Постанова № 7515959, 28.12.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2009 р. справа № 2а-14802/09/0570

час прийняття постанови: 14-25

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Шинкарьової І.В.

при секретаріСкокіні О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Відкритого акціонерне товариство «Авторадіатор»

до Жовтневої міжрайонна державна податкова інспекція м. Маріуполя

про визнання частково недійсними податкові повідомлення рішення від 28 серпня 2009 року № 0001182342/0

за участю представників:

від позивача: Федотова О.В. за дов.

Віткова І.Л.- за дов.

від відповідача: Гришакова Н.Є. за дов.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Авторадіатор», звернулось з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним податкове повідомлення рішення від 28 серпня 2009 року № 0001182342/0 на суму 197658,00 грн.. Спірне податкове повідомлення рішення прийнято за наслідками планової виїзної документальної перевірки позивача, з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 31 березня 2009 року. Встановлені у ході перевірки порушення відображені у акті перевірки від 18 серпня 2009 року №1969/23-2/00232093. 22 жовтня 2009 року заявою, позивач змінив позовні вимоги, та просив податкове повідомлення рішення визнати недійсним частково, в частині нарахування податку на додану вартість 53868,00 грн. за грудень 2007 року, 51902,00 грн. за жовтень 2008 року, та за грудень 2008 року 22170,00 грн. (а.с.65). Позовні вимоги обґрунтовує наступним.

Сума податку на додану вартість за грудень 2007 року визначена відповідачем, як заниження податкового зобовязання, оскільки, на його думку, продажу будівлі виробничого корпусу з прилюдних торгів мало передувати переведення його в невиробничі фонди, а тому для цілей оподаткування ПДВ мала застосовуватися не ціна продажу, а балансова вартість. Позивач зазначає , що статтею 182 ЦК України визначені правові умови виникнення права власності на нерухомі речі та обовязковість його державної реєстрації, при цьому в статті відсутні будь-які посилання на виробничі чи невиробничі фонди. Тобто, факт продажу головного виробничого корпусу з прилюдних торгів, ані його реєстрація на імя фізичної особи не тягне за собою обовязку переведення цього обєкту з виробничого фонду до невиробничого. Посилаючись на пункт 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі закон про ПДВ), зазначає, що балансова вартість є обєктом оподаткування податком на додану вартість у разі прийняття рішення платником податку самостійно.

Щодо суми податку на додану вартість за жовтень 2008 року. Будівля АДРЕСА_1 була визнана власністю ОСОБА_1. в погашення позивачем як поручителем за кредитним договором боргу (ухвала Жовтневого районного суду від 19 червня 2006 року про затвердження мирової угоди). Ця операція в бухгалтерському і податковому обліку була проведена як продаж, з відповідним нарахуванням ПДВ. Ухвалою від 19 липня 2007 року апеляційний суд Донецької області скасував ухвалу Жовтневого районного суду, тобто, для передачі поручителю зазначеної будівлі після 19 червня 2007 року підстав взагалі не було. Ухвалою Жовтневого районного суду від 25 червня 2008 року судове провадження за позовом ОСОБА_1. було залишено без розгляду на підставі її заяви. З урахуванням викладених обставин, відображення операції продажу будівлі підлягали сторнуванню. Рішенням Жовтневого районного суду від 22 серпня 2009 року державна реєстрація ОСОБА_1. на будівлю скасована, договір дарування ОСОБА_1. ОСОБА_2 від 01 березня 2007 року, а також його державну реєстрацію 25 квітня 2007 року було визнано недійсними. Позивач зазначає, що згідно з частиною 1 статті 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладання. Отже скасування ухвали про затвердження мирової угоди від 19 червня 2006 року є підставою вважати її недійсною з 19 червня 2006 року, а договору дарування з 01 березня 2007 року. Назване судове рішення від 22 серпня 2008 року , яке набрало чинності з 01 вересня 2008 року стало підставою для сторнування нарахованої суми ПДВ та подання у жовтні 2008 року відповідного розрахунку суми коригування ПДВ.

Сума податку на додану вартість за грудень 2008 року була нарахована у звязку з тим, що перевіряючими було зроблено висновок, що сума витрат за договором від 08 листопада 2006 року №1149СИ не підтверджена документами та не повязана з господарською діяльністю. Підставою для цього, стала відсутність оригіналу акту прийму передачі виконаних робіт від 11 грудня 2008 року № 73463. Позивач зазначає, що оригінал цього акту прийома передачі, надавався відповідачу.

Відповідач з позовними вимогами не погодився, у судове засідання надав заперечення у яких зазначив, що згідно протоколу від 11 серпня 2006 року про проведення прилюдних торгів Державною акціонерною Компанією «Національна мережа аукціонних центрів» було реалізовано нерухоме майно, яке належало позивачу за 130891 грн. За цією операцією було збільшено валовий дохід за 4 квартал 2007 року на суму, за яку було придбано нерухоме майно, збільшено валові витрати на суму остаточної балансової вартості будівлі на кінець кварталу, та збільшено податкові зобовязання за грудень 2007 року. Тобто, позивачем у податковому обліку відображено дану операцію як умовний продаж основного засобу. Посилаючись на підпункт 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі закон про прибуток), зазначає, що для віднесення у податковому обліку матеріальних цінностей до складу основних фондів повинні одночасно дотримуватись три умови: обєкт призначається для використання в господарській діяльності платника податку; обєкт планується використовувати більш ніж 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію; вартість обєкту перевищує 1000грн. Розділення основних фондів на невиробничих фондів передбачене виключно у податковому обліку з метою нарахування амортизації. На відміну від основних фондів, невиробничі фонди не підлягають амортизації. Враховуючи, що продаж нежитлового приміщення здійснювалось у примусовому порядку через аукціон, то в момент отримання виконавчого документу опублікування заяви про проведення торгів (за 15 днів до проведення) підприємство повинно було перевести дане майно до складу невиробничих фондів, таке переведення розглядається для цілей оподаткування як поставка таких виробничих або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 за звичайними цінами але не менше їх балансової вартості. У звязку з чим вважає, що позивачем занижену суму податкового зобовязання у грудні 2007 року на суму 53868 грн.

Стосовно заперечень позивача щодо встановленого завищення зобовязань з ПДВ у жовтні 2007 року, відповідач зазначає, що проведення кожної господарської операції повинно фіксуватись та підтверджуватись первинними документами, на яких ведеться бухгалтерський облік. Тобто первинні документи по відображенню господарських операцій є основою для податкового обліку. Посилаючись на вимоги підпунктів 4.5.1, 4.5.3 пункту 4.5 статті 4 закону про ПДВ, вказує, що зменшення суми податкових зобовязань платника податку постачальника при зміні компенсації вартості товарів (послуг), наданих особам, які не були платниками цього податку на момент такої поставки, дозволяється лише при поверненні раніше поставлених товарів у власність постачальника з наданням отримувачу повної грошової компенсації їх вартості.

До складу податкового кредиту було включено сума 22170,00 грн. ПДВ за відсутністю відповідних первинних документів, які підтверджують факт отримання ТМЦ. На запит відповідача, щодо надання позивачем пояснень, була надана завірена копія акту приймання передачі від 11 грудня 2008 року №73463, згідно якого ТМЦ оприбутковані на підприємстві оригінал даного акту до перевірки не надавався. Господарська операція, за договором купівлі продажу від 08 листопада 2006 року №1149 Си укладеним з ХК «Автокраз», цвітних металів на суму 133020,61 грн., у т.ч. ПДВ 22107,1 грн., не оформлена належним чином, тому не має місця правової економічної події відсутній обєкт бухгалтерського обліку, відповідно зробити висновок щодо фактичного отримання ТМЦ, та їх зв'язок з використанням підприємством у власній господарській діяльності не надається можливим.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Відкрите акціонерне товариство «Авторадіатор», є юридичною особою, з 27 вересня 1995 року, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 01 лютого 2008 року АОО№654731 (а.с.82).

Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Маріуполя було проведено планову виїзну документальну перевірку позивача, з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 31 березня 2009 року. Встановлені у ході перевірки порушення відображені у акті перевірки від 18 серпня 2009 року №1969/23-2/00232093 (а.с.8). За наслідками встановлених у ході перевірки порушень було прийнято податкове повідомлення рішення від 28 серпня 2009 року № 0001182342/0 на суму 197658,00 грн. Податкове повідомлення рішення позивач оскаржує частково, в частині нарахування податку на додану вартість 53868,00 грн. за грудень 2007 року, 51902,00 грн. за жовтень 2008 року, та за грудень 2008 року 22170,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, 30 березня 2005 року, державним виконавцем при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження, проведено опис майна, та накладено арешт на виробничу ділянку по Володарському шосе,1. (а.с. 26,27). 20 червня 2006 року у газеті «Жизнь» № 88, було опубліковано оголошення, про проведення прилюдних торгів та аукціони, по реалізації майна арештованого державними виконавцями, яке належить ВАТ «Авторадіатор» (а.с.28). Відповідачем, в акті перевірки, зроблено висновок, що з моменту накладення арешту на майно, позивач повинен був перевести основні фонди до складу не виробничих фондів, оскільки обєкт більше не призначається для використання в господарській діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 закону про прибуток, під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Поняття основні та невиробничі фонди наведені у законі про прибуток, з метою нарахування амортизації при визначенні податкових зобовязань платника податку. Аналіз зазначеної норми, свідчить, що амортизація стосується витрат на придбання, виготовлення та інші випадки понесення витрат, які передбачені цією статтею та підлягають амортизації. Законодавством не передбачено випадків, коли платник податків повинен обовязково перевести основні фонди до невиробничих та не встановлено порядок такого переведення.

Відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Таким чином, накладення державним виконавцем арешту на майно не передбачає одночасної, обовязкової заборони використання його у господарській діяльності боржника. Крім того, в акті опису й арешту майна (а.с.27), виробничої ділянки по Володарському шосе, 1, яка належить позивачу, не встановлено обмеження права користування ним.

Суд не приймає посилання відповідача на пункт 4.9. статті 4 закону про ПДВ, якою встановлено, що у разі переведення основних фондів до складу невиробничих таке переведення фондів розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1, - є звичайна ціна, але не менше їх балансової вартості, як підставу для донарахування податкових зобовязань з ПДВ. Ця норма застосовується як наслідок переведення основних фондів до невиробничих, чого у даному випадку не відбувалось.

03 квітня 2006 року ОСОБА_3 виступила перед банком «Фінанси та кредит» поручителем ТОВ «Авторадіатор» й виконала свої обовязки, виплатив банку заборгованість по кредитах в загальній сумі 292023грн. У тому ж році ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Авторадіатор» про стягнення в порядку регресу суми по договорах кредиту. 19 червня 2006 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя дана справа була розглянута й ухвалою суду затверджена мирова угода сторін, по якій ТОВ «Авторадіатор» у рахунок погашення свого боргу передав ОСОБА_1. у власність нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 (а.с. 30, 31). На підставі зазначеної ухвали суду БТІ м. Маріуполя зареєструвало право власності на отримане приміщення за ОСОБА_3. 01 березня 2007 року за договором дарування ОСОБА_3 подарувала зазначене приміщення своєму чоловіку ОСОБА_2 19 червня 2007 року ухвалою Апеляційного суду Донецької області (а.с. 32) скасована ухвала Жовтневого районного суду м. Маріуполя заява ОСОБА_1. та за її заявою залишена без розгляду, оскільки ВАТ «Авторадіатор» виплатив їй борг. 22 серпня 2008 року рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя, (а.с. 34), визнано недійсною державну реєстрацію права власності на спірне житлове приміщення, визнано недійсним договір дарування цього приміщення., та визнано недійсною державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за Клевацьким П.О.. На підставі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 22 серпня 2008 року, яке набрало законної сили 01 вересня 2008 року, позивачем було подано розрахунок коригування сум ПДВ до податкової декларації за жовтень 2008 року (а.с. 23).

Відповідно до пункту 4.5. статті 4 закону про ПДВ, якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню. Підпунктом 4.5.1 пункту 4.5. статті 4 зазначеного закону встановлено, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку; Зменшення суми податкових зобов'язань платника податку - постачальника при зміні компенсації вартості товарів (послуг), наданих особам, які не були платниками цього податку на момент такої поставки, дозволяється між іншим при поверненні раніше поставлених товарів у власність постачальника з наданням отримувачу повної грошової компенсації їх вартості.

Спірним питанням, є період у якому позивач повинен був проводити коригування сум ПДВ, у період коли набрало законної сили судове рішення, чи коли БТІ м. Маріуполя зареєструє право власності позивача на нежитлове приміщення яке було предметом спору, оскільки згідно відповіді МКП «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» від 31 липня 2009 року № 3684 нежитлова будівля за адресою АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 (а.с. 78).

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 22 серпня 2008 року (а.с. 35) встановлено, що фактичним власником приміщення є ВАТ «Авторадіатор».

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ст..334 ЦК України).

У судовому засіданні позивачем зазначено, що спірна будівля фактично у власність ОСОБА_1. не передавалась, тобто будь який документ який свідчить про фактичну передачу відсутній. Відповідач цей факт не спростовує.

Статтею 328 Цивільного Кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно проведено коригування сум ПДВ до податкової декларації за жовтень 2008 року.

08 листопада 2006 року між позивачем та ХК «Автокраз» було укладено договір купівлі продажу №1149 СИ (а.с.79). За цим договором позивачем було отримано ТМЦ на суму 133020,61 грн. у тому числі ПДВ 22170,1 грн. Відповідач вважає, що позивач не мав права включати до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 22170,1 грн., оскільки витрати по придбанню ТМЦ не повязані з господарською діяльністю позивача, чим порушив підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 закону про ПДВ. До такого висновку відповідач дійшов, на підставі того, що до перевірки надана лише завірена копія акту прийому передачі від 11 грудня 2008 року №73463, оригінал до перевірки не було надано.

Суд не погоджується з висновком відповідача з огляду на наступне.

Відповідач посилаючись на підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 закону про ПДВ проігнорував частину 4 цього підпункту, а саме те, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Аналіз цих обставин взагалі відповідачем не проведено. Між тим відповідач фактично ставить під сумнів взагалі факт отримання позивачем зазначених ТМЦ, а підставою виключення з податкового кредиту зазначає що ці ТМЦ не були використані в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності.

Крім того, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 закону про ПДВ). Про наявність податкової накладної за цією операцією вказано акті перевірки (сторінка акту 29 а.с.14). Також копія податкової накладної від 11 грудня 2008 року № 6872 надана до матеріалів справи (а.с.81). У судове засідання також було надано оригінал акту прийома - передачі продукції від 11 грудня 2008 року № 73463 (а.с.36). Посилання відповідача, на те що не надані до перевірки: видаткова накладна, товарно транспортна накладна, шляховий лист; що у прибутковому ордері від 11 грудня 2008 року вказано, що товар отримано через Нестеренко (в.о. директора по комерції) без зазначення номеру та дати довіреності; що згідно з табелем обліку робочого часу, 11 грудня 2008 року у відрядженні працівники не перебували, суд не приймає до уваги, оскільки ці обставини не можуть безпосередньо свідчити, що ТМЦ не були використані в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно з пунктом 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов, Відкритого акціонерне товариство «Авторадіатор» до Жовтневої міжрайонна державна податкова інспекція м. Маріуполя про визнання частково недійсним податкове повідомлення рішення, задовольнити повністю.

Визнати частково недійсним податкове повідомлення рішення від 28 серпня 2009 року № 0001182342/0, в частині нарахування податку на додану вартість в сумі 126740,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 63909,42 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерне товариство «Авторадіатор» 3(три) грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 28 грудня 2009 року в присутності представників сторін. Постанова у повному обсязі складена 04 січня 2010 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя Шинкарьова І.В.