Постанова № 75215673, 04.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 липня 2018 року місто Київ

справа № 755 /14558/17

апеляційне провадження № 22-ц/796/4950/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Головачова Я.В.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

секретаря Коцюрби Л.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та стягнення матеріальної і моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом у якому просив визнати договори купівлі-продажу недійсними та стягнути з відповідачів матеріальну та моральну шкоду у сумі 1 050 000 гривень. Водночас, позивач ставив питання про звільнення його від сплати судового збору у зв'язку із скрутним матеріальним становищем.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу недійсним та стягнення матеріальної і моральної шкоди залишено без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, оскільки провадження у справі було відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаржник зазначає, що ним у повному обсязі були надані докази на обґрунтування підстав для звільнення його від сплати судового збору за подачу позовної заяви, а тому суд першої інстанції його позов залишив без розгляду безпідставно.

Відзиви на апеляційну скаргу учасники справи до суду не подали.

ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.

Інші учасники справи в суд апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати врегульовано ст. 136 ЦПК України (ст. 82 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати (ч. 3 ст. 136 ЦПК України).

Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" (далі - Постанова) роз'яснено, що судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення п. 1 ст. 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України "Про судовий збір", а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

У п. 3 Постанови зазначено, що порядок звернення до суду за судовим захистом урегульовано ЦПК України. Подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов. Зокрема, ч. 4 ст. 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору. Отже, якщо сплата судового збору згідно з вимогами закону є обов'язковою, то наслідком недотримання цієї умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо документ, що підтверджує сплату судового збору (ч. 5 ст. 177 ЦПК України), не буде поданий у строк, установлений судом, - визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві (ст. 185 ЦПК України) або залишення заяви без розгляду (п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України).

Разом із тим, якщо позивачем (заявником) заявлено клопотання про відстрочення або розстрочення судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його оплати відповідно до ст. 136 ЦПК України, то наслідки, передбачені ст. 185 ЦПК України, застосовуються лише за умови відмови в задоволенні такого клопотання, про що постановляється відповідна ухвала.

Як убачається з матеріалів справи, звертаючись з позовною заявою до суду ОСОБА_1 просив звільнити його від сплати судового збору у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 вересня 2017 року його позовну заяву залишено без руху у зв'язку із несплатою судового збору і надано строк для усунення недоліків.

8 листопада 2017 року ОСОБА_1, посилаючись на скрутне матеріальне становище, повторно просив звільнити його від сплати судового збору за подання позовної заяви (а.с. 20).

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 8 листопада 2017 року провадження у справі відкрито та надано позивачу розстрочку сплати судового збору в строк до 12 січня 2018 року.

З наведеного убачається, що судом першої інстанції, в порушення норм цивільного процесуального законодавства, не було вирішено питання щодо звільнення (відмови у звільненні) позивача від сплати судового збору та передчасно залишено його позов без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Таким чином, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 6 липня 2018 року.

Головуючий Я.В. Головачов

Судді: І.М. Вербова

О.В. Шахова