Рішення № 7523318, 13.10.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.09                                                                                           Справа№ 2/202

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача Літвінової А.С., представників відповідача Кушнір Т.В., Мощинської О.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства завод “Електроважмаш”, м. Харків до Відкритого акціонерного товариства “Селянський комерційний банк “Дністер”, м. Львів про зобов’язання вчинити дії та стягнення 3651 грн. 54 коп.

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство завод “Електроважмаш”, м. Харків звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Селянський комерційний банк “Дністер”, м. Львів про зобов’язання вчинити дії та стягнення 3651 грн. 54 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 15.09.2009р. призначив розгляд справи на 01.10.2009р. В судовому засіданні 01.10.2009р. оголошувалась перерва до 13.10.2009р.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського рахунку, згідно якого відповідач зобов’язувався виконувати розпорядження позивача щодо перерахування грошових коштів з рахунку. Відповідно до умов договору банківського рахунку, відповідачу було надано п’ять платіжних доручень на перерахування 408503 грн. 92 коп. Відповідач прийняв платіжні доручення до виконання, однак, зазначена сума коштів на банківські рахунки одержувачів не поступила. В подальшому позивач своє заявою відкликав ці платіжні доручення та надав платіжне доручення на перерахування 409000 грн. 00 коп. на рахунок позивача в іншому банку. Відповідач прийняв це платіжне доручення, однак переказу не здійснив. У зв’язку з цим просить суд стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання банківського переказу в розмірі 3651 грн. 54 коп., зобов’язати відповідача перерахувати кошти в сумі 409000 грн. 00 коп. на рахунок позивача в ХОФ АКБ “Укрсоцбанк”.

В судових засіданнях представники відповідача підтвердили факт надходження від позивача платіжного доручення на суму 409000 грн. 00 коп. Однак, у зв’язку з відсутністю коштів на кореспондентському рахунку, переказ вищевказаної суми коштів не був проведений. Також зазначили, що постановою правління НБУ з 17.04.2009р. по 16.10.2009р. введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідача. Таким чином, наявність мораторію виключає можливість виконання відповідачем вимог позивача, в тому числі безпідставними є вимоги щодо стягнення пені.

Представникам сторін роз’яснено їх права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

9 квітня 2008р. між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського рахунку.

За цим договором банк (позивач) відкриває клієнту (відповідачу) поточний мультивалютний рахунок №2600977851 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування відповідно до вимог чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ та внутрішніх правил банку.

5 березня 2009р. позивач надав відповідачу для виконання платіжні доручення на перерахування грошових коштів одержувачам коштів, зокрема платіжні доручення №48 на суму 48503 грн. 92 коп., №49 суму 40000 грн. 00 коп., №50 на суму 70000 грн. 00 коп.

6 березня 2009р. позивач надав відповідачу для виконання платіжні доручення №52 на суму 100000 грн. 00 коп., №56 на суму 150000 грн. 00 коп.

Таким чином відповідач мав перерахувати з рахунку позивача на користь одержувачів 408503 грн. 92 коп.

Відповідно до п. 2.3.2. договору банківського рахунку, відповідач брав на себе зобов’язання своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до діючого законодавства. П. 2.3.5. договору передбачено, що відповідач зобов’язаний виконувати належним чином оформлені розрахункові документи клієнта (позивача) в день їх надходження, якщо вони надійшли в операційний час. Якщо розрахункові документи клієнта надійшли до банку після операційного часу, вони виконуються наступного дня, крім випадків, коли угодами на дистанційне обслуговування клієнта передбачений інший порядок виконання банком розрахункових документів.

Всі зазначені вище платіжні доручення були прийняті відповідачем до виконання, однак виконані не були, що підтверджується поясненнями представників сторін, матеріалами справи (випискою з рахунку від 20.05.2009р.).

10 червня 2009р. позивач своєю заявою відкликав платіжні доручення від 05.06.2009р., 06.06.2009р. та надав відповідачу на виконання платіжне доручення №2 від 01.06.2009р. для перерахування 409000 грн. 00 коп. з рахунку №2600977851 в ВАТ “СКБ “Дністер” на рахунок позивача №26000805612400, відкритий у Харківській обласній філії АКБ “Укрсоцбанк”.

У зв’язку з тим, що платіжне доручення №2 від 01.06.2009р. не було виконано, позивач направив на адресу відповідача претензію за вих. №248-238 від 22.07.2009р. з вимогою сплатити пеню за прострочення виконання зобов’язання за договором банківського рахунку та здійснити переказ згідно платіжного доручення №2 від 01.06.2009р. Вказана претензія залишена відповідачем без розгляду та задоволення.

Таким чином, з матеріалів справи, пояснень представників сторін вбачається, що відповідач свої зобов’язання перед позивачем щодо виконання платіжних доручень у строк, встановлений договором, не виконав, станом на дату судового засідання кошти в сумі 409000 грн. 00 коп. згідно платіжного доручення №2 на рахунок позивача в іншому банку не перераховані.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частиною 1 ст. 1066 ЦК України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ч. 2 ст. 1066 ЦК України банк гарантує клієнту право безперешкодно розпоряджатися коштами на рахунку останнього. Ч. 3 цієї статті передбачено, що банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно ч. 3 ст. 1068 ЦК України, банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Пунктом 8.1 ст. 8 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та пунктом 2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004р. передбачено, що банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Пунктом 8.4. ст. 8 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” встановлено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

П. 30.1. Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” встановлено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєї власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідні норми щодо абсолютного характеру права власності, його захисту та непорушності також містяться у статтях 316 –321, 325, 386 ЦК України.

Твердження представника відповідача про невиконання платіжних доручень позивача через введений у банку мораторій на задоволення вимог кредиторів, якими останній заперечує позов, суд не бере до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” мораторій - зупинення виконання банком зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань.

Відповідно до п. 2.1.1 договору банк гарантує проведення операцій з коштами клієнта у відповідності до діючого законодавства України і нормативних актів Національного банку України.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” розрахункові банківські операції - рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи.

Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Виходячи з наведених положень Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що договір банківського рахунку є договором про надання послуг, а не майновим зобов’язанням.

Отже позивач не має майнових вимог до відповідача, а лише вимагає від відповідача виконання умов договору щодо здійснення поточних операцій по розпорядженню власними коштами, тобто вимагає надати послуги, за які в силу договору, саме позивач сплачує відповідачу певну комісійну винагороду.

Дія мораторію поширюється тільки на зобов’язання банку перед кредиторами, тоді як позивач не є кредитором банку і вимоги позивача ґрунтуються не на майновому зобов’язанні, а лише на договорі про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно п. 3.1. договору банківського рахунку від 09.04.2008р., за невиконання чи неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства. П. 3.2. договору цього договору передбачено, що за несвоєчасне чи неправильне списання з вини банку суми з рахунку клієнта, а також за несвоєчасне чи неправильне зарахування суми, яка належить власнику рахунку, банк сплачує клієнту пеню у розмірі 0,01% несвоєчасно або неправильно зарахованої (списаної) суми за кожен день прострочення, але не більше 1% суми переказу.

Дослідивши розрахунок пені, нарахованої за порушення строків проведення платежів, суд дійшов висновку що позивачем правомірно нараховано пеню в розмірі 3651 грн. 54 коп.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, однак підлягають до задоволення повністю.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 316-321, 325, 386, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 626, 651, 901, 1066, 1068, 1073, 1074 ЦК України, ст. 193, 230, 231 ГК України, ст.ст. 8, 30, 32 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити.

2.          Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство “Селянський комерційний банк “Дністер”, м. Львів, вул. Переяславська, 6а (ідентифікаційний код 19159542) здійснити переказ грошових коштів згідно платіжного доручення №2 від 01.06.2009р., зарахувавши 409000 грн. 00 коп. на рахунок Державного підприємства завод “Електроважмаш”, м. Харків, просп. Московський, 299 (ідентифікаційний код 00213121) №26000805612400 в Харківській обласній філії АКБ “Укрсоцбанк”.

3.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Селянський комерційний банк “Дністер”, м. Львів, вул. Переяславська, 6а (ідентифікаційний код 19159542) на користь Державного підприємства завод “Електроважмаш”, м. Харків, просп. Московський, 299 (ідентифікаційний код 00213121) 3651 грн. 54 коп. пені за прострочення виконання банківського переказу, 187 грн. 00 коп. державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя