Ухвала суду № 75183918, 05.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 635/4309/18 Головуючий 1-ї інстанції: Пілюгіна О.М.

Провадження №11-сс/790/1042/18 Доповідач: Чопенко Я.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 року м. Харків

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - Чопенка Я.В.,

суддів - Яковлевої В.С. та Бездітка В.М,

секретаря - Леськів Е.П.,

з участю прокурора - Антоненка Д.С.,

захисників - Грибченка Ю.М., Сидоренка Д.В.,

представника потерпілого - ОСОБА_3,

потерпілих - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові матеріали за апеляцією захисника захисника Сидоренка Д.В на ухвалу слідчого судді Харківського районного суду Харківської області від 26 червня 2018 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого Харківського ВП ГУНП в Харківської області Беляєва А.П. про продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_7..

Продовжено строк застосування підозрюваному ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківська установа виконання покарань (№27)» до 29 липня 2018 року.

В клопотанні зазначено, що 01 травня 2018 року приблизно о 17:10, ОСОБА_7 керував технічно справним автомобілем «Тойота Ленд Крузер», реєстраційний номер НОМЕР_1, у стані алкогольного спяніння та під час руху на автодорозі «Харків-Вовчанськ» на території Харківського району Харківської області, з боку м. Вовчанськ у напрямку до м. Харкова, в районі 25 км + 300 м, проявив неуважність, та здійснюючи маневр обгону транспортного засобу, який у цей час рухався попереду нього у попутному напрямку, не впевнився у безпечності вказаного маневру, виїхав на зустрічну смугу руху та допустив зіткнення з автомобілем «Шевроле Корвет», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_9, який у цей час рухався у зустрічному напрямку по зустрічній смузі руху. Внаслідок дорожньо-транспортної події ОСОБА_9 отримав сукупну тяжку травму тіла з руйнуванням внутрішніх органів, що ускладнилось розвитком масивної крововтрати та загинув на місці. Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху, що передбачені Правилами дорожнього руху України.

01 травня 2018 ОСОБА_7 вручено повідомлення про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого або заподіяло тяжке тілесне ушкодження.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 03 травня 2018 року відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 29 червня 2018 року.

Постановою Харківської місцевої прокуратури №6 від 25 червня 2018 року продовжено строк досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні до трьох місяців, а саме до 29 липня 2018 року.

Задовольняючи клопотання слідчого, слідчий суддя дійшов висновку про доведеність обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, що підтверджуються протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схемою до нього від 01.05.2018 року; протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 01.05.2018 року; протоколом допиту свідків: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15; висновком експерта судово-медичної експертизи трупу ОСОБА_9 №10-12/

960-С/18 від 26.05.2018; висновком судової токсикологічної експертизи №16/3727-Дм/18 від 15.05.2018, що підтверджує у підозрюваного ОСОБА_7 на момент скоєння ДТП стан алкогольного сп'яніння та наявність ризиків, передбачених п.1, 3,5, ч.1 ст.177 КПК України.

Відповідно до вимог ч.4 ст.183 КПК України, з урахуванням підстав та обставин обрання запобіжного заходу, розмір застави судом не визначений.

Не погодившись з ухвалою слідчого судді захисник Сидоренко Д.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді судді Київського районного суду м. Харкова від 26 червня 2018 року щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 та постановити нову ухвалу, якою застосувати відносно ОСОБА_16 більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. Ухвалити нове рішення, яким обрати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави. Розглянути апеляційну скаргу за участю захисника Сидоренко Д.В., Грибченко Ю.М. та підозрюваного ОСОБА_17 у закритому судовому засіданні.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала слідчого судді є незаконною та такою що підлягає скасуванню внаслідок порушення вимог КПК України та не відповідністю практиці ЄСПЛ.

Крім того, вважає, що існування ризиків передбачених ч.1 ст.177 КПК України є не доведеним.

ОСОБА_7 26 червня 2018 року був доставлений до слідчого судді Київського районного суду міста Харкова, де і було розглянуто питання стосовно обрання йому запобіжного заходу.

За таких обставин, слідчим суддею Київського районного суду міста Харкова при винесенні оскаржуваної ухвали було дотримано п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод людини 1950 р., оскільки розгляд питання про обрання запобіжного заходу у відношенні ОСОБА_7 відбувся за присутності підозрюваного та його захисника.

Таким чином, слідчим суддею виконано вимоги КПК України та міжнародного права.

Вимога в апеляційній скарзі щодо розгляду даної апеляційної скарги за особистої участі підозрюваного ОСОБА_7, який утримується під вартою, не базується на вимогах КПК України з наступних підстав.

Відповідно до ч.4 ст. 401 КПК України, обвинувачений підлягає обов'язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов'язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 42 КПК України обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, ОСОБА_7 має статус в силу вимог КПК України не обвинуваченого, а підозрюваного, а тому клопотання про розгляд справи за його участю захисника не підлягає задоволенню, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ по справі «Нечипорук і Йонкало проти України», який чітко зазначає в п. 244, що в принципі апеляційний суд може переглядати постанову щодо тримання під вартою, винесену судом нижчої інстанції, за участі лише захисника затриманої особи, але за умовами забезпечення достатніх процесуальних гарантій під час судового засідання суду першої інстанції.

Вислухавши думку учасників процесу, судова колегія приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання захисника Сидоренко Д.В. про слухання справи у закритому судовому засіданні, та продовженні розгляду справи у відкритому судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, доводи захисників підозрюваного, які наполягали на задоволенні апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, та представника потерпілого та потерпілих, які заперечували проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Відповідно до ч.3 ст.197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК України. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо тяжких та особливо тяжких злочинів не повинен перевищувати дванадцяти місяців.

В оскаржуваній ухвалі слідчий суддя вказав, що при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України враховано наявність існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а також, оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, який підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення у сфері злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого підозрюється, суд вважає, що застосування відносно підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів недостатнє для запобігання ризикам, передбаченим п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не перестали існувати, а тому продовжив йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Порядок розгляду слідчим суддею клопотання про продовження строку тримання під вартою відповідає вимогам п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Так, слідчий суддя встановив, що надані стороною обвинувачення у кримінальному провадженні докази доводять обставини, передбачені ч.1 ст.194 КПК України, які свідчать про:

1. наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України;

2. наявність продовження існування і не зменшення реальних ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може вчинити дії, передбачені п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.

3. неможливість застосування до ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів, аніж тримання її під вартою, для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

З висновками слідчого судді щодо доведеності обґрунтованості підозри, наявності продовження існування і не зменшення ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України та доведеністю ризику передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України погоджується і апеляційний суд.

Таким чином частково задовольняючи клопотання слідчого, слідчий суддя, з дотриманням вимог ст.ст. 177, 178 КПК України на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів оцінив всі обставини, передбачені ст.ст.177, 178 КПК України, що враховуються при обранні та продовженні запобіжного заходу, належним чином мотивував своє рішення, вказавши в ухвалі про наявність ризиків вказаних в клопотанні.

Судова колегія приходить до висновку, що клопотання слідчого задоволено обгрунтовано і на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів слідчим суддею оцінено всі обставини, передбачені ст.ст.177, 178 КПК України, що враховуються при обранні та продовженні запобіжного заходу.

Відповідно до ч.3 ст.197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК України. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо тяжких та особливо тяжких злочинів не повинен перевищувати дванадцяти місяців.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

У розумінні положень, що наведені у чисельних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21 квітня 2011 року, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30 серпня 1990 року, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28 жовтня 1994 року та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об*єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Мета затримання полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання. «Для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 &a в; 1(c), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред*явлення обвинувачення, ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою продовження тримання під вартою ОСОБА_18 є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання» (справа «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13 листопада 2007 року). Матеріали кримінального провадження, на які послався слідчий у клопотанні, дають підстави вважати підозру ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення обгрунтованою. Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ: у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року Суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.2007 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 &a;н; 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

Прокурором була доведена наявність обставин, які об'єктивно перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали слідчого судді про обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу, а саме: слідство по вказаному провадженню триває та органу досудового розслідування необхідно отримати ряд судових експертиз та виконати вимоги, передбачені ст. ст. 290, 291 КПК України.

Обставини, на які посилається захисник Сидоренко Д.В., в тому числі обґрунтованість пред'явленої підозри, досліджувались слідчими суддями та апеляційним судом при застосуванні до підозрюваного запобіжного заходу та при його продовженні.

Доводи щодо необгрунтованості підозри є неспроможними.

Судова колегія вважає обґрунтованим доводи апеляції щодо недоведеності існування ризику передбаченого п.3 ст.177 КПК України щодо можливості впливу на потерпілих та свідків з боку підозрюваного.

Саме на прокурора покладено обов'язок доводити наявність ризиків передбачених ст.177 КПК України.

Відповідно до ч.5 ст. 132 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

До клопотання слідчого погодженого з прокурором про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 належних доказів на підтвердження існування ризиків передбачених п.3 ч.1 ст.177 КПК України слідчому судді не було надано.

За таких обставин ризик передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК при апеляційному розгляді прокурором не був доведений.

Судова колегія зазначає, що погоджується з висновком слідчого судді про продовження існування і не зменшення ризику п.1 ч.1 ст.177 КПК враховуючи при цьому рішення ЄСПЛ «Ілійков проти Болгарії» та тяжкість покарання, що може бути призначена підозрюваному, та те, що ОСОБА_7 пред'явлена підозра за скоєння тяжкого кримінального правопорушення, що спричинило смерть людини.

Судова колегія вважає доведеним п.5 ч.1 ст.177 КПК, оскільки ОСОБА_7 пред'явлена підозра в скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України скоєного під час перебування в стані алкогольного сп'яніння, а тому доводи клопотання щодо схильності підозрюваного до вчинення правопорушень заслуговують на увагу.

На переконання судової колегії про це свідчать матеріали додані до клопотання (а.с. 92-94) де міститься постанова Московського районного суду м. Харкова від 16.11.2017 року відповідно до якої ОСОБА_7 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 10 200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Вищенаведена постанова суду першої інстанції 20.02.2018 року була залишена без змін Апеляційним судом Харківської області (а.с. 97-99).

Таким чином постанова першої інстанції вступила в законну силу.

На думку судової колегії ризик передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК підтверджується вищенаведеними рішеннями судів по справі про адміністративне правопорушення і по суті свідчить про невиконання з боку ОСОБА_7 судового рішення, яке вступило в законну силу.

Проте, судова колегія враховує, що клопотання подано в межах кримінального провадження за підозрою по ч. 2 ст. 286 КК України.

Висновок експерта № 09/2551-с/2018 від 29 червня 2018 року за підписом судово-медичних експертів ОСОБА_19, ОСОБА_20 вказує на те, що станом на 27.06.2018 року необхідності надання спеціалізованої, кваліфікованої медичної допомоги, за станом здоров'я ОСОБА_7 в умовах спеціалізованого стаціонару немає. Рекомендовано спостереження фахівцями в амбулаторних умовах.

Тому послання захисника про те, що подальше перебування під вартою ОСОБА_7 є небезпечним для життя судовою колегією не приймається.

Належної медичної документації що ОСОБА_7 за станом здоров'я не може утримуватися під вартою чи потребує термінового стаціонарного лікування до слідчого судді та апеляційного суду захистом не надано.

За викладених обставин у сукупності колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання підозрюваного під вартою в повній мірі відповідає меті його застосування - забезпеченню виконання підозрюваним покладних на нього процесуальних обов'язків та запобіганню спробам вчинити дії, передбачені п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України. Застосування більш м'яких запобіжних заходів до ОСОБА_7 є недостатнім, а тому вважає вірним висновок слідчого судді щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Між тим, слідчим суддею при винесенні оскарженої ухвали не враховано наступне.

Відповідно до вимог норми ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини",- Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ( 995 004 ) та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 05.07.2016 року у справі Бузаджи проти Республіки Молдова (Buzadji v. Republic of Moldova) (N 23755/07),- Велика палата Європейського Суду з прав людини встановила, що наведені судами країни мотиви для обрання та продовження тримання під вартою заявника були шаблонними і абстрактними. У своїх рішеннях вони посилалися на підстави взяття під варту без будь-яких спроб обґрунтувати, як вони конкретно застосовуються до особливих обставин справи заявника. Крім того, дії внутрішньодержавних судів не можна визнати послідовними. Зокрема, іноді вони відхиляли як необґрунтовані і непереконливі затвердження прокурора про загрозу того, що заявник сховається, вплине на свідків і докази. Іноді вони вказували ті ж мотиви при відсутності видимих змін в обставинах і без пояснень. Якщо мова йде про таке важливе питання, як про право на особисту свободу, внутрішньодержавні органи влади повинні переконливо довести, що взяття під варту є необхідним. Даний випадок явно не був таким. Отже, були відсутні і достатні причини для призначення і продовження терміну тримання заявника під вартою в період судового розгляду.

Аналогічного висновку дійшов Європейський Суд з прав людини і нещодавно 11.01.2018 року у справі Арзуменян проти Арменії,- у даному рішенні зазначено,- Суд посилається на свої загальні принципи відповідно до пункту 3 статті 5 Конвенції стосовно права на звільнення під час судового розгляду(див. Бузадджі проти Республіки Молдова [GC], № 23755/07, §§ 92-102, ЄКПЛ 2016 (витяги) та Ара Арутюнян проти Вірменії. № 629/11, §§ 48-53, 20 жовтня 2016 р.), 1 зазначає, що вона вже знайшла використання стереотипних формул під час нав'язування і продовження строку тримання під вартою як повторювану проблему в Вірменії (див. Пирузян проти Вірменії, № 33376/07, §§ 97-100, 26 червня 2012 р .; Малхасян проти Вірменії, № 6729/07, §§ 74-77, 26 червня 2012 р., Sefilyan v. Armenia , № 22491/08, §§ 88-93, 2 жовтня 2012 р., і, останнім часом. Ара Арутюнян, згаданий вище, §§ 54-59). Ця справа не є іншою: національні суди однаково виправдовували тривалість тримання заявника під вартою з простим посиланням на відповідні внутрішні правові принципи та посилання на тяжкість правопорушення, не враховуючи конкретних фактів його справи або надання будь-яких деталей про те, чому обґрунтовано ризик уникнення переслідування, перешкоджання правосуддя або повторного нападу (див. пункти 7, 9, 10, 12 та 13 вище). Отже, Суд робить висновок, що національні суди не надали відповідних та достатніх підстав для прийняття рішень про введення та продовження строку тримання заявника під вартою.

Як зазначає ЄСПЛ у справі (Panchenko \ Russia (Панченко проти Росії), § 106), - ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд, інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня.

Відповідно до п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України",- на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред'явлених заявникові, та ризик його втечі. Після цього прокурори і суди не навели жодних підстав для продовження тримання заявника під вартою, лише зазначили, що запобіжний захід було обрано правильно. Проте згідно з п. З ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами (див. справу "Єлоєв проти України", п. 60). Інших підстав національні суди у цій справі не наводять. Крім того, національні владні органи не розглядали можливість застосування інших запобіжних заходів, альтернативних гриманню під вартою.

Крім того, згідно до п.51 ЄСПЛ по справі «Летелье проти Франції» зазначено, що «суд визнає, що особлива тяжкість деяких правопорушень може визвати таку реакцію суспільства та соціальні наслідки, які роблять виправдане попереднє утримання в крайньому разі на протязі певного часу. При виключних обставинах цей момент може бути врахований в світлі Конвенції, в крайньому разі в такій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку в наслідок скоєння злочину.

Попереднє утримання не повинно передувати покаранню у вигляді позбавлення волі, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.»

Судова колегія враховує значний суспільний резонанс даної справи і вважає, що маються підстави вважати, що звільнення ОСОБА_7 реально порушить публічний порядок.

Те, що ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, є має постійне місце проживання, має постійне місце праці, де користується повагою в колективі та характеризується позитивно, має на утриманні чотирьох малолітніх дітей вірність висновків слідчого судді не спростовує.

Посилання адвоката на необхідність застосування при розгляді апеляційної скарги Рішеннь ЄСПЛ «Харченко проти України», «Бузаджи проти Молдови», «Арзуменян проти Вірменії», «Ара Арутюнян проти Вірменії», «Пирузян проти Вірменії», «Малхасян проти Вірменії», «Sefilyan v. Armenia», «Панченко проти Росії», «Єлоєв проти України», заслуговує на увагу, натомість колегія суддів вважає, що прийняте судом рішення цілком в цілому узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, в тому числі і з правовими позиціями, викладеними у зазначеному рішенні.

Між тим, судова колегія враховує і правову позицію Європейського суду, яка сформульована, зокрема, у п. 80 рішення у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та його продовження, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Відповідно до ч. 5 ст. 183 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: 1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи обставини та тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7, наслідки що настали, сімейний та майновий стан підозрюваного, колегія суддів вважає, що в даному кримінальному провадженні можливо встановити заставу в якості альтернативного запобіжного заходу, в розмірі, встановленому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, з метою гарантування виконання підозрюваним ОСОБА_7 покладених на нього обов'язків, передбачених кримінальним процесуальним законом України, а саме заставу у розмірі трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 528 600 (п'ятсот двадцять вісім тисяч шістсот) гривень.

При визначенні розміру застави, судова колегія враховуючи виключність обставин приймає до уваги те, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється в скоєнні тяжкого кримінального правопорушення внаслідок якого настали тяжкі наслідки-смерть людини, тяжкість покарання що загрожує підозрюваному, наявність підтверджених ризиків передбачених п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України, нявність постійного доходу по місцю роботи, наявність низки об'єктів нерухомості і вважає що застава в розмірі передбаченому п.2 ч.5 ст.182 КПК України не забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного, а тому вважає можливим визначити ОСОБА_7 максимальний розмір застави передбачений щодо осіб підозрюваних у скоєнні тяжких злочинів у розмірі 300 (трьохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 528 600 (п'ятсот двадцять вісім тисяч шістсот) гривень.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконаннярішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обовязки у правовому полі держави. За результатами розгляд увказаної справи, суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. 1,2 ст. 6 ЄвропейськоїКонвенції з прав людини.

Судова колегія також при визначенні максимального розміру застави враховує п.68,69 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Тошев проти Болгарії» та особистість підозрюваного і його фінансовий стан.

За наведених обставин, судова колегія вважає можливим апеляційну скаргу захисника задовольнити частково, а ухвалу слідчого судді Харківського районного суду Харківської області від 26 червня 2018 року в частині не визначення розміру застави скасувати, винести нову ухвалу в цій частині, якою визначити ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, заставу в розмірі 300 (трьохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 528 600 (п'ятсот двадцять вісім тисяч шістсот) гривень.

Дана застава підлягає внесенню на такі реквізити: Одержувач: УДКСУ у Основ'янському районі м. Харкова Харківської області, Код ОКПО: 37999628, Банк: ГУ ДКСУ в Харківській області, МФО: 820172, Розрахунковий рахунок: № 37318093017215, код суду 02894131 ( Апеляційний суд Харківської області).

В разі внесення застави ОСОБА_7 підлягає звільненню з-під варти з покладанням на нього обов'язків передбачених п. 1, 2, 3, 4, 8, 9 ч. 5 ст.194 КПК України, а саме:

- прибувати до слідчого, прокурора, із встановленою періодичністю;

- не вилучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначено слідчим, прокурором або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим, прокурором;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, та, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;

- носити електронний засіб контролю.

В іншій частині ухвалу слідчого судді залишити без змін.

Окрім того, слід зазначити, що доводи апеляційної скарги захисника є взаємовиключними, оскільки адвокат, стверджуючи про необґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення та недоведеність стороною обвинувачення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, тобто відсутність взагалі підстав для застосування будь-якого запобіжного заходу, просить застосувати до підозрюваного запобіжний захід, що не пов'язаний з утриманням підозрюваного під вартою.

Всі інші питання, в тому числі винності чи не винності підозрюваного в скоєнні кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, а також питання відносності та допустимості доказів і вірності кваліфікації скоєного, вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.

Керуючись ст.ст.392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника Сидоренка Д.В. задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Харківського районного суду Харківської області від 26 червня 2018 року № 635/4309/18, провадження № 1-кс/635/1271/2018 скасувати в частині не визначення альтернативного запобіжного заходу.

Винести нову ухвалу в цій частині, якою визначити в якості альтернативного запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, заставу в розмірі 300 (трьохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 528 600 (п'ятсот двадцять вісім тисяч шістсот) гривень, що підлягають до сплати на рахунок - 37318093017215 Апеляційного суду Харківської області.

У випадку сплати застави, звільнити ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 з-під варти та покласти на нього процесуальні обов'язки, передбачені пунктами 1, 2, 3, 4, 8, 9 ч. 5 ст. 194 КПК України.

В решті ухвалу слідчого судді залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й відповідно до вимог ст.424 КПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: