Постанова № 75180919, 05.07.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/21792/13-цГоловуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 22-ц/789/611/18 Доповідач - Сташків Б.І.Категорія - 59

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Сташківа Б.І.

суддів - Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,

за участю секретаря —ОСОБА_1

та представника ОСОБА_2- ОСОБА_3, старшого державного виконавця Тернопільського районного відділу ДВС ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу №607/21792/13-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 березня 2018 року (суддя- Позняк В.М.) у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця, щодо результатів оцінки майна в рамках виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа у справі № 607/21792/13-ц,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Тернопільського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області ОСОБА_4 щодо результатів оцінки майна - нежитлового приміщення перукарні за адресою: місто Тернопіль, вул. Дружби, 1.

В обґрунтуванні вимог скаржник зазначила, що не отримувала постанови державного виконавця, якою було призначено суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5, їй також не відомо на якій підставі було призначено саме цього суб'єкта оціночної діяльності. Зазначала, що висновок про ринкову вартість майна не дає повної та об'єктивної інформації, зокрема, про методики, які було застосовано, а також вказує, що при розрахунку вартості майна було застосовано курс НБУ, хоча, на думку боржника, мав би бути застосований ринковий курс валют, оскільки застосування курсу НБУ суттєво занижує вартість самого майна. Окрім того, боржнику не було надано повного тексту з оцінки майна. У поданій скарзі ОСОБА_2 просила суд зупинити реалізацію арештованого майна, яке знаходиться за адресою : вул.Дружби,1 м. Тернопіль та визнати недійсним висновок про ринкову вартість майна від 08 грудня 2017 року, складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 березня 2018 року у задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця, щодо результатів оцінки майна в рамках виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа у справі №607/21792/13-ц відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову (скарги) ОСОБА_2 на дії державного виконавця Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, оцінювача, шляхом зупинення реалізації арештованого майна - нежитлового приміщення перукарні за адресою: місто Тернопіль, вул. Дружби, 1 у виконавчому провадженні, щодо виконання виконавчого листа у справі №607/21792/13-ц.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, від ОСОБА_2 поступила апеляційна скарга, в якій вона посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити її скаргу.

Зокрема, зазначила, що судом невірно зроблено висновок про те, що дії державного виконавця, щодо призначення суб'єкта оціночної діяльності для оцінки майна є правомірними, не взявши до уваги того, що державним виконавцем порушено вимоги ст. 57 ЗУ “Про виконавче провадження”, яким визначено, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження та самостійно вирішив призначити оцінку майна.

Крім того, вказала, що на її замовлення ФОП ОСОБА_6 виготовлено звіт про оцінку нерухомого майна по спірному приміщенні по вул. Дружби, 1 м. Тернопіль, відповідно до якого вартість становила 573 300 грн. про що вона інформувала державного виконавця. Вказала, що після визначення державним виконавцем оцінки майна, різниця у вартості належного спірного приміщення, з урахуванням двох висновків, становить понад 250 000 грн., у зв'язку з чим порушуються її майнові права та економічні інтереси для задоволення майнових вимог у виконавчому провадженні.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу Тернопільський районний відділ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області заперечує проти вимог заявлених у апеляційній скарзі, просить відхилити її в повному обсязі .Зазначає, що визначення вартості майна боржника здійснюється згідно вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження, виконавець згідно вищенаведеної статті повинен був взяти до уваги вартість майна, а саме: нежитлового приміщення перукарні загальною площею 29,4 кв.м. по вул. Дружби, 1 в місті Тернополі визначену лише сторонами виконавчого провадження, у даному випадку сторони виконавчого провадження не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, що суперечить статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». Тому дії державного виконавця щодо призначення суб'єкта оціночної діяльності для оцінки майна є правомірними, оскільки згідно статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2- ОСОБА_3 підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в ній.

Старший державний виконавець Тернопільського районного відділу ДВС ОСОБА_4 заперечила, щодо поданої апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, посилаючись на мотиви зазначені у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пленум Верховного Суду України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Відмовляючи в задоволені скарги про визнання незаконними дій головного державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що боржником ОСОБА_2 не наведено обставин та не надано належних доказів того, що дії державного виконавця, щодо визначення вартості майна боржника були вчинені з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а звіт про оцінку вартості майна виконаний ФОП ОСОБА_5 не містить суттєвих порушень процедури проведення оцінювання нерухомого майна, які могли б потягнути за собою незаконність звіту про оцінку майна.

Із такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується , з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справ, у провадженні Тернопільського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області перебуває виконавче провадження № ВП 48000524 від 01 грудня 2017 року, з примусового виконання виконавчого листа № 607/21792/13-ц від 17 січня 2015 року, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.

01 грудня 2017 року між Тернопільським районним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області та суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 було укладено договір № 37/12-17 про виконання робіт щодо незалежної оцінки майна, а саме нежилого приміщення перукарні загальною площею 29,4 м.кв., розташоване за адресою: м. Тернопіль, вул. Дружби, 1, що належить ОСОБА_2 та перебуває під дією виконавчого провадження згідно Постанови про опис та арешт майна ВП № 548000524 від 24 листопада 2017 року.

Відповідно до звіту, виконаного оцінювачем суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 від 08 грудня 2017 року, ринкова вартість нежилого приміщення перукарні загальною площею 29,4 м.кв. за адресою: м. Тернопіль, вул. Дружби, буд. 1, становить 325830 гривень.

Згідно акту прийому-передачі виконаних робіт від 11 грудня 2017 року ФОП ОСОБА_5 передала Тернопільському районному відділу ДВС вищевказаний звіт про оцінку майна.

22 січня 2018 року ОСОБА_2 отримала надісланий їй 11 січня 2018 року Тернопільським районним відділом державної виконавчої служби висновок про ринкову вартість арештованого нежитлового приміщення перукарні загальною площею 29,4 кв.м. по вул. Дружби, 1 в місті Тернополі.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, зокрема щодо порядку виявлення майна, його опису та арешту, регулюються Законами України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 р. № 512/5, положення яких підлягає застосуванню у залежності від моменту вчинення відповідних дій.

Відповідно до ст. 57 ЗУ “Про виконавче провадження” визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 р. № 2831/5 реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України "Про виконавче провадження". Якщо вартість майна боржника визначено в рішенні суду, виконавець передає майно на реалізацію за ціною, визначеною судовим рішенням, без проведення визначення вартості чи оцінки такого майна, крім рішень про конфіскацію майна. Вартість майна, визначена у звіті про оцінку майна, є дійсною на період реалізації арештованого майна. Датою передачі майна на реалізацію вважається дата внесення в Систему інформаційного повідомлення про електронні торги (торги за фіксованою ціною).

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що оцінка майна, здійснена фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 є значно заниженою, оскільки не враховано ринкової вартості майна, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

Пунктами 50-55 Національного стандарту № 1 визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.

Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442, є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Таким чином, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна» з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.

Згідно з пунктом 50 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється ознайомлення з об'єктом оцінки.

Пунктом 51 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» передбачено, що незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: - укладення договору на проведення оцінки, - ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; - ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; - вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; - узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; - складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки; - доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

Як вбачається з висновку про вартість об'єкта оцінки, експертом вибрано методичний підхід (порівняльний, дохідний) оцінки майна, про що ним зазначається в оскаржуваному висновку (а.с.222). При цьому, оцінка майна була виконана суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 у відповідності до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», постанови Кабінету Міністрів України № 1891 «Про затвердження Методики оцінки майна», Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», Міжнародних стандартів оцінки.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що звіт про оцінку вартості майна, виконаний ФОП ОСОБА_5, не містить суттєвих порушень процедури проведення оцінювання нерухомого майна, які б свідчили про незаконність даного звіту, оскільки він виготовлений відповідно до норм законодавства ФОП ОСОБА_5, яка згідно Сертифіката суб'єкта оціночної діяльності №1102/17 від 16 листопада 2017 року, наділена правом на проведення оцінки майна та включена до Державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що державний виконавець не дотримавшись вимог статті 57 Закону України “Про виконавче провадження”, якою передбачається, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження та самостійно вирішив призначити оцінку майна, чим порушив права ОСОБА_2 є необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що сторони виконавчого провадження не досягли згоди, щодо вартості майна, проте письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 відповідно до приписів Закону України “Про виконавче провадження” інформувала державного виконавця та вказувала, що вартість майна згідно з висновком ФОП ОСОБА_6 від 30 листопада 2017 року становить не менше - 573 300 гривень не заслуговують до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, про повідомлення виконавчої служби про проведену оцінку на замовлення скаржника, та як зазначає державний виконавець, жодних відомостей про вказані обставини у Тернопільський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від ОСОБА_8 не надходило.

Таким чином, державний виконавець правомірно призначив суб'єкта оціночної діяльності для оцінки майна, оскільки виходячи з норм ст.57 ЗУ “Про виконавче провадження” сторони виконавчого провадження у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди, щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки зводяться до переоцінки висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_7 слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 — залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 березня 2018 року — залишити без змін.

Постанова Апеляційного суду Тернопільської області набирає законної сили з моменту прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту даної постанови.

День складання повного тексту постанови — 10 липня 2018 року

Головуючий: Сташків Б.І.

Судді: Парандюк Т.С.

ОСОБА_9