Рішення № 7517919, 05.01.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.01.10 р.                     Справа № 40/300пд                               

Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.

При секретарі судового засідання Чукліній І.О.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь”, м. Донецьк

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „МЕРКС ГРУП”, м. Київ

про визнання договору купівлі-продажу недійсним

за участю:

представників сторін:

від позивача: Лєснов С.О. - юрисконсульт

від відповідача: Пятаченко М.Л. – керівник центру

У судовому засіданні з 14-05 год. до 14-30 год. 05.01.10р. відповідно до приписів ст. 77 ГПК України було оголошено перерву для надання сторонам можливості підготуватися до судового процесу.

За клопотанням сторін, з урахуванням виняткових обставин справи, спір було вирішено у більш тривалий час, ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” звернулося до господарського суду з позовними вимогами визнати недійсним договір купівлі-продажу № 2007-12-27 від 27.12.07р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” та товариством з обмеженою відповідальністю „МЕРК ГРУП”, застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді повернення на його адресу грошових коштів в сумі 86305 грн. 88 коп. згідно вимог ст. 216 ЦК України та ст. 208 ГК України.

Відповідач проти задоволення позову заперечує на тих підставах, що згідно статуту товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” директор товариства без довіреності представляє товариство перед всіма підприємствами, організаціями, установами в Україні та за її межами, розпоряджається майном та коштами товариства, підписує локальні нормативні акти, договори, інші документи.

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача та відповідача, суд встановив:

Позов обґрунтовано тим, що 27.12.07р. між товариством з обмеженою відповідальністю „МЕРКС ГРУП”, далі Продавець, та товариством з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь”, далі Покупець, було укладено договір купівлі-продажу №2007-12-27.

На виконання умов даного договору Відповідач прийняв на себе зобов’язання поставити позивачу устаткування, а останній, в свою чергу, - прийняти це устаткування та сплатити його вартість на умовах, визначених договором.

За приписами п.п. 2.1 договору ціна товару не є фіксованою і його вартість на момент укладення договору складає 166305 грн. 88 коп. 14 травня 1988 року. між Продавцем та Покупцем було укладено додаткову угоду №2, згідно якої суму спірного договору було збільшено до 192342 грн. 42 коп. Порядок оплати договору передбачено п.п. 2.2 договору, а саме, що він оплачується частинами.

Але позивач стверджує, що директор товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” Іщенко С.О. не мав повноважень для укладення спірного договору купівлі-продажу та додаткових угод до нього. Оскільки відповідно до п. 9.1 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь”, надалі Статут, вищим органом цього товариства є загальні збори учасників, які обирають голову товариства, головою товариства може бути тільки учасник товариства. А п. 9.2 Статуту передбачає повноваження голови товариства, серед яких зазначено, що генеральному директору надано згоду на укладання усіх угод з третіми особами на суму понад 50000 грн., договорів оренди майна та інших угод, що пов’язані з обмеженням прав товариства на користування та відчуження майна товариства, шляхом їх візування.

Натомість, п. 9.8.4 Статуту обумовлено, що генеральний директор товариства має право укладати угоди на суму до 50000 грн., крім угод, що пов’язані з відчуженням, передачею в заставу майна товариства – такі угоди можуть бути укладені та підписані генеральним директором виключно при наявності відповідного рішення загальних зборів учасників товариства.

Таким чином, сума спірного договору перевищує в декілька разів суму, на яку за Статутом можна укладати угоди генеральному директору товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь”, тому позивач наполягає на визнанні договору купівлі-продажу №2007-12-27 від 27.12.07р. недійсним та стягненні з відповідача грошових коштів в сумі 86305 грн. 88 коп., перерахованих на користь Продавця у якості попередньої оплати за спірним договором.

Суд вважає, що вимоги про визнання спірного договору недійсним підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Законодавець визначає підстави для визнання правочину недійсним та настання певних наслідків, зокрема:

-          Цивільний кодекс (ст.215) формулює детальні та достатньо визначені положення про підстави недійсності правочинів та про види недійсних правочинів (нікчемні та оспорювані). Положення ст. 207 ГК з цього ж питання, хоч і стосуються лише господарських договорів, але є більш загальними. Виходячи із принципового положення про Цивільний кодекс як основний акт цивільного законодавства, при вирішенні питання про підстави недійсності (нікчемності, оспорюваності) правочина у сфері дії Господарського кодексу слід застосовувати відповідні положення Цивільного кодексу. Підстави нікчемності умов договорів, встановлені ч. 2 ст. 207 ГК не повинні застосовуватись, оскільки визнання нікчемності умов типових договорів є взагалі некоректним (як таке,що передбачає застосування до типового договору, що є нормативно-правовим актом, правової конструкції нікчемності, яка може стосуватись тільки правочинів).

-          відповідно до ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 ЦК підставою недійсності правочину є суперечність його змісту актам цивільного законодавства. Під змістом правочину тут розуміється зміст волевиявлення учасників правочину в цілому, тобто як волевиявлення щодо змісту цивільних правовідносин, що мають виникнути на підставі правочину, так і волевиявлення стосовно того, з ким ці правовідносини мають бути встановлені. Тому правочин може бути визнаний недійсним, зокрема у разі, коли ним порушено право третьої особи, яка відповідно до закону отримала право на укладення договору стосовно того ж предмета за результатами конкурсу, аукціону тощо (в зв’язку з тим, що волевиявлення стосовно учасника правочину, суперечить акту цивільного законодавства) ;

-          підставою недійсності правочину може бути його суперечність актам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК). При застосуванні цього положення слід врахувати, що абсолютна більшість законів та інших нормативно-правових актів формулюють норми, що належать до декількох галузей законодавства. В багатьох випадках в одних і тих же положеннях актів законодавства формулюються норми двох і навіть трьох галузей права. Тому численні публічно-правові заборони та обмеження, які стосуються умов, за яких можливе вчинення правочину, мають тлумачитись так, що вони мають цивільно-правовий зміст, а їх порушення є підставою для висновку про те, що зміст правочину суперечить акту цивільного законодавства;

-          наслідки недійсності правочинів встановлюються ст.ст. 216, 217 та іншими Цивільного кодексу. Враховуючи, що в Цивільному та Господарському кодексах, в інших законах терміни “зобов’язання”, “правочини” часто використовуються як тотожні, положення ст.ст. 207, 208 ГК про недійсність зобов’язань та наслідки їх недійсності з урахуванням термінології, що використовується у Цивільному кодексі, мають тлумачитись як такі, що стосуються недійсності правочинів. Тому відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК правочини, що є підставою господарських зобов’язань, можуть бути визнані недійсними у разі вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства з застосуванням наслідків, передбачених цією частиною.

Таким чином, імперативна норма, яка зазначена у частині 1 ст. 215 ЦК України підтверджує, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимоги, які встановлені частиною першою – третьої, п’ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За приписами пункту 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печатками.

Стаття 159 ЦК України визначає перелік повноважень, що належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. Одночасно у частині другій цієї статті передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути віднесене вирішення й інших питань. Господарським судам слід виходити з того, що коли законом, в тому числі статтею 41 Закону України "Про господарські товариства" та частиною другою статті 9 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", передбачено прийняття рішення з того чи іншого питання виключно загальними зборами, ці повноваження не можуть відповідно до статуту акціонерного товариства бути надані або делеговані іншим органам товариства.

Господарські суди також не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів, у тому числі про внесення змін до установчих документів господарських товариств, включення особи до складу наглядової ради товариства тощо.

Суд не порушує компетенцію загальних зборів товариства, однак приписи ст. 41 Закону України „Про господарські товариства” чітко визначають, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства. В пункті „і” абзацу 5 статті 41 того ж закону вказано, що до компетенції загальних зборів належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Таким чином, до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Цією нормою передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що установчими документами акціонерного товариства право органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Матеріали справи свідчать, що, сума спірного договору купівлі-продажу перевищує 50000 грн. і належить до компетенції загальних зборів, ані повноважень генерального директора товариства. Установчими документами товариства відповідача обмежено право органу цього товариства на укладення договору купівлі-продажу.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Законодавець встановлює, що угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону.

Оскільки генеральний директор товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” не мав належних повноважень для укладення спірного договору, то суд вважає за необхідне задовольнити позов та визнати договір купівлі-продажу устаткування №2007-12-27 від 27.12.2007р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” та товариством з обмеженою відповідальністю „МЕРКС ГРУП”, недійсним.

Заперечення відповідача не приймаються судом, оскільки матеріалами справи підтверджено, що саме загальні збори товариства мають здійснювати юридичні дії від ім’я товариства на укладання спірних договорів, що перевищують 50000 грн.

Приписи ст. 216 ЦК України передбачають правові наслідки недійсності правочину, а саме, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідно до вимог статті 55 ГК України учасники судового процесу належать до суб’єктів господарювання, а тому до спірних правовідносин слід застосувати приписи Господарського кодексу України.

Так, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, згідно ст. 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно платіжного доручення №2295 від 31.03.08р. товариством з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” на виконання п.п. 2.2.1 спірного договору купівлі-продажу було перераховано на користь товариства з обмеженою відповідальністю „МЕРКС ГРУП” оплату за устаткування в сумі 86305 грн. 88 коп.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне повернути все одержане за зобов'язанням у вигляді стягнення з відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю „МЕРКС ГРУП” на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” боргу в розмірі 86305 грн. 88 коп.

Витрати по держмиту та забезпеченню судового процесу покладаються на відповідача у справі – товариство з обмеженою відповідальністю „ МЕРКС ГРУП”, згідно вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Відносно вимог позивача щодо забезпечення позову, то вони є хибними виходячи із наступного:

Відповідно до вимог ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, заборони відповідачеві вчиняти певні дії, у тому числі заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору та інше.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатнє обґрунтування припущення того, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Представник позивача таких доказів в розумінні статті 33, 34 ГПК України суду не надав. З урахуванням викладеного, у задоволенні клопотання щодо забезпечення позову, у вигляді накладення арешту на майно відповідача слід відмовити, як необґрунтовано заявленого.

У зв’язку з тим, що у судовому засіданні за згодою відповідача було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення згідно частин другої та третьої ст. 85 ГПК України, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого згідно статті 84 ГПК України.

Керуючись ст. 41 Закону України „Про господарські товариства”, ст. ст. 159, 203, 207, 209, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. 55, 207, 208 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 36, 44, 49, 66, 67, 69, 77, 82, 84, ч.ч. 2, 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р И Ш И В:                               

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” задовольнити.

2. Визнати договір купівлі-продажу устаткування №2007-12-27 від 27.12.2007р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” та товариством з обмеженою відповідальністю „МЕРКС ГРУП”, недійсним.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „МЕРКС ГРУП”, 01015, м. Київ, пл. Бессарабська, 7а, ід. код 34980420, на користь:

- товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь”, 83001, м. Донецьк, вул. Артема, буд. 87, ід. код 31178655, борг в сумі 86305 грн. 88 коп., витрати по державному миту в сумі 948 грн. 05 коп. та по забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя