Рішення № 75137790, 04.07.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/534/18

Провадження №2/263/855/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі: головуючої судді Шатілової Л.Г., при секретарі Лапатнюк К.О., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача адвоката ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Маріуполя цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

17.01.2018 року до Жовтневого районного суду м. Маріуполя надійшов позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

28.03.2018 року позивач уточнив вимоги, замість відповідача ОСОБА_5, який помер, заявив вимоги до ОСОБА_4 про витребування у неї нерухомого майна, а саме квартири № 45 в будинку № 16 по вул. 9-ї Авіадивізії у м. Маріуполі. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 20 травня 2010 року між ним та власниками квартири № 45 в буд. № 16 по вулиці 9-ї Авіадивізії у м.Маріуполі ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, який був посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований у реєстрі за № 388. За додатковою усною домовленістю між ними, продавці на п’ять років залишилися проживати в квартирі, сплачували комунальні послуги. Вважає, що він набув право власності на квартиру на підставі укладеного 20.05.2010 року договору купівлі-продажу, має право володіти та користуватися квартирою, але відповідач змінила замки до квартири, що порушує його права власника. Просив витребувати у ОСОБА_4 квартиру № 45 в будинку № 16 по вул. 9-ої Авіадивізії у м. Маріуполі.

Позивач та його представник ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримали з вищевказаних підстав, просили позов задовольнити, позивач надав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала, вважає їх незаконними з підстав, викладених у письмових поясненнях, а саме, позивачем не надано до суду оригіналу нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 20 травня 2010року, не надано оригіналів документів, які б підтвердили державну реєстрацію вказаного договору та права власності позивача -ОСОБА_3 на квартиру № 45 в будинку № 16 по вул. 9-ї Авіадивізії у м. Маріуполі. Крім того зауважила, що власники вказаної квартири - ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, які володіли по 1/3 часткою кожен, користувалися квартирою до самої своєї смерті. Ніхто з них за життя не продавав своєї частки, про ще їй відомо, оскільки вона постійно з ними спілкувалася та доглядала за хворими родичами - ОСОБА_7, ОСОБА_6 Після смерті батьків спадщину прийняв їх син - ОСОБА_5, який постійно проживав у вказаній квартирі, та раптово помер 26 грудня 2016 року. Після смерті свого племінника - ОСОБА_5, вона утримувала квартиру, сплачувала комунальні послуги та прийняла спадщину шляхом подання заяви до нотаріальної контори. Позивача ОСОБА_3 у вказаній квартирі вона ніколи не бачила, вважає, що він намагається заволодіти вказаною квартирою незаконно.

Представник відповідача - адвокат ОСОБА_2 також заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмових поясненнях та відзиві, а саме невідповідності їх закону. Вважає, що надана до суду ксерокопія договору купівлі-продажу від 20 травня 2010 року квартири №.45 в будинку № 16 по вул. Дев’ятої Авіадивізії у м. Маріуполі, не є належним та допустимим доказом, згідно з вимогами ч.2 ст.95 ЦПК України. Надана до суду ксерокопія договору купівлі-продажу викликає обґрунтовані сумніви в його справжності, так як згідно з даними Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, нотаріальний бланк серії ВМТ №404678 був витрачений нотаріусом ще 30.04.2010року, код витрачання бланка - 3-інші договори. Порядком ведення Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України «Про організаційні заходи з постачання, зберігання, обігу, обліку спеціальних бланків нотаріальних документів і звітності про їх використання» від 04.11.2009 № 2053/5 (далі - Порядок), пунктом 2.3 передбачено, що внесення до Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів (далі – Єдиний реєстр) відомостей про отримання/витрачання спеціальних бланків здійснюється реєстраторами в день його отримання/витрачання та у суворій послідовності відповідно до порядкових номерів. Відповідно до Додатку 5 вказаного Порядку, встановлено коди витрачання бланків: 1-договір про відчуження нерухомого майна, крім земельних ділянок, 2-договір про відчуження транспортного засобу, 3- інші договори. Таким чином нотаріальний бланк серії ВМТ №404678 був витрачений нотаріусом не для договору про відчуження нерухомого майна, а на інший договір і в іншу дату. Також зважає, що позивач не набув права власності на спірну квартиру, так як відсутні жодні докази державної реєстрації вказаного договору у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та жодні докази передачі йому продавцями у володіння спірної квартири.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог надано до суду не завірену належним чином ксерокопію договору купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, складену на спеціальному нотаріальному бланку серії ВМТ №404678, згідно з яким ОСОБА_3 (Покупець) приймає і зобов’язується оплатити квартиру АДРЕСА_1, продавцями квартири є ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5. Відповідно до пункту 7 вказаного договору визначено, що право власності на трикімнатну квартиру, що є предметом цього Договору, відповідно до статті 334 Цивільного Кодексу України, виникає у Покупця з моменту його державної реєстрації. Право власності на нерухоме майно має бути зареєстровано у відповідному уповноваженому органі відповідно до статті 182 Цивільного кодексу.

Доказів, що договір купівлі-продажу від 20 травня 2010 року був зареєстрований позивачем у відповідному уповноваженому органі, відповідно до вимог статті 182 Цивільного кодексу України, суду не надано.

Відповідно до ч.2 ст.95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінал договору купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за №388, суду не надано.

Відповідно до норм ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з положеннями ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Належних та допустимих доказів щодо укладення договору купівлі-продажу 20 травня 2010 року квартири АДРЕСА_2, суду надано не було.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 182 ЦК України (в редакції, яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу) встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 334 ЦК України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції Закону № 1878-VI від 11.02.2010) статтею 3 встановлено засади державної реєстрації прав, відповідно до якої державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону. Державна реєстрація прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав.

З урахуванням вищенаведених вимог закону та відсутності доказів державної реєстрації договору купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_3 не набув права власності на квартиру АДРЕСА_3.

Відповідно до наданої до суду Першою Маріупольською державною нотаріальною конторою копії спадкової справи вбачається, що власником квартири АДРЕСА_3 до 26.12.2016 року був ОСОБА_5, якому 1/3 частина квартири належала на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням міського майна м.Маріуполя 04.12.1998р., а 2/3 частини квартири він прийняв у власність на підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері - ОСОБА_7 та після смерті батька -ОСОБА_6 /а.с.68-113/

Відповідач ОСОБА_4 у встановлений законом строк звернулася з заявою про прийняття нею спадщини після смерті власника – ОСОБА_5 та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.02.2018р., згідно якого вона є власником квартири АДРЕСА_3 /а.с.121-122/.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для витребування у відповідачки ОСОБА_9 нерухоме майно на користь позивача ОСОБА_3

Відповідно до положень ч.9 ст.158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

За клопотанням позивача ухвалою суду від 05 лютого 2018 року було накладено арешт на квартиру, розташовану за адресою: вул.9-ої Авіадивізії, буд. №16 кв. №.45 у м. Маріуполі Донецької області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 973016514123, зареєстровану за ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_1.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, раніше прийняті судом заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З договору про надання правової допомоги від 19.02.2018 року, укладеного між адвокатом ОСОБА_2 та ОСОБА_4, вбачається, що гонорар встановлений за домовленістю сторін та складає 3000,00 грн., який був сплачений ОСОБА_4 19.02.2018р. та 03.07.2018р., згідно з наданими квитанціями за № 18 та № 35. Крім того, суду наданий акт виконаних робіт від 03.07.2018р

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, розмір витрат на оплату послуг адвоката співмірним виконаним адвокатом робіт та сплаченою відповідачкою сумою на правничу допомогу, у зв’язку з чим, вимоги щодо стягнення витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката підлягаю стягненню з позивача на користь відповідачки.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 77-81, 95, 133, 137, 258-261, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 182, 328, 334 Цивільного Кодексу України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування нерухомого майна - квартири АДРЕСА_4 – відмовити.

Скасувати арешт, накладений на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 05 лютого 2018 року на квартиру, розташовану за адресою вул. 9-ої АвіадивізіїАДРЕСА_5 у м. Маріуполі Донецької області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 973016514123, зареєстровану за ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 3000,00 гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Л.Г.Шатілова