Постанова № 75212222, 10.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 643/6233/18 Головуючий суддя І інстанції Букреєва І. А.

Провадження № 22-ц/790/3879/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори про право власності та інші речові права про приватну власність

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - Бурлака І.В., Кіся П.В.,

за участю секретаря : Колесник О.Е.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 30 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Державного реєстратора Змівської міської ради Харківської області Калініної Людмили Миколаївни, третя особа - Служба у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, та вилучення записів, відновлення права власності шляхом визнання права власності,

встановив :

21 травня 2018 року ОСОБА_3 який діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Державного реєстратора Змівської міської ради Харківської області Калініної Людмили Миколаївни, третя особа - Служба у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, та вилучення записів, відновлення права власності шляхом визнання права власності

Ухвалою судді від 22 травня 2018 року вказана заява була залишена без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: для сплати судового збору, для надання підтвердження, що позивач не подав іншого позову до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, додати копії позовної заяви та копії всіх документів, що додаються до неї для відповідачів та третьої особи .

24 травня 2018 року ОСОБА_3 отримав копію вищевказаної ухвали суду від 22 травня 2018 року про залишення його позовної заяви без руху в приміщенні суду.

29 травня 2018 року ОСОБА_3 подав до суду заяву на виконання ухвали від 22 травня 2018 року, до якої додав копії позовної заяви з додатками відповідно до кількості сторін по справі; зазначив, що ним не подано іншого позову до цих відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 30 травня 2018 року заяву ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3просить її скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала постановлена за неповного з'ясування обставин по справі, судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Вказав, що позовна заява до суду першої інстанції була подана разом із клопотанням про звільнення від сплати судового збору, як соціально не захищену людину із-за низького доходу, оскільки він отримує заробітну плату у розмірі 1000 грн., на його утриманні перебуває троє малолітніх дітей, його родина є багатодітною, і відповідно до ст.8 Закону України «Про судовий збір» підлягає звільненню від сплати судового збору.

Зазначив, що суд першої інстанції не розглянув його клопотання по суті, не звернув увагу на Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 із змінами та доповненнями «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини рішення у справі «Креуз проти Польщі», «Белле проти Франції», сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, в порядку письмового провадження без повідомлення відповідно до норми ч.2 ст. 369 ЦПК України.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання, згідно до положень ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи у передбачених ст. 367 ЦПК України межах, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України судове рішення суду не відповідає у повній мірі.

Залишаючи заяву про без руху з мотивів несплати судового збору, суд не розглянув клопотання ОСОБА_3 про звільнення від сплати судових витрат за подання позовної заяви, та з посиланням на те, що відсутні достатні докази у підтвердження важкого матеріального стану позивача, а підстави для звільнення від сплати судового збору відсутні, розмір судового збору, яким підлягає оплаті подана позовна заява, що є майже мінімальним для справ даної категорії, суд першої інстанції дійшов висновку, що судовий збір у розмірі: (2560,91 грн. з позовних вимог майнового характеру + 704,80 грн. з позовних вимог немайнового характеру) не перешкоджає доступу заявника до суду і не ускладнює його таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті його права на звернення до суду за захистом свого права, та переслідує законну мету, передбачену вимогами статті 4 Закону України «Про судовий збір», а тому підлягає обов'язковій сплаті.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду стосовно необхідності ОСОБА_3 сплачувати судовий збір за подачу позовної заяви.

Так, відповідно до ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

У даному випадку необхідно було застосувати п.г ч.1 ст.8 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину- інваліда. якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

ОСОБА_3 у додатках до позовної заяви було додано клопотання про звільнення від сплати судового збору з додатками на підтвердження вказаних доводів заявником надано відповідні докази, а саме: копія посвідчення НОМЕР_1 щодо права на пільги, передбачені законодавством для багатодітних сімей, копії свідоцтва про шлюб та свідоцтв про народження дітей, довідка про його заробітну плату у розмірі 1000 грн.00 коп. на місяць.

Виходячи з наведених норм цивільного процесуального права, залишення позову без руху для сплати судового збору здійснюється судом лише після відмови у задоволенні заяви про звільнення від його оплати, чи відстрочення оплати судового збору.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» (РИМ, 4.ХІ.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81) 7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.

Разом з тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції про право кожного на доступ до суду та рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява № 28249/95, - сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету сплати судового збору, п. 1 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах.

У цьому контексті у п.п. 55, 64-67 зазначеного рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» (далі по тексту - Суду) вказано, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Реальним є той факт, що збирання та оцінювання доказів є головним чином справою національних державних судів, а роль Суду полягає в тому, щоб дати оцінку, чи діяли суди під час здійснення своїх повноважень відповідно до пункту 1 статті 6 конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод.

Польська судова влада відмовилася прийняти аргументи заявника про те, що він не спроможний сплатити судові збори, без отримання або розгляду будь-яких доказів, які суперечили б фактам, наданим ним у своїй декларації про доходи.

Крім того, польські суди зробили певні припущення щодо фінансового стану заявника, які не були належним чином підтверджені фактами.

Суд також зауважив, що згідно з польським законодавством звільнення від сплати судових зборів у будь-який час може бути скасоване судами, якщо підстави, на яких воно надавалося, більше не існують. Дозвіл заявникові подати позов на початковій стадії

судового провадження не зміг би зашкодити польським судам зібрати судові збори, якби на подальшій стадії розгляду справи його фінансовий стан змінився на кращий.

Оцінюючи факти справи в цілому та зважаючи на визначне місце, яке займає право на суд у демократичному суспільстві, Суд дійшов висновку, що судові власті не змогли забезпечити належного балансу між інтересами держави у стягненні судових зборів за розгляд позовів, з одного боку, та інтересом позивача у відстоюванні свого позову в суді, з другого боку.

Збір, який вимагався від заявника за розгляд його справи, був надмірним. Внаслідок цього він утримався від позову, і його справу так і не було розглянуто судом. Це, на думку Суду, завдало шкоди самій суті його права на доступ до суду.

Спираючись на вищезазначені підстави, Суд у справі "Креуз проти Польщі" зробив висновок, що у даному випадку накладання судових зборів на заявника становило непропорційне обмеження його права доступу до суду. Відповідно Суд дійшов висновку про наявність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Згідно до ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, що гарантує доступ до суду, який може бути обмежено лише законом, пропорційно легітимній меті такого обмеження.

При цьому відповідно до ч. 2 статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.

Таким чином у даному випадку суду першої інстанції необхідно було по суті вирішити клопотання ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору та відповідно до ст.8 Закону України «про судовий збір», ст.136 ЦПК України, Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 із змінами та доповненнями «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини рішення у справі «Креуз проти Польщі», «Белле проти Франції», забезпечити ОСОБА_3 доступ до суду.

Залишаючи позов без руху та повертаючи його позивачу, з мотивів несплати судового збору суд першої інстанції не вирішив заяву ОСОБА_3 про звільнення його від сплати судового збору, чим порушив процесуальний порядок вирішення про повернення позову, що призвело до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції порушив передбачений ч.ч. 2,3 ст. 185 ЦПК України порядок визнання позову неподаним і його повернення, то відповідно доп. 4 ч.1 ст. 379 ЦПК України, апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції,

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382, 383, 384, 388-392 ЦПК України, та пунктом 8 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 - задовольнити.

УхвалуМосковського районного суду м. Харкова від 30 травня 2018 року-скасувати.

Справу за позовною заявою ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Державного реєстратора Змівської міської ради Харківської області Калініної Людмили Миколаївни, третя особа - Служба у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, та вилучення записів, відновлення права власності шляхом визнання права власності - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня проголошення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення виготовлений 10 липня 2018 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді І.В. Бурлака.

П.В.Кісь