Ухвала суду № 75203228, 05.07.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 448/1173/15-к Головуючий у 1 інстанції: Яворська Н.І.

Провадження № 11-кп/783/153/18 Доповідач: Партика І. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року м. Львів

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Львівської області у складі:

Головуючої-судді ОСОБА_1,

суддів: Головатого В.Я., Маліновської-Микич О.В.,

при секретарі Проворній Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_3, як представника потерпілого ОСОБА_4, на вирок Городоцького районного суду Львівської області від 03.01.2018р. щодо ОСОБА_5, 11.01.1946р. народження, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, обвинуваченого у вичненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.2 КК України, у кримінальному провадженні № 12013150230000598,

за участю: прокурора Яворського С.М.,

обвинуваченого ОСОБА_5,

захисника ОСОБА_2,

потерпілої ОСОБА_3,

представників потерпілої – адвокатів ОСОБА_6, ОСОБА_7,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Городоцького районного суду Львівської області від 03.01.2018р. ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі без позбавленням права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.

Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_5 покладено процесуальні обов’язки: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду та роз’яснено позивачу право у випадку відмови задоволення заяви він не позбавлений права звернутися до суду в цивільному порядку.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 до ОСОБА_5 у частині стягнення компенсації втрати стійкої працездатності залишено без розгляду та роз’яснено йому право при зібранні належних та допустимих доказів звернутися до суду з позовом в цивільному порядку.

Цивільний позов потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, задоволено на користь ОСОБА_4 частково, а на користь ОСОБА_3 повністю.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 100 000 грн. моральної шкоди.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 100 000 грн. моральної шкоди.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 судовий збір пропорційно задоволеного позову в сумі 2000 грн.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів на загальну суму 4915 грн.14 коп.

Вирішено питання про речові докази.

За вироком суду, 06.09.2013р. близько 22 години водій ОСОБА_5 у порушення п.12.2 чинних Правил дорожнього руху України, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, власником якого є він, рухався по асфальтованій проїзній частині автодорогою сполучення Львів-Шегині у м. Мостиська, на 46 км.+ 150 м. вказаної автодороги у Мостиському районі Львівської області, в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості, не зменшив швидкості руху до такої, щоб мати змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги, а також в порушення, вимог п.12.3 ПДР не вжив заходів до своєчасного екстреного гальмування свого автомобіля з моменту об’єктивної можливості виявити пішохода на смузі руху свого автомобіля, у результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 чим спричинив останньому поєднану травму тіла у вигляді забою головного мозку, крововиливу у речовину мозку та під тверду мозкову оболонку, закритого перелому кісток лівої гомілки з ушкодженням зв'язок лівого колінного суглоба, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 416/13 від 22.10.2013р. відносяться до категорії тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя на момент заподіяння.

Не погоджуючись із даним вироком апеляційні скарги подали захисник ОСОБА_2 та потерпіла ОСОБА_3, як представник потерпілого ОСОБА_4

В апеляційні скарзі із доповненнями захисник ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуваний вирок та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, та відповідно до ч.3 ст.129 КПК України цивільний позов залишити без розгляду. В обґрунтування своїх вимог захисник покликається на те, що вирок суду є незаконним та необґрунтованим. Судом першої інстанції допущено неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушено вимоги норм матеріального права, а саме ч.2 ст. 286 КК України. Вважає, що у даному випадку аварійну ситуацію створив потерпілий, порушивши ряд пунктів ПДР України. Зазначає, що у діях ОСОБА_5 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки останній не передбачав та не міг передбачити виникнення аварійної обстановки. Вказує, що судом першої інстанції не було встановлено наявність причинно-наслідкового зв’язку між порушеннями ПДР ОСОБА_5 та наслідками, які настали. За наведених обставин цивільний позов не підлягав до задоволення. Покликається на те, що всупереч вимогам ст. 94 КПК України, суд першої інстанції не надав оцінки кожному доказу з точки зору належності, допустимості та достовірності.

Звертає увагу, що у вину обвинуваченому ставиться порушення ним п. 12.2 ПДР України. Разом з тим, відповідно до висновку експерта № 1/628 від 24.07.2014р. дії ОСОБА_5 не суперечили вимогам п. 12.2 ПДР України, згідно висновку експерта № 1/661 від 31.07.2015р. дії ОСОБА_5 не суперечили вимогам п. 12.2 та 19.3 ПДР України, згідно експертного висновку № 3317 від 23.09.2015р. в діях ОСОБА_5 не встановлено порушень п. 12.2 ПДР України.

У експертному висновку № 4330 від 03.02.2015р. зазначено, що якщо швидкість автомобіля ЗАЗ перед пригодою складала 60-70 км/год, то вона відповідала вимогам п. 12.2 ПДР України, і, за наведених у висновку умов, обвинувачений не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішоходів шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування. Вважає, що суд першої інстанції допустив порушення у оцінці даного висновку як доказу.

Вважає, що покликання суду першої інстанції на те, що обвинувачений постійно змінював свої покази на досудовому слідстві у зв’язку із чим перебував у статусі свідка, свідчить про те, що суд першої інстанції був ознайомлений з документами, які не досліджувались під час судового провадження, а саме протоколами допиту ОСОБА_5, що є грубим порушенням принципу безпосередності дослідження доказів.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_3, як представник потерпілого ОСОБА_4, не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого та вірність кваліфікації його дії, просить змінити вирок суду у частині залишення позовних вимог без розгляду, та задоволити заявлені позовні вимоги до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також задоволити позовні вимоги до ОСОБА_5 щодо стягнення компенсації втрати стійкої працездатності.

Вважає, що вирок суду першої інстанції у частині вирішення цивільного позову постановлений з порушенням вимог кримінального процесуального закону, цивільного процесуального закону та норм цивільного законодавства. Покликається на те, що діями ОСОБА_5, цивільна відповідальність якого застрахована згідно полісу страхування у ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», було завдано майнової шкоди, що полягає у вже понесених витратах на лікування потерпілого у розмірі 25 678, 25 грн., а отже відповідно до вимог чинного законодавства дану суму витрат належить стягнути саме з ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта». Окрім цього, вважає, що ОСОБА_4 відповідно до вимог ст. 1195 ЦК України має право на відшкодування заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, оскільки останній став інвалідом 1 групи, втратив працездатність. Зазначає, що рішення суду першої інстанції про залишення позову без розгляду у зв’язку із тим, що позивачем не долучено зазначених у вироку доказів, не узгоджується із нормами ст. 1195 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді, виступ захисника ОСОБА_2 та обвинуваченого ОСОБА_5, які підтримали апеляційну скаргу захисника, просили таку задоволити та заперечили апеляційну скаргу потерпілої, пояснення потерпілої ОСОБА_3, її представників - адвокатів ОСОБА_6, ОСОБА_7 у підтримку поданої потерпілою апеляційної скарги та заперечення щодо апеляційної скарги захисника, думку прокурора про необхідність залишення рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі до задоволення не підлягають, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку дотримані.

Оскаржуваний вирок суду ухвалений на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом першої інстанції відповідно до ст. 94 КПК України в їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. У вироку суду наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини кримінального провадження, навівши такі у вироку, та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діях обвинуваченого ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Дані обставини підтверджуються наявними у матеріалах кримінального провадження доказами, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку та вірно взяв до уваги, обґрунтувавши своє рішення.

Так, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за наведених у вироку суду обставин, стверджується, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_8, яка була пасажиром в автомобілі ОСОБА_8, та у судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що водій їхав з невеликою швидкістю, оскільки машина була добре завантаженою, рухались по правій крайній смузі автодороги. Близько 22 години на автодорозі Львів-Шегині за два метри побачила людину, ОСОБА_8 почав відразу гальмувати, однак, потерпілий ОСОБА_4, будучи у нетверезому стані, стояв на роздільній білій смузі дороги, а потім практично впав на капот їхнього автомобіля. Розбилось лобове скло, з капота потерпілий впав на асфальт при повній зупинці автомобіля. Внаслідок ДТП автомобіль був пошкоджений з лівої сторони.

Показаннями свідка ОСОБА_9, який у судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що 06.09.2013р. він їхав з с. Шегині близько 22 години, приблизно за 200 м. бачив, що йому на зустріч рухались два автомобілі один з яких повернув в с. Судова Вишня, другий продовжив рух по своїй смузі дороги у зустрічному йому напрямку, саме від освітлення дороги фарами цих же автомобілів у поле зору йому потрапив силует, який стояв на дорозі, а потім побачив тінь, як щось підлетіло серед дороги, під’їхавши ближче побачив потерпілого на асфальті, який злетів з капота автомобіля та пошкоджений автомобіль під керуванням ОСОБА_8. Інших автомобілів при ДТП не було, він зупинився для надання допомоги, а після зупинився інший автомобіль, водій якого викликав працівників поліції та швидку.

А також, іншими належними та допустимими доказами, які підтверджують доведеність вини обвинуваченого в інкримінованому йому злочині, а саме:

-даними протоколу огляду місця ДТП від 06.09.2013р. із схемою та таблицями зображень, згідно яких місце ДТП зафіксовано на автодорозі сполученням Львів-Шегині поблизу села Княжий Міст, ДТП сталася в районі автодороги у напрямку Мостиська горизонтальному відрізку автодороги з асфальтованим покриттям, сухим на момент огляду. Ширина проїзної частини 3.90 м, призначена для руху у двох напрямках з розділовою смугою з узбіччями по обидві сторони проїзної частини. Даних про наявність в районі місця ДТП будь-яких пошкоджень автодороги (вибоїн чи ін.) протокол не містить. На місці події зафіксовано положення транспортного засобу марки ЗАЗ 110308, осип слідів та бруду, сліди РБК (т.2 а.с.11-19);

-даними висновку судової експертизи з визначення технічного стану транспортного засобу автомобіля «ЗАЗ-110308», проведеної експертом Львівського НДЕКЦ ОСОБА_10 на підставі постанови слідчого про призначення експертизи з визначення технічного стану транспортного засобу, з якого вбачається, що автомобіль має зовнішні ушкодження аварійного характеру у лівій передній частині. На момент проведення огляду ходова частина, рульове керування та гальмівна система автомобіля не мали технічних несправностей, які могли виникнути до ДТП (т.2 а.с.32,44-46).

-даними протоколу проведення слідчого експерименту з відтворення обставин та обстановки події за обставинами ДТП від 05.06.2014р., з якого вбачається, що ОСОБА_5, у присутності понятих, зорієнтувавшись на місцевості показав, що дійсно 06.09.2013р. близько 22 години автомобіль під його керуванням рухався по автодорозі сполучення Львів-Шегині не доїжджаючи до с. Княжий Міст Мостиського району на дальньому світлі фар у крайній лівій смузі автодороги, яка у даному місці дороги має дві смуги для руху у різних напрямках з швидкістю 70 км/год. На віддалі 194.8 м від передньої частини свого автомобіля, на смузі, що розділяє зустрічні потоки ТЗ, він побачив у світлі фар пішохода який чи то стояв чи то рухався, однак, як показав на місці події, він не звернув на це уваги та продовжив рух не зменшуючи швидкості. Показував, що попереду нього, у тій же смузі, рухався автомобіль, водій якого зменшуючи швидкість, готуючись до виконання маневру лівого повороту, звернув до м. Судова Вишня, а він перелаштував свій автомобіль у смугу праворуч перемикнув світло фар на ближнє і продовжив рух де подівся пішохід не звернув уваги, проїхавши за 5 метрів перед автомобілем побачив пішохода, застосував гальмування і викрутив кермо праворуч, однак уникнути наїзду на пішохода не зміг (т.2 а.с. 52);

-даними висновку судової автотехнічної експертизи від 24.07. 2014р. № 1/628, з якого вбачається, що у даній дорожній ситуації водій автомобіля ЗАЗ -110308 ОСОБА_5 повинен був керуватися вимогами п.п.12.2, 12.3 чинних ПДР України, водій мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_4 шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. Згідно п.3 зазначеного висновку з технічної точки зору, при заданих у постанові про призначення вихідних даних, причиною настання даної дорожньо-транспортної пригоди стала суперечність дій водія автомобіля «ЗАЗ-110308» ОСОБА_5 технічним вимогам п.12.3 чинних ПДР ( т.2 а.с. 61-66);

-даними висновку додаткової автотехнічної експертизи від 31.07.2015р. № 1/661, з якого вбачається, що водій ОСОБА_5 повинен був у відповідності з вимогами ПДР України та з технічної точки зору, при русі в умовах недостатньої видимості або погіршення видимості у напрямку руху, викликаного світлом фар зустрічних транспортних засобів рухатись з такою швидкістю, щоб мати змогу зупинити свій транспортний засіб у межах видимості дороги, у даному разі ОСОБА_5 повинен був керуватися технічними вимогами п.п.12.2, 2.3 та 19.3 ПДР України, ОСОБА_5 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_4 (т.2 а.с.90);

-даними висновку додаткової комісійної судової автотехнічної експертизи № 3317 від 23.09.2015р., з якого вбачається, що водій ОСОБА_5 повинен був з технічної точки зору керуватися вимогами п.п.12.3 та 1.10 ПДР України, у відповідності до яких вказаний водій повинен був застосувати екстрене гальмування, і він мав технічну можливість уникнути скоєння наїзду на пішохода (т.2 а.с.101);

-даними судово-медичної експертизи від 10.10.2013р. гр. ОСОБА_4, при проведенні якої у останнього, відповідно до медичних документів, була поєднана травма тіла у вигляді забою головного мозку, крововиливу у речовину мозку та під тверду мозкову оболонку, закритого перелому кісток лівої гомілки з ушкодженням зв'язок лівого колінного суглобу. Вказані ушкодження заподіяні тупими предметами, могли утворитися 06.09.2013р. у момент дорожньо – транспортної пригоди та відносяться до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя на момент заподіяння (т.2 а.с. 48,49).

У судовому засіданні суду першої інстанції експерт ОСОБА_10 підтвердив свої висновки, та пояснив, що був присутній при слідчому експерименті, який проводився з транспортним засобом, яким керував ОСОБА_5, останній змінював свої покази. При проведенні експертиз використовувалися дані, надані для їх проведення з матеріалів кримінального провадження, висновки були зроблені у відповідності до встановлених методик.

На переконання колегії суддів, вищенаведені у сукупності докази, які обґрунтовано визнано судом першої інстанції допустимими, належними, достатніми та достовірними, повністю доводять винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину, та спростовують доводи обвинуваченого та його захисника щодо відсутності у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

При цьому, суд першої інстанції, належним чином перевіривши версію обвинуваченого щодо обставин ДТП, належним чином дослідивши доводи сторони захисту, вірно встановив фактичні обставини справи, згідно який не підтвердився факт того, що потерпілий несподівано появився на дорозі або переходив дорогу у момент руху автомобіля.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів переконана, що апеляційні доводи сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, не спростовують висновки суду першої інстанції, обґрунтування яких у повній мірі відображено в оскаржуваному судовому рішенні.

Покликання сторони захисту на те, що судом першої інстанції допущено неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушено вимоги норм матеріального права, а саме ч.2 ст. 286 КК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження.

Дослідивши апеляційні доводи потерпілої про те, що вирок суду першої інстанції у частині вирішення цивільного позову постановлений з порушенням вимог кримінального процесуального закону, цивільного процесуального закону та норм цивільного законодавства, зокрема, щодо вирішення позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також позовних вимог до ОСОБА_5 щодо стягнення компенсації втрати стійкої працездатності, колегія суддів приходить до наступного.

Цивільний позов потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_5 та ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди судом першої інстанції задоволено частково.

Зокрема, цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено судом першої інстанції без розгляду.

З вироку суду вбачається, що таке рішення судом першої інстанції було прийнято із належним обґрунтуванням, і з такими висновками суду погоджується колегія суддів, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ні потерпілий, ні страхувальник не подавали заяви до страховика ПАТ «НАСК «Оранта» про виплату страхового відшкодування у зв’язку з настанням страхового випадку, а також не подавали документи до страхової компанії, зокрема, необхідні для з’ясування можливості наявності умов та підстав для виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», цивільним відповідачем не приймалося рішення про відмову потерпілому у сплаті страхового відшкодування.

При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено та враховано, що відповідно до матеріалів кримінального провадження, обов’язок про відшкодування заподіяної шкоди страховиком випливає не з обвинувачення, яке пред’явлено обвинуваченому, і яке розглядається судом першої інстанції у порядку, передбаченому КПК України, а з договірних зобов’язань про відшкодування шкоди згідно спеціального закону, зокрема - Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-ІV, яким встановлено порядок звернення з вимогами про відшкодування шкоди і умови такого відшкодування.

Окрім цього, судом першої інстанції вірно залишено без розгляду вимогу про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсації втрати стійкої працездатності, з огляду на те, що до позовної заяви не долучено доказів про отримання позивачем пенсії по інвалідності та розміру такої, не долучено свідоцтв про народження дітей, як таких що перебували на утриманні потерпілого.

На думку колегії суддів, рішення суду першої інстанції щодо вирішення цивільного позову потерпілих відповідає вимогам чинного законодавства, у вироку суду наведено достатні та обґрунтовані мотиви прийнятого рішення.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, не встановлено.

За наведених обставин, колегія суддів визнає подані апеляційні скарги необґрунтованими, та вважає вирок суду щодо обвинуваченого ОСОБА_5 законним, обґрунтованим та мотивованим, підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційні скарги захисника ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_3, як представника потерпілого ОСОБА_4, залишити без задоволення, а вирок Городоцького районного суду Львівської області від 03.01.2018р. щодо ОСОБА_5 – без змін.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.

С у д д і

ОСОБА_1 ОСОБА_11 ОСОБА_12