Постанова № 75192216, 05.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 р. Справа № 820/2095/18Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чалого І.С.

суддів: П'янової Я.В. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 (суддя Зінченко А.В., м. Харків) по справі № 820/2095/18

за позовом ОСОБА_1

до Харківського обласного військового комісаріату

про визнання бездіяльності та рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського обласного військового комісаріату, в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату, яка полягає в не поданні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати йому одноразової грошової допомоги у відповідності до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" як інваліду II групи; визнати протиправним рішення Харківського обласного військового комісаріату про відмову у виплат мені одноразової грошової допомоги у відповідності до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" як інваліду II групи; зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат подати висновок (за формою Додаток 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства Оборони України щодо виплати мені ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у відповідності до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Постановою КМУ 975 від 25.12.2013 року "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." та Наказом Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги вказав, що судом першої інстанції не враховано, що він має право на виплату одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, яку підтверджено з 14.04.2014, тобто на час дії законодавства, яке передбачає такі виплати.

У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу в Збройних Силах, в тому числі приймав участь у бойових діях в складі діючої армії на території Республіки Афганістан. Вказані обставини підтверджуються довідкою центрального архіву Міністерства оборони м. Подольська Московської області.

У зв'язку з пораненням та контузією, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії позивачу встановлено у 2003 році ІІІ групу інвалідності, з 23.03.2005 - ІІ групу інвалідності з тих самих підстав.

Згідно висновку обласної МСЕК № 2 серії 10 ААБ № 2044471 від 14.04.2014 встановлено причинний зв'язок між отриманими пораненнями (контузією головного мозку в 1980 році) під час виконання бойових завдань на території Республіки Афганістан та фактом встановлення інвалідності. Підтверджено ІІ групу інвалідності безстроково.

28.12.2017 позивач звернувся із заявою до відповідача - Харківського ОВК про призначення йому одноразової грошової допомоги у відповідності з приписами ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв'язку з встановленням йому інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби.

Надісланим позивачу листом № 251/ВЗС від 30.01.2018 відповідач вказав, що законних підстав для призначення позивачу одноразової грошової допомоги не має.

Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час встановлення позивачу інвалідності первинно (2003 рік), не існувало норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.

Погоджуючись із загальним висновком суду, колегія суддів зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до ст. 41 цього Закону, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ та ІІ групи інвалідності) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 затверджено Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум (надалі - Постанова № 488).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03 листопада 2006 № 328-V, який набрав чинності 01 січня 2007, статтю 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції, зокрема, частиною другою цієї статті передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм даного Закону вбачається, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Аналогічний правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-446а14 та від 21 квітня 2015 року у справі № 21-135а15.

Також, аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 372/1258/16-а, № провадження К/9901/6800/18.

Пунктом 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-рп/99 визначено, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З метою реалізації положень статті 16 Закону № 2011-ХІІ розроблено порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Постанова № 499).

Згідно з пунктом 2 Постанови № 499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.

Станом на час звернення позивача до Харківського обласного військового комісаріату за призначенням одноразової грошової допомоги набрав чинності Порядок № 975, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 2 Порядку № 975 встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Виходячи з системного та послідовного тлумачення вказаних вище правових норм, колегія суддів вважає, що виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватися на підставі тих нормативно-правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.

Вищенаведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у постанові від 14.03.2018 у справі № 1519/983/2012.

Колегія суддів зазначає, що позивач звільнений з військової служби до прийняття і введення в дію правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, а Законом № 2011-XII не встановлено положень про їх поширення на військовослужбовців, які отримали інвалідність та звільнені з військової служби до їх введення в дію.

Отже, для факту встановлення позивачу інвалідності, як підстави для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, повинні застосовуватися закони та підзаконні нормативні акти, що діяли станом на день первинного визнання медико-соціальною експертною комісією - листопад 2003 року або ж встановлення ІІ групи інвалідності - в березні 2005 року.

Так, відповідно до пп. "б" п. 6 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р. N 488, НАСК "ОРАНТА" виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Таким чином, законодавець визначив однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги.

Системно аналізуючи положення зазначених редакцій статті 16 Закону № 2011-ХІІ та зміст постанов Кабінету Міністрів України №№ 488, 499, 975, колегія суддів дійшла висновку про те, що "обов'язкове особисте державне страхування" та "одноразова грошова допомога" є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що він має право на виплату одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, яку підтверджено з 14.04.2014, тобто на час дії законодавства, яке передбачає такі виплати, є безпідставними.

Колегія суддів зазначає, що навіть якщо застосувати до даних спірних правовідносин редакцію ст. 16 Закону № 2011-XII в редакції на час звернення до відповідача, то статтею 16-3 цього Закону встановлено імперативне правило щодо реалізації такого права на отримання одноразової грошової допомоги протягом трьох років з дня виникнення такого права.

Окрім іншого, в межах розгляду цієї справи після 01.01.2007 (набуття чинності нової редакції ст. 16 Закону № 2011-ХІІ) не виявлено факту встановлення позивачу І групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, ніж отримана раніше страхова сума, оскільки тільки такі обставини можуть мати вплив на виплату такої допомоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, окрім іншого, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, в межах розгляду цієї справи колегією суддів не встановлено порушення відповідачем прав позивача, які б потребували судового захисту, а тому суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 по справі № 820/2095/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.С. Чалий Судді Я.В. П'янова В.А. Калиновський Постанова складена в повному обсязі 10.07.18.