської обласної ради, визначений Положенням про порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, установ та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Дніпропетровської області, затвердженим рішенням Дніпропетровської обласної ради від 23/03/2007 року №123-7/V.

Згідно абз. 3 п. 1.3. Положення про порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, установ та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Дніпропетровської області у разі, якщо підприємства, установи та заклади у міжсесійний період залишились без керівників, голова обласної ради своїм розпорядженням на строк до трьох місяців призначає на посаду осіб, що виконують обов'язки керівників підприємств, установ та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Дніпропетровської області.

Пунктом 1.5 Положення про порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, установ та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області, затвердженого рішенням обласної ради 23.03.2007 р. № 123-7/V визначено укладення строкового трудового договору (контракту) у письмовій формі з керівником підприємства, установи, закладу, що належать до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області.

Керівники державних та комунальних закладів охорони здоров’я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров’я на конкурсній основі шляхом укладення з ними контракту на строк від трьох до п’яти років.

Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного комунального закладу охорони здоров’я та порядок укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я, а також типова форма такого контракту затверджується Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до п. 2 Постанови КМУ № 642 від 16 жовтня 2014 року “Про затвердження Порядку укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я та Типової форми контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я призначення на посаду керівника закладу здійснюється відповідно до законодавства керівником органу, до сфери управління якого належить (в управлінні якого перебуває) заклад , або за рішенням обласної, районної ради чи сільським, селищним, міським головою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що строковий трудовий договір, укладений з позивачем 09 липня 2014 року, закінчився та він був звільнений Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради № 42-КП від 07.07.2017 року з посади виконуючого обов’язки головного лікаря Комунального підприємства "Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16 «Дніпропетровської обласної ради» відповідно до п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Тому враховуючи відсутність особи, яка була б призначена обласною радою на посаду головного лікаря цього Закладу за результатами проведеного конкурсу, виникли підстави, передбачені ч.2 ст.23 КЗпП України для укладання нового строкового договору. Колегія суддів погоджується з висновками суду, виходячи з наступного.

Згідно з пунктами 1, 2 ч. 1ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, і строковим, що укладається на визначений строк, установлений за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (ч.3 ст.21 КЗпП України)

Як роз'яснив судам Пленум Верховного Суду України у п. 7 Постанови № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст. 21 КЗпП України). Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств).

Згідно до п. 2 ч. 1ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є закінчення строку (п. п. 2 і 3ст. 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або іншого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору - контракту він виявив, коли звертався із заявою про прийняття на роботу за строковим трудовим договором - контрактом. У цей же час він виразив і волю на припинення такого контракту після закінчення строку, на який він був укладений.

Власник не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2ст. 36 КЗпП України.

Згідно з п. 8 ч. 1ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

У даному випадку, після спливу строку по першому договору позивач був звільнений з посади, після чого з 10 липня 2017 призначений на новий 1-місячний строк.

Аналогічні підстави виникали кожен раз при закінченні чергового строку, на який позивач призначався виконуючим обов’язки керівника Закладу.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що відповідно до ст.39-1 КЗпП, його строковий трудовий договір вважається продовженим на невизначений строк, оскільки відповідно до зазначених вище вимог закону апелянт відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств)

Що ж до тверджень апелянта про порушення процедури звільнення через те, що рішення про звільнення було прийнято розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради, а не обласною радою, то вони не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до п.20 ч.1 ст.43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, призначення і звільнення їх керівників належить до компетенції обласних рад.

Відповідно до ч.7 ст.55 цього Закону Голова обласної ради наділений повноваженнями видавати розпорядження.

Пунктом 18 ч.6 ст.55 цього Закону Голова обласної ради вирішує питання доручені йому радою.

Крім того, колегія суддів, вважає помилковим твердження позивача про неможливість припинення трудового договору (контракту) з ним без його письмової заяви про звільнення, виходячи з з правил ст.ст.36, 38, 39 КЗпП України, з яких слідує, що заява працівника про його звільнення може мати місце лише в тих випадках, коли звільнення відбувається за його ініціативою до закінчення строку дії договору або ж при розірванні безстрокового трудового договору також за ініціативи працівника.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2018 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає касаційному оскарженню в порядку та строки, що визначені чинним законодавством.

Головуючий:

Судді: