Постанова № 75183960, 09.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 липня 2018 року

м.Харків

справа № 643/8536/16-ц

провадження № 22-ц/790/2714/18

Апеляційний суд Харківської області у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Колтунової А.І., Пилипчук Н.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи - Московський відділ Державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, державний виконавець Московського відділу Державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Ткач Д.В.

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Московський відділ Державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, державний виконавець Московського відділу Державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Ткач Д.В. про стягнення процентів та інфляційних витрат за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 26 лютого 2018 року, постановлене під головуванням судді Скотар А.Ю. в залі суду в місті Харкові, -

в с т а н о в и в:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Московський відділ Державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, державний виконавець Московського відділу Державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Ткач Д.В. З урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з відповідача на її користь 44 359,41 грн., у тому числі: 17 004,42 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 27 354,99 грн. - інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 26 лютого 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 44 359, 41 грн., з яких 17004, 42 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, а 27 354, 99 копійок - інфляційні витрати за прострочення грошового зобов'язання. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551,20 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні позову.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що спірні правовідносини не є договірними, сторони знаходяться у позадоговірних зобов'язальних правовідносинах щодо набуття та збереження грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави. Застосування до спірних правовідносин ст. 1048 ЦК України не ґрунтується на законі. Крім того, судом не враховано строків позовної давності.

Відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання за рішенням Московського районного суду м.Харкова від 29 лютого 2012 року відповідачем не виконані, що є підставою для застосування до спірних правовідносин ч.2 ст. 625 ЦК України.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, позов ОСОБА_2 - задоволено у повному обсязі. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за кожним з них, право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 24 829,80 грн. вартості автомобіля, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.5-6).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 05 червня 2012 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року змінено. В частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 рішення суду скасовано та відмовлено йому у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с.7-8).

Постановою державного виконавця Московського ВДВС ХМУЮ від 04 вересня 2012 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в загальному розмірі 24 829,80 грн. (а.с.9).

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що з моменту набрання рішення законної сили у відповідача виник обов'язок повернути їй безпідставно набуті ним грошові кошти, які досі не повернуті. Вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. 625 ЦК України, оскільки грошове зобов'язання ОСОБА_2 не виконав.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, рішення суду, яке є невиконане боржником, є юридичним фактом, який породжує зобов'язання. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з рішення суду.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач ОСОБА_2 має грошове зобов'язання перед позивачем ОСОБА_1, що підтверджує рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 05 червня 2012 року про стягнення з відповідача на користь позивачки 24 829,80 грн. вартості автомобіля, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З огляду на те, що відповідач не виконав рішення суду, тобто порушив вказане грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог відповідає вимогам закону, а також узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на застосування строків позовної давності не приймається колегією суддів до уваги виходячи з наступного.

Главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Згідно ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим відповідач до часу ухвалення рішення судом першої інстанції не заявляв про застосування позовної давності.

Така вимога була заявлена ним лише в апеляційній скарзі.

З урахуванням вказаного колегія суддів не вбачає підстав для застосування строків позовної давності, оскільки відповідна заява подана після винесення судом першої інстанції остаточного рішення по справі.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 26 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: А.І. Колтунова

Н.П. Пилипчук